Локальні клінічні ознаки го в залежності від фази захворювання

Клінічні ознаки	Набряк кісткового мозку	Кістково-мозкова флегмона	Підокістна флегмона	Флегмона м’яких тканин
Dolor	+ +	+ + +	+	+
Functio laesa	+	+ +	+ +	+ +
Cоlor	+	+	+	+ +
Tumor	-	+ -	+	+ +
Rubor	-	-	-	+
Fluctuatio	-	-	-	+

У немовлят еквівалентом болю є неспокій, який посилюється при рухах, зміні пелюшок. Уражена кінцівка займає вимушене положення ("псевдопарез"), активна рухливість різко знижена, пасивні рухи в ураженому суглобі вик­ликають різке занепокоєння малюка. На 2-3 добу від почат­ку захворювання визначається пастозність параартикулярних тканин, згодом - їх набряк, гіперемія, що обумовлена метаепіфізарною лока­лізацією патологічного процесу із залученням у запалення суглобу та розвитком провідної ознаки ГО у малюків - артриту. При виникнен­ні дистензійного вивиху (найчастіше у кульшовому суглобі) з'явля­ються симптоми дислокації (відносне вкорочення кінцівки, ригідна аддукторна контрактура), тощо.

Важлива рання діагностика гострого гематогенного остеомієліту (до роз­витку повного порушення кровообігу ураженої кістки і утворення кісткових некрозів). Вирішальне значення має пункція кісткового осередка запалення, на засаді якої можна:

1. визначити кістково-мозковий тиск і наявність кістково-мозкової гіпертензії;

2. оцінити макроскопічні зміни пунктату (каламутність, гнійний ха­рактер);

3. провести мікроскопічне дослідження пунктату (експрес-бактеріоскопію та цитологічне дослідження);

4. встановити етіологічний діагноз (бактеріологічне дослідження);

Рентгенологічні ознаки гематогенного остеомієліту можна спостерігати не раніше 10-14 дня від початку захворювання. На запальний процес у ці стро­ки можуть вказувати м'якотканинні зміни: збільшення об'єму параосальних тканин, зникнення міжм'язових прошарків. На 10-14 добу від початку хвороби з'являються рентгенологічні ознаки ГО (рентген позитивна фаза): п'ятнистий остеопороз (осередковий деструк­тивний процес) та лінійний періостит (скостеніння відшарованого окістя).

У малюків рентген негативна фаза коротша (7-10 діб), вказів­кою щодо запального процесу можуть бути інфільтративні зміни параосальних тканин, розширення щілини прилеглого суглобу та дис­локація у ньому. В подальшому у рентген позитивну фазу визначається осередок субфізарної деструкції метафізу з пенетрацією крізь зону росту у епіфіз, явища періоститу. Якщо ж у немовляти ядра скостеніння ще нема і епіфіз весь хрящовий, то деструкція епіфіза за рентгенограмою не визначається. Проте, хоча перші рентгенологічні ознаки гострого ГО відстають від перших клінічних проявів і рентгенологічне дослідження не можна віднести до розря­ду ранніх діагностичних засобів, цінність його велика і обумовле­на можливостями верифікації розповсюдженості патологічного про­цесу та ступеня деструктивних змін.

Гострий ГО найбільш часто доводиться диференціювати з флегмоною м'яких тканин та пошкодженнями, а у дітей старшого віку -також з суглобовою формою ревматизму та злоякісними пухлинами, і слід підкреслити, що в усіх неясних, суперечливих випадках вирі­шальне веріфікуюче значення має пункція ураженої кістки ( у ма­леньких дітей - пункція прилеглого суглобу), яка допомогам вста­новити остаточний діагноз.

Септикопіємічна форма ГО діагностується, коли спостерігається остеомієліт больше однієї кістки (описані остеомієліти до 12 кісток) або кістки та інші органи. Початок захворювання гострий, виникають гіпертермія, колаптоподібний стан, патологічні зміни з боку централь­ної нервової системи (порушення орієнтації, збудження, марення), прояви пневмонії, нестабільність гемодинаміки, невдовзі з'являєть­ся збільшення печінки та селезінки, може приєднуватись жовтяниця. Загальноклінічні ознаки токсикозу виразні, але відносно стабільні, без рідкого прогресування. Локальні клінічні прояви ГО досить чітко визначаються з першого дня захворювання, це інтенсивний біль в зоні ураження, порушення функції у прилеглому суглобі, больова контрактура, підвищення місцевої температури та пастозність параосальних тканин. Локальна симптоматика маніфестує день у день: біль посилюється та поширюється з метафізу на діафіз, контрактура дужчає, пастозність змінюється набряком, а потім і флегмоною м'я­ких тканин, множинні піємічні осередки можуть визначатися одразу, з початком захворювання (декілька уражень кісток, двостороння пнев­монія, кардит) або ж з'являтись через деякий час (вторинне мета­стазування інфекції).

Токсична (зверхгостра, адинамічна, блискавична) форма, що проявляється інфекційно-токсичним шоком. Раптово у дитини виникають гіпертермія, збуджений стан, галюцинації на зміни яким приходить втра­та свідомості, інколи з судомами та блюванням. Шкіра спочатку різко бліда, відмічається акроціаноз, потім з'являються петехії. Дихан­ня стає поверхневим, частим, аритмічним. Виразні тахікардія, про­гресивне зниження артеріального тиску, неможливість визначення пульсу на періферічних артеріях. Розвивається олігурія, анурія. Порушення кровообігу у мікроциркуляторному руслі викликають транслокацію позаклітинної рідини, приводять до інтерстіціального набряку, наслідком чого є "шокова легеня", набряк мозку, “шокова нирка”, а ушкодження ендотелію судин, мембран лейкоцитів та еритроцитів, агрегація тромбоцитів спричиняють розвиток синдрому внутрішньосудинного згортання крові. Локальні клінічні прояви ГО не встигають розвинутись і можна лише здогадуватись про ураження кіст­ки , спираючись на локальний біль, помірну больову контрактуру у прилеглому суглобі і інколи деяку локальну пастозність м'яких тка­нин. Діагноз можна підтвердити тільки шляхом верифікації підвищення внутрішньокісткового тиску та дослідження пунктату з осередку ураження кістки. У 70% випадків токсична форма ГО завершується летальним витіком у перші 2-3 доби захворювання.