1.1. Сутність і значення кредитного портфеля банку.
Кредитування – пріоритетна функція комерційних банків, що впливає на економічний стан регіонів, сприяє появі нових підприємств, робочих місць, розвитку соціально-культурної сфери, забезпечує економічну стабільність у країні. У структурі банківських активів кредити складають близько 50-60 % і забезпечують 2/3 усіх доходів банку. У той же час, кредитні операції є не тільки найбільш дохідними, але й найбільш ризикованими операціями.
Згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитні операції – вид активних операцій банку, які пов'язанi з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування, а також операції по прийняттю зобов'язань на надання коштів у тимчасове користування, операції РЕПО, а також операції з пролонгування заборгованності по кредиту [5, c.11-13].
Інше визначення надає «Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні» №368 від 28.08.2001, затверджена постановою правління НБУ, згідно якої до кредитних операцій, належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.
Найбiльш визнаним є розкриття сутностi кредиту як економiчних вiдносин, що виникають мiж суб’ектами ринку у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вiльних коштiв (вартостi) на засадах поверненостi, строковостi, платностi та добровiльностi. Банківський кредит передбачає, що одним чи обома з суб'єктів кредитних відносин є банк [6, c.191].
Кредитнi операції здiйснюються банком в межах наявних кредитних ресурсiв. Банк надає кредити на умовах, передбачених кредитними угодами, при виконаннi наступних основних принципiв кредитування:
Рисунок
1.1 – Принципи кредитування
Цiльове призначення позички полягає у тому, що економiчнi суб’екти, що виявили намiр вступити в кредитнi вiдносини, повиннi заздалегiдь чiтко визначити, на яку цiль будуть використанi позиченi кошти. Визначену цiль повиннi однаково розумiти й оцiнювати обидвi сторони, погоджуючись на кредитування. Це базова передумова забезпечення кожною з сторін свох iнтересiв у певнiй позичцi та реалiзацiї іх вiдносин як кредитних [7, c.193-196].
Строковiсть позички передбачає, що вiльнi кошти кредитора передаються позичальнику на чiтко визначений строк, який сторони повиннi узгодити в момент вступу в кредитнi вiдносини. Строковiсть випливає з цiльового призначення позички i сама слугує передумовою для подальшого розгортання кредитних вiдносин мiж сторонами позички: визначення плати за позиченi кошти, порядку повернення коштiв тощо. Конкретнi строки окремих позичок визначаються залежно вiд тривалостi кругообiгу капiталу позичальника, у формуваннi якого бере участь позичена вартiсть, Економiчно обгрунтоване визначення строку позички має вирiшальне значення для забезпечення iнтересiв суб’ектiв позички, ефективного використання позиченої вартостi, эменшення кредитного ризику та iн.
Поверненiсть позиченої вартостi кредитору означає, що позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаної в позичку вартостi. Цей принцип випливає з попереднього — строковостi позички та тiсно пов’язаний із ним, але це самостiйний принцип.
Забезпеченiсть полягає у прийняттi кредитором при наданнi позички додаткових заходiв щодо гарантування повернення позички у визначенi строки.Додатковими цi заходи с вiдносно принципiв цiльового спрямування та строковостi позички, якi за своєю сутнiстю сприяють поверненню позички.
Платнiсть користування позичкою полягає у тому, що позичальник повертає кредитору не тiльки основну суму боргу, а й сплачує додатковi кошти у формi процента. Для встановлення такого принципу є вагомi економiчнi пiдстави. Адже коли кредитор передае свої вiльнi кошти в позичку, то зазнає при цьому подвiйних втрат:
-втрачає частину доходу, яка припадає на вилучену ним з обiгу частину коштів; -втрачає тi переваги та зручностi, якi властивi утриманню вивiльнених з обiгу коштiв у лiквiднiй формi.
Усi принципи кредитування тiсно пов’язанi мiж собою, оскiльки випливають з сутностi кредиту, i тiльки в комплексi можуть забезпечити їх реалiзацiю. Тому для ефективного кредитування дотримання всiх його принципiв є обов’язковим.
