5. Виконавський аналіз
У творі “Ой у полі, полі” музика дуже точно розкриває зміст літературного тексту. Хор П.О. Козицького має дуже драматичний зміст. Жанр першоджерела визначив епічну оповідність музики. Використання витриманих звуків в усіх голосах по черзі створює відчуття простору. Використання мінімальної динаміки та легатного звуковедення вже з самого початку створює трагічний образ.
Велику увагу потрібно приділити характеристиці музичної виразності і засобам її досягнення. Всі засоби виразності в цьому творі: динаміка, темп, теситура, гармонія, мелодичні лінії, ритмічний малюнок – спрямовані на створення образу, на розкриття ідеї твору.
Темп
Єдність художнього трактування, правильність розкриття художнього образу вимагають визначення потрібного темпу у виконанні твору.
Невірно взятий диригентом темп негативно відіб’ється на всіх елементах виконання, які втратять природність, виразність.
В даному творі темп повільний. Необхідно враховувати вказівки композитора, зміст твору, характер динамічних відтінків, ступінь виразності та інших елементів виконавського задуму та технічних можливостей хорового виконавства. Темпова швидкість залежить від змісту і характеру твору. Прискорення темпу та вступ басової партії у середній частині одразу характеризує дію – звертання козаків до Марусі. При надмірно повільному темпі виконання стає в’ялим, статичним, мелодія розпадається на окремі звуки. Якщо захопитись прискоренням темпу, то мелодичний рух загубить свою плавність, наспівність.
Динаміка
Динаміка, як розподіл сили звуку, має велике значення у створенні форми, як єдиного цілого. Отже, якщо темпоритм та динаміка взяті рівно, то правильні відчуття і переживання створюються природньо самі собою.
Динаміка та її зміни, як відомо, належать до найбільших дієвих виразових засобів, якими композитор збагачує свій музичний твір, тому диригент повинен вміти правильно відображати жестами всі найрізноманітніші відмінки, всі поступові і ритмові динамічні зміни. І та ІІІ частини майже не відрізняються в динамічному плані, а от завдяки різноманітній динаміці йде основна варіантність ІІ частини твору. Динамічна шкала сягає від p до f, і є дуже сильним засобом виразності. Тут застосовується ступенева динаміка, тобто кожен новий мотив співається у новій динаміці. Наскрізний розвиток та поступове динамічне наростання приводить нас до кульмінації – освідчення парубка. Sub Р зображує хвилювання козака, ніби його запинання у зверненні до дівчини – саме цей епізод у творі є психологічною кульмінацією. Крайні частини не виходять за межі р, але необхідно слідкувати за його озвучуваністю та зібраністю. Середня частини має більш контрастний характер, що відображається і в динаміці. Прихід до ff має бути логічно послідовним. Значної уваги потребує sub.р у 35 такті – треба прослідкувати щоб спад динаміки не позначився на вокальній якості звуку.
Не меншого значення має динаміка для побудови фраз і особливо для
виділення логічних вершин музичних побудов. Музична динаміка – важливий засіб у руках виконавця.
Фразування
Музична мова, по аналогії з розмовною мовою, підлягає певним законам розчленування та об’єднання. З ними пов’язані поняття музичного мотиву, фрази речення. В хоровій музиці співзвуччя не сприймають ізольовано, а в злитті їх в інтонації та речення, або ж фрази. Фраза, звичайно, утримує в собі декілька мотивів. Фразування повинно бути стійким, точно передаючи образ. У кожній фразі мелодія рухається хвилеподібно – досягає певної вершини і знову спадає, тому у кожному мотиві відчувається місцева кульмінація. Так у І і ІІІ ч. кожна заключна фраза сприймається як послаблення енергії, на що вказує спад динаміки.
Дихання – один з елементів хорової техніки, яке важко розглядати ізольовано, бо воно безпосередньо пов’язане з цілим звуковим оригіналом твору. Оскільки спів – це вільна, природньо продовжена мова, що інтонаційно звучить у ритмі, тому і спосіб дихання повинен здійснюватись відповідним чином. У цьому хорі застосовується ланцюгове дихання.
Атака
Момент виникнення звуку, тобто змикання зв’язок, визначає атаку звуку – перехід голосового апарату від дихального стану до співацького. Це технічний прийом, що характеризує активний початок звучання голосу під час співу. З атакою звуку пов’язаний творчий пошук емоціональної виразності звучання. В даному творі завжди використовується м’яка атака звуку, тверда атака не застосовується, щоб не втратити кантиленність звучання. Звуковедення у творі – переважно legato.
Недарма у останній частині композитор віддає проведення теми альтовій партії. Це як «слова долі», фатуму, що передається завдяки глибокому тембру. Остання фраза тенорів, що проводиться на diminuendo вказує на драматичне розв’язання, нездійсненність кохання.
Серед виконавських труднощів з якими може зіткнутися диригент в процесі роботи по-перше слід відмітити всі унісони на витриманих нотах. Усі вони повинні бути вирівняні по звучанню. Потрібно попрацювати над ритмічним малюнком(4 такт), щоб залігована нота була чітко витримана, а шістнадцяті проспівані в ансамблі. Оскільки виклад музичного матеріалу переважно поліфонічно-імітаційний одразу ж слід звернути увагу на чіткість та одночасність вступів, переходів. Особливо це стосується останньої варіації середньої частини(37-41 такти) де особливо одночасними повинні бути усі зняття. У середній частині виділити необхідно початок кожної нової варіації,що відбувається в басовій партії з-за такту. Інтонаційно слід вистроїти усі відхилення модуляції,що особливо зустрічаються у середній частині.
З самого початку важливим є мінімальна динаміка, що передасть зображення картини здалека, ніби розмито. Кожен мотив повинен переливатися у наступний, отож усі зупинки на половинних нотах не повинні заповільнювати рух, навпаки прагнути все далі; проте наголошеною повинна залишатися третя доля. Важливим у II частині є те, щоб після свого вступу кожна партія динамічно відходила та «пропускала» наступну та організувати темпову зміну, щоб перехід був логічним та чітким. Також послідовним має бути ріст динаміки, що передає наростання драматургії у творі.
Труднощі для диригента.
Для передання образу диригенту необхідно домогтися максимального легато у жесті. Усі вступи та зняття повинні бути чіткими, проте не виділятися з загального контексту звуковедення. Також жест диригента повинен точно відображати динамічну сторону твору. У I та III частинах повинно бути вистроєне фразування та мислення реченнями, при цьому жест не повинен провокувати хор до збільшення динаміки. Оскільки у середній частині змінюється характер звуку, то і жест диригента повинен це показати більшою сконцентрованістю та зібраністю. Кожна наступна варіація, не зважаючи на усю безперервність музичної тканини, повинна зображуватися диригентом як нова фраза. Збільшення амплітуди так само повинно відповідати наростанню динаміки. Дуже складним та важливим буде показ кульмінації – динамічної та психологічної, особливо перехід до sub р. У 7 варіації увага диригента максимально має бути звернена до хору – необхідно утримати його на низькій динаміці та зберегти напругу у жесті. Не слід сильним старанням у останній частині так само провокувати хор до якогось розвитку – це вже драматична розв`язка. Амплітуду та штрих слід звести до мінімуму, а в кінці твору взагалі відійти. Важливим є психологічний зв`язок диригента з хором, тому усі зміни у жесті повинні в першу чергу йти від міміки, очей. Це потребує від диригента власного переживання та відчуття твору, без чого ніяке втілення художнього образу неможливе.