Тема 4 . Героїчний епос. Народні думи

1.Думи як жанр усної народної творчості. Походження ,класифікація й тематика.

Думами називають ті пісні, які звичайно співають під акомпанемент музичного інструменту українські кобзарі (бандуристи) або лірники, і які за змістом настроєм і формою відрізняються від інших номерів їхнього репертуару. У науковій літературі починають цікавитися думами з початку XIX століття, але в перших друкованих збірках ми не знаходимо терміну «дума». Цей термін вперше вводить в українську етнографію М. Максимович у своєму збірникові пісень 1827 року.

Однак назва «дума» була вживана ще з дуже старих часів. Ще в літопису польського історика Сарницького під роком 1506 бачимо спробу дати визначення терміну дума:

«Під той же час убили Валахи двох братів Струсів, юнаків жвавих і завзятих. Про них тепер (1587 рік) співаються сумні пісні, які руси звуть думами. Співають їх жалібним голосом і похитуючись з боку на бік. Наслідуючи співцям, грає їх усюди і сільська людність на сопілках на жалісний мотив.»

В цьому короткому визначенні ми вже бачимо головні властивості дум:

громадське значення змісту;

елегичний характер змісту;

сумний мотив співу;

журливе похитування співця при виконанні.

Про думи писало багато дослідників, і кожен намагався так чи інакше подати свій погляд на думу. Втім поширеною помилкою багатьох із них було, те, що вони підходили до дум головним чином з боку літературно-словесного, нехтуючи музичним. До того ж творчий матеріал дум дуже складний і різноманітний. Тільки у XX столітті Ф. Колесса дав повну й точну характеристику дум. Нарешті К. Грушевська у своїй капітальній роботі більш стисло переказала характеристику Колесси.

Думи – це досить довгі пісні, що мають іноді по кілька сотень віршів. Складають думи репертуар співців, що звуться кобзарями (бандуристами) або лірниками, і співаються завжди у супроводі кобзи (бандури) або ліри.

Зміст думи – продумане оповідання про події козацької епохи – військове життя або побутові мотиви. Завжди лежить на них відбиток роздуму, сумного моралізування. Зміст думи завжди реальний. Українська дума, як і взагалі всяка народна творчість, ніколи не користується з самих вигадок, з самої фантазії; тому в основі кожної думи лежить історичний або побутовий факт.

Українські думи по змісту свого оповідання – епічні пісні, як і російські билини, але в них багато суб’єктивності і ліризму, чим вони дуже відрізняються від билин. А. Лисовський поділяє всі думи на більш епічні, як дума Про втечу Самійла Кішки, і більш ліричні. Загальний тон настрою дум – дуже сумний.

Думи мають дуже своєрідний віршовий склад і стиль.

Коли доводиться звертатися до питання про походження дум, то в першу чергу треба зауважити, що в думах ми маємо надзвичайно оригінальний синтез творчості народної та книжної, інтелігентської. Дума повстала з елементів народної пісні. У XVI столітті вона склалася вже в певні форми, які розвитку свого досягли у XVII столітті. Цю еволюцію свою проробила дума під впливом шкільного віршу (так званих «панегіриків») та західноєвропейської та української легендарної літератури.

Творцями дум могли бути і ті бурсаки, що тікали до Січі, і ті, що мандрували по Україні та вчителювали по школах.

Зустрівалися нові елементи творчості зі старими відголосками билин, як теж лишали свої сліди в українській думі.

В основу творчості дум покладалися українські пісні. Мотиви їх змісту й художні елементи були матеріалом, яким влучно уміли користуватися автори дум, знавці народного духу.

До питання підробки народних дум не раз зверталися у літературі. Так, В. П. Науменко пише:

«Одні думи складалися народом на підставі історичних подій, другі ж, як фальсифікат народної творчості, вийшли з-під пера грамотників. Дуже важко визначити в кожному разі справжність думи та історичну певність фактів, які вона передає.»

