3.1 Робота з проблемними кредитами

Незалежно від якості кредитного портфеля та методів управління кредитним ризиком, усі банки тією чи іншою мірою стикаються з неповерненням кредитів.

Проблемні кредити у більшості випадків не виникають раптово. На практиці існує багато сигналів, які свідчать про погіршення фінансового стану позичальника та про підвищення ймовірності неповернення кредиту. Завдання кредитного працівника полягає у виявленні таких сигналів якомога раніше, перш ніж ситуація вийде з-під контролю і втрати стануть неминучими.

Кожний банк має у своєму портфелі має проблемні кредити, і тому головне питання полягає у встановленні допустимого для банку рівня цих кредитів щодо загальної вартості виданих позичок. Для зарубіжних банків прийнятними вважаються такі значення показників: питома вага списаних кредитів у загальному обсязі виданих - 0,25-0,75%; питома вага прострочених кредитів (понад 90 днів) у загальному обсязі виданих - 0,5-3%. Якщо останній показник сягає рівня 7%, то становище банку оцінюється як кризове.

Для вітчизняної банківської системи значення аналогічних показників коливаються в широкому діапазоні: від 2 до 30%. Завдання менеджменту полягає в мінімізації збитків за проблемними кредитами за допомогою відповідних методів управління: реабілітацію чи ліквідацію.

Метод реабілітації полягає в розробці спільного з позичальником плану заходів щодо повернення кредиту. Метод ліквідації означає повернення кредиту через проведення процедури банкрутства та продажу активів позичальника.

Рішення про те, який метод краще використати, приймається керівництвом банку залежно від конкретних обставин і результатів попереднього аналізу проблеми. Найприйнятнішим варіантом завжди вважається такий перегляд умов кредитної угоди, який дає і банку, і його клієнтові шанс на поновлення нормальної діяльності. Але при цьому необхідно завжди пам'ятати про мету, яка полягає в максимізації ймовірності повного повернення коштів банку. Якщо ймовірність становить менш як 90-95%, то реабілітацію краще не розпочинати.

Процес реабілітації складається з декількох етапів: збір і підготовка інформації; зустріч із позичальником; розробка плану дій; реструктуризація боргу; постійний контроль за виконанням плану реабілітації.

Ліквідація - це останній захід з боку банку, який означає приховане визначення того факту, що банк припустився помилки, надавши кредит, і вчасно не вжив виправних заходів. У будь-якому разі проведення процедури ліквідації свого клієнта в цілому не поліпшує репутацію банку.

Ліквідація може бути спокійною або з ускладненнями, залежно від поведінки власників компанії та зовнішніх обставин. Компанію можливо ліквідувати продажем як діючого підприємства або через розподіл та продаж частинами. Іноді процес ліквідації триває досить довго, оскільки потребує відповідного судового рішення, створення ліквідаційної комісії, розгляду претензій усіх кредиторів та організації процесу продажу активів компанії. У деяких випадках банки лише через два-три роки повертають свої кредити.

Ліквідація і реабілітація - досить дорогі методи управління проблемними кредитами з погляду часу, фінансових і трудових витрат, оплати юридичних послуг.

У зарубіжних банках велика увага приділяється організації роботи з проблемними кредитами, створюються спеціалізовані підрозділи - департаменти, відділи, сектори. Розмежування повноважень та відповідальності фахівців з управління проблемними кредитами від функції кредитування допомагає запобігти можливим зіткненням інтересів у конкретного кредитного працівника. Робота з проблемними кредитами потребує високої кваліфікації та спеціальної підготовки працівників банку, наприклад, знання психологічних прийомів, практичного досвіду роботи в екстремальних умовах. Все це вимагає покращення менеджменту в банку, а також збільшення витрачання коштів на підвищення освітнього рівня співробітників банку. Іноді банки можуть користуватися послугами сторонніх організацій.

В теперішній час все більш популярними стають агенції колекторів, що надають свої послуги в сфері саме проблемних кредитів.

До основних обов'язків цих працівників належать такі: телефонні дзвінки до боржника, введення інформації про погашення заборгованості в програмне забезпечення, ведення переговорів, проведення зустрічей з боржниками в офісі, підготовка та вручення боржникам повідомлення про заборгованість, підготовка матеріалу про самого боржника, щотижнева звітність.

Зараз ведуться гострі дискусії щодо правомірності дій колекторів, адже деякі боржники розповідають про жорстокість дій таких компаній. Саме тому було створено антиколекторські компанії, які, в свою чергу, захищають інтереси та права боржників, коли колектори виступають на боці кредитної установи.

Отже, проблемні кредити в нинішній час посідають все більше місце в обговореннях, шукаються альтернативні рішення щодо вирішення даного питання безболісно ані для боржників, ані для банків. Дане питання гостро постає не тільки на території України, але й далеко за її межами, адже економічна криза привела до масової неспроможності оплатити кредити та відсотки за ними. Це призвело до того, що банки перестали видавати кредити, а деякі навіть не повертають вклади народу. А це, в свою чергу, породило недовіру з боку населення до банків.

Тому, перш ніж видавати кредит, необхідно: з боку банку - більш детально вивчати платоспроможність того, хто бере кредит, а також іншу необхідну інформацію про нього; з боку ж позичальника - більш детально ознайомлюватись з умовами кредитного договору, а також добре володіти правом, щоб у разі виникнення певних суперечок, уміти грамотно відстояти свою позицію.