3.1 Зниження виробничих витрат та собівартості виробленої продукції, як факторів підвищення прибутковості

Основним напрямком діяльності кожної комерційної організації є отримання максимального прибутку. Припустимо, що підприємство-виробник закуповує усі фактори виробництва (сировину, устаткування, робочу силу, і т.д.) і перетворює їх у кінцевий продукт призначений для продажу. Кількість товару, що буде продаватися на ринку залежить від рівня витрат, які фірма здійснила протягом усього виробничого циклу, і реального попиту на готову продукцію (ціна, за якою товар буде продаватися). З цього можна зробити виснивок, що розмір витрат виробництва є однією з умов успіху на ринку, оскільки, чим менші витрати виробництва, тим більший прибуток отримує підприємство з врахуванням рівня ринкових цін.

Витрати виробництва знаходять своє вираження в показниках собівартості продукції, що в грошовому виразі характеризує всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, необхідні для виробництва і реалізації продукції.

Проте до складу витрат підприємства входять не тільки ті, що

пов’язані з купівлею ресурсів, крім них підприємство несе витрати на збут та просування продукції на ринок. Сюди відносяться витрати пов’язані з транспортування виробів споживачу, на проведення маркетингових досліджень та організацію реклами тощо. Виражені в грошовій формі вони являють собою витрати реалізації продукції.

Крім того підприємство сплачує податки, збори, робить відрахування в різноманітні цільові і позабюджетні фонди, що також відносяться на собівартість продукції. Сума витрат виробництва і реалізації, податків, зборів і обов'язкових відрахувань становить витрати підприємства або повну собівартість продукції.

У собівартість продукцій включаються :

- витрати на освоєння виробництва ;

- витрати, які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції і

обумовлені технологічними й організаційними чинниками виробництва ;

- витрати на оплату праці;

- витрати, пов'язані з використанням природної сировини ;

- витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконалюванням

технологій і організацією виробництва, а також з покращенням якості

продукції;

- витрати, пов'язані з винахідницькою діяльністю, технічним

удосконаленням і раціоналізаторськими пропозиціями ;

- витрати на обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і

капітальний ремонти );

- витрати на забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки ;

- витрати, що пов'язані з кадровою політикою підприємства ;

- поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів

природоохоронного призначення ;

- витрати, пов'язані з процесом управління виробництвом ;

- витрати по транспортуванню робітників до місця роботи;

- виплати, передбачені законодавством про працю (оплата відпусток,

компенсацій і т.д.);

- відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення

та у фонд зайнятості;

- відрахування на обов'язкове медичне страхування ;

- платежі на страхування майна підприємств ;

- витрати на оплату відсотків по короткострокових позичках банків,

оплата банківських послуг ;

- витрати на гарантійне обслуговування продукції;

- витрати, пов'язані зі збутом продукцій ;

- витрати на відтворення основних виробничих фондів ( амортизація ) ;

- втрати від простоїв за внутрішньовиробничими причинами.

Розмір цих витрат залежить від цін на ресурси необхідних для

виробництва товару, а також від технологій їхнього використання. Ціна, за якою купляються ресурси, не залежить від фірми-виробника. Вона визначається взаємодією попиту і пропозиції на ці ресурси. Отже, для підприємця є дуже важливим технологічний аспект формування витрат виробництва, що визначає, з одного боку, кількість ресурсів, що залучаються, та якість їхнього використання , з іншого. Причому, підприємство повинно використовувати такі методи виробництва, що були б ефективні , як з технологічного, так і з економічного погляду. Тобто кожне підприємство намагається вибрати такий технічно ефективний процес виробництва , що забезпечував би найменші витрати виробництва.

Зниження витрат виробництва в даний час забезпечується в основному за рахунок внутрішньовиробничих чинників.

Значне зниження витрат виробництва досягається в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом служить розроблена в Японії і отримавша широке застосування в усьому світі система організації виробництва “just in time“. Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняється , тому що запасів на робочому місці немає.