Дійсно, факт старовинного книжкового впливу на народну думу вже твердо установлено. Та коли дума й цілком книжного походження проходить через руки народних співців, через горнило колективної творчості, вона губить свої індивідуальні риси. Коли дума записана від справжнього кобзаря, і коли вона має свою художню цінність, ми не маємо права відкидати її з нашого вжитку. Для історика вона, звичайно, має невелике значення, але для словесника цікава не менш, ніж усякий інший прояв народної творчості.

Все проходило через горнило народного руху, шліфувалося та доповнювалося живими рисами й деталями козачого життя на Січі, в якому брали немалу участь і самі співці – кобзарі і бандуристи.

Історія походження жанру

Слово «дума» часто зустрічається у давньоукраїнських рукописних джерелах на означення думки, мислення. Лише згодом воно набуло дещо іншого значення (змісту) і ним став визначатися жанр епічного поетичного твору, епічної пісні героїчного плану. Хоч ті думи, що збереглися до наших днів, виникли, очевидно, приблизно у 15 столітті, оскільки відтворені в них історичні події не виходять за межі 15—18 ст., незаперечним є факт, що до того українці вже мали досить розвинутий героїчний епос, який ліг в основу виникнення дум. У літописах неодноразово згадується про княжих співців-поетів, що складали пісні на честь героїв, у своїх творах возвеличували подвиги князів і дружини.

Загальновідомо, що пісенно-епічна традиція українців сягає значно далі залишених нам історією збережених текстів.

Первісно слово «дума» вживалось для означення жанру пісні на честь померлого чи загиблого лицаря — саме в такому значенні воно вживається у писемних пам´ятках 16 століття. Відтоді збереглися не лише окремі згадки про те, що українці виконували думи, а й описи манери їх виконання з вказівкою на те, що вони супроводжувались грою на музичному інструменті. На означення інструмента, яким користувалися співці дум, найчастіше вживається у давніх письменах слово «кобза». Думку про те, що первісні думи складали сЯ на честь загиблого героя, підтверджують дослідження, які вказують, що епос багатьох народів за своєю природою, за походженням дов´язаний з плачами і похоронними голосіннями (Плачі за Патроклом, Гектором і Ахіллом нібито стали початком «Ілліади», плачі за Зіґфрідом і Бургундами були імпульсом до виникнення «Пісні про Нібелунгів» і т. п.).

Стосовно українських дум вперше це зауважив М. Максимович, а потім продовжив і розвинув цю думку Ф. Колесса, який довів, що думи близькі до народного голосіння своєрідною формою поетичного і музичного вислову. Ф. Колесса дослідив і встановив, що думи та голосіння споріднює мелодійна та ритмічна близькість (речитативний стиль), нерівноскладовість віршових рядків, перевага дієслівних рим, певна імпровізація тексту і музики.

Голосіння існували у праслов´ян здавна — голосили за померлим родовим ватажком чи героєм ще у незапам´ятні часи (ця традиція є чи не у всіх народів). Але коли у народній свідомості витворюється культ князя-богатиря — відважного лицаря, що віддає своє життя за спільні інтереси народу і держави, — давніми голосіннями уже не можна було висловити всі почуття і настрої, щоб гідно оплакати загиблого. Тому виникають пісні-плачі, у зміст яких, крім оплакування смерті народного героя, вноситься похвала його справам і подвигам, звершеним за життя, і запевнення, що його слава не загине, а збережеться у наступних поколіннях. Про такі пісні йдеться у рукописах арабських мандрівників, в яких вони описують похорони у слов´ян (зокрема, на території Київської Русі). Очевидно, ці пісні і стали перехідною ланкою від похоронних пісень-плачів до героїчних дум у сучасному розумінні цього жанру. До того часу, поки ці пісеннітвори почали називати думами, в народі побутували назви «невольничі плачі», «лицарські пісні», «козацькі псалми».

