Функції державного регулювання економіки.
Основні функції державного регулювання національної економіки:
- цільова, що полягає у визначенні цілей і пріоритетів, а також основних напрямків розвитку національної економіки;
- стимулююча, яка передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність й інтереси суб'єктів господарювання, підтримування економічних процесів в бажаному для суспільства напрямку;
- нормативна (регламентуюча), коли держава за допомогою законодавчих і нормативних актів установлює певні правила господарської діяльності для суб'єктів економіки, тобто визначає правовий простір;
- розподільна (коригувальна), що зводиться до коректування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів й усунення негативних явищ;
- соціальна, яка передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин, перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту, охорону навколишнього середовища;
- безпосереднє управління державним сектором економіки, його регулювання, створення суспільних товарів і послуг, робочих місць;
- контролююча, що означає державний контроль, нагляд за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних і соціальних стандартів.
Державне регулювання національної економіки - це свідомий вплив держави на об'єкти й процеси з метою додавання певної спрямованості й погодженості господарській діяльності всіх суб'єктів національної економіки.
Об'єктами державного регулювання національної економіки є:
- економічні підсистеми (економіка регіонів й областей, структура економіки, стадії відтворення);
- соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, НТП, екологія, умови конкуренції);
- соціально-економічні відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні);
- ринки або ринкова інфраструктура (ринки товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валютні, фондові, капіталу).
Суб'єкти державного регулювання національної економіки поділяють на суб'єкти виконання й суб'єкти впливу. Суб'єктом виконання є сама держава і її інституціональні органи, тобто законодавчі, виконавчі, судові органи різних рівнів. Суб'єкти впливу - це суспільні й політичні об'єднання, засоби масової інформації, окремі особистості.
Методи державного регулювання економіки.
Для забезпечення поставлених цілей держава використовує певні методи. Методи державного регулювання національної економіки - це сукупність способів, прийомів і засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.
Методи державного регулювання національної економіки класифікують за двома ознаками:
- формами впливу. Це методи прямого й непрямого впливу.
- способами впливу. Це методи правові, економічні, адміністративні, імперативні, індикативні, неформальні,специфічні.
Прямі методи державного регулювання національної економіки - це методи безпосереднього втручання держави в економічні процеси. Як же це відбувається? Для цього використовуються певні інструменти.
Інструменти прямого втручання:
1. Держконтракт і держзамовлення - це договори між державою й суб'єктами господарювання на виготовлення певного товару або виконання певного виду послуг з метою задоволення потреб споживача, стимулювання й розвитку пріоритетних галузей і виробництв, впровадження нових технологій, виконання міжнародних угод.
Держконтракт укладається з державними підприємствами й фінансується з держбюджету.
Держзамовлення реалізується на підприємствах недержавної форми власності й звичайно фінансується з власних джерел підприємства, а держава надає при цьому певні преференції і пільги (в оподатковуванні, кредитуванні, гарантуванні ринку збуту та ін.).
2. Субсидії, субвенції й дотації.
Субсидія - це форма цільової фінансової або матеріальної допомоги держави окремим суб'єктам економіки (областям, регіонам, фірмам, банкам, фізичним особам).
Субвенція - форма грошової або матеріальної допомоги, що надається державою в екстремальних ситуаціях (стихійні лиха, війна, економічні кризи та ін.).
Дотація - різновид субсидій, а саме: асигнування, доплата з держбюджету з метою збалансувати бюджети нижчих рівнів.
3. Ліцензування й квотування.
Ліцензування - видача державою дозволів на право займатися певним видом діяльності, у тому числі й експортно-імпортними операціями.
Квотування - встановлення державою розмірів, частки в загальному просторі продажу, збуту, експорту або імпорту.
4. Установлення фіксованих цін і валютних курсів, тобто певного рівня цін на ті або інші товари, тарифів на послуги.
5. Прийняття економічних, соціальних, екологічних стандартів. Державні стандарти й нормативи визначають однакові вимоги й норми відносної якості, хімічного складу, фізичних властивостей, маси, розмірів, кількості та ін.
Економічні стандарти втілені в показниках ефективності виробництва (наприклад, норма рентабельності, енерго-, матеріало-, трудомісткості та ін.)
Соціальні стандарти - це офіційно встановлені державою нормативи в сфері соціальних відносин (мінімальна зарплата, пенсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість робочого тижня, відпустки й ін.).
Харчові стандарти припускають встановлення державою вимог щодо якості продуктів харчування.
Фармацевтичні стандарти - це нормативи виготовлення лікарських препаратів, перелік ліків і фармацевтичних засобів, споживання й реалізація яких офіційно дозволена державою.
Непрямі методи державного регулювання - це сукупність опосередкованих засобів державного впливу на діяльність суб'єктів економіки (тобто це система правових та економічних методів).
Правові методи - це система законів і законодавчих актів, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання, тобто визначають правовий простір.
Основні документи правового регулювання економіки в Україні:
- Конституція й закони України;
- укази й розпорядження Президента;
- постанови й інші акти Верховної Ради;
- постанови й розпорядження Кабінету Міністрів;
- нормативно-правові акти центральних органів (міністерств і відомств);
- нормативні акти місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.