Система “just in time “ сприяє зниженню витрат на двох напрямках:

1.Знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів і в споживача, і у виробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.

2.Застосування системи неможливе без забезпечення бездефектного виготовлення продукції в постачальника. Японські підприємства в цих цілях навчають усіх співробітників методам контролю якості і т.д., підвищують відповідальність виробничих робітників за якість, використовують автоматичні пристрої для контролю якості. В результаті знижуються витрати виробництва, що пов’язані з повторним опрацюванням бракованих виробів, витратами сировини і заробітної плати.

У рамках системи “just in time“ розроблені і використовуються

підсистеми, гуртки якості і т.д., що забезпечують економію витрат під час руху комплектуючих деталей по цеху в результаті підвищення відповідальності за якість продукції в робітників і спеціалістів, полегшення керування виробничим процесом.

Велику увагу економісти приділяють таким резервам зниження витрат, як зміна класифікації, вирахування і калькулювання витрат. Наприклад, розмежування витрат на виробництво продукції вищої якості і на виробництво нестандартної продукції; застосування єдиної системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу виробів; посилення ролі калькулювання; більш чітке виділення витрат на управління, підготовку виробництва, реалізацію досягнень науково-технічного прогресу, у тому числі підвищення якості продукції.

Щодо діяльності СТОВ ,, Агрофірма Вербка ”, то зниження виробничих витрат та собівартості продукції є актуальним, так як саме собівартість продукції в першу чергу впливає на збитковість підприємства.

Найбільш вагомим резервом зниження витрат для СТОВ ,, Агрофірма Вербка ” є підвищення урожайності с.-г. культур. Так як вона по нашому підприємству має досить низький рівень, то розглянемо фактори, які впливають на підвищення урожайності. Для цього потрібно застосовувати в першу чергу нові високоврожайні сорти пшениці та інших культур. Крім того, важливе місце в підвищенні урожайності має підготовка ріллі та догляд за посівами, а для цього потрібні нова сучасна техніка та агрегати. Важливе місце в досягненні високої врожайності є дотримання оптимальних строків посіву та збирання с.-г. культур, що допоможе максимально знизити втрати врожаю. Також потрібно проводити ефективну сівозміну.

Введення нової техніки та технологій зробить дієвим ще один резерв збільшення прибутку, такий як раціональне використання насіння, палива, енергії.

Також одним із резервів зниженням собівартості для СТОВ ,, Агрофірма Вербка ”, є зменшення затрат живої праці, яке повинно проходити на основі досягнень науково-технічного прогресу. Основними можливостями зниження витрат тут можуть бути механізація та автоматизація виробництва.

Ще одним резервом зниження виробничих витрат та собівартості продукції для господарства є зменшення втрат від браку продукції – знову ж таки насамперед потрібно сіяти зерно високого класу та збирати урожай в найоптимальніші строки, а саме це доволі часто порушується на даному підприємстві.

На мою думку, однин з напрямків зниження витрат для СТОВ ,, Агрофірма Вербка ” можливий завдяки зниженню витрат у адміністративно-управлінській сфері, що можливо завдяки раціональній організації апарату управління підприємством. Це допоможе зменшити величину адміністративних витрат.

Потрібно вдосконалювати механізми управління, контролю, аналізу та використання витрат. Намагатися максимально зменшити або взагалі ліквідувати їх.

Резервом збільшення прибутку за рахунок зниження собівартості продукції є також скорочення витрат, що стосуються реалізації продукції. Підприємству потрібні ринки збуту, які найближче чи найоптимальніше розташовані до даного нього.

Та все ж, на мою думку, найважливішим резервом зниження витрат вироб-ництва та собівартості продукції для СТОВ ,, Агрофірма Вербка ” є удосконалення матеріально-технічної бази, запровадження ресурсо-економічних, ресурсозберігаючих технологій виробництва. Але введення в дію нових технологій може і не привести до тих результатів, які від них очікуються. Для отримання найоптимальніших результатів від введення в дію нових технологій, потрібно також наймати висококваліфікованих кадрів, які добре знайомі з новою технікою, тобто потрібні також зміни в організації виробництва та праці.

Але зниження витрат виробництва та собівартості продукції не повинне погіршувати якість продукції, тобто всі ці резерви повинні запроваджуватись в дію комплексно, з дотриманнм найоптимальніших умов їх застосування.

СТОВ ,, Агрофірма Вербка ” також спеціалізується на вирощуванні худоби, птиці та свиней, також займається бджільництвом. Для зниження собівартості продукції тваринництва потрібно покращити умови утримання тварин, якість кормів, забезпечити належний догляд, впровадити нові технології для полегшення обробки отриманої продукції. Також підприємству доцільно було б закупити продуктивніші породи корів, свиней та птиці.

3.2 Резерви збільшення обсягів виробництва та реалізації продукції

Збільшення обсягу виробництва та реалізації продукції є одним з основних напрямом збільшення прибутку підприємства. Тому, аналіз резервів їх збільшення є важливим для кожного підприємства, зокрема і для СТОВ ,, Агрофірма Вербка ”.

В господарській практиці виділяють такі основні можливості збільшення обсягу виробництва продукції:

1. Зниження трудомісткості виробництва продукції;

2. Підвищення продуктивності праці.

Зниження трудомісткості продукції та підвищення продуктивності можна досягти різноманітними способами. Самі ці способи ми розглянемо на прикладі СТОВ ,, Агрофірма Вербка ”.

Найбільш важливими резервами збільшення обсягу виробництва продукції є механізація та автоматизація виробництва, розробка і застосування прогресивних, високопродуктивних технологій, заміна та модернізація застарілого обладнання.

Але на сьогоднішній день купівля нового обладнання на жаль неможлива більшості сільськогосподарським підприємствам через надзвичайно високу ціну, зокрема і для СТОВ ,, Агрофірма Вербка ”.

Виходом з цього положення може бути отримання кредиту. Також можна шукати інші шляхи, щоб отримати нову техніку. Одним з таких шляхів може бути державна допомога у вигляді державних трансфертів, але на сьогодні державу охопила фінансова криза, тому цей шлях також можна вважати безперспективним.

Та все ж таки шляхи ефективні покращення матеріально-технічної бази підприємства повинні бути. Зокрема, одним з таких шляхів є пошук інвестора, який зможе вкласти власні кошти в розвиток даного підприємства. Але знову ж таки фінансова криза в Україні ускладнюють цей пошук, так як ніхто не хоче втрачати власних коштів.

На мою думку найкращим виходом з даного положення є лізинг, тобто оренда техніки для довгострокового користування з правом її викупу в майбутньому.

Також для збільшення обсягу виробництва продукції підприємство повинне мати в своєму складі висококваліфікованих кадрів, які зможуть ефективно використовувати нове обладнання.

Резервом збільшення обсягу виробництва продукції можна також вважати вибір оптимальної форми і системи оплати праці, тобто такої, яка здатна буде стимулювати працівника до високопродуктивної праці.

Тепер розглянемо резерви збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва СТОВ ,, Агрофірма Вербка ”. При цьому можна виділити такі основні резерви як:

1. Введення в господарство земель, що були поза ним – цей резерв є особливо актуальним для досліджуваного підприємства. У 2008 році під посівами сільськогосподарських культур було зосереджено 2367,23 га ріллі, у 2009 році – 2508,43 га, у 2010 році – 2549,03 га.

2. Підвищення врожайності всіх с.-г. культур досягається багатьма способами, зокрема потрібно застосовувати насіння високоврожайних культур, перетворення інтенсивних угідь в екстенсивні, зниження втрат при зборі врожаю, застосування добрив. Розглянувши структуру витрат можна побачити що у СТОВ ,, Агрофірма Вербка ” Інтенсивно вносились добрива під сільськогосподарські культури з урахуванням їх виду, якості, а також строків і способів внесення; протягом трьох років.

