2. Психологічна структура злочинного діяння

Психологічний аналіз злочинного діяння — це аналіз психологічного змісту структурних елементів злочинного діяння. Злочинне діяння - це мотивований, цілеспрямований, свідомий і керований акт протиправної поведінки, яким досягається визначена мета. Кожне діяння має визначений значеннєвий зміст і спрямований на досягнення близьких цілей, якими воно регулюється в період його здійснення. Мотиви, що спонукають конкретну особу до діяння, задовольняються при здійсненні поставленої мети. У силу цього злочинне діяння набуває визначеного сенсу і носить характер закінченого вольового акта.

Основними елементами структури злочинного діяння є:

1. мотивація і мотиви злочинної дії;

Мотив - це усвідомлений людиною особистісний зміст його дій, усвідомлення відносини даної мети до задоволення відповідного спонукання. Свідомий вибір даної мети - це і є мотив дії. Слід зазначити, що в кримінальному кодексі України мотиви і спонукання не мають досить чіткого розмежування, що створює визначених труднощів у реалізації відповідних правових норм.

2. формування мети злочинної дії;

Ціль (мета) як компонент злочинної дії виконує в ньому визначені функції. Перша її функція складається в усвідомленні діючою особою об'єкта, чи предмета особи, на яке спрямовується його дія. Друга функція виражається в бажанні досягти визначеного результату цієї дії. Завдяки меті особа регулює свої дії і направляє їх на досягнення того результату, що міститься в ній. Ціль дії є системоутворюючим фактором усіх компонентів дії, вона регулює свідомість вибору відповідних засобів для її досягнення.

Слід зазначити, що мета діяльності звичайно не задана ззовні, вони формується людиною, осмислюються нею як щось необхідне і можливе за даних умов.

Усвідомивши ту чи іншу потребу, свої інтереси, людина аналізує реальні умови і думкою представляє ряд можливих варіантів поведінки для здійснення цілей, досягнення яких може задовольнити його бажання, почуття, прагнення в даних умовах. Зважуючи всі «за» і «проти» щодо можливих варіантів дії, людина зупиняється на одному з них, оптимальному по її уявленнях.

3. Прийняття рішення про здійснення конкретної злочинної дії; спрямованість і зміст злочинного заміру;

Етап мотивації завершується прийняттям особою рішення про здійснення злочину чи відмови від його скоєння. Особа кладе кінець своїм сумнівам і коливанням і вирішує: буду діяти чи утримаюся від дії. Ухвалення рішення про вчинення злочину може здійснюватися в різних формах. Воно може виділятися у свідомості діючого особи як особлива фаза, і зводиться в цьому випадку до усвідомлення мети злочину. Воно може наступити в стадії боротьби мотивів саме по собі, як її дозвіл. Як особливий етап у підготовці злочину ухвалення рішення виступає тоді, коли кожний з мотивів зберігає для особи свою силу і значимість. Рішення на користь одного мотиву приймається тому, що інші мотиви придушуються і позбавляються ролі побудників дії. Мотив — переможець стає домінуючим і визначає зміст майбутнього дії.

Перед особою, яка планує вчинення злочину, може виникнути необхідність приймати рішення в різних психологічних умовах: 1) це можуть бути прості умови без стресів¹ і збудженого стану, при достатності часу на його обмірковування, що характерно, наприклад, для прийняття рішень розкрадачами власності, здійснення замовлених убивств і актів тероризму і т.п. Воно породжує, як правило, розважливу (Расчетливую рус.) злочинну поведінку;

2) складні психологічні умови: недолік часу на продумування рішення, наявність конфліктної ситуації, коли одній особі протистоїть воля іншої особи, - ведуть до прийняття недостатньо продуманих рішень, що викликають так звану нетрезитивну злочинну поведінку, тобто поведінку, засновану не стільки на чіткому розрахунку, скільки на пориві, що характерно для прийняття рішень, наприклад, при здійсненні злочинів проти особи (зокрема, при здійсненні убивств на емоційній основі, заподіянні навмисних тілесних ушкоджень, зґвалтувань і т.п.). Отже, кульмінаційним актом у структурі злочинної дії є ухвалення рішення — остаточне твердження обраного варіанта поведінки.

