- •1. Навчальна діяльність з позицій теорії управління.
- •2. Принципи навчання та їх характеристика.
- •3. Світові освітні системи.
- •4. Урахування типів темпераменту у навчальній діяльності.
- •5. Поняття навчального менеджменту.
- •6. Специфічні ознаки процесу навчання. Його основні компоненти.
- •7.Основні функції навчального менеджменту:планування,мотивація,організація,контроль.
- •10.Мета як основний компонент діяльності, функції і фактори постановки цілей.
- •11.Навчальні цілі та їх особливості
- •12. Ієрархія навчальних цілей
- •13. Рівні засвоєння навчального матеріалу.
- •14. Мотиви та стимули навчальної діяльності: види, порівняльна характеристика.
- •15. Забезпечення мотивації до навчання: поняття, призначення, процес.
- •16. Мотиваційний цикл у навчанні.
- •17. Види, методи та прийоми мотивації та стимулювання в навчанні.
- •19. Зміст навчання та його основні функції
- •20. Структура змісту навчання.
- •21. Теорія змісту освіти і навчання.
- •22. Джерела, фактори, принципи, критерії відбору змісту навчання.
- •23. Класифікація методів навчання.
- •24. Інформаційно-презентативні методи навчання.
- •25. Алгоритмічно-дійові методи навчання.
- •26. Самостійно-пошукові методи навчання.
- •27. Етапи контролю навчання
- •28. Види, форми, методи і функції контролю навчання.
- •29. Способи опрацювання дидактичного тексту.
- •30. План навчального заняття
- •31. Історичні формування організації навчання
- •32. Класно-урочно форма навчаня.
- •33. Типи навчальних занять
- •34. Умови навчальної діяльності.
- •35. Особливості навчання виховання дошкільнят.
- •36. Особливості навчання і вихованя учнів молодшо шкільного віку.
- •37. Навчання і виховання у середніх класах школи
- •38. Навчання і виховання старшокласників.
- •39. Особливості навчання і виховання в студентському віці.
- •40. Андрагогіка як наука. Особливості і принципи навчання дорослих.
- •41. Мве як навчальна дисципліна в системі підготовки економістів.
- •42. Міжпредметні зв’язки курсу мве з іншими дисциплінами.
- •54. Самостійна робота та особливості її організації при вивченні економічних дисциплін.
- •55. Аудиторна та поза аудиторна самостійна робота, шляхи її активізації.
- •56. Систематизація завдань для реалізації самостійної роботи під час вивчення конкретної теми з економіки.
- •57. Переваги та недоліки індивідуальних та колективних методів виконання самостійної роботи при вивченні економічної дисципліни.
- •58. Особливості організації контролю та оцінювання за кредитно-модульною системою.
- •59. Основні критерії навчальних досягнень з економіки, особливості їх розробки та приклади використання.
- •60. Характеристика рівнів навчальних досягнень учнів, студентів з економіки.
- •61. Переваги та недоліки сфери застосування активних методів навчання з економіки.
- •63. Методи активізації лекційних занять з економічних дисциплін, доцільність їх застосування.
- •64. Методи активізації семінарських та практичних занять з економічних дисциплін.
- •65. Методика проведення дискусії як форми вирішення економічних проблем.
- •66. Види та технології проведення дискусій. Умови ефективного проведення дискусії.
- •67. Основні дидактичні завдання, які вирішуються під час проведення навчальної дискусії.
- •68. Педагогічні вимоги (критерії) до керівника дискусії.
- •69. Цілі та особливості застосування конкретних ситуацій при вивченні економічних дисциплін.
- •70. Основні етапи роботи з кейсом в процесі економічного навчання.
- •72. Позитивні та негативні аспекти застосування методу конкретних ситуації в економічній освіті.
- •73. Переваги та недоліки ігрових методів навчання в економічній освіті
- •Відмінності між рольовою та діловою грою Рольова гра
- •Ділова гра
- •Переваги і недоліки рольових ігор
- •74. Класифікація ігрових методів навчання та основні види ігор
- •76. Особливості організації навчальної гри в економічній освіті. Функції керівника навчальної гри.
- •77. Ефективність застосування методики «мозкового штурму» в економічній освіті.
- •78. Сучасні технології навчання в системі економічної освіти.
- •79. Тренінгові технології в економічній освіті: цілі, умови застосування та етапи розробки і проведення тренінгів з економічних дисциплін.
- •80. Дистанційне навчання в економічній освіті
- •81. Сутність поняття "спілкування". Функції та рівні спілкування.
- •82. Сутність поняття “професійне спілкування викладача”.
- •83. Характеристика комунікативної сторони спілкування. Складові комунікативного процесу.
- •85. Труднощі та перепони в процесі спілкування у викладацькій діяльності.
- •85. Труднощі та перепони в процесі спілкування у викладацькій діяльності.
- •87. Види бар’єрів взаєморозуміння.
- •88. Комунікативна атака, як метод активізації уваги в навчальному процесі.
- •89. Комунікативна “атака” у викладацькій діяльності
- •90 Основні комунікативні вміння викладача
- •91. Особливості комунікативних вмінь керівника
- •92. Загальна характеристика засобів спілкування.
- •95. Вплив на ефективність спілкування розміщення за столом партнерів по діловому спілкування.
- •96. Складові взаємодії у спілкуванні.
