7. Місце цивільного права в системі галузей права. Відмежування цивільного права від інших галузей права

Відмежування галузей права відбувається за предметом і ме­тодом. Вирішуючи проблеми розмежування правових галузей, законодавець закріплює положення, за яким до майнових від­носин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до подат­кових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосо­вується (п. 2 ст. 1 ЦК України).

Але виникає необхідність розмежування цивільно-правових відносин не тільки з адміністративно-правовими чи фінансово-правовими, а й з відносинами, що регулюються іншими галузя­ми права.

Так, конституційне право закріплює основні особисті права громадян України, встановлює рівність всіх форм власності, не­доторканість, свободу підприємницької діяльності, визначає за­гальні принципи правової системи, в тому числі основні засади цивільного права. Цивільне право не тільки конкретизує названі положення Конституції України, а й вміщує норми щодо регу­лювання інших приватноправових відносин.

Спільним для цивільного і адміністративного права є пред­мет регулювання - майнові відносини, але метод регулювання цих відносин названими галузями права різний. Характерним для цивільно-правового методу є юридична рівність учасників та диспозитивність. Для адміністративного права - влада і під­порядкування одних суб´єктів адмінвідносин іншим. В основі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин лежать імперативні засади.

Кримінальне право, як і цивільне, регулює (охороняє) май­нові та особисті немайнові відносини. На підставі норм кримі­нального права відбувається обмеження цивільної правоздат­ності фізичних осіб. Взаємодія цих галузей права відбувається також у разі подачі цивільного позову в кримінальному про­цесі. Але на підставі норм кримінального законодавства май­нові стягнення відбуваються на користь держави, а на підставі цивільного - на користь кредитора. Норми ККУ застосовують­ся для особистого покарання правопорушника, а ЦКУ - май­нового.

Трудове право також має багато спільного з цивільним при регулюванні трудового договору і цивільно-правового договору підряду; при відшкодуванні шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров´я, пов´язаним з виконанням ним трудових обов´язків. Характерним для трудових відносин є те, що вони виникають в процесі праці, відпочинку. Цивільне право в ці від­носини не втручається.

Однак можливі ситуації, коли виникають відносини, які знаходяться на межі цивільного і трудового права. Зокрема, відповідно до ч. З ст. 99 ЦК члени виконавчого органу товарис­тва можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов´язків, якщо в установчих документах не визначені під­стави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов´язків. В даному випадку виникають цивільно-правові від­носини, на які не поширюється положення трудового права про звільнення працівників.

Цивільне право регулює відносини, об´єктом яких виступа­ють земельні ділянки, але з обмеженнями, встановленими зе­мельним та екологічним правом.

Близьким до цивільного права є сімейне право, але учасни­ками сімейно-правових відносин, як правило, виступають чле­ни сім´ї. Суб´єкти цивільних правовідносин частіше всього не пов´язані сімейними зв´язками.

Цивільний процес регламентує порядок розгляду цивільно-правових спорів у суді, а також порядок розгляду заяв з інших цивільно-правових підстав.

Дискусійною є проблема відмежування цивільно-правових відносин від відносин у сфері господарювання, які регулюються перш за все Господарським кодексом України (ГК). При цьому слід враховувати те, що господарське право є комплексною га­луззю права, яка складається з публічно-правових і приватно­правових інститутів. Відповідно до п. 6 ст. З ГК одним із видів господарських відносин є організаційно-господарські відноси­ни, тобто відносини, що складаються між суб´єктами господарю­вання та суб´єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Такі відносини не можуть бути предметом цивільного права, оскільки при цьо­му відсутня така ознака цивільно-правових відносин як юридич­на рівність.

Натомість виникають складнощі при розмежуванні приват­но-правових відносин між цивільним і господарським правом. З цього приводу варто погодитись з позицією, за якою відповідне розмежування здійснюється за наступними правилами:

-   ЦК України встановлює загальні правила, які регулюють цивільно-правові відносини. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 9 ЦК законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким чином, Гос­подарським кодексом можуть встановлюватись особливості ре­гулювання цивільних правовідносин у сфері господарювання. Отже, приписи ГК підлягають застосуванню як спеціальні пра­вові норми;

-   у разі виникнення суперечностей (колізій) між зазначени­ми нормативними актами перевагу застосування мають приписи ЦК, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК основним актом цивіль­ного законодавства є саме Цивільний кодекс України.

Місце цивільного права в системі права України зумовлене його функціями та впливом на інші галузі права України. Перш за все слід вияснити як це право, що виходить від держави забезпечує її основне завдання – забезпечення людини, її життя та здоров’я честі та гідності, недоторканності і безпеки (ст. 3 Конституції України). Якщо засобами публічного права ці визначальні цінності забезпечуються як елемент соціальної політики чи охорони правопорядку, то лише цивільним правом сама особа може проявити турботу про себе, своє здоров’я, життя та здоров’я близьких, майно та майнові інтереси. За допомогою договору охорони можна убезпечити себе, своє здоров’я майнові інтереси, на основі платного медичного обслуговування отримати кваліфіковану медичну допомогу, в тім числі замінити ушкоджений орган, поновити своє добре ім’я, або принаймні компенсувати заподіяну моральну шкоду.

Якщо виходити з того, що саме цивільне право юридично оформляє економічні за суттю відносини то саме йому відводиться основна роль у забезпеченні стабільності економіки, формуванні економічних спільнот, механізму їх взаємодій для досягнення індивідуальних і спільних інтересів. В основу регулювання товарно-грошових відносин покладено механізм цивільного права яке засноване на свободі власності, свободі договору, свободі підприємництва.

З відходом від планових засад і централізації економіки значно зросла роль цивільно-правового договору в упорядкуванні зв’язків між окремими товаровиробниками в тім числі й суміжниками і споживачами. При тому значно збільшилася кількість та види договорів, ускладнився їх зміст, способи, механізм укладання і забезпечення.

Більш того сучасне цивільне право по мірі втягнення в інтеграційні процеси нових країн та нових сфер суспільного буття все більше набуває універсальності. Запозичення виправданих практикою цивілістичних конструкцій зближує законодавства окремих країн, а розроблені стандарти соціального буття тому лише сприяють. У економічній сфері взагалі і все більшої ваги набуває міжнародне приватне право.

Цивільне право склало основу приватного права взагалі. З визнанням праці товаром його положення поширюються на трудове право та інші галузі прав. Цивільне право стало регулювати ці відносини, які раніше знаходилися виключно у сфері публічного права (земельні). Тож виникає можливість для субсидіарного застосування при урегулювання певних відносин норм однієї основної та іншої предметної галузі права. Наприклад, при регулюванні відносин стосовно землі необхідно застосувати поряд з нормами ЦКУ і норми ЗКУ. Воно тісно взаємодіє з процесуальним правом. Матеріальне право власне забезпечується можливостями процесуального права та інших галузей права. Так в ряді випадків адміністративне і кримінальне провадження дає матеріали для доказування прав учасників цивільного процесу і відповідно захисту порушених цивільних прав і охоронюваних ним інтересів.

8. Система цивільного як галузі права