3. Поліпшення с.-г. угідь та вдосконалення структури посівних площ. Поліпшення якостей с.-г. угідь можна досягти за допомогою впровадження ефективної сівозміни, внесенням мінеральних та органічних добрив. Щодо вдосконалення структури посівних площ, то тут потрібно збільшувати питому вагу більш врожайних культур в загальній посівній площі. Але в досліджуваному мною підприємстві найбільшу питому вагу має вирощування пшениці, яка приносить, хоч мінімальний, але прибуток. Тобто підприємству потрібно також запроваджувати в посів нові культури. Зокрема, в 2010 році був посіяний озимий ріпак, який приніс прибуток, тому підприємству потрібно спробувати поступово збільшувати площу цієї культури. Крім того, потрібно збільшувати посіви сої, соняшнику та інші культури, які користуються попитом на ринках збуту. Недалеко від підприємства знаходиться цукровий завод, тому можна також вирощувати цукрові буряки. Але перш, ніж почати вирощувати нові с.г. культури потрібно дослідити ринки збуту даної продукції.

Для того, щоб збільшити обсяги реалізації продукції потрібно підвищувати якість та конкурентоспроможність продукції, зокрема потрібно вводити нові стандарти та вимоги, що стосуються продукції і намагатися їх підтримувати.

3.3 Покращення методів управління прибутком в аграрних підприємствах

Прибуток посідає одне з головних місць у загальній системі вартісних інструментів ринкової економі­ки. Він є головною метою підприємницької діяль­ності, основним спонукальним мотивом будь-якого бізнесу.

Як економічна категорія прибуток виникає в результаті формування, розподілу та перерозподілу доходів і є грошо­вою формою кінцевого результату операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства, що відбивається на зростанні його капіталу та власності, забезпечує стабільність підприємства, гарантує повну його фінансову незалежність.

З теоретичної точки зору прибуток одночасно виступає як об'єкт та інструмент управління, в якому сконцентровані інте­реси майже всіх суб'єктів економічного життя. Прибуток є дже­релом фінансових ресурсів на мікро- і макрорівнях і тому ві­дображає суперечності між державними інтересами, що спря­мовані на успішне розв'язання фіскально-розподільчих зав­дань, і розвитком виробничої сфери, й у першу чергу безпосе­редніх суб'єктів господарювання та конкретних громадян.

Проблема управління прибутком підприємства аграрного сектора економіки є складною та багатогранною, оскільки підприємству потрібно забезпечувати необхідну платос­проможність і дохідність, а також враховувати специфічні для галузі особливості кругообігу фінансових ресурсів. Від ефективності управління прибутком залежить фінансовий стан сільськогосподарського підприємства, його місце в ринковому середовищі, становище галузі в цілому.

Все це зумовлює необхідність поглибленого дослідження теоретичних засад формування та розподілу прибутку, мето­дів управління ним, його впливу на темпи і пропорції суспіль­ного відтворення, На сучасному етапі необхідний якісно но­вий підхід до теоретичного висвітлення і практичного обґрун­тування рекомендацій щодо активізації ролі прибутку в за­безпеченні успішного функціонування сільгосппідприємств. [10;с.85]

Значний внесок у розв'язання проблем формування до­ходів сільськогосподарських підприємств, дослідження ро­лі держави в забезпеченні ефективної, прибуткової роботи сільгоспвиробників, пошуку й обґрунтуванню шляхів підви­щення економічної ефективності їх господарювання зроби­ли праці вітчизняних і зарубіжних учених В.Я. Амбросова, В.Г Андрійчука, О.Д. Василика, В.П. Вишневського, М.Я. Дем'яненка, В.А. Козубенка, В.Н. Косинського, Є. Лобанової, 1.1. Лукінова, П.М. Макаренка, С.О. Нікітіна, Б.Й. Пасхавера, В.Я. Плаксієнка, П.Т. Саблука та інших. На окрему увагу заслуговують праці І.О. Бланка, в яких роз­глядаються сучасні методи управління прибутком підпри­ємства в процесі його операційної, інвестиційної та фінан­сової діяльності. Незважаючи на це, більшість вітчизняних вчених не акцентували увагу на дослідженні комплексного механізму управління прибутком сільськогосподарських підприємств як фактора їх успішного функціонування в умовах ринкової конкуренції. Наукові та практичні розробки даної проблематики крізь призму міжнародного досвіду є надзвичайно актуальними на сьогоднішній день.

