2. Особливості формування транскордонних кластерів

Особливістю транскордонних кластерів є те, що їх учасники розміщені у різних податкових, митних, законодавчих середовищах сусідніх країн, однак можуть мати спільні підприємства та організації, користуватися спільною інфраструктурою, і функціонують насамперед на транскордонних ринках. Транскордонні кластери, у більшості випадків, повинні бути результатом регіональних стратегій розвитку транскордонного співробітництва. І якщо у країнах ЄС вони діють у досить уніфікованому законодавчому середовищі, то на кордонах України вони діють у, поки що, зовсім відмінному законодавчому полі. Незалежно від цього, співробітництво, що розвивається у прикордонних регіонах, дає підстави розробляти і втілювати транскордонну кластерну концепцію.

Іншою особливістю транскордонних кластерів є те, що інтенсивність мережевих взаємодій у кластері обмежується наявністю кордону, який створює додаткові бар’єри для вільного руху товарів, робочої сили, капіталу. Бар’єрами для налагодження співпраці можуть бути різний менталітет, традиції, мова, культура, негативні сторінки історії.

Для того, щоб кластери стали успішними, потрібен час. Численні приклади свідчать про те, що на формування кластеру потрібно близько десятиріччя, щоб розробити вагому та реальну конкурентну перевагу.

Узагальнюючи європейський досвід, у процесах кластеризації можна визначити наступні моделі формування транскордонних кластерів: монополярний/ асиметричний чи біполярний/поліполярний транскордонні кластери.

Монополярний/асиметричний транскордонний кластер може сформуватися у випадку, коли суміжні регіони сусідніх країн суттєво відрізняються за рівнями економічного розвитку чи впровадження кластерних підходів, або інституційними системами. Так, і Польща, і Угорщина останніми роками активно реалізують кластерну політику в своєму східному прикордонні, де формуються логістичні, туристично - рекреаційні кластери. В українському прикордонні лише піднімаються питання щодо формування кластерів чи виявлення кластерних ініціатив. Тому, швидше за все, процес формування транскордонних кластерів на цих теренах буде асиметричним. Тобто кластер, що сформувався по один бік кордону, в процесі свого розвитку буде залучати окремі підприємства-субконтратори, місцевих постачальників (наприклад, для постачання сировини, комплектуючих) або організації збуту (для завоювання ринку) у свою мережу.

Внаслідок обміну досвідом, передачі знань та технологій, створення нових підприємств, по інший бік кордону поступово також може сформуватися повноцінна кластерна мережа. Ще одна різновидність такого кластеру може бути у випадку розміщення філії ТНК на території регіону, навколо якої поступово сформується мережа постачальників та суміжних підприємств.

Біполярна чи поліполярна (у випадку межування більш ніж з однією країною) модель транскордонного кластеру заснована на підході, що транскордонна мережа базується на існуванні регіональних мереж/кластерів як засновницьких елементів. В межах цього встановленого статусу будується транскордонна мережа. Існуючі функції кожної з регіональних мереж будуть гармонізовані і відкриті для підприємств з регіонів-партнерів.^[7]

Узагальнений алгоритм формування біполярного чи поліполярного транскордонного кластеру на базі сформованих регіональних кластерів передбачає, насамперед, рівноправність партнерів, тобто забезпечення на місцях таких умов:

- формування ідентичності регіональних кластерів, достатній рівень розвитку кластеру на регіональному рівні;

- кваліфікований менеджмент кластеру, який має міцні позиції в регіоні, зв’язки з ключовими регіональними акторами (владою, бізнесом, наукою та громадськістю);

- критична маса регіональних фірм-учасників кластеру, зацікавлених у транскордонному партнерстві.

Оптимальним є поетапний підхід у напрямі створення транскордонної мережі. На першому етапі до її розбудови залучаються перш за все координатори/менеджери регіональних мереж.

Слід зауважити, що транскордонні кластери створювалися в Європі паралельно з формуванням єврорегіонів. Багато з них працює без координуючих структур, або користується послугами агенцій регіонального розвитку, які одночасно є учасниками єврорегіонів. Доцільно використати єврорегіони як координуючі структури тих транскордонних кластерів, учасниками яких є суб’єкти господарювання прикордонних територій України. ^[4]

Створення інфраструктури транскордонної мережі. Координуючі структури регіональних кластерів із сусідніх регіонів мають погодити мінімум загальних правил, стандартів і процедур для управління мережевою взаємодією на транскордонному рівні, а саме:

а) загальні процедури, що регламентують:

- регулярні зв’язки в транскордонній мережі, наприклад, частота робочих зустрічей, місця проведення тощо;

- головування у транскордонній мережі, протягом якого періоду часу, спосіб обрання та зміни в головуванні;

- місце розміщення головного офісу мережі;

- правила з приводу фінансування спільних заходів тощо;

б) загальні стандарти щодо діяльності мережі, тобто:

- технічні стандарти щодо електронних засобів комунікації і обміну даних у мережі;

- набір специфічних послуг транскордонної мережі, надання яких вигідніше у формі централізованих послуг, ніж кожною мережею окремо, наприклад: Інтернет-обслуговування, інформаційне забезпечення, надання матеріалів для промоції транскордонного кластеру, маркетингові послуги тощо;

с) загальні цілі щодо майбутнього розвитку транскордонного кластеру, наприклад:

- використання транскордонної мережі як платформи для взаємодії між виробниками, постачальниками чи фірмами збуту по обидва боки кордону;

- обмін досвідом та знаннями;

- трансфер технологій;

- спільна промоуція та маркетинг;

- програми підвищення кваліфікації.