Cукупність усіх кредитів, виданих банком для одержання доходів являє собою кредитний портфель банку. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних.
Існують різні класифікації кредитного портфеля, серед яких можна зустріти поділ портфеля на валовий (сукупний обсяг виданих банком кредитів на певний момент часу) і чистий (валовий портфель за вирахуванням суми резервів на можливі втрати з позик).
Серед видів кредитних портфелей можна виділити:
Ріск-нейтральний кредитний портфель характеризується відносно низькими показниками ризикованості, але, в той же час, і низькими показниками прибутковості, а ризикований кредитний портфель має підвищений рівень прибутковості, але й значний рівень ризику.
Оптимальний кредитний портфель найбільш точно відповідає за складом і структурі кредитній та маркетинговій політиці банку і його планам стратегічного розвитку.
Збалансований кредитний портфель - це портфель банківських кредитів, який за своєю структурою і фінансовим характеристикам лежить в точці найбільш ефективного вирішення дилеми «ризик-дохідність». Оптимальний портфель не завжди збігається зі збалансованим: на певних етапах своєї діяльності банк може на шкоду збалансованості кредитного портфеля здійснювати видачу кредитів з меншою прибутковістю і з великим ризиком. Робиться це звичайно з метою зміцнення конкурентної позиції, завоювання нових ніш на ринку, залучення нових клієнтів і т.д.
Методикою НБУ кредитний портфель комерційного банку класифікується за такими критеріями:
а) залежно від фінансового стану позичальника;
б) якості погашення заборгованості по позичках і сплати процентів по них;
Залежно від фінансового стану позичальники поділяються на п’ять класів (А, Б, В, Г і Д);
Клас «А» — фінансова діяльність дуже успішна (прибуткова і рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу і відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники у межах установлених значень (відповідно до методики оцінювання фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника і сам позичальник мають бездоганну ділову репутацію.
Клас «Б» — фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу «А», але ймовірність підтримування її на цьому рівні впродовж тривалого часу є низькою.
Позичальники (контрагенти банку) цього класу потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їхньої діяльності.
За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.
Клас «В» — фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує пильнішого контролю.
Надходження коштів та платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості у повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не буде усунено. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо.
Клас «Г» — фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність упродовж року; є високий ризик значних збитків; імовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею низька.
Під час проведення наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень покращити впродовж одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас «Д»).
Клас «Д» — фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають установленим значенням, імовірність виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня [9, стр 124-126].
У процесі класифікації за кредитним ризиком виділяється кілька груп кредитних операцій.
«Стандартні» кредитні операції — операції, за якими кредитний ризик незначний і становить 2% чистого кредитного ризику.
«Під контролем» — кредитні операції, за якими кредитний ризик незначний, але може збільшитися внаслідок виникнення несприятливої для позичальника ситуації, і становить 5% чистого кредитного ризику.
«Субстандартні» кредитні операції — операції, за якими кредитний ризик великий, надалі може збільшуватись і становить 20% чистого кредитного ризику, а також є імовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та у строки, передбачені кредитним договором.
«Сумнівні» кредитні операції — операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку в повній сумі (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, імовірність повного погашення кредитної заборгованості низька і становить 50% чистого кредитного ризику.
«Безнадійні» кредитні операції — операції, імовірність виконання зобов'язань за якими з боку позичальника/контрагента банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.
Досвід роботи ряду банків свідчить, що оптимальним можна вважати кредитний портфель зі структурою, яка представлена на рис.1.2. [7, с. 221].
Рис. 1.2.Оптимальний кредитний портфель..
Якість погашення боргу поділяється на три групи, а саме:
«Добре» - якщо заборгованість за кредитом і відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальної затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано без пониження класу позичальника та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальної затримкою до семи календарних днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника, до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються в установлені строки або з максимальної затримкою до семи календарних днів.
