Реферат

Значна роль у розвитку «житійної» літератури належала Києво-Печерському монастирю як релігійному центрові Давньої Русі. В його стінах, як відомо, писався літопис, що увібрав у себе ряд «житійних» казань, на їх основі у першій чверті хіііст. Виникла пам`тка, що дістала згодом назву «Києво-Печерський патерик».

Слово "патерик" походить від латинського "патер" (батько). У католиків ним означають особу священика. З давніх часів патериком стали називати збірки оповідань та легенд, у яких ішлося про життя "отців"- чорноризників. Уперше такі рукописні книги з'явилися у Візантії. Широко знані в православному світі також патерики Єгипетський та Синайський. На нашій землі в далекі часи народився Києво-Печерський патерик. Це не просто одна з важливих пам'яток української культури, а, як назвав її наш видатний історик Михайло Грушевський, "золота книга українського письменного люду".

Києво-Печерський патерик розповідає про те, як жили ченці, як і з чого починався славетний Печерський монастир. Цю книгу за взірцем патерика Візантійського творили самі київські монахи. Офіційно авторство його приписується трьом письменникам: єпископу Симонові, ченцеві Полікарпу й Несторові-літописцю, хоча й не виключено того, що в цій копіткій та довготривалій роботі брали активну участь й інші подвижники з монастирських келій.

В основу цієї пам`ятки покладено листування єпископа Володимирського Симона, колишнього ченця Києво-Печерського монастиря , з ченцем тогож монастиря Полікарпом. Незадоволений скромною роллю ченця к монастирі, Поликарп, у якого був неабиякий літературний хист,поскаржився своєму другу Симону на те,що його принижують. У відповідь Полікарпові Симон написав докірливого ліста, додавши до нього на повчання кілька коротких оповідань з життя печерських ченців та повість про будівництво Печерської церкви.Весь цей матеріал мав викликати у Полікарпа повагу до монастиря, своїм скромним становищем у якого він невдоволений. Очевидно повчання Симона вплинуло на Полікарпа, і він, у свою чергу, в формі звернення до печерського ігумена Акіндіна доповнив працю Симона низкою нових оповідань з життя ченців Києво-Печерського монастиря. Згодом (коли- точно невідомо) писання Симона і Полікарпа були об`єднані. Найдавніший рукопис, що містить такий об`єднаний текст обох письменників, з доданими до нього сказаннями про перших чорноризців печерських, Нестеровим житієм Феодосія Печерського і деякими іншими матеріалами, відносять до початку XV ст.

Джерелом писання Симона і Полікарпа було переважно житія Антонія Печерського, житіє Феодосія, написане Нестером, Печерський літопис, ф також усні перекази. Дещо написано авторами, мабудь, з пам`яті. Певний вплив на ці писання справили візантійські перекладні патерики, переважно «Сінайський» та «Ерусалимський», а також твори деяких отців церкви. Можна гадати, що житіє Антонія, проникнуте грекофільською тенденцією , і спонукало Симона взятись за написання твору, присвяченого прославленню Києво-Печерського монастиря та відомих його діячів. У праці Симона та Полікарпа тенденції ці були значно послаблені, і на перше місце висунутий національний елемент.

Оповідання Симона і Полікарпа сповнені елементами фантастики; в них, як і у творах житійної літератури взагалі, суттєве місце займають чуда, які ведуть своє походження від місцевих усних переказів або книжних агіографичних джерел, а також описи незвичайних аскетичних подвигів ченців. Разом з тим в оповіданнях зустрічається чимало реалістичних іноді натуралістично забарвлених побутових дрібниць, що характеризували монастирське життя.

Основне завдання, яке ставили перед собою Симон і Полікарп, - возвеличення Києво-Печерського монастиря як руського релігійного центру. Тим самим підвищувався і укріплювався авторитет руської церкви як серьйозного політичного фактора у феодальному суспільстві.Водночас було створено і апологію Київської держави, що на той час втратила колишнє своє політичне значення. Ідея прославлення оплоту християнства на Русі – Печерського монастиря- свідчила про зростання самовизнання руського духовенства, яке було солідною силою та впливовою організацією в історичному житті Русі.

Києво-Печерський патерик яскраво відбивав боротьбу, яка проходила між монастирем і князями і в основі якої були суперечність на грунті матеріальних інтересів та сутички через втручання монастиря в міжкнязівські відносини. Киево-Печерський монастир спочатку намагався відстояти свою незалежність і до князів ставився позитивно постільки вони сприяли його зростанню. Коли було не так, то він з ними ворогував. Якщо Всеволод і його син Володимир Мономах, які сприяли монастирю, в патерику розповідаеться, наприклад, про Ізяслава Ярославича, його сина Святополка і внука Мстислава. Так, оповідання про Прохора – чудотворца характеризує відносини патерика до Святополка Ізяславича.

У «Слові о полку Ігоревим» зворушливо розповідається про те, як в річці Стугні утопився юний Ростислав Всеволодович.Автор «Слова» явно симпатизує молодому князеві; йому було шкода його і матір, яка оплакувала сина, викликаючи співчуття квітів та дерев. Той же Ростислав фігурує в зовсім іношому плані в Киево-Печерському патерику в оповіданні про чудотворця Григорія.

Простодушні, повні наївної віри в можливість і реальність чудес розповіді справили велике враження на Пушкіна, який у легендах про про київських чудотворців захоплювався «прелестью простоты и вымысла»

Виступаючи на захист ідеї родового старшинства між руськими князями, патерик постійно підкреслював загальноруське значення Києво-Печерського монастиря і , таким чином, поширював серед широких мас найпрогресивнішу ідею того часу – ідею єдность Руської землі. Недаремно пізніше Київо-Печерський патерик дороблявся і доповнювався, особливо в XIVст., коли було зроблено дві редакції – Арсеніївську і Касьянівську.

В основі кожної оповіді патерика — дивовижна подія, чудо, що безмежно вражає людську уяву. Оповіді та легенди містять чимало сюжетів із чудесними поворотами. Багато в них і конкретного матеріалу, точних деталей про життя ченців у монастирі, їхні щоденні клопоти. Це твори й історичні, й художні, й релігійні водночас. Популярність Києво-Печерського патерика в Україні була просто безмежна. З цією книгою виросло чимало поколінь людей. Тож і не випадково Михайло Грушевський, оцінюючи Києво-Печерський патерик, ставив його в один ряд з "Кобзарем" Тараса Шевченка.

Що ж відомо ученим про цю книгу? Києво-Печерський патерик — видатна рукописна церковно-літературна пам'ятка 1-ої половини XIII ст., збірник творів з історії Києво-Печерської лаври і перших її подвижників.

Створений після 1215 p., але не пізніше 1230 р. Відомий за двома рукописними збірками XV ст. — Тверським (1406; т.зв. Арсеніївський) і Київським (1462; т.зв. Касіянівський). Незважаючи на наявність сюжетів і мотивів перекладних патериків (опису життя ченців) Єгипетського, Афонського, Синайського, Ієрусалимського, Скитського, Києво-Печерський патерик відзначений яскравою самобутністю. Основу Києво-Печерського патерика склали послання єпископа Симеона печерському ченцю Полікарпу і звернення Полікарпа до ігумена лаври Акіндіна, а також Лаврський літопис 1076 р. "Про перших чорноризників лаврських".

Пізніше до Києво-Печерського патерика увійшло "Житіє Феодосія, ігумена печерського" (складене Нестором бл. 1091 р.) і "Сказання про створення Печерської церкви". Патерик прославляв будівельників і живописців (зокрема, Аліпія), окремих діячів Києво-Печерського монастиря.

Поряд з реальними відомостями про життя в монастирі, про ставлення князів до монастиря, про роль варягів у культурному житті, про приватні бібліотеки ченців подаються і фантастичні розповіді (чорти виконують накази святого і т.п.). Відомо близько двохсот списків патерика.

Уперше надрукований 1635 p., повторно — у друкарні Києво-Печерської лаври 1661 р.

Києво-Печерський Патерик, у якому вміщене оповідання про Прохора-чорнорижця, є пам’яткою житійної літератури (про життя тих). Опис діянь ченця Києво-Печерської лаври Прохора показує, як самовіддане служіння Богові, смиренність, працьовитість і терпіння можуть допомогти людям, перетворити гірке на солодке, попіл — на сіль, а печаль — на радість. 

Києво-Печерська Лавра є одним із духовних символів українського народу, давній осередок культури, літописання, іконопи-сання, літературної діяльності та книгодрукування. Одним із найбільш відомих і яскравих творів, написаних у стінах монастиря, є Києво-Печерський Патерик, який увібрав у себе житія і твори пе-черських святих. Робота над ним тривала від середини XI до кінця XIII століття.

Загалом патерик — це вид агіографічної творчості, житійний твір морально-етичного змісту, у якому поняття християнського аскетизму розкривається на живих прикладах досконалого, праведного життя монахів. Києво-Печерський Патерик написаний за канонами житійної літератури і має мозаїчну композицію. У ньому поєднуються десятки різнорідних оповідань («слів»), які мають спільну християнську проблематику, тематичну спорідненість. У тексті патерика зазвичай розповідається про монахів одного монастиря або однієї території. Однією з художніх особливостей таких текстів є умовна літературна форма-звертання до того чи іншого адресата.

Києво-Печерський Патерик має кілька редакцій, а основа Патерика була закладена за два століття до створення його першої редакції. Найвідомішими є три редакції: Арсеніївська (1406 року), створена тверським єпископом Арсенієм; Перша Касіянівська (1460 року) і Друга Касіянівська (1462 року), впорядковані уставщиком Касі-яном. Власне, текст цієї Другої Касіянівської редакції є найбільш популярним варіантом Києво-Печерського Патерика, що містить 38 оповідей («слів»), які розміщені за хронологічним принципом.

Однією,з найвідоміших оповідей є Слово 31 «Про Прохора чорноризця, которий, з молитвою, із трави, що називається лободою, пік хліб, і з попелу сіль (робив)». Дія відбувається за часів княжіння в Києві Святополка, який «багато насильства людям вчинив», «доми бо знатні до ноги без вини викорінивши, майно численне відняв. Задля цього попустив Господь поганим силу мати над ним, і були битви численні з половцями, а до того ж і котора була в ті часи, голод сильний і бідність велика в усій Руській землі». У ці важкі часи до ігумена Іоана прийшов праведний чоловік, який бажав стати монахом. Ставши чорноризцем, Прохор «віддав себе в послух і воздержання безмірне, так, що й хліб у себе відібрав.

 Збирав лободу і, своїми руками розтираючи, хліб, собі робив». Господь нагородив його за таке терпіння й перетворив гіркоту лободи в солодощі. У часи голоду Прохор роздавав той хліблюдям, і завжди хліб, отриманий з його рук, був благословенним і не гірким. Якщо ж хтось нечесним шляхом діставав хліб, то був він такий гіркий, як полин. Ще одне диво творив чорноризець — роздавав сіль, і чим більше роздавав, тим більше її ставало. Коли ж за наказом князя ту сіль було вкрадено, то перетворилася вона на попіл, а коли той попіл викинули, то люди знов побачили сіль. «Це почувши, князь засоромився скоєного, і пішов у монастир до ігумена Іоана та покаявся йому». «Чорноризця ж Прохора звідтоді вельми шанував і бла-жив, знаючи, що той воістину рабом Божим є. Перед Богом присягся з того часу не сотворити насильства нікому». Відтоді «добре жило Богом опікуване князівство його». Диво Боже, яке творив Прохор чорноризець, навернуло князя на шлях істини, любові до ближнього. Праведне життя християнського аскета подається як взірець, до якого потрібно прагнути.

Оповіді у складі Києво-Печерського Патерика є цілком самостійними творами, що мають сюжет і композицію, глибокий філософський зміст, повчальні приклади, корисні для людей, у які часи вони б не жили.