- •103. Асертивна поведінка студента у навчанні
- •104. Характеристика асертивних технік, доцільність їх використання та наслідки
- •105. Використання асертивних технік у процесі спілкування
- •106. Конфлікт у педагогічному спілкуванні. Сутність та наслідки
- •107. Характеристика стилів поведінки викладача у конфліктних ситуаціях
- •108. Стилі поведінки викладача у конфлікті та їх доцільність
- •111. Методи контролю емоцій під час педагогічного конфлікту
- •112. Роль та поведінка керівника у конфліктній ситуації.
- •113. Сприйняття та розуміння людини людиною.
- •114.Каузальна атрибуція та її вплив на розуміння поведінки людини.
- •118. Ділове спілкування, його види.
90 Основні комунікативні вміння викладача
Комунікативні вміння викладача – це готовність педагога до професійної комунікативної діяльності. До комунікативних вмінь педагога належить: мовленнєве або вербальне спілкування, невербальне спілкування , орієнтування в ситуації , соціальна перцепція, створення творчого самопочуття, володіння професійно-педагогічною увагою. Педагог має вміти встановлювати професійно-педагогічний контакт, проводити самопрезентацію тощо. Мовленнєве спілкування - це передача інформації за допомогою слів, звуків; невербальне спілкування - це передача інформації без слів, за допомогою міміки, жестів, рухів тощо. Орієнтування в ситуації передбачає розуміння і врахування актуальних соціальних взаємовідносин між тими що спілкуються. Соціальна перцепція це розуміння людини людиною. Тож основними вміннями, якими має володіти педагог для ведення своєї діяльності є вміння ефективно говорити та слухати під час спілкування; налагоджувати комунікативний контакт із співрозмовником; спостерігати, розуміти та правильно застосовувати невербальну мову; розв’язувати конфліктні ситуації та пристосовуватися до важких людей у спілкуванні; створювати сприятливу для спілкування атмосферу, вибирати ефективний стиль спілкування у конкретній ситуації з конкретною людиною, вміння подавати себе (створювати свій імідж), привертати увагу, зацікавити партнера у спілкуванні; вміння протистояти маніпулюванню, вміння запобігати перепонам взаєморозуміння; орієнтуватися у ситуації спілкування; використовувати різні техніки асертивної поведінки; уміти зав’язувати та вести дискусію, володіти увагою слухачів; ; орієнтуватися в особливостях партнера, розуміти позиції партнера та вміти пристосовуватися до них; правильно вибирати засоби подання інформації; контролювати свою мову, жести поставу, поведінку, уміти складати та робити доповідь за будь-яких умов (часу, вікової групи, психологічної атмосфери і т.д.).
91. Особливості комунікативних вмінь керівника
Спілкування керівника – це процес передачі та одержання інформації, за рахунок чого відбувається вплив на вчинки і стан членів колективу. Тому рівень опанування спілкуванням важливий для правильної побудови відносин і взаємодії керівника з групою і кожним з її членів.
Керівник повинен знати такі основні функції спілкування: 1) інформаційну (передавання й одержання інфр.); 2) пізнавальну (активний пошук інф., вміння ї добувати); 3) управлінську (уміння впливати на людей); 4) розвиваючу (педагогічний аспект впливу на підлеглих у плані виховання в них бажаних професійних та особистісних аспектів); 5) емоційну.
Керівник використовує вербальні та невербальні засоби спілкування. Рівень розвитку, культура мовлення – це не тільки показники загальної культури керівника, але й засіб підтримання свого авторитету. Мова в її усній та письмовій формах використовується керівником як основний канал передачі співробітникам семантичної складової інформації. Змісту цілей. Задач і способів діяльності.
Опанування невербальними засобами спілкування відграє також важливу роль у передачі інформації. Керівник може довірливо наблизитися до людини чи холодно відсторонитися від неї, виражаючи своє ставлення.
Інформація є могутнім виразним засобом, вона може бути багатшою та могутнішою самого тексту. Для людей чуттєвих часто більше значення має не те, що говорять, а те, як говорять. Керівники не завжди це враховують, вважаючи, наприклад, що людина даремно образилися на звичайні , необразливі слова. Але скривдити можна не словами, не текстом. А підтекстом.
Висока культура спілкування надає керівнику впевненість, що його правильно зрозуміють. Порушуючи соціально вироблені способи спілкування, керівник вводить підлеглих у стан тривоги, невизначеності, образи й інших негативних емоцій.
Керівник може використовувати різні канали спілкування: прямий та непрямий. Прямий канал – це коли ми повідомляємо інформацію в прямому вигляді, тобто у вигляді фактів та доказів. Непрямий канал – це інформація з приводу основного повідомлення прямого каналу, яку люди здобувають самостійно.
Керівник у різних ситуаціях може використовувати різні типи спілкування: 1) функціонально –рольове - воно зд. на рівні соціальних ролей партнерів (начальник і підлеглий). 2) міжособистісне спілкування – воно будується на емоційній основі; 3) ділове спілкування – це вид міжособистісного спілкування.
Оцінити працівника – це усвідомити, чи зможе він виконувати роботу, що доручається йому, хто він. Які в нього стосунки з іншими членами робочої групи.
Спілкування керівника проходить ряд стадій: 1. Підготовка, планування, визначення місця та часу; 2. входження в контакт із партнером; 3. концентрація уваги на конкретній проблемі і розробка теми; 4. мотиваційний етап: проведення зондажу для розуміння мотивів і інтересів співрозмовника; 5. підтримка уваги, боротьба з відволіканням; 6. стадія аргументації і переконання у випадку, якщо є розбіжності в думках; 7. стадія фіксації результатів.
Керівник повинен уміти слухати.