VII. Змістова частина теми:

Травма - це одномоментний несподіваний вплив на організм зовнішнього фактору, який викликає в тканинах та органах анатомічне та фізіологічне порушення, що супроводжується загальною та місцевою реакцією.

Травматизм– це ушкодження, які повторюються у конкретної групи людей при однаково схожих умовах.

Дитячий травматизм– це виникнення пошкодження викликане зовнішнім фактором, зустрічається у дітей різного віку при однакових умовах.

Ми дотримуємось класифікації травматизму по Т.Я. Епштейну і І.М. Ободан, 1974 р. модифікації Є.В. Усковій:

1. Побутовий.

2. Від засобів транспорту.

3. В організованих дитячих колективах.

4. Спортивний.

5. Інший, до нього відносяться:

• вуличний,

• сільськогосподарський,

• пологовий,

• післявоєнний,

• навмисний.

Частіше зустрічається побутовий 67,4%, транспортний 12,7%, спортивний 9,9%, в тому числі вуличний 3,3%, виробничий – 0,2%, інші – 1,14%.

У дітей ушкодження розділяють на: одиночні – одна кістка, множинні – декілька кісток, сочетані – пошкодження кісток одним і тим же агентом різних структурних систем (Перелом кісток тазу та розрив сечового міхура), комбіновані – при дії декількох агентів (перелом та опік).

Особливостями ушкоджень у дітей є також і те, що у дітей еластична шкіра, добре розвинена жирова підшкірова клітковина. Тяжкі переломи до 3-5 років зустрічаються досить рідко, частіше струси. Особливості чутливості, емоційної сфери також впливають на ступень пошкодження. Недосконалість вегетативної нервової системи її лабільність, перевага процесів збудження обумовлюють стан дитини при травмах.

У дітей переломи класифікуються по локалізації: епіфізарні, метаепіфізарні, діафізарні; по локалізації лінії перелому: поперечні, косі, гвинтоподібні, вколочені, оскольчаті; по механізму дії: прямі і непрямі; по відношенню до суглобів: відвідний-праводний, згинаючий-розгинаючий, пронаційний-супінаційний; відкриті чи закриті переломи:

• зі зміщенням, без зміщення,

• з широким пошкодженням та незначним пошкодженням оточуючих м’яких тканин.

Особливостями переломів довгих трубчастих кісток у дітей є:

1) необхідна менша сила для виникнення перелому,

2) кістки більш еластичні ніж у дорослих,

3) частіше ламаються обидві кістки,

4) переломи піднадкісничні та по типу “зеленої гілки”,

5) частіше зустрічаються переломи епіфізів та діафізів,

6) мають місце остеоепіфізеолізи,

7) більш виражена реакція на травму,

8) репаративні процеси протікають швидше та активніше,

9) припускаються зміщення більше ніж у дорослих (по діаметру – 2/3 діаметра, кути метаепіфізарні 30, діафізарні переломи – 15, по довжині – 0,5 см заходження).

Основними принципами лікування пошкоджень у дітей є:

1) зберегти життя потерпілого,

2) зберегти ушкоджену кінцівку,

3) усунення болю,

4) відновлення анатомічної цілості,

5) відновлення функції.

Для переломів верхньої та нижньої кінцівок необхідним є:

а) репозиція відломків,

б) утримання, фіксація їх у правильному положенні,

в) повне відновлення анатомічної цілості,

г) відновлення функції кінцівки.

Виділяють тимчасову, транспортну, постійну іммобілізацію.

Тимчасова іммобілізація – це забезпечення нерухомості потерпілого під час доставки хворого з місця травми до лікувального закладу. Це зменшує біль, запобігає розвитку шоку та жирової емболії.

По видах транспорту іммобілізація розподіляється на:

1) імпровізовану (фіксуючі транспортні іммобілізації – дощата, картонна і т.п.).

2) стандартну: універсальні (шина Дітеріхса, Крамера), спеціальні (тимчасові гипсовидні пов’язки).

Основними принципами іммобілізації кінцівок є: захват двох близько розташованих суглобів, фіксується в тому положенні, в якому знаходиться травмована кінцівка, кістні виступи закриваються м’якими прокладками.

До постійної іммобілізації належить: гіпсові пов’язки та витяжіння (фланелево-клеолове, лейкопластирне, скелетне).

