3. Дихання

У звичайному (фізіологічному) диханні ритмічно чергуються вдих-видих-пауза, і наш організм регулює цей процес, як правило, автоматично, підсвідомо. Дихання під час виразного читання відрізняється тим, що воно стає свідомо контрольованим, керованим і являє собою швидкий вдих, паузу і повільний видих. Правильно дихати під час виразного читання – це:

1. своєчасно і непомітно (безшумно) поповнювати повітря в легенях;

2. рівномірно і раціонально, економно його використовувати;

3. не перевантажувати без необхідності легені повітрям „про запас” (глибина вдиху має бути прямо пропорційною довжині фрази, яку треба буде вимовити без зупинки).

Всі ці вимоги можна виконати за умови включення в процес дихання всього м’язового апарату грудної клітки, а саме – відпрацювавши комбінований тип дихання. Існуючи поряд з такими типами дихання, як ключичний, грудний і діафрагмальний, комбінований тип вважається єдиним вірним типом дихання під час виразного читання.

4. Голос

Другий крок у відпрацюванні техніки мовлення – розвиток голосу і, перш за все, таких його якостей, як сила, діапазон, темп, рухливість.

Поняття „сила голосу” не зовсім тотожне поняттю „гучність”. Сила досягається не простим тиском на голосові зв’язки, а злагодженістю роботи всього мовленнєвого апарату. При вірно обраній силі голосу легко створюється необхідний ефект звуку без загрози пошкодження голосових зв’язок.

Діапазон (об’єм) голосу визначається кількістю нот (від найнижчої до найвищої), які може відтворити мовець.

Темп – це вміння міняти довготу голосу (від мови на розспів до скоромовки).

Рухливість – це об’єднуюче поняття; вона являє собою здатність вільно міняти силу і висоту голосу в різних темпах мовлення.

5. Дикція

Кожен читець повинен прагнути до чистої, чіткої вимови, тобто тренувати дикцію. Основою дикції є злагоджена і енергійна робота всіх м’язів, що беруть участь у процесі мовлення.

6. Мелодика

Мелодика – це рух голосу вгору-вниз по звуках різної висоти. У поєднанні з наголосом і паузами вона робить відтворення художнього тексту більш довершеним. Мелодика мови записується у спеціальних лабораторіях за допомогою точної апаратури. На слух ми можемо лише спрощено уявити мелодійний малюнок мови. Але загальні уявлення про мелодику школярі все-таки повинні мати (що і пропонується діючою програмою у 7 класі).

Почнемо з найпростішого. Запишемо на дошці речення Ви не знаєте чотири рази, поставивши після нього спочатку крапку, потім знак питання, потім знак оклику, а потім знак питання зі знаком оклику одночасно. Прочитавши вголос кожен варіант речення, учні відчують, що інтонаційний малюнок читання для кожного випадку буде різний. Запам’ятаємо три головних правила щодо визначення мелодики (у мовленнєвій партитурі підвищення мелодики будемо позначати , пониження , монотонну вимову):

1. Розвиток думки (чи спонукання до її розвитку) вимагають мелодики висхідної. Найлегше це відчути у питальному реченні:



Де ти був?

2. Закінченість думки, інформація ствердження, завершення фрази означає мелодику спадну:



Я був у школі.

3. Монотонна мелодика характерна для незакінченої думки, вона найчастіше припадає на середину речення (середні такти):











Вони були дуже збентежені | таким вітанням батька | й стояли нерухомо, | втупивши очі в землю (М. Гоголь).