4. способи, засоби і умови здійснення злочинного діяння;

5. досягнення результату і ставлення суб'єкта до цього результату.

Ця внутрішня психічна структура злочинного діяння залежить від зовнішніх умов - ситуативних обставин.

Будь-яка вольова, свідома дія характеризується передбаченням майбутнього результату — її мети. Мета як елемент злочинної дії виконує двояку функцію: по-перше — усвідомлення правопорушником об'єкта, предмета чи особи, на яку спрямовується його дія; по-друге — бажання досягнути певного результату.

Мета дії є системоутворюваним фактором усіх структурних елементів дії, вона регулює свідомість вибору відповідних способів і засобів для її досягнення. Мета діяльності формується людиною, усвідомлюється нею як щось необхідне і можливе за певних умов.

Взаємозв'язки між результатом і метою можуть виступати у формі:

а)"невиконання" мети (приготування до злочину і замах на скоєн­ня злочину, коли мета злочину, наприклад пограбування квар тири, не здійснюється до кінця з причин, які не залежать від волі злочинця);

Ратинов А. Р. Личность преступника и проблема ценностей // Вопросы борьбы с преступностью. — М.: Юрид. лит., 1978. — Вып. 29. — С. 113.

б)"виконання" мети — злочинна (в результаті злочинного діяння особа отримує те, на що вона розраховувала);

в)"перевиконання" мети (результат дії перевищує передбачувану мету. Наприклад, навмисне нанесення тяжких тілесних ушко­джень, які призвели до смерті, хоча це не входило у плани дію­чої особи).

Із всіх елементів психологічної структури злочинного діяння найповнішу інформацію про психологію злочинця дає суб'єктивна сторона, а в ній — характеристика мотивів злочину. У зв'язку з цим доцільно глибше розкрити психологічну суть мотиваційної сфери особистості. Під мотивацією поведінки розуміється кількість спону­кань людської діяльності, які визначають поведінку людини в ціло­му. Виходячи з концепції про ідентичність психічних процесів як в соціально корисній, так і в злочинній поведінці, більшість дослід­ників розглядають мотив таким спонуканням до злочинної поведі­нки, який є його рушійною силою, психологічною причиною. В ос­нові його лежить актуалізована потреба, яка спонукає до дії. На формування мотиву впливають потреби, ціннісні орієнтації, конф­ліктні ситуації, об'єктивні обставини та ін.1При цьому вирішальну роль відіграє ієрархія мотивів. Те, які мотиви в цій ієрархії займуть провідне, а які підлегле місце, визначається, на думку Б. Ломова, не спонтанним розвитком індивіда, а його становищем у суспільстві2. Вказані фактори впливають на посилення чи послаблення мотиву, його заміщення чи зміну, а також на боротьбу мотивів. Складний характер процесів впливу такого роду факторів на поведінку осо­бистості викликає труднощі при встановленні мотиву злочинної поведінки.

Мотивація злочинної поведінки за своїм місцем і роллю є клю­човою інтегральною проблемою, в якій реалізується принцип ком­плексності психологічного дослідження злочинної поведінки. Не випадково С. Рубінштейн називав мотивацію через психіку детер­мінацією, що реалізується. "Мотивація, — писав він, — це опосе­редкована процесом її відображення суб'єктивна детермінація поведінки людини світом. Через свою мотивацію людина вплетена в контекст дійсності"1.

Зелинский А. Р. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. — Х.: Выща шк., 1986. — С. 41.

Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука, 1984. — С. 202.

