1.2.3. Вікові особливості функціонування травної системи

У період внутрішньоутробного розвитку функції органів травлення дитини виражені слабо у зв'язку з відсутністю харчових подразників, що стимулююють секрецію їх залоз. Навколоплідна рідина, яку плід заковтує з другої половини внутрішньоутробного періоду розвитку, – слабкий подразник травних залоз. У відповідь на це вони виділяють секрет, що перетравлює невелику кількість білків, що містяться в навколоплідній рідині. Секреторна функція травних залоз дитини посилено розвивається після народження під впливом подразнювальної дії харчових речовин, які викликають рефлекторне виділення шлункових соків.

Ротова порожнина. Уже в період внутрішньоутробного розвитку плоду повністю формується морфологічна основа смоктального рефлексу. П’ятимісячному плоду властиві смоктальні та ковтальні рухи.

Немовля може смоктати та ковтати одразу ж після народження. Смоктальний рефлекс виникає у нього навіть у разі механічного роздратування шкіри губ і обличчя. Будова ротової порожнини дитини пристосована до смоктання. Коли дитина бере в рот сосок, утворюється щільно замкнутий простір. Під час смоктання в порожнині рота дитини створюється тиск, що сягає 40–100 мм рт. ст., це сприяє відсмоктуванню молока з грудей матері.

Немовляті властива деяка сухість слизової оболонки порожнини рота, оскільки слизові залози серозної оболонки функціонально ще не цілком розвинені. Протягом перших 6 тижнів вони виділяють незначну кількість слини. Поступово слиновиділення у дитини посилюється під впливом харчових подразників і виникає умовно-рефлекторне виділення слини на вигляд і запах їжі, під час очікування годування. У слині міститься амілаза, але її травна сила незначна.

Слизові залози стравоходу новонародженої дитини розвинені слабо, його слизова оболонка ніжна та легкоуразлива. У зв'язку з тим, що нижній кінець стравоходу розширений і його м'язи на межі зі шлунком слабкі, ворушіння дитини після годування може викликати відрижку. Вона виникає і під час перегодовування дитини. У ротовій порожнині починається фізична та хімічна обробка їжі, а також здійснюється її апробація. За допомогою спеціальних рецепторів, розміщених у слизовій оболонці ротової порожнини та язика, дитина розпізнає смак їжі, від їх функції залежить задоволення та незадоволення їжею.

Специфічною функцією ротової порожнини є механічне подрібнення їжі під час її пережовування. Особливий ефект фізичної обробки їжі досягається наявністю в ротовій порожнині кісткової основи, що відрізняє її від інших органів травлення та язика. Язик – рухомий м'язовий орган – має найважливіше значення не тільки для здійснення мовної функції, але і для травлення. Пересування їжі за допомогою язика – необхідний компонент жування.

Подрібнення їжі здійснюють зуби. За функцією та формою розрізняють різці, ікла, малі та великі корінні зуби. Загальна кількість зубів – 32 (у дорослих). Зуби формуються та ростуть у товщі щелепи. Ще у внутрішньоутробному періоді розвитку формується основа постійних зубів. На 6–8-му місяці життя у дитини починають прорізуватися тимчасові, або молочні, зуби. Зуби можуть з'являтися раніше або пізніше залежно від індивідуальних особливостей розвитку, якості харчування. Найчастіше першими прорізуються середні різці нижньої щелепи, потім з'являються верхні середні та бічні; до кінця 1-го року життя прорізується зазвичай 8 зубів. Протягом 2-го року життя, а іноді й на початку 3-го року закінчується прорізання всіх 20 молочних зубів. Молочні зуби ніжні та крихкі, це слід ураховувати під час організації харчування дітей.

У 6–7 років у дітей починають випадати молочні зуби, їх поступово змінюють постійні. Перед зміною корені молочних зубів розсмоктуються, після чого вони випадають. Малі корінні та треті великі корінні, або зуби мудрості, виростають без молочних попередників. Прорізування постійних зубів закінчується близько 14 років. Виняток становлять лише зуби мудрості, поява яких деколи затримується до 25–30 років, у 15% випадків вони відсутні на верхній щелепі взагалі. У зв'язку з тим, що основа постійних зубів знаходиться під молочними зубами, слід особливо звертати увагу на стан ротової порожнини та зубів у дітей дошкільного та шкільного віку.

Залози шлунку. Секреція залоз шлунку в новонародженої дитини незначна, але у шлунковому соку наявні такі ж ферменти, як і в соку дорослого, але їх кількість і перетравна сила незначні. Невисокий рівень кислотності шлункового соку з віком підвищується, до 13 років загальна кислотність шлункового соку дитячого організму стає такою ж, як і в дорослих.

У шлунковому соку дитини менше, ніж у соку дорослого, пепсину та більше хімозину, пристосованого для переварювання білків молока, що переважає у раціоні дитини. Кислотність шлункового соку дитини відповідає оптимуму дії хімозину.

У зв'язку із збільшенням розмірів шлунку, розвитком його слизової оболонки збільшуються розмір, кількість і секреція шлункових залоз. При цьому підвищується рівень його кислотності, що зумовлює збільшення ферментативної активності пепсину та зниження активності хімозину. Молоко матері у шлунку дитини перетравлюється протягом 2,5–3 год, коров'яче молоко дещо довше – протягом 3–4 год.

Печінка. У дітей морфологічно ще не цілком дозріли клітини печінки, у зв'язку з чим функціонує вона не на повну силу. Під час захворювань її клітини легко гинуть, що призводить до порушення обмінних процесів та бар'єрної функції печінки. Це значною мірою ускладнює перебіг кишкових захворювань у дітей.

Залози кишечнику. Залози тонкої кишки, як і залози шлунку, функціонально не цілком розвинені. Склад кишкового соку в дитини такий же, як і в дорослого, але травна сила ферментів значно менша. Вона збільшується одночасно з підвищенням активності шлункових залоз і збільшенням кислотності його соку.

Підшлункова залоза виділяє теж менш активний сік, ніж у дорослих. Кишечнику дитини притаманна активна та дуже нестійка перистальтика. Вона може легко посилюватися під впливом місцевого подразнення (надходження їжі, її бродіння в кишечнику) і різних зовнішніх дій. Так, загальне перегрівання дитини, різке звукове подразнення (крик, стукіт), збільшення її рухової активності спричиняють посилення перистальтики.

Увесь шлях по тонких кишках харчова кашка у дитини проходить за 12–30 год, а у разі штучного вигодовування – за більш тривалий час. У зв'язку з тим, що у дітей відносно довгий кишечник, а брижа довга, слабка та легко розтягується, у них може виникати заворот кишок. Рухова функція шлунково-кишкового тракту стає такою ж, як і в дорослих, близько 3–4-го року життя.

У товстій кишці відбувається формування калу ще в період внутрішньоутробного розвитку. Первородний кал, або меконій, утворюється внаслідок виділення певної кількості травних соків і злущення епітелію. Меконій виділяється в перші години після народження, він має темний колір і не має запаху. Протягом подальших 2–3 днів виділення меконію закінчується і з'являється кал, що складається з неперетравлених залишків їжі.

Калові маси формуються в товстій кишці. Потрапляючи до прямої кишки, вони розтягують її та рефлекторно викликають акт дефекації. У дитини до двохмісячного віку він відбувається часто – від 2–4 до 8 разів на добу. Кал має жовтий колір і кислуватий запах. На 2-му році життя акт дефекації здійснюється 1–2 рази на добу.

У дітей з віком формуються позитивні та негативні умовні рефлекси, пов'язані з актом дефекації та певними життєвими обставинами. Дитину слід садити на горщик у той час, коли може бути позив до дефекації (краще після 1-го прийому їжі). При цьому рефлекс діє протягом певного часу, що полегшує спорожнення кишечника. Тривала затримка акту дефекації може спричиняти виникнення запорів.