28. Колективні форми(нарада, дискусія) фахового спілкування.

Ділова нарада Цей традиційний метод управління може бути високоефективним лише за умов інтенсивного, активного обміну думками підготовлених учасників. Тоді це буде дійсно зібрання, де радять — нарада, а не формальне засідання, де сидять і переливають з пустого в порожнє, колективно марнуючи час.

Перевагою наради у порівнянні з іншими формами управління є те, що за мінімум часу невелика кількість працівників у результаті оперативного й аргументованого обміну думками може розв'язати складні питання та прийняти узгоджене найоптимальніше рішення. Спільна думка іноді важить набагато більше, ніж сума окремих думок членів даного колективу.

Ділова нарада — це робота колективного розуму, спрямованого вмілим керівником у потрібне русло на плідний кіицевий результат. Проблема, яка виноситься для обговорення на нараду, може мати будь-який характер: організаційний, виробничий, дисциплінарний, інформаційний тощо. Оптимальна кількість учасників наради — 10—12 осіб. Більша кількість учасників просто не зможе взяти активної участі в обговоренні, а менша не дасть змоги виявити різні погляди на проблему. Ефективність наради певною мірою залежить від рівня підготовки як самої наради, так і окремого її учасника й, безумовно, керівника.

Дискусійна (полемічна) нарада передбачає вільний виклад варіантів думок, гіпотез, версій, припущень тощо. Цей найдемократичиіший вид нарад продукує найбільш ефективні та конструктивні рішення важливих проблем. Якщо графік та умови проведення планових нарад відомий учасникам заздалегідь, то позапланові, термінові наради обов'язково вимагають завчасного попередження про місце, тематику, дату, час початку й закінчення та склад учасників.

На головуючого покладено обов'язок слідкувати за тим, щоб усі завдання, поставлені на нараді, були:

— чітко сформульовані;

— розподілені за конкретними виконавцями;

— визначені щодо терміну виконання.

Хід наради протоколюється секретарем, а виконання прийнятих постанов контролюється призначеними відповідальними.

29. Різновиди наукових робіт, їх призначення, структура, вимоги до змісту, особливості оформлення(план, тези, конспект, анотація, реферат, курсова, бакалаврська, та дипломна роботи)

План роботи — це документ, що встановлює точний і чіткий перелік намічених заходів (робіт) для їхнього подальшого виконання. Він має такі складові: послідовність, обсяг, умови й забезпечення виконання, термін для кожного етапу й для всього обсягу, кошторис, керівників і конкретних виконавців (відповідальних за кожний пункт плану).

Окрім рубрикованого тексту плани можуть мати графіки, діаграми, таблиці, схеми тощо.

Службові плани робіт підписують посадові особи, які відповідають за їх виконання, а індивідуальні — ті, хто їх укладає, із наступним затвердженням керівником. Опрацьовуючи наукові джерела, які безпосередньо не стосуються обраного дослідження, але з якими варто ознайомитися для загального уявлення про стан вивчення проблеми, пишуть анотацію. Вона складається з опису бібліографічних ознак книги, короткого викладу змісту, вказівок, кому адресовано це видання. Можна скористатися й готовою анотацією, якщо вона є з книзі. Стисло викласти інформацію можна в тезах. Вони являють собою коротко сформульовані головні положення тексту, авторські висновки та їх обґрунтування. Тезувати можна основні положення тексту, ідучи за розвитком авторської думки, цитуючи ключові фрагменти. А можна викладати основні положення твору власними словами, уникаючи громіздких цитат. Останній спосіб доцільніший, бо активізує індивідуальне сприймання читача.

Більш розгорнутою формою тез є конспект, у якому стисло викладають найістотніше в змісті джерела чи його фрагмента. Але цей вид роботи потребує попереднього укладання плану йтез опрацьовуваного твору. Як і тези, конспект можна укладати двома способами, але пам'ятати, що в тезах лише формулюється думка, ідея чи теорія, тоді як у конспекті треба відбити її розвиток.

Уміння раціонально зафіксувати та упорядкувати одержану інформацію сприяє її глибокому засвоєнню і свідчить про високу культуру розумової праці.

