Виконавський аналіз
Музика оперної сцени наповнена яскраво вираженим драматизмом. Трагедія виражена композитором правдиво, сильно. Мелодичні лінії вражають широкою розспівністю. Фактура твору хоч і насичена виконавськими труднощами, але це не заважає сприйняттю слухача та виконавця композиції, а навпаки, підсилює ефект душевного накалу, емоційної насиченості. Ця сцена – кульмінація першої дії. Це зумовлено сюжетною лінією. Музична тканина твору . Таким чином будується опера – на чергуванні контрастних епізодів, молитовного та почуття трагізму, що спідкав королівство.
Протягом твору співаки повинні велику увагу приділити диханню та процесу розподілу повітря. Повторюючись нагадаю, що , оскільки динамічна шкала дуже гнучка, хористам потрібно правильно розрахувати свої можливості. Взявши до уваги те, що в композиції спостерігається динамічний спад, а особливо різкий спад теситурний, це вимагає підвищеної активності дихального апарату у виконавців. Для навчального колективу цей факт має велику вагу, оскільки можливості співаків не рівні між собою, що і характерно для навчальних колективів. Для цього необхідно тримати діафрагму в тонусі, активно утримувати повітря та економно його використовувати і не дозволяти собі розслабитись під час співу, або в паузах що негативно вплине на якість звукоутворення у виконавців, а отже й позначиться на якості виконання композиції в цілому.
Дихання протягом твору ланцюгове. Дихання можливе лише в місцях, вказаних композитором. Також потрібно зробити мікроцезури перед кожним проведенням, де це є вписано (шістнадцяті паузи, наприклад (72 – 74 такти), які не є приводом для дихання, а слугує лише для відділення фрази від попередньої.)
Як вже згадувалося у вокально–хоровому пункті анотації, потрібно чітко відчувати ритмічну пульсацію, щоб не зважаючи на заповільнення ( чи то прискорення) все ж не втрачати рух в темпі. Але це ні в якому разі не повинно вплинути на формування фраз. Виконання твору ритмічно чітко має поєднуватися з розвитком мікродинаміки, визначеної автором, рухом мелодії, правильним виконанням штриха.
Треба пам`ятати, що якість виконання покращить єдність темпу, метро-ритму, фактури, динаміки, чого потрібно вимагати, працюючи над твором. Словом, бездоганний хоровий ансамбль – це те, чого в ідеалі повинен добитися хормейстер від співаків.
Диригентський жест протягом твору –плавний, горизонтальний у кантиленних частинах, і точно пульсуючий в епізодах, де зустрічається трьохдольність, яка провокує виконавців до заповільнення темпу і втрати рівної пульсації, та плавний, м’який (але чіткий) в ліричних частинах, що зумовлене прийомом звуковедення legato. Амплітуда жесту змінюється в залежності від зміни динаміки. Що стосується схеми, хоча тут перемінний розмір, це не повинно заважати передачі образного наповнення, що несе в собі дана композиція. Диригенту варто відпрацювати технічно момент, коли змінюється не тільки чисельник позначення розміру, а й його знаменник. Також необхідно відпрацювати якісно передачу зміни штриха, ритмічного малюнку і тому подібне.
Як бачимо, жест диригента залежить від прийому звуковедення, темпу, штриха, динаміки. У будь-якому випадку він повинен бути ясним, чітким, зрозумілим, нести в собі інформацію про момент вдиху та характер атаки.
Все ж, однією з найважливіших задач для виконавців буде створення настрою та емоційного стану музики, передбаченого композитором, виконати цілісну, об`єднану однією ідеєю композицію. Це можливо лише за умови, по-перше, розуміння змісту оперної сцени диригентом, по-друге, налагодженої взаємодії виконавців з диригентом, зібраності та самовіддачі під час виступу і щирого переживання шедевру Вільяма Шекспіра в музичній інтерпретації Джузеппе Верді.