3. Постановка діагнозу
Провівши ряд обстежень хворої тварини ми встановили наявність в неї закупорки уретри кристалами трипельфосфатів ( у наслідок цього ішурію) , наявність кристалів у сечі, наявність камінців у нирках та сечопроводах (як наслідок гематурія), тяжку інтоксикацію креатиніном та сечовою кислотою. Як наслідок цих процесів – симптоматика ниркової та печінкової недостатності. Остаточний діагноз – сечокам’яна хвороба.
Прогноз скх у тварин.
У більшості випадків повного одужання не настає, але вдається контролювати перебіг захворювання і не допускати загострень із закупоркою уретри і тоді тварина може жити довгим і повноцінним життям.
При недостатньому контролі і в тяжких випадках хвороба дає часті закупорки уретри з затримкою сечі. У рідкісних випадках може статися розрив сечового міхура. Кожен рецидив погіршує загальний стан і руйнує нирки, що в підсумку може призвести до ниркової недостатності.
При дотриманні всіх рекомендацій рецидиви сечокам'яної хвороби практично не спостерігаються.
4. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Клиническая диагностика внутренних незаразных болезней животных / А.М. Смирнов, П.Я. Конопелько, Р.П. Пушкарев и др. – 2-е изд., перераб. И доп – М.: Агропромиздат, 1988. – 512 с
2. Клінична діагностика хвороб тварин / В.І. Левченко, М.О. Судаков, Й.Л. Мельник та ін.; за ред. В.І. Левченка. – К. : Урожай, 1995. – 368 с.
3 Клиническая диагностика и скорая ветеринарная помощь при болезнях собак и кошек / Огурцов А. Ф. – М.: Аквариум, 2008. – 112 с.
4. Болезни собак и кошек. Комплексная диагностика и терапия собак и кошек. Учебное пособие. / Старченков С.В. – по инф. My-shop.ru, 2007. – 650 с.
5. Болезни кошек. / Э. А. Чандлер, К. Дж. Гаскелл, Р. М. Гаскелл – М. : Аквариум ЛТД – 2002. – 712 с.
6. Кормление собак и кошек. / С. Н. Хохрин – М.: КолосС, - 2006. – 248 с.
7. Нефрология : учебное пособие для послевузовского образования. / под ред. Е.М. Шилова – М. : Лань – 2001. – 324 с.
8. Справочник болезней собак и кошек. / Федюк С.И. – М.: Феникс. - 2001. – 352 с.
9. Генетика и наследственные болезни собак и кошек / Н. Н. Московкина. М. Н. Сотская – М.: Аквариум, - 2005. – 448 с.
10. Кормление кошек. / И. Б. Богданова. – М. : Эксмо. – 2004 -
11. http://www.vetvrach-zoo.narod.ru
12. http://www.dompitomci.ru
13. http://zoo.rin.ru
14. http://med.programx.ru
15. http://www.belka.minibiznes.com
Додаткові питання:
1. Наружна глибока (балотуюча) пальпація нирок.
Пальпація - раlраtio - метод дослідження, заснований на почутті дотику, стереометрії. Цей метод застосовують з метою вивчення фізичних властивостей тканин і органів, топографічних співвідношенні між ними (величини, форми, консистенції, температури, чутливості і тд.), Кількості і якості пульсу. Розрізняють поверхневу, глибоку і внутрішню пальпації.
Поверхнева пальпація. Її здійснюють однією або обома долонями, покладеними вільно; обмацує область майже не давіть. Легкими ковзаючими рухами послідовно обстежують всю область. Цей спосіб пальпації використовують для визначення сили серцевого поштовху, рухів грудної клітки, температури шкіри, больової реакції, дослідження артерій, області живота, суглобів.
Глибока пальпація. Цей вид пальпації служить для детального дослідження і більш точного визначення локалізації патологічних змін під шкірою, в м'язах або органах черевної і тазової порожнин. Її проводять пальцями (чотирма, трьома, одним), іноді кулаком, з більш-менш значним тиском. До різновид можливостями глибокої пальпації відносять ковзаючу, Проникаючу, бімануальну і толчкообразну.
Толчкообразну (балотуючу) пальпацію здійснють трьома-чотирма пальцями, притиснутими один до одного (або кулаком), які встановлюють на відповідній ділянці, а потім проводять кілька коротких і сильно натискати рухів (поштовхів). Цей метод використовують при дослідженні сітки, селезінки, плодів, а також великих пухлин в черевній порожнині, при скупченні в ній рідини.
Пальпація нирок дозволяє визначити їх положення, форму, величину, рухливість, консистенцію і чутливість. Застосовують проникаючий і толчкообразний способи пальпації, які використовують при зовнішньому і ректальному дослідженнях. При пальпації слід враховувати, що нирка зовні покрита жирової капсулою, розвиток якої залежить від вгодованості і віку пацієнта. У тварин гарною вгодованості надмірний розвиток жирової капсули створює труднощі для оцінки рельєфу поверхні нирок, що може призвести до неправильної оцінки їх величини.