Реферат - короткий виклад наукової проблеми за одним чи кількома джерелами.

Курсова робота - невелика за обсягом дослідницька робота із значною реферативною частиною.

Дипломна робота - кваліфікаційна науково-дослідницька робота студента, яка готується з метою публічного захисту й отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «спеціаліст». Виконання дипломної роботи та її захист перед державною екзаменаційною комісією є перевіркою підготовки фахівця до самостійної діяльності з обраної спеціальності, його здатності самостійно аналізувати стан проблем у певній галузі науки, розробляти необхідні пропозиції.

Дипломна робота має відповідати таким вимогам:

*бути актуальною, мати новизну, виконуватись на рівні сучасних досягнень науки і техніки;

*бути спрямованою на вирішення практичних завдань майбутньої діяльності;

*стимулювати у студентів творчий пошук нових пріоритетних наукових рішень;

*містити огляд наукових і методичних праць, пов'язаних з темою дослідження;

*пропонувати оптимальні рішення на основі застосування математичних методів моделювання з використанням сучасних засобів обчислювальної техніки;

*виконуватися в руслі наукових досліджень керівника, кафедри та інших наукових підрозділів закладу;

* узагальнювати і розвивати науково-дослідницькі вміння студента;

*свідчити про коректне ставлення студента до використання результатів аналізу та опублікованих матеріалів інших авторів, тобто містити посилання на використані джерела із вказівкою прізвища й ініціалів автора, назви праці, видавництва, місця і року видання, сторінки. Дипломні роботи без посилань на джерела використаного матеріалу до захисту не допускаються.

До змістової частини дипломної роботи ставляться такі вимоги:

*чітка характеристика предмета, об'єкта, мети, завдань, методів дослідження, логічна побудова викладеного матеріалу, опис і аналіз проведених автором експериментів;

*аналіз монографічної і періодичної літератури з теми дослідження;

*вивчення і характеристика історії досліджуваної проблеми чи окремих питань, практичного стану, а також передового досвіду;

*повнота розкриття теми дослідження;

*узагальнення результатів, обґрунтування висновків і практичних рекомендацій.

Обсяг дипломної роботи становить 50-100 сторінок комп'ютерного набору. її структура передбачає наявність титульного аркуша, змісту, вступу, теоретичної частини і практичної, висновків, списку використаних джерел, додатків. Текст має бути поділений на окремі розділи і підрозділи. 4. Магістерська робота - це кваліфікаційна науково-дослідницька робота випускника, яка готується з метою публічного захисту і отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня «магістр». її автор покликаний продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання. Магістерська робота має узагальнювальний характер, оскільки є своєрідним підсумком підготовки магістра. Водночас це самостійне оригінальне наукове дослідження студента, результати якого мають теоретичне і практичне значення. У процесі написання магістерської роботи студент упорядковує на власний розсуд накопичені наукові факти та доводить їх наукову цінність або практичну значущість. Форма викладу матеріалу характеризується певним ступенем абстрагування, активним застосуванням математичного апарату, засобів логічного мислення, комп'ютерних методик та математичної статистики.