Управління прибутком пов'язане з основною операційною діяльністю, тому її аналізом і контролем слід займатися по­стійно, для чого доцільно організувати на підприємстві систе­му управління прибутком. Це, в свою чергу, забезпечить роз­робку та ефективне вирішення об'єктивно зумовлених зав­дань формування, розподілу та використання фінансових ре­зультатів діяльності сільськогосподарських підприємств.

Узагальнюючи міжнародну практику та враховуючи рі­вень і специфіку розвитку вітчизняних сільськогосподарсь­ких підприємств, можна зробити висновок про те, що про­цес управління прибутком має бути безперервним і вклю­чати такі основні елементи:

• організація комплексного інформаційного забезпечення;

• аналіз процесу формування фінансових результатів діяль­ності сільгосппідприємств в попередньому періоді;

• планування величини прибутку відповідно до поставленої мети підприємства;

• оперативний аналіз прибутку;

• оцінка ефективності використання прибутку.

Необхідність організації комплексного інформаційного забезпечення управлінців взаємопов'язаними аналітични­ми даними про процеси формування прибутку пояснюється тим, що на підприємстві в основному користуються окре­мими показниками, наприклад даними про виручку від ре­алізації, обсяг продажів, залишки готової продукції, ціни ре­алізації, балансовий прибуток, однак не враховують глиби­ни взаємозв'язку між цими показниками і можливості її ви­користання в прогнозах і рішеннях. У сучасній світовій практиці механізм управління прибутком будується з вра­хуванням взаємозв'язку цього показника з обсягом реалі­зації продукції, доходів і витрат підприємства.

Аналіз процесу формування фінансових результатів діяльності сільгосппідприємств в попередньому періоді передбачає вивчення загального обсягу та структури формування фінансових ресурсів та, відповідно, прибутку. Ефективність використання фінансових ресурсів підпри­ємства оцінюється з допомогою співставлення досягнутих результатів діяльності із загальними обсягами фінансових ресурсів, які знаходилися в розпорядженні за відповідний період.

На виручку від реалізації продукції (робіт, послуг) вплива­ють такі фактори, як ціна та обсяги продажу продукції. Останній перебуває під впливом потреб ринку, технології виробництва, асортименту продукції. Таким чином, зміна величини прибутку зумовлена цілим рядом підпорядкова­них факторів, які впливають на два вказаних первинних фактора. Ретельна та всебічна оцінка кожного з факторів у відповідності до виробничої програми діяльності підприєм­ства дає змогу визначити, яка частка прибутку в певному році отримана за рахунок зростання обсягу виробництва та цінового фактору, а яка за рахунок зниження собівартості.

Аналіз і статистична обробка даних за попередній період дозволяє оцінити не лише стійкість поточної платоспро­можності фірми, але й рекомендувати оптимальну величи­ну запасів: готової продукції і матеріальних ресурсів.

Завдяки аналізу визначаються ключові напрямки удос­коналення фінансової та господарської діяльності, розгля­даються можливості розширення бази формування при­бутку в поточному й наступних періодах.

Планування величини прибутку, його розподілу та вико­ристання умовно поділяють на три основних етапи: розроб­ка перспективних прогнозів прибутку на декілька наступних років, поточне планування (один рік) і оперативне плану­вання (місяць, квартал). Система довгострокового прогно­зування прибутку суб'єкта господарювання є основою для формування поточних і оперативних планів.[10;с.86]

Основним завданням складання фінансових планів є вия­влення й мобілізація резервів збільшення прибутку, спрямо­ваного на постійне вдосконалення матеріальної бази, впро­вадження науково-технічного прогресу на виробництві, со­ціальний розвиток, що, в кінцевому підсумку, зумовлює пла­тоспроможність та фінансову стабільність підприємницьких структур. Це стає можливим завдяки здійсненню контролю за раціональним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, визначення шляхів ефективного інве­стування. Крім того, на кожному конкретному етапі розвитку підприємства вкрай важливим є чітке визначення пріори­тетних напрямів використання коштів, розподілу витрат на капітальні (розвитку) та на поточні.