У великої рогатої худоби проводять зовнішню і внутрішню пальпацію. Зовнішня пальпація можлива у телят і у дорослих тварин незадовільною вгодованості. Зовні у дорослих тварин можна досліджувати тільки праву нирку. Її промацують кінчиками пальців правої руки, складеними разом, сильно натискаючи на черевну стінку у правій голодної ямці під кінцями поперечних відростків 1-3-го пояс ¬ нічних хребців. Внутрішню пальпацію у дорослих тварин здійснюють через стінку прямої кишки рукою, введеної глибоко до лівої нирки. Її знаходять під 3-м і 5-м поперековими хребцями. Ліва нирка рухливий ¬ на. Вона звисає від хребта на 10-12 см. У невеликих корів при глибокому введенні руки в пряму кишку інколи можна прощупати каудальний полюс правої нирки. Він розташований під поперечними відростками від останнього межребірья до 2-3-го поперекових хребців справа. Права нирка добре фіксована на короткій брижі. Вона на відміну від лівої нирки майже не зміщується під час пальпації. У здорової крупної рогатої худоби при обмацуванні нирок через пряму кишку вдається встановити їх дольчату будову.
У коней можлива тільки внутрішня пальпація нирок. У здорових коней ліва нирка простілається від останнього ребра до поперечного відростка 3-4-го поперекових хребців. У великих коней вдається дотягнутися і обмацати тільки каудальний полюс лівої нирки, який має овальну форму. У невеликих тварин можна обмацати медіальні і латеральні поверхні нирок, ниркову балію. І ниркову артерію, виявляємо по пульсації.
У свиней зовнішня пальпація нирок можлива тільки у незадовільно дебелих тварин. У великих свиноматок і кнурів іноді вдається виконати ректальне дослідження і пальпувати нирки.
Нирки в нормі розташовуються під поперечними відростками 1-го і 4-го поперекових хребців, вони гладкі, малорухливі.
У овець і кіз нирки досліджують методом глибокої пальпації через черевну стінку Нирки добре доступні для пальпації. Ліва нирка знаходиться під поперечними відростками 4-6-го поперекових хребців, а права - під 1-3-м. Поверхня їх гладка. Вони мало зміщуються при натисканні.
У дрібних тварин нирки пальпують глибокою пальпацією через черевну стінку. Ліва нирка знаходиться в передньому лівому куті голодної ямки, під 2-4-м поперековими хребцями. Праву нирку можна виявити тільки частково. Під 1-3-м поперековими хребцями вдається намацати її каудальний полюс.
Дослідження дозволяє виявити зміна локалізації, збільшення або зменшення обсягу, зміна консистенції, хворобливість, а також осередки флуктуації.
Зсув і надмірна рухливість нирок особливо виражені у тварин незадовільною вгодованості.
У дорослої великої рогатої худоби локалізація лівої нирки в значній мірі визначається на виконанням рубця кормовими масами. Зсув її у правий бік відзначають при переповненні рубця, тимпаніт. Зсув лівої нирки вперед може бути обумовлено сильним розростанням пухлинної тканини в стінці матки.
Іноді виникає ситуація, коли збільшений лімфатіческій вузол можна прийняти за нирку, тому потрібно бути особливо уважним при ректальному дослідженні (у хворих на лейкоз).
Збільшення нирок пов'язано із захворюванням тварин паранефрітом, пієлонефритом, гідронефрозом, нефрозом, амілоїдозом, у зв'язку з розвитком пухлини. Зменшення нирок відзначають при недорозвиненні і хронічних процесах (хронічний нефрит і пієлонефрит, цироз).
Зміна рельєфу поверхні нирок проявляється горбистість. Вона може бути наслідком туберкульозу, ехінококозу, лейкозу, пухлини, абсцесу, але частіше хронічного запалення (хронічний нефрит, піелонефрит). Нирки стають щільними.
Хворобливість нирок при легкому їх стисненні спостерігають при гострому гломерулонефриті, пієлонефриті, паранефриті і сечокам'яної хвороби.
2. Катетеризація сечового міхура.
Катетеризація полягає у введенні катетера у порожнину сечового міхура через уретру. Застосовують металеві, гумові, пластмасові (напівтверді, тверді і еластичні) катетери для різних видів тварин. Самкам краще вводити тверді (металеві) катетери, а самцям - еластичні (гумові або пластмасові).
Показанням для катетеризації служить взяття проб сечі, необхідність виконання лікувальних заходів. При катетеризації сечового міхура, особливо у самців з стриктурою гирла уретри, а також коли в уретрі накопичилися сечові камені, слід пам'ятати про особливу обережність при просуванні катетера по уретрі. Катетер в цьому випадку зустрічає перешкоду, тварина турбується, можливі травми уретри і навіть її розрив.
Слід враховувати особливості анатомічної будови статевих органів і уретри. У самок при введенні катетера використовують вагінальне дзеркало.
У сечовому міхурі при малій наповненості його тиск негативний, що необхідно пам'ятати при катетеризаціі, так як при введенні катетера через нього засмоктується атмосферне повітря, в результаті може наступити обсіменіння мікрофлорою. У здорових тварин після сечовипускання в сечовому міхурі завжди остається деяка кількість сечі (у корів 50-70 мл), що дає можливість отримати пробу сечі, навіть якщо сечовипускання відбулося перед катетеризацією. Однак у цьому випадку в системі катетер - сечеприймальник під час отримання проби сечі слід створити невеликий негативний тиск шприцом Жане. Найважче катетерізацію проводити у старих тварин, у самок перед пологами та у післяпологовому періоді. Сечовий міхур в цих випадках сильно звисає в черевну порожнину і потрібні довгі катетери (до 50-60 см). При вагініті і ендометриті від катетеризації слід утриматися.
У хворих тварин сечовий міхур може бути порожнім, і за допомогою катетера не вдається отримати навіть незначна кількість сечі (анурія при нефриті, отруєння солями ртуті, свинцю, перитоніт, закупорка сечоводів каменями). При парезі або паралічі сечового міхура вдається випустити багато сечі.