30. Літературна вимова — нормалізована вимова освічених людей без діалектних або індивідуальних рис. Норми літературної вимови обов'язкові для всіх. Тому в наш час — час активного суспільного життя — удосконаленню вимовних норм і оволодінню ними приділяється велика увага . Правильна, красива вимова значною мірою залежить від наголошення слів. Особливістю українського мовлення є переміщення наголосу в іменниках першої відміни множини на закінчення. Наприклад: книжка — книжки, книжками, книжкам; вітер — вітри, вітрами, вітрам тощо. Отже, у формах однини наголос переважно постійний, у формах множини він переноситься з основи на закінчення. В українській мові існує значна група власних географічних назв із суфіксами -щин-, -чин-, у яких треба звернути увагу на вимову, наприклад: Київщина — (бо Київ), Полтавщина—(бо Полтава),Харківщина — (бо Харків), Донеччина — (бо Донецьк). Слід запам'ятати наголошення особових форм дієслова бути: буду, будеш, будуть, буде, будемо..., була, було, були.Правильним є наголошення кінцевого складу у дієсловах типу: нести, вести, везти таін. Наприклад: нести — принести, пронести, занести, піднести, внести... (а не принести, занести...).Слід звернути увагу і на віддієслівні іменники середнього роду на (-ання), вони наголошуються на тому складі, що й в інфінітиві. Наприклад: читати — читання,тесати — тесання.Однаково наголошуються словосполучення (квартали будинків і квартали року). Неправильною є вимова: завдання, читання, писання, квартал. Важливо розрізняти наголошення слів статут (зведення правил, що визначають завдання, структуру, функції та порядок діяльності якої-небудь установи, організації і т. ін.) і статус (у міжнародному праві — становище, стан). Пам'ятаймо і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів: діалог, каталог, монолог, міліметр, сантиметр, кілометр, демократія, бюрократія, аристократія та ін. Примітка. Окрім словесного, велике значення має логічний наголос. Це посилення наголосу на певному слові чи складі для увиразнення висловленого за допомогою голосу.Наголос в українській мові може змінювати лексичне значення слова: націнка —націнка, кредит —кредит, замазка — замазка, юрма — юрма, замок — замок, заняття — заняття, дорога — дорога, поділ — поділ та ін. Одне й те саме слово в різних наголошених позиціях означає й різні поняття. Такі слова називають омографами. Наприклад: Дорога додому; Дорога серцю пісня; Заняття до душі; Заняття з ділового мовлення. Часто наголос виражає граматичне значення слів: книжки (одн.) —книжки (мн.), сестри (одн.) —сестри (мн.), вікна (одн.) — вікна (мн.) та ін. Наприклад: Він не знайшов потрібної книжки; До кіоску завезли книжки. У різних говірках української мови є відхилення від літературної норми у вживанні наголосу. Так, у говорах південно-західного наріччя спостерігаються певні особливості у вимові: було, принести, підемо, батько тощо. Система наголосу сучасної української літературної мови сформувалася переважно на південно-східній діалектній основі. Вона стабілізувалася, і лише незначна група слів має два наголоси: мабуть, позов, алфавіт, святвечір, доглядач та ін.

1. Заява – це вид документа, за допомогою якого громадяни реалізують через державні,

приватні або громадські організації ( установи, заклади ) надані їм права ( на працю, відпочинок, матеріальне і соціальне забезпечення тощо ) чи захищають свої інтереси. Розрізняють два основні типи задач: - особисту заяву, яка містить прохання ( звертання ) до керівної, пишуть власноруч в одному примірнику; - службову заяву, що укладається посадовцем від власного імені або від організації, які він репрезентує, до посадовця іншої структури, структури тощо.

2. Автобіографія – це документ, у якому особа власноруч у хронологічному порядку подає стислий опис свого життя та діяльності.

3. Характеристика – це документ, у якому надано оцінку ділових і моральних якостей працівника як члена колективу за період, який він відпрацював на даному підприємстві. Характеристику подають при вступі до середніх і вищих закладів, висуванні на виборні посади, атестації, оформлювання на роботу. Характеристику укладають у двох примірниках, один із яких отримує працівник, а другий підшивають до його особової справи.

4.Резюме – документ, де стисло ( не більш ніж 1 с. ) претендент викладає свої відомості. Використовується для участі в конкурс на заступання вакантної посади.

5. Супровідний лист до резюме – документ, що інформує адресата про раніше надіслані документи, товари чи інші матеріальні цінності. Листи такого типу зазвичай надсилають разом із комерційними документами, доповнюють схеми, креслення, плани. Супровідний лист може бути також доповненням, проханням та виконувати роз’яснювальні функції щодо службовця у відрядженні.

6. Службовий лист - це один із різновидів інформаційних документів для писемного спілкування й оперативного управляння процесами діяльності організацій, установ та їх структурних підрозділів. Загальноустановлений принцип побудови змісту службового листа: вступ, доводи, висновки й закінчення. За функційними ознаками службові листи поділяють на два типи: листи, що потребують відповіді та листи, що не потребують відповіді. За кількістю адресатів розрізняють звичайні, циркулярні й колективні листи.

