2.Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.

1. Заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, спрямованими, зокрема, на забезпечення виконання господарських зобов'язань, згідно з ГК є: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій тощо (див. коментар до ст. 20 та відповідних статей розд. V).

За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. Це — передбачені у гл. 49 ЦК неустойка, порука, гарантія,застава, завдаток, притримання, а також факторинг (див. коментар до ст. 350), акредитив ( параграф 3 гл. 74 ЦК, розд. VIII Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 р. № 22), передоплата, аванс тощо. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.

Специфічним видом забезпечення виконання податкового зобов'язання (організаційно -господарського за аналогією) є податкова застава (див. Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 p.).

2.Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектору економіки (ст. 22 ГК), можуть бути забезпечені державною гарантією. Умови і порядок такого забезпечення передбачені окремими законодавчими, а також підзаконними нормативними актами. Так, казенне підприємство одержує кредити для виконання статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого воно входить (ст. 77 ГК). Держава в особі КМУ виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників (ст. 183 ГК).

Стаття 200. Банківська гарантія забезпечення виконання господарських зобов'язань

1.Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зо­бов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

2.Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

3.Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

4. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

1. Банківська гарантія є засобом забезпечення виконання господарського зобов'язання і водночас окремим договірним зобов'язанням (як правило, на платній основі) між гарантом і зобов'язаною стороною основного зобов'язання, щодо якого воно виступає як додаткове. Гарантійне зобов'язання підпорядковується нормам ГК та інших законів щодо господарськихдоговорів з урахуванням особливостей першого, однією з яких є те, що воно підлягає виконанню на користь третьої особи — управненої сторони основного зобов'язання (ст. 636

2. Надання гарантій є одним із видів фінансових послуг і здійснюється відповідно до ЗаконуУкраїни «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. Гарантами можуть виступати фінансові установи, які відповідно до закону надають цю послугу і внесені до відповідного реєстру в установленому порядку (банки, кредитні спілки, страхові компанії, інвестиційні фонди і компанії тощо). Незалежно від того, яка саме фінансова установа надала гарантію, остання згідно з ч. 1 коментованої статті має назву банківської гарантії.

3. Якщо зобов'язана сторона не виконає свої обов'язки за основним зобов'язанням, вказані у письмовому підтвердженні (гарантійному листі), або настануть інші умови, передбачені в останньому, управнена сторона вправі звернутися до гаранта з письмовою вимогою про виконання зобов'язання за банківською гарантією відповідно до порядку, встановленому ГПК щодопред'явлення претензій. При цьому гарант має право висунути управненій стороні зустрічні вимоги, але лише ті, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона за основним зобов'язанням, у разі наявності заперечень щодо вимог управненої сторони може висунути ці заперечення гаранту, але тільки за умови, що її договір з гарантом містить зобов'язання останнього внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

4. До відносин банківської гарантії у частині, не врегульованій ГК, застосовуються відповідні положення ЦК, зокрема § 4 гл. 49 (див. також п. 5 коментарю до ст. 175).

Стаття 201. Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань

1. З метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

Забезпечення захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб, що вкладають свої кошти або цінні папери в банківські, фінансові, страхові, інвестиційні чи інші подібні організації або акціонерні товариства тощо, а також на покриття відповідних майнових ризиків цих організацій і товариств, може здійснюватися шляхом формування за рахунок їх страхових платежів (внесків) єдиного страхового фонду публічної застави, якщо обов'язок з формування такого фонду передбачений законом. Створення такого страхового фонду потребує страхування (бажано обов'язкового) діяльності із залучення грошових коштів або цінних паперів. Можливість прийняття відповідного закону передбачена у коментованій статті, у даний час аналогічний закон діє щодо гарантування вкладів лише фізичних осіб (Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 p.).

Стаття 202. Загальні умови припинення господарських зобов'язань

1. Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.