Мотивація злочинної поведінки може бути:

а) ситуативною, як правило, малотривалою, згорнутою у часі та просторі, заздалегідь не підготованою, недостатньо усвідомленою, яка багато в чому визначається стереотипами поведінки і психологічним станом особистості; така мотивація частіше всього нестійка;

б) навмисною, відносно тривалою, розподіленою в часі та просторі, наперед підготованою, більш чи менш продуманою у можливих деталях; така мотивація, як правило, відображає домінуючі орієнтації суб'єкта, і тому вона більш стійка.

Мотивація виконує такі функції:

1.причинно-відображальну (формується у взаємодії соціального середовища і особистості);

2.спонукальну (штовхає людину до активності);

3. смислоутворювальну (має для індивіда особистісне значення);

4. регулятивну (спрямовує дії людини відповідно до актуальних бажань);

5. контрольну (виступає як еталон складової у процесі зіставлення індивідом бажаних і тих, що досягаються, результатів своїх дій).

Таким чином, мотивація злочинної поведінки може бути визначена, з одного боку, як внутрішній стрижень її походження, а з другого — як результативна взаємодія особистості правопорушника із соціальним криміногенним середовищем.

Більшість злочинних дій полімотивовані. Наприклад, підліток, скоюючи пограбування, бажає не лише роздобути грошей на розваги, а й самоутвердитися в колі своїх ровесників. Організовані злочинці, здійснюючи корисливі діяння, прагнуть до влади над своїм оточенням. Однак у злочинній поведінці завжди можна виявити мотив, який домінує. Німецький психолог Х. Хекхаузен відзначає: "Поведінка людини у певний момент часу мотивується не будь-якими чи всіма можливими її мотивами, а тим із найвищих мотивів в ієрархії (тобто з найсильніших), який при цих умовах ближче всіх пов'язаний з перспективою досягнення відповідного цільового стану чи, навпаки, досягнення якого піддано сумніву.

Такий мотив активізується, стає дієвим. У цьому разі ми стикає­мося з проблемою актуалізації мотиву, тобто з проблемою виділення ситуаційних умов, які призводять до такої актуалізації"1.

Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность: Пер. с нем. — М.: Педагогика, 1986. — Т. 1. — С. 34.

Часом мотив, який домінує, має стійкий і тривалий характер. Так, на Івано-Франківщині скоєно вбивство на ґрунті помсти, до якого злочинець "йшов" тридцять років1. Див.: Тридцать лет с мечтой о мести // Криминальные сюжеты. — 2001. — № 2 (47).

Серед особливостей мотивів злочинної поведінки треба виділити:

1. їх відносну антисоціальність, що проявляється у вузькоособистісних спонуканнях, які протиставлені більш високим суспіль­ним інтересам;

2. переважання матеріальних і вітальних (природних) спонукань над духовними;

3. домінування спонукань типу потягів, а не обов'язку;

4. панування спонукань із найближчими цілями, а не з життєво важливими перспективами;

5. низький рівень спонукань в ієрархічній системі соціальних цін­ностей, офіційно прийнятих у суспільстві.

На стадії мотивації злочинного діяння може виявитися розбіжність між метою дії та її небажаними наслідками, що призводить до внутрішнього конфлікту (боротьба мотивів). Наприклад, можуть зіткнутися такі несумісні між собою спонукання, як негідні почуття і доводи розуму, корисливий інтерес і посадовий обов'язок, ревнощі і кохання тощо.

Серед усіх елементів складу злочину мотиви є суб'єктивною стороною злочину і в ході розслідування поряд із іншими елементами підлягають обов'язковому виявленню і доведенню, через них можна визначити ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння і самого злочинця, вид і міру покарання.

Етап мотивації завершується прийняттям особою рішення про скоєння злочину чи відмову від нього. Прийняття рішення про скоєння злочину може здійснюватися у різних формах:

а) воно може виділятися у свідомості індивіда як особлива фаза — у цьому випадку рішення зводиться до усвідомлення мети злочину;

6) воно може наступити у стадії боротьби мотивів саме собою — у цьому разі рішення є результатом розв'язання цієї боротьби (внутрішнього конфлікту).