7. Лист – відповідь змістом залежні від ініціативних листів, оскільки їх тему й тип було вже задано запитом, проханням та ін., на дату й номер яких слід обов’язково посилатися. Лист – відповідь викладає зміст проблеми розв’язання питання, прийняття чи відмову пропозиції тощо, заявлених в ініціативному листі.

8. Доручення – це документ ( письмове уповноваження ), за яким приватна, офіційна особа чи організація надає право ( повноваження ) іншій приватній, офіційний особі чи організації на законних підставах здійснювати від її імені певні юридично значущі дії або представницькі функції з третіми особами й цим створювати для останньої правові наслідки. Доручення поділяють на особисті ( приватні ) та офіційні ( службові ).

9. Розписка - це документ, що підтверджує певні дії, які мали місце між двома особами чи особою та установою. Наприклад, передавання й одержання документів, грошей, матеріальних цінностей. Розрізняють приватну розписку, коли одна особа отримує щось від іншої, та службову, коли особа або представник установи отримує матеріальні цінності чи документи від якоїсь організації, закладу.

10. Наказ - розпорядчий документ, що видається керівником установи, організації, підприємства на правах єдиноначальності та в межах його компетенції і стосується організаційних або кадрових питань. За призначенням усі накази поділяють на накази щодо особового складу ( кадрові ) та накази із загальних питань ( організаційні, із питань основної діяльності ) .

11. Витяг із наказу – це документальна копія будь – якої частини оригіналу наказу ( без зазначення слова « Копія » ). Це документ, який крім бланка може укладатися й на чистих аркушах паперу залежно від обсягу тексту.

12. Пояснювальна записка укладають на вимогу керівника, керівної організації або ж із власної ініціативи й вона має реквізити, аналогічні доповідним запискам. Пояснювальна записка може бути службовою вкладницею чи додатком, або документом особистого штабу.

13. Доповідна записка – це документ на імя керівника посадовця зі звітом про виконання певної роботи, завдань, службового доручення , узятих на себе зобов’язань; може містити висновки та пропозиції укладача. Доповідну записку укладають за вказівкою керівника або ж з ініціативи її автора, й вона може також містити повідомлення про факт, подію ситуацію, що склалася з укладачем, його підлеглими чи на підприємстві, ділянці тощо.

14. Довідка – це документ інформаційного штибу, що містить опис та потвердження біографічних і юридичних фактів, діяльності окремих осіб чи обставин діяльності закладів, установ, підприємств. Довідки поділяють на особисті та службові. Особисті підтверджують той чи інший біографічний або юридичний факт конкретної особи. Службові мають обєктивно відображати стан справ конкретного структурного підрозділу. Дільниці чи всього підприємства.

15. Оголошення – це документ, у якому міститься потрібна інформація. За змістом оголошення бувають : організаційні – оголошення про подію чи захід; рекламні – оголошення про навчання , роботу, послуги, пропозиції тощо.

16. Запрошення – це документ, що містить коротку інформацію про подію або захід і адресовано конкретній особі, особам чи організації. Запрошуючи взяти активну або пасивну участь в оголошеному заході, цей документ завжди має бути змістом увічливим так коректним і містить дані про дату, місце, час, мету зібрання й умови, що висувають до його учасників.

17. Протокол – це документ колегій них органів, у якому фіксують місце, час, мету й результат проведення зборів, конференцій, засідань, нарад. У протоколі занотовують склад присутніх і відсутніх, зміст доповідей , що заслухано, ухвали з обговорених питань. Відповідно до обсягу фіксованих даних усі протоколи поділяють на три групи: стислі, повні та стенографічні.

18. Витяг із протоколу – це один із найпоширеніших видів документації. Він є короткою формою повного протоколу й відображає конкретне окреме питання. Витяг надають окремим особам чи надсилають організаціям, установам на їх письмовий запит.

19. Акт – це офіційний документ правової чинності, що констатує певні факти, події, повязані з учинками конкретних громадян або службовців, діяльністю підприємств, установ чи їх структурних підрозділів. Особливість тексту акта полягає в тому,що він містить висновки з фіксованих фактів і пропозицій. Акти поділяють на законодавчі та адміністративні.