Гіпсові пов’язки розподіляються на:

1) циркулярні; 2) вікончаті; 3) мостовидні; 4) створчасті;

5) шиногіпсові; 6) лангети; 7) лангетно-циркулярні;

8) картонно-гіпсові; 9) гіпсово-проволочні.

При накладанні гіпсових пов’язок можуть виникнути слідуючі ускладнення: стиснення кінцівки, повторне зміщення, повторна кровотеча, ускладнення гнійною інфекцією, пролежні, потертість, алергічна реакція на гіпс.

Методами лікування переломів є консервативні та оперативні, які залежать від віку дитини, локалізації перелому, характеру зміщення відломків, виду перелому та його давності.

До консервативних методів відносять:

1) фіксаційний (закритий – одномоментна закрита репозиція). Частіше застосовується при переломах передпліччя, гомілки, плеча,

2) екстенційний метод поступового витяжіння:

а) фланель – клеолове

б) лейкопластерне (при переломі стегна частіше зі зміщеннями у дітей до 3 років по Шеде)

3) скелетне – переломи плеча, стегна, обох кісток гомілки.

Постійне витяжіння застосовується при відкритих, закритих переломах, вивихах, переломовивихах. Застосовується з метою репозиції відломків, іммобілізації переломів, забезпеченням спокою м’язам ушкоджених кінцівок, розвантаження суглобу. Принципи – середньо фізіологічне положення, протисопоставлення відломків, послідовність нагрузки, противитяжіння відломків. При лікуванні скелетним витяжінням існує 3 засоби: І – репозиційний; ІІ – ретенційний, ІІІ – репараційний.

Місце для проведення спиці: при переломах плеча – надвиразковий виступ плеча, ліктьовий відросток при надвиразкових переломах; при переломах стегна – надвиразкове область стегна, основа бугристості великогомілкової кістки; при переломах стегна – надвиразкова область стегна, основа бугристості великогомілкової кістки; при переломах гомілки – дистальний метафіз великої та малогомілкової кістки, п’ятикова кістка.

Розрахунок вантажу – 1 кг на 10 кг ваги дитини + 1 кг на 1 см довжини зміщення. При переломах стегна при лікуванні по Шеде – вантаж повинен бути таким, щоб сідниця була над рівнем ліжка до 2 см.

Можливі ушкодження при лікуванні скелетним витяжінням:

1) пошкодження нерва;

2) пошкодження судин;

3) інфекція, в тому числі гнійні процеси.

Оперативні методи лікування:

Показання: відкриті переломи верхньої та нижньої кінцівок, пошкодження судин, нервів, невдало проведена репозиція, інтерпозиція м’яких тканин.

До оперативних методів лікування відносять:

1) відкрита репозиція – проста, яка вимагає ревізію рани, зіставлення відломків (воно застосовується дуже рідко).

2) складна вимагає ревізію рани, зіставлення відломків та їх фіксацію.

Фіксація може бути: а) зовнішня – екстрамедулярна (пластини); б) внутрішня інтрамедулярна (спиці, ступні Клімова).

Фіксаторами можуть бути різноманітні металеві та пластикові конструкції, а також алотрансплантанти;

3) позаочаговий компресійно-дистракційний остеосинтез (апарати Ілізарова, Гудушау Волкова-Оганесяна).

В нашій клініці розроблений та застосовується дістракційний апарат з програмованим управлінням;

4) ультразвукова зварка кісток – в теперішній час із-за негативного впливу на тканини кількісних ушкоджень у дітей не застосовують.

До особливостей локалізації травм верхньої кінцівки відносять:

1) переломи ключиці – піднадкістні, частіше у середньої та наружної 1/3 кістки;

2) переломи плеча – частіше у дистальному епіфізі та метафізі;

3) перелом кісток передпліччя – локалізуються на одному рівні;

4) усі види переломів кісток у дитячому віці частіше локалізуються в області епіфіза, тому характерно виникнення епіфізіолізів та остеоепіфізіолізів.

До особливостей переломів кісток нижньої кінцівки відносяться слідуючі:

1) частіше виникають у хлопчиків;

2) механізм – непрямий удар;

3) часто ускладнюються травматичним шоком.