Розділ I міжнародні стандарти в галузі екномічних. Соціальних та культурних прав людини

Після закінчення Другої світової війни та об’єднання держав в Організацію Об’єднаних Націй, Резолюцією 217(III) Генеральної асамблеї ООН 10 грудня 1948 р. була прийнята Загальна декларація прав людини. Вона мала надзвичайне значення для всього людства. В ст. 1 вказана декларація проголошувала, що “всі люди народжуються вільними та рівними у своїх достоїнстві та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні ставитися один до одного в дусі братерства”[2;с.3]. У наступних статтях Декларації були сформульовані: право на життя, на волю і особисту недоторканість, право не зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання, право на визнання правосуб’єктності, на рівність перед законом, право не бути підданому безпідставному арешту, затриманню чи вигнанню, право на прилюдний та справедливий суд, право на невтручання в особисте та сімейне життя, на недоторканість житла, на таємницю кореспонденції, право на захист честі та репутації, право на свободу пересування та вільного вибору місця проживання в межах кожної держави, право брати участь в управлінні своєю країною і на рівний доступ до державної служби, право на соціальне забезпечення, на працю тощо.

Якщо розглядати економічні, соціальні та культурні права то в Загальній декларації прав людини вони зазначені в статтях 22, 23, 24, 25, 26 та 27.

Стаття 22 зазначає, що кожна людина має право на соціальне забезпечення і для здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній та культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва.

В статті 23 зазначено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

В статті 24 зазначено право на відпустку, тобто кожна людина має право на відпочинок і дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану періодичну відпустку.

Стаття 25 Загальної декларації прав людини визначає право людини на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої а також її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов’язковою, а технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною для всіх, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного. Освіта відповідно до статті 26 Загальної декларації прав людини повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод.

Стаття 27 закріплює право кожної людини вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатись мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватись його благами. Ч.2 ст. 27 закріплює право людини на захист її моральних та матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць, автором яких вона є.

Поштовх, наданий прийняттям Загальної декларації прав людини був належно сприйнятий світовою спільнотою.

16 грудня 1966 р. резолюцією Генеральної Асамблеї ООН були прийняті Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права більш змістовно визначив такі права людини, як право на працю, на страйк, на охорону здоров’я, на освіту, на участь у культурному житті, а також права засуджених.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права визначає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується.

В статті 8 Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права закріплюється право людини створювати для здійснення та захисту своїх економічних інтересів професійні спілки і вступати до них на свій вибір при єдиній умові додержання правил відповідної організації. Користування даним правом не підля­гає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших.

Стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права визначає право кож­ної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страху­вання.

Стаття 11 визначає право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне по­ліпшення умов життя.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права визначає право кожної людини на свободу від голоду, тому в кожній державі повинні вживатися необхідні заходи індивідуально і в порядку міжнародного спів­робітництва, які б включали проведення конкретних програм для того, щоб: поліпшити методи виробництва, зберігання і розподілу про­дуктів харчування шляхом широкого використання технічних і нау­кових знань, поширення знань про принципи харчування і вдоскона­лення або реформи аграрних систем так, щоб досягти найбільш ефек­тивного освоєння і використання природних ресурсів, і забезпечити справедливий розподіл світових запасів про­довольства відповідно до потреб і з урахуванням проблем країн, як імпортують, так і експортують продукти.

Стаття 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права визначає право кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я. Держави, які приєднались до даного Пак­ту для повного здійснення цього права повинні своїми силами а також за рахунок міждержавного співробітництва забезпечити скорочення мертвонароджуваності та дитячої смертності та сприяти здоровому розвитку дитини, а також поліпшення всіх аспектів гігієни зовнішнього середовища і гігієни праці в промисловості, запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, профе­сійних та інших хвороб і боротьби з ними, створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби.

Право на освіту закріплено в статті 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Освіта повинна спрямовуватись на повний розвиток людської особи та усвідомлення її гідності і повинна зміцнювати повагу до прав людини і основних свобод.

Держави - учасниці, зобов’язуються поважати свободу батьків і у відповідних випадках законних опі­кунів обирати для своїх дітей не тільки запроваджені державними властями школи, а й інші школи, що відповідають тому мінімуму вимог щодо освіти, який може бути встановлено чи затверджено де­ржавою, і забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх ді­тей відповідно до власних переконань.

За час, що минув після проголошення Декларації про державний суверенітет України, в якій Україна проголосила певну перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизначених норм міжнародного права перед нормами внутрідержавного права, Україна ратифікувала багато міжнародних угод з прав людини як от Міжнародний пакт про економічні, соціальні, культурні права людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, згідно з якими наша держава визнала компетенцію комітету ООН з прав людини приймати і розглядати повідомлення підпадаючих під його юрисдикцію осіб, які твердять, що вони є жертвами порушень державою якогось із прав, викладених в даних пактах. Для України цей протокол набув чинності 25 жовтня 1995 року.

РОЗДІЛ II КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ В ЕКОНОМІЧНІЙ ТА КУЛЬТУРНІЙ СФЕРАХ