Економічні методи державного регулювання національної економіки пов'язані зі створенням державою фінансових або матеріальних стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання і обумовлювати їхню поведінку.
Економічне регулювання здійснюється за допомогою таких інструментів:
- бюджетно-податкового регулювання, що пов'язане з функціонуванням державних фінансів, формуванням держбюджету й державних витрат (установлення податкових ставок, мито);
- кредитно-грошового регулювання, тобто діяльність держави спрямована на забезпечення економіки повноцінною й стабільною національною валютою, а також на регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки (встановлення дисконтних ставок ,%).
- амортизаційної політики, що встановлює норми амортизації.
Широко використовуються також адміністративні методи державного регулювання національної економіки, які базуються на використанні сили держави, і припускають заходи або засоби, що забороняють, дозволяють або примушують.
Застосування адміністративних методів є ефективним і необхідним у таких сферах:
- прямий контроль держави над монопольним ринком;
- охорона навколишнього середовища й здоров'я людей;
- соціальний захист населення;
- захист національних інтересів (державний контроль імпорту капіталу, робочої сили, товарів та ін.);
- реалізація державних програм і планів.
Інструменти адміністративного регулювання було наведено, коли мова йшла про методи й інструменти прямого впливу держави. Крім цього, до них варто додати:
- укази, декрети, постанови;
- контроль за дотриманням законності;
- штрафні санкції.
Держава також використовує індикативні методи, тобто методи непрямого, опосередкованого впливу, які мають орієнтовний, рекомендаційний характер (наприклад індикативні плани), та неформальні методи державного впливу на економіку, якими є переконання, пропаганда. Держава використовує для цього публічні програми на радіо й телебаченні, публікації в періодичній пресі, соціологічні дослідження і опитування, впливаючи так на формування суспільної думки, свідомості, економічного мислення.
Відповідно до конкретних об'єктів регулювання економіки держава проводить і необхідну економічну політику.
Економічна політика держави - це система соціально-економічних ідей і цілей розвитку країни; основні завдання згідно з цією політикою й засоби їхнього досягнення; функціонування органів державної влади й управління їх діяльністю.
Основні види економічної політики:
1. Антициклічна політика, яка спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання.
2. Структурна політика, що передбачає формування сучасної прогресивної і ефективної структури національної економіки.
3. Амортизаційна політика, за допомогою якої здійснюється накопичення капіталу, що у майбутньому забезпечить розширення й відновлення виробництва.
4. Інвестиційна політика, що регулює капіталовкладення з метою структурної перебудови виробництва, його технічного й технологічного відновлення й модифікації.
5. Науково-технічна й інформаційна політика, тобто діяльність держави, спрямована на розвиток науки й техніки, забезпечення стратегічних наукових і технологічних проривів; впровадження результатів НТП у виробництво.
6. Фіскальна (бюджетно-податкова) політика, що визначає джерела створення державної скарбниці, забезпечує формування податкової системи й державного бюджету.
7. Монетарна (кредитно-грошова) політика, яка передбачає державне забезпечення економіки необхідною кількістю грошей, регулювання грошового й кредитного ринків.
8. Цінова політика, коли держава впливає на ціни й ціноутворення з метою приборкання інфляції, стимулювання модернізації виробництва та ін.
9. Зовнішньоекономічна політика, яка охоплює різні аспекти зовнішньої торгівлі, контроль за міграцією капіталу й робочої сили, підтримку вітчизняного підприємництва за рубежем та ін., з метою усунення диспропорцій платіжного балансу і досягнення зовнішньоекономічної рівноваги.
10. Соціальна політика держави, що зосереджується на формуванні ефективних соціально-економічних умов життя суспільства, регулюванні відносин між соціальними групами, формуванні економічних стимулів для участі у виробництві, забезпеченні ефективної зайнятості населення, створенні соціальних гарантій та умов для підвищення добробуту членів суспільства.
11. Конкурентна політика держави, яка передбачає розроблення заходів щодо створення конкурентного середовища, підтримки й захисту сумлінної конкуренції, боротьби з монополізмом.
12. Регіональна політика, покликана забезпечити збалансований і комплексний розвиток окремих територій країни виходячи із загальнодержавних і регіональних інтересів, шляхом використання абсолютних і відносних переваг регіонів.
13. Екологічна політика, призначення якої - створення екологічної рівноваги, охорони навколишнього середовища, безпечних умов життя громадян.
Оскільки економічна політика держави формується в результаті взаємодії та боротьби різних економічних інтересів і є їх рівнодіючою, то завжди існує можливість тиску різних політичних сил на державні інститути.
За роки реформування в Україні виникли майже всі основні ринкові інститути, сформувались важелі державного макроекономічного регулювання, які дозволяють в певних межах впливати на економічну поведінку. Однак в Україні розвиток інститутів ще не завершено, що потребує відповідних змінювань функцій держави.
Держава під час перехідного етапу в економіці має бути сильною для того, щоб, виступаючи ініціатором реформ і створюючи демократичні інститути, могла запроваджувати в життя прийняті закони. Жодний інститут, окрім держави, не може сформувати ринкову систему господарювання з усіма її інститутами й забезпечити виконання ринкових правил.