2.Багаторічні бур’яни. Їх поділ, особливості.

Бур'яни утруднюють роботу сільськогосподарських машин, є посередниками поширеня шкідників, затіняють культурні рослини, забирають з грунту у 2-3 рази більше вологи, ніж культурні рослини, зменшуюь площу розростання і мінерального живленя, пригнічують ріст рослин, знижують урожай с.г. культур.

За різними ознаками існує кілька класифікацій бур’янів. Серед них найбільше зустрічаються:

• рудеральні (смітникові) – на смітникках, біля заборів, на узбіччях доріг та інших місцях біля житла людини, це – лопух, кропива, чортополох, спо та інші;

• сегетальні (польові) - в посівах сільськогосподарських культур;

• лучні – на луках і пасовищах;

• лісові – поширюються на вирубках лісу.

Разом з тим, така класифікація має умовний характер, через що цілий ряд видів бур’янів можуть переходити з однієї в іншу групу.

За способом живлення рослини бур’янів поділяють на три групи (таб.1):

• паразити не зелені;

• напівпаразити зелені;

• не паразити зелені.

Багаторічні – цикл розвитку життя яких перевищують два роки, плодоносять щорічно, розмножуються насінням і вегетативними органами. Багаторічні бур'яни.

Багаторічні бур'яни за способом вегетативного розмноження поділяються на п'ять біологічних груп: кореневищні, коренепаросткові, стрижнекореневі, гронокореневі, повзучі (сланкі).

Кореневищні — розмножуються переважно за допомогою довгих підземних пагонів, які називаються кореневищами. Розміщуються кореневища у верхніх шарах ґрунту.

Коренепаросткові — розмножуються коренями, що утворюють паростки.

Стрижнекореневі — вегетативно розмножуються лише за допомогою кореневої шийки.

Гронокореневі — розмножуються за допомогою видозмінених коренів, що утворюють гроно.

Повзучі (сланкі) — розмножуються переважно стебловими пагонами, які стеляться по поверхні грунту.

Найбільш шкідливі багаторічні бур'яни — кореневищні і коренепаросткові.

3. Закон України про тваринний світ. Основні вимоги землеробства.

Закон був прийнятий 3 березня 1993 року.

Тваринний світ є одним з основних компонентів навколишнього природного середовища, національним багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей.В інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні з участю підприємств, установ, організацій і громадян здійснюються заходи щодо охорони, відтворення і науково обгрунтованого, невиснажливого використання тваринного світу.

Стаття 2. Завдання законодавства України про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

Стаття 3. Об'єкти тваринного світу

Об'єктами тваринного світу є: хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) тварини в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), що перебувають у стані природної волі; частини диких тварин (роги, шкіра тощо); продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо); залишки викопних тварин; нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і споруди тварин.

Стаття 7. Основні вимоги та принципи охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу.

Стаття 10. Форми використання об'єктів тваринного світу.

Використання об'єктів тваринного світу здійснюється на праві власності і праві користування.

Стаття 11. Загальне використання тваринного світу.

Громадянам гарантується право загального використання тваринного світу для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних тощо) безплатно. Загальне використання здійснюється без вилучення об'єктів тваринного світу з природного середовища (за винятком любительського і спортивного рибальства у водоймах загального користування).

Системи землеробства ‑ це форми, що виражають спосіб сільськогосподарського використання землі, відновлення родючості ґрунту, підвищення врожайності сільськогосподарських культур і поліпшення їх якості. Система землеробства в широкому розумінні поширюється на всі угіддя – ріллю, пасовища, сади, виноградники, розсадники (Ванькович Г. М., 1990).

Основу системи землеробства становить комплекс взаємопов'язаних організаційно-господарських агротехнічних і меліоративних заходів, що відображають ґрунтово-кліматичні умови регіону і спрямовані на ефективне використання поливних земель, води, тепла, матеріально-технічних ресурсів, збереження і підвищення родючості ґрунту, одержання високих і стійких урожаїв сільськогосподарських культур.

Особливістю системи землеробства на зрошуваних землях є те, що вона діє в умовах недостатнього природного зволоження, де поливами усувається обмежувальна дія дефіциту вологи на врожайність сільськогосподарських культур. Ріст урожайності досягається завдяки підвищенню на оптимальному фоні зволоження ефективності використання рослинами світла, тепла, поживних речовин ґрунту, добрив, а також дії агротехнічних заходів.