Завершення набряків і водянок

Залежить, в першу чергу, від перебігу тих процесів, які призвели до затримки й нагромадження тканинної рідини. Сам по с розлад циркуляції тканинної рідини – процес зворотний. У разі усунення причин, рідина, що нагромадилась у надмірній кількості в тканинах або серозній порожнині, розсмоктується, тканини і органи набувають нормального стану. При довготривалих набряках, в умовах гіпоксії, розвиваються дистрофічні й атрофічні зміни паренхіматозних елементів, огрубіння і склероз сполучної тканини, а в порожнинах — ущільнення їх стінок.

Значення набряків

Для організму визначається їх причиною, локалізаціє розповсюдженістю. Так, алергічні та деякі токсичні набряки легко проходить після усунення причини, а серцеві і ниркові — часто ускладнюють основне захворювання. Набряки легенів і головного мозку можуть бути причиною смерті. Скупчення великої кількості транссудату в серозних порожнинах зміщує і затруднює внутрішні органи, затруднює кровообіг і значно ослаблює їх нормалі функцію. Водянка шлуночків головного мозку їх розширює і спричиняє атрофію мозкової речовини. Крім цього, транссудат може стати добрим середовищем; мікрофлори, що сприяє розвитку запалення й ускладнює набряк чи водянку.

Від набряку слід відрізняти набухання тканин — процес, який пов'язанні підвищенням гідрофільності тканини і збільшенням кількості внутріклітинні рідини. Таке набухання тканин часто спостерігається при травмах. Небезпеч­ним для організму є набухання речовини головного мозку. Збільшення, унаслі­док набухання мозку, маси мозкової речовини супроводжується підвищенням внутрішньомозкового і внутрішньочерепного тиску, сплющенням мозкових звивин і зменшенням мозкових шлуночків.

Зменшення вмісту тканинної рідини (зневоднення організму, ексикоз, дегідра­тація, ангідремія) може бути зумовлене недостатнім надходженням в організм води або посиленням виділення її з організму. При ряді захворювань новона­роджених і молодняка сільськогосподарських тварин, що супроводжуються діареєю, а також хвороб, при яких тварини не спроможні пити воду, розвива­ється зневоднення організму. Організм поступово втрачає як клітинну, так і позаклітинну воду. При цьому зовнішній вигляд тварин досить характерний: запалі очі, сухе носове дзеркало, сильне похудання, суха, зморщена і в'яла шкіра, сухуватість підшкірної клітковини і серозних покривів, відсутність рі­дини в порожнинах, внутрішні органи дещо зменшені, в'ялої консистенції. Ексикоз яскраво виражений при шлунково-кишкових хворобах новонарод­жених телят та інших тварин.

Порушення лімфообігу

Лімфатична система — розгалужена сітка судин, по якій протікає лімфа від тканин у венозне русло. Лімфа збирається від усіх частин тіла, усіх органів і тка­нин, проходить на своєму шляху через лімфатичні вузли і через більші лімфа­тичні судини та грудну лімфатичну протоку відпливає у венозну кров.

Розлади циркуляції лімфи, в основному, пов'язані з порушенням прохідності і цілості лімфатичних судин або з ураженням лімфатичних вузлів чи порушен­ням кровообігу (напр., при венозному застої). Найчастіше спостерігають лімфостаз, лімфорагію, тромбоз і емболію лімфатичних судин.

Лімфостаз (lymphostasis) — застій лімфи внаслідок різних утруднень лімфовідтоку (механічна недостатність) чи дії інших чинників. Перешкоджати нор­мальній течії лімфи і спричиняти застій може стискання великих лімфатичних судин опухами, рубцями, закупорка тромбами тощо. Якщо перешкоди виника­ють у невеликих лімфатичних судинах, застою лімфи не відбувається із-за знач­ної кількості анастомозів між лімфатичними судинами та виникненням колатералей. Причиною застою лімфи може стати посилена фільтрація тканинної рі­дини (надмірне лімфоeтворення), коли лімфатичні судини не в стані вивести наб­рякову рідину з проміжної тканини (динамічна недостатність). Резорбтивна не­достатність лімфатичної системи виникає при накопиченні в проміжній тка­нині патологічних протеїнів і послабленій проникності лімфатичних капілярів що призводить до застою рідини в тканинах. Резорбтивна недостатність лімфа­тичної системи часто поєднується з динамічною.

Лімфостаз, незалежно від причини, характеризується різким розширення?» лімфатичних судин, а при тривалішому процесі виникає варикозне розширен­ня лімфатичних судин і розвивається набряк (лімфодема).

При гістологічному дослідженні, у тканинах замість ледве помітних лімфатичних капілярів і судин, виявляють великі тонкостінні, округлої, овальної чи інше форми порожнини, заповнені лімфою. У випадках тривалого лімфостазу розвивається набряк тканини, що призводить до склеротичних змін органів, підшкірної клітковини тощо. При цьому шкіра і підшкірна клітковина потовщуються ущільнюються, втрачають свій попередній вигляд, що називають слоновість (напр., слоновість тазових кінцівок у коней при епізоотичному лімфангіті).

Лімфорагія, лімфорея (lymphorragia,lymphorrea) — витікання лімфи з роз-різаних чи розірваних лімфатичних судин. Лімфа може витікати на зовнішнію поверхню тіла, в грудну, черевну порожнини і в навколишні тканини. Скуп­чення лімфи у пухкій сполучній тканині називають лімфоекстравазатом (lympho-extravasatum).

Тромбоз і емболія. Тромбоз лімфатичних судин спостерігають при запаленні лімфатичних судин або запальних процесах у навколишніх тканинах. У лімфа­тичних судинах тромби найчастіше утворюються у місцях, де розміщені клапани. Формуються тромби з випавших унаслідок зсідання білків лімфи, лейкоцитів і злущеного ендотелію. У вогнищах запалення тромбоз лімфатичних судин затруднює всмоктування з тканин у лімфатичну систему (дренажна функція) продуктів розпаду клітинних елементів, токсинів, сприяє затримці мікроорганізмів. Тром­боз багатьох лімфатичних судин у вогнищі запалення порушує циркуляцію тка­нинної рідини і може призвести до змертвіння тканини. Тромби можуть розпада­тись і розсмоктуватись, заміщатись грануляційною тканиною з повною обтурацією просвіту лімфатичної судини. При септичному розпаді кусочки тромба (емболи) заносяться у регіонарні лімфатичні вузли, спри-чиняють їх запалення, а через грудну лімфатичну протоку можуть потрапляти у кровоносне русло.