«Слабке» - якщо заборгованість простро-чена від 8 до 90 днів та відсотки/комісії за ним сплачуються з максимальною затримкою від 8 до 30 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичаль-ника на строк від 91 до 180 днів, але відсотки/комісії сплачують-ся в строк або з максимальною затримкою до 30 днів.
«Незадо-вільне» - якщо заборгованість за кредитом прострочена понад 90 днів; або кредит пролонговано з пониженням класу позичальника понад 180 днів.
За для формування оптимальної структури кредитного портфелю, комерційному банку необхідо здійснювати постійне управління ним.
Управління кредитним портфелем банку визначається як процес, спрямований на забезпечення раціонального співвідношення дохідності та надійності портфеля.
Основними завданнями управління кредитним портфелем банку є:
забезпечення максимального рівня дохідності кредитного портфеля та акціонерного капіталу банку при мінімальному рівні ризику;
забезпечення зваженого та оптимального використання кредитних ресурсів;
досягнення оптимального балансу між зростанням обсягу кредитного портфеля та темпами поліпшення його якості;
виконання всіх вимог та нормативних показників, викладених в інструкціях, розпорядженнях і постановах НБУ, у тому числі регламентуючих обсяги кредитних вкладень, максимальні суми кредитів (у тому числі інсайдерам, пов’язаним та асоційованим особам);
розширення клієнтської бази шляхом надання кредитних послуг високої якості.
Одним з головних елементів ефективного управління кредитами є добре розроблена кредитна політика, що мас забезпечувати ефективне управління портфелем кредитів банку, ретельний контроль за ними і мінімізацію втрат від настання кредитних ризиків. Банки мають успіх тоді, коли ризики контрольовані і знаходяться в рамках їх фінансових можливостей.
Кредитна політика банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі таких принципів кредитування, як строковість, платність, забезпеченість, поверненість та цільовий характер використання [8, с. 236].
Кредитну політику необхідно розробляти та діяти згідно з нею насамперед тому, що вона дає змогу планувати, регулювати, контролювати, раціонально організовувати взаємовідносини між банком та його клієнтами щодо зворотного руху грошових коштів.
Виділяють такі етапи розробки кредитної політики банку.
1. Аналіз кредитної діяльності банку за попередній період.
Головною метою аналізу є оцінка обсягу та складу кредитного портфеля банку, а також його ефективності.
Аналіз кредитного портфеля банку проводиться за видами та формами кредиту відповідно до розробленої банком класифікації.
Результати аналізу використовуються під час розробки окремих параметрів кредитної політики банку.
2. Оцінка внутрішнього потенціалу банку і можливостей його розвитку.
3. Дослідження факторів зовнішнього кредитного середовища та прогнозування їх розвитку.
4. Формування системи стратегічних цілей кредитної політики та обґрунтування типу кредитної політики.
Розрізняють три принципових типи кредитної політики банку - консервативний, поміркований та агресивний.
Консервативний тип кредитної політики банку спрямований на мінімізацію кредитного ризику.
Поміркований тип кредитної політики характеризує типові умови її здійснення відповідно до загальноприйнятої банківської практики та орієнтується на середній рівень кредитного ризику.
Агресивний тип кредитної політики за пріоритетну мету кредитної діяльності ставить максимізацію прибутку шляхом розширення обсягів кредитної діяльності, не враховуючи високий рівень кредитного ризику, що супроводжує ці операції
5. Розробка основних параметрів організації кредитного процесу і визначення ступеня відповідальності кредитних менеджерів різного рівня.
6. Формування механізму контролю за здійсненням кредитної політики.
7. Загальна оцінка ефективності розробленої кредитної політики.
Опис кредитної політики має важливе значення та допомагає банку сформувати такий портфель, який допоможе йому досягти цілої низки цілей: забезпечити прибутковість, контроль за рівнем ризику і відповідність вимогам, які висувають регулюючі органи.
Отже, кредитна політика створює необхідні загальні передумови ефективної праці персоналу банку, знижує ймовірність помилок і прийняття нераціональних рішень. [10, c.287-289].