Психологічні умови, в яких людина приймає рішення про скоєння злочину, також можуть бути різні:

1) умови без стресів і сильного збудження, при достатній кількості часу на його обдумування (наприклад, прийняття рішення на скоєння замовного вбивства і терористичного акту). В цьому разі рішення породжує розважливу поведінку злочинця, яка враховує логіку розвитку подій;

2) умови у вигляді сильного збудження, недостатній кількості часу на обдумування рішення, наявність конфліктної ситуації. Рішення, яке приймається при цьому, викликає необдуману поведінку, яка ґрунтується на запалі, а не на точному розрахунку (наприклад, скоєння вбивства чи зґвалтування на емоційній основі).

Спонукання, наміри, мотиви і цілі злочинної дії є складовими поняття "злочинний задум", у характеристиці якого виділяють:

• спрямованість задуму (майбутній результат діяння, на досяг­нення якого спрямоване злочинне діяння);

• зміст задуму (відбиття у свідомості особистості всіх обставин, які пов'язані з досягненням мети злочинного діяння).

До здійснення дій задум залишається внутрішнім психічним утво­ренням. Тому суб'єкт несе відповідальність не за задум, а за скоєння (за підготування) злочину. Необхідно зазначити: у структурі злочин­ного діяння суттєве саме виникнення і формування задуму, тому що аналіз цього процесу дає можливість виявити особистісні особливос­ті злочинця.

Наступним елементом у психологічній структурі злочинного діян­ня є способи, засоби і умови його скоєння. Важливість аналізу цього елементу визначається тим, що межі дії залежать від умов дій, від ви­користовуваних знарядь і засобів. Наявні засоби впливають на спо­соби дії та на динаміку задуму. Спосіб скоєння злочину свідчить про психофізіологічні особливості людини, його знання, навики, вміння, звички тощо. Злочин набуває специфічної конкретності через спосіб його скоєння, через ті знаряддя і засоби, які використані злочинця­ми. Спосіб скоєння злочину вказує, в тому числі, і на ступінь його со­ціальної небезпеки.

"Чорних" ріелторів, які займаються шахрайством, а часом і вбив­ствами, відловлюють у різних містах. У грудні 2000 р. в передмісті Ро­стова-на-Дону заарештували "спеціалістів з нерухомості", на рахун­ку яких три вбивства і ще ціла низка кримінальних злочинів.

На дачі в підвалі вони організували камеру тортур, де мали "переконувати " одиноких квартировласників "добровільно" віддати їм свою житлову площу. Різноманітним садистським пристосуванням, напев­но, могли б позаздрити навіть середньовічні інквізитори. Так, першій жертві вони розтрощили кувалдою пальці на лівій руці, підсмажили на вугіллях ступні обох ніг і дали повисіти на "дибі" доти, доки полоне­ний не виконав усі їхні вимоги. А після "оформлення" угоди своїм нотаріусом його зарізали...1 Див.: Риэлторство на крови // Мир новостей. — 2001. — 16 янв. — № 3 (369).

На цьому прикладі очевидна попередня усвідомлена підготовка до дій, відбір знарядь і засобів, тобто злочинці передбачали розвиток подій.

Отже, злочинний задум об'єктивується в способах і результатах йо­го реалізації, а спосіб зумовлений метою і мотивами злочинного діян­ня, психофізіологічними і психічними особливостями діючої особи.

Здебільшого скоєння злочину пов'язане з досягненням наперед планованого злочинного результату, який оцінюється злочинцем із позиції вихідних спонукань і намірів. Цей результат може викликати у нього задоволення (в цьому разі образ здійснених дій і злочинної поведінки закріплюється і полегшує його повторення у майбутньо­му) чи негативне ставлення (в цьому разі можуть виникнути негатив­ні емоції та розкаяння у скоєному).

Виявлення й аналіз психологічної структури злочинного діяння дає можливість юридичному працівникові повніше встановити істину, визначити ступінь суспільної небезпеки особистості злочинця, призначити вид і міру покарання, а також визначити шляхи переви­ховання осіб, які скоїли злочин.