25. Суржик. Зайві слова у діловому мовленні.

Суржик. Упродовж століть Україна зазнавала від своїх найближчих сусідів спланованих і жахливих за своїми наслідками акцій геноциду, голодомору, лінгвоциду й денаціоналізації. На найвищому державному рівні видавалися закони, постанови та розпорядження про заборону, викорінення й асиміляцію української мови. Результати цієї політики відлунюють у сьогоденні. Мова однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість, натомість у багатьох регіонах утворився її своєрідний покруч — «суржик». Під цим поняттям розуміють недоладну мішанину залишків давнього, батьківського, із тим чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість. Це назва здеґрадованого, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідних коренів. Ця суміш двох мов є результатом насильницьки вкоріненого почуття меншовартості, посередності тій частині населення, яка для задовольняння певних соціальних потреб і сама прагнула асиміляції та пристосування до нав'язуваної культури. Суржик є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалася впродовж віків, і може призвести до її спотворення та навіть зникнення. Спотворена ж мова робить мислення людини примітивним. Адже мова стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує й розвиває, а не лише виражає думку .Не до кінця позбувшись одного мовного суржику, певна частина «всеїдних» уже смакує іншими. «Фейс», «лейбл», «шоп», «ноу-хау»,«єс!», «о'кей!» та ін. англомовні запозичення, поряд із полонізмами: «здибати», «злапати», «ніц» та ін. часто можна почути сьогодні.

Утративши свою мову, народ гине як окрема історична величина і стає населенням, контингентом, електоратом, біомасою тощо. «Різні мови... є в дійсності різними світоглядами... Своєрідність мови впливає на сутність нації, як тієї, яка розмовляє нею, так і тієї, для якої вона чужа, тому уважне вивчення мови повинно включати в себе все, що історія й філософія пов'язує із внутрішнім світом людини», — зазначав німецький мовознавець В. Гумбольдт. Виховувати в собі повагу до мови, якою спілкуємося, — це, передусім, шанувати себе, виявляти повагу до народу, його історії, культури. Адже мова — своєрідний геиетичний код нації, а не лише засіб спілкування.

Зайві слова у діловому мовленні.

Зайві слова в документах значно поширеніші, ніж можна було б сподіватися, враховуючи структуру ділових паперів.

Уже в заголовках документів зустрічаємо їх:

До питання про проект...,

Зауваження до питань проекту...,

питання регламентації...

Часто повторюване у заголовках до питання про не завжди пояснюється необхідністю, набагато частіше – звичкою.

Зайві слова можуть міститися й у кінці службового листа. Це досить незграбні формули ввічливості на зразок: У проханні моєму прошу не відмовити, прошу не затримувати довго Вашої відповіді на мого листа, Ми сподіваємося позитивного розв’язання цього питання в найкоротші строки тощо.

Одним з проявів багатослів’я є повтор. Проте повтори бувають різні: це може бути спеціальний прийом посилення враження від сказаного, наприклад: Ми пишаємося героїзмом наших воїнів, ми пишаємося їх мужністю, витримкою, силою. Тут повторювані слова виступають як синтаксично паралельні (з однаковою синтаксичною роллю), їх завдання – посилити, увиразнити враження від сказаного. (Сказане щойно не торкається таких синтаксичних паралельних словосполучень, яктворче зростання і підйом, значення та вага пошуків, І так далі і тому подібне, багато письменників і поетів та ін., бо це звичайні “пусті місця”, “словесні прокладки”, тавтологічні словосполучення).

У ділових паперах, як і в газетних текстах, є ще один вид надлишкової інформації. Це повторення того самого змісту іншими словами, приклад: самий найдоцільніший варіант; моя автобіографія; строк повноважень закінчується у січні місяці 2003 р.; за три години часу; передовий авангард; взаємно допомагати один одному та ін. (деякі  слова зайві; це саме значення вже висловлено іншими словами тексту).

Єдиними ліками проти всіх щойно перелічених “хвороб” ділового писемного мовлення є систематичне, поглиблене, серйозне опанування лексичними засобами, усіма багатствами словникового складу української літературної мови.