Бюджетне планування в умовах ринку і тривалого вироб­ничого циклу в сільському господарстві включає достатньо складний комплекс питань: необхідні спеціальні розрахунки затрат, котрі базуються на прогнозних цінах на пальне, мі­неральні добрива, роботи та послуги, котрі можуть бути на наступному етапі або в наступному виробничому циклі.

Оперативний аналіз прибутку має вирішувати такі зав­дання: постійне дослідження процесу утворення й одержан­ня прибутку; обґрунтування оптимального варіанта цін на продукцію, виходячи з конкретних умов угоди, її обсягу, сту­пеня забезпечення виробничих можливостей договорами, досягнутого рівня витрат виробництва; визначення впливу об'єктивних та суб'єктивних факторів на обсяг реалізації продукції та фінансові результати; діагностування ризику; своєчасна розробка заходів, спрямованих на зростання суми прибутку. Повсякденне розв'язання цих завдань сприятиме побудові цілісного механізму управління проце­сом формування прибутку.

У країнах з розвиненою ринковою економікою для опера­тивного аналізу прибутку широко використовується систе­ма «витрати - обсяг - прибуток» [Соst - Volume - Profit Relationships; CVP], яка дозволяє виділити роль окремих факторів у формуванні операційного прибутку і забезпечи­ти ефективне управління цим процесом на підприємстві. Методологічні основи цього методу розроблені вже досить давно, але практичному його використанню сприяла систе­ма обліку витрат direct-costing, в основі якої лежить розпо­діл витрат на постійні та змінні, які по-різному реагують на зміну обсягу виробництва.[10;с.86]

Механізм системи СVР будується на поетапному форму­ванні різних видів операційного прибутку:

- маржинальний прибуток (МП), який являє собою різницю між сумою продаж та сумою змінних операційних затрат;

- операційний прибуток (ОПР), який розраховується на ос­нові маржинального прибутку за мінусом постійних затрат.

Таким чином, механізм управління різними видами опе­раційного прибутку підприємства з використанням системи «витрати - обсяг - прибуток» базується на його залежності від таких основних факторів:

1.обсягу реалізації продукції у вартісному чи натурально­му виразі;

2.суми та рівня чистого операційного доходу;

3.суми та рівня змінних операційних витрат;

4.суми постійних операційних витрат;

5.співвідношення постійних та змінних операційних витрат;

6.суми податкових платежів за рахунок прибутку.

Дані показники можна розглядати як основні важелі впливу на формування операційного прибутку, що дозволя­ють отримати необхідні результати.

Для сучасних умов економічного розвитку України харак­терна висока динамічність всіх факторів формування собі­вартості: цін на ресурси, обсягів виробництва, умов реалі­зації продукції. Сільськогосподарське підприємство повин­но якомога точніше знати свої можливі прибутки від реалі­зації продукції за різного рівня собівартості та цін, що скла­лися на внутрішньому і зовнішньому ринках.[10;с.86]

Повний комплекс варіантних розрахунків формування затрат і собівартості продукції в підрозділах, планування І оперативний контроль цих показників, розрахункове обґрунтування цінових пропозицій і можливих прибутків сільгосппідприємства в цілому і являється затратно-ціновим механізмом управління викори­станням ресурсів господарства, в тому числі фінансових.

Таким чином, прибуток у ринковій економіці є рушійною силою підприємницької діяльності. Побудова комплексної ефективної системи управління прибутком сільськогосподарського підприємства дозволить в повному обсязі реалі­зувати встановлені ним цілі та завдання, сприятиме ре­зультативному здійсненню функцій такого управління.

ВИСНОВКИ

Прибуток підприємства − це важливий показник виробничо-господарської діяльності . Він показує на скільки ефективною є робота підприємства . Якщо воно працює ефективно , то підприємство отримує прибуток , а якщо ні , то отримує збиток . Але звісно метою кожного підприємства є одержання прибутку .

Проаналізувавши господарську діяльність досліджуваного спільного товариства з обмеженою відповідальністю СТОВ ,, Агрофірма Вербка ” с.Вербки можна сказати що:

• воно є економічно ефективним, адже підприємство отримує прибутки ;

• СТОВ ,, Агрофірма Вербка” має сприятливі природно-кліматичні умови для ведення сільськогосподарського виробництва;

• забезпеченість земельними ресурсами у 2008р.-2549,33, 2009р.- 2543,85, 2010р.- 3075,61;

• трудовими ресурсами у 2008р.- 105, 2009р.-107, 2010р.-95;

• вигідне місце розташування до ринків збуту продукції;

• ефективні організаційно – економічні засади функціонування підприємства.

Для підвищення прибутковості у СТОВ ,, Агрофірма Вербка ”, підприємству можна запропонувати такі фактори підвищення прибутку:

1. Визначальним фактором підвищення прибутку є зниження собівартості, оскільки чим нижчою є собівартість виготовленої і реалізованої продукції, тим нижчими є затрати і тим вищим є прибуток ;

2. Завдяки технологічним нововведенням підприємство має можливість поліпшити якість продукції, структуру посівних площ, пом’якшити вплив несприятливих природних умов, підвищити продуктивність праці, зменшення використання ресурсів, впровадити у виробництво нових, більш продуктивних сортів і порід рослин і тварин;

3. Шляхами збільшення продуктивності підприємства є: зниження матеріальних і виробничих витрат,збільшення випуску продукції, поліпшення якості, підвищення товарності .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Безуглий А. Основні фонди та наслідки державної амортизаційної політики// Економіки. Фінанси. Право. – 2007. - №8. – с.5-13.

2. Бланк І. А. Управління прибутком - К.:”Ніка – Центр”, 2004.-С.544.

3. Бойчик І.М., Харів М.С., Хопчан М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства – К., 2004. – 298с.

4. Бурковський І.Д. Ефективність використання основних виробничих засобів в аграрному секторі// Економіка АПК. – 2008. - №4. – с. 16-22.

5. Гарилишен Б.Д. Економічна енциклопедія. – К: “Академія”, 2006, - 863 с.

6. Глазунов В.Н. Фінансовий аналіз в управлінні прибутком підприємства//Фінанси.-2005.-№3.-С.54-57.

7. Здоровцов О.І., Кас’янов А.І., Мацибора В.І. Економіка сільського господарства: Підручник для спеціалістів економічних спеціальностей. – К.: УСГА, 2007. – 320 с.

8. Зубковський В.М. Економіка підприємства.: Вводний курс лекцій. – К.: Управлінсько-фінансовий інститут менеджменту і бізнесу. – 2006. – 150 с.

9. Макаровська Т.П., Бондар Н.М. Економіка підприємства – К., 2004. - 304с.

10. Мацибора В.Т. Економіка сільського господарства. – К.: Вища школа, 2004. – 416 с.

11. Петрович Й.М. Економіка підприємства: Підручник за загальною редакцією Петровича Й.М.-Львів: «Магнолія плюс», видавець В.М. Піча.-2004.-680с.

12. Протопопова В.О., Полонський А.П. Економіка підприємства – К., 2005. – 220с

13. Приказюк О.В. Управління прибутком сільськогосподарського підприємства//Економіка та держава.-2007.-№8.-C.57-58.

14. Примак Т.О. Економіка підприємства – К., 2005. – 178с.

15. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2008. – 656 с

16. Чухохліб О.А. “Управлінське рішення щодо витрат у собівартості продукції” // Фінанси України – 2006. – №2.– С. 129 – 137

17. Шваб Л.І. Економіка підприємства .К.:Каравела, 2005.-568с.

18. Швиденко Г.О., Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. – К.: НЕІ, 2006. – 248 с.

19. www.gogle.net

20. www.students.ru