Перші згадки про думи знаходимо не в українських, а у польських пам´ятках літератури 16 ст., де говориться про речитативний український поетичний епос, що користувався пошаною у тогочасній Польщі. Однак термін «дума» вживався не лише на означення цього жанру в сучасному розумінні. У деяких випадках так називали сумні, елегійні, героїчні пісні на історичні теми, які мали чітку строфічну будову і лише змістом наближались до дум.

Найдавніше вживання слова «дума» в значенні «пісня» знаходимо У перекладі Біблії, зробленому з латинської мови на польську ще в 15 ст. і виданому в Кракові 1561 року, де латинське слово «carmen» (пісня) перекладено як «дума» («…а над тобою думу будуть співати…»).

Першу згадку про думи як жанр пісенної творчості пов´язують з «Анналами» Сарніцького, надрукованими 1587 року. Станіслав Сарвіцький, відомий польський історик 16 ст., народився у селі Липському на Холмщині. Для короля Стефана Баторія він склав літописні записки до історії польської держави аж до 1586 року, де хронологічно рік за роком описав різні події. Під 1506 роком зроблено запис: «…два брати Струси, войовничі і відважні юнаки, загинули, оточені і стиснуті волохами. Про них ще й тепер співають елегії, які українці називають думами, тужливим голосом, відтворюючи рухами співаючих, які рухаються то в один, то в другий бік, те, про що співається, і навіть селянська юрба, час від часу граючи на дудках жалібні мелодії, наслідує те ж саме». Залишається невідомим, звідки Сарніцький взяв відомості про те, що існують елегії про Струсів, і що вони називаються думами. Сарніцький виводить такі характеристичні особливості думи: 1) громадський зміст; 2) елегійний характер; 3) сумний мотив; 4) під час виконання — жестикуляція. Про такий же характер дум говорять інші польські письменники 16— 17 ст., зокрема, філософ Petrycy в перекладі Аристотелевої «Політики». В деяких польських віршах 16 ст. думи названі військовими псалмами, які є обов´язковим атрибутом козацького життя, і в яких герої оспівуються ще за життя. На основі цих та інших спостережень П. Житецький доходить висновків: 1) батьківщиною дум була земля подільсько-галицька; 2) думи в давніх часах були пісні епічного змісту, одначе з ліричним настроєм, властивим елегії; 3) в козацькій добі народного життя постали думи військові, козацькі; 4) від українців ця форма поезії перейшла до польської літератури, де з´явився жанр думи, але не як народний твір, а як меланхолійна пісня, створена автором.

В українських писемних пам´ятках слово «дума» зустрічається в рукописних співаниках 17 століття, поетиках, віршах, літописних записах. Але оскільки тут думами називаються елегійні, історичні героїчні пісні про лицарську смерть, про драматичні сторінки з життя народу, про відвагу і завзяття у боротьбі з чужинською навалою, можна зробити висновок, що так тоді називали народні твори, які складали окрему групу не за формою, а за змістом і характером викладу подій. У такому значенні вжито це слово і в літописах Грабянки й Величка.

Щодо близькості українських дум до билинного епосу, то серед учених одностайності немає. Про спорідненість цих жанрів говорили Ю. Тихонов, О. Міллер, М. Дашкевич, М. Плісецький, а згодом Г. Нудьга та О. Мишанич. Інші вчені висловлюють протилежну думку, бо справді, крім споріднених ознак, думи та билини мають багато відмінного. Билини як жанр виникли значно раніше, ніж думи, тому ввібрали в себе елементи міфологічного мислення, що відобразилось у тематиці (багато фантастичних елементів, казкові сюжети, гіперболізований та ідеалізований тип героя та інше) та поетиці. Думи ж, які виокремились у самостійний жанр уже після занепаду язичницько-міфологічного світогляду, продовжили епічну традицію в реалістичному напрямі, зображаючи реальні події конкретних історичних осіб. Отже, можна погодитися з думкою Г. Нудьги, що відомі тепер думи — жанр героїчної народнопоетичної творчості, який виник десь на рубежі 15 ст. як продовження епічних традицій минулого, що мали свої генетичні корені в найдавніших героїчних ліро-епічних похоронних піснях, а ті, в свою чергу, — в народних голосіннях.

Класифікація дум

Для класифікації дум, яку намагалися здійснити різні дослідники, як правило, використовувалися два найпоширеніші принципи: хронологічний і тематичний. Зокрема, хронологічний принцип використав у своїй праці «Исторические песни малорусского народа» М. Драгоманов. Зауважимо, що у цій праці він не виділяєдуми як окремий жанр, а зараховує їх до історичних пісень. Здійснюючи класифікацію, він поділяє їх відповідно до часу виникнення, визначаючи такі основні групи:

1. Пісні віку дружинного і княжого (тексти 14—15 ст.).

2. Поезія козацького віку (16 — середина 18 ст.).

3. Пісні віку гайдамацького (II половина 18 ст.).

4. Пісні віку рекрутського і кріпацького (кінець 18 — І половина 19 ст. (до відміни кріпосного права — в Австрії 1848 р., в Росії 1861 р.)).

5. Пісні про волю (II половина 19 ст.).

Проте цей принцип, більше пристосований до класифікації історичних пісень (до числа яких Драгоманов зараховував також і соціально-побутові пісні), виявився непридатним для класифікації дум. По-перше, думи як давніший жанр, що виник задовго до історичних пісень, представлені багатьма текстами, походження яких важко встановити, а тому неможливо визначити, до якого періоду їх відносити. По-друге, тематика дум суміжних періодів не просто перегукується, а є часто тотожною. Наприклад, думи 14—15 ст. та 16—18 ст. об´єднані темою боротьби проти іноземних загарбників, життя і страждання захоплених у полон козаків у чужинецькій неволі. Тому, переконавшись у некоректності такої класифікації жанру дум, інші дослідники використовували тематичний принцип, який не вимагає точного визначення часу походження кожної думи, тим більше, що, як ми вже зазначали, у багатьох випадках його встановити майже неможливо.

Таку класифікацію здійснив Філарет Колесса у своїй праці «Усна словесність», в якій виділив народні думи в окремий жанр, підкреслюючи, що вони є своєрідним поетичним літописом українського народу, до багатства якого не може дорівнятися жоден європейський народ, хіба що сербський. Дослідник визначив жанр думи як козацький епос, «що зріс на підкладі воєнного козацького життя». Відповідно до такого визначення він подає хронологічні рамки, обмежуючи виникнення дум 16—18 ст. і відводячи їм лише півтори сотні років в історії українського фольклору: «вони витворювалися поступово, більшими й меншими групами, протягом 16—17 вв., як на це вказує їх зміст із виразними слідами наверствовання. Думи про боротьбу з татарами й турками, на якій зосереджувалися воєнні вчинки козаків, належать переважно до найстарших, і тільки небагатьома зразками засягають у II половину 17 в.»188. За змістом Колесса поділяє думи про боротьбу з татарами і турками на 5 тематичних груп:

1.  Думи про турецьку неволю («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «ІванБогуславець», «Сокіл», «Утечатрьох братів із Азова»).

2.  Думи про лицарську смерть козака («Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Самарські брати», «Смерть козака на долині Кодимі», «Сірчиха й Сірченки»).

3.  Думи про щасливий вихід козаків із небезпеки та поворот із воєнного походу й поділ здобичі («Самійло Кішка», «Олексій Попович», «Розмова Дніпра з Дунаєм», «Отаман Матіяш»).

Визначальною ознакою цих трьох груп дум Колесса називає те, що жодна з дум не пов´язана з якоюсь означеною історичною особою: «всі вони звеличують безіменних героїв, змальовують події й постаті типові для цілих століть і характеристичних для козацької доби». Усі ці думи «старшої верстви», на його думку, визначаються ліричним характером і сумовитим настроєм.

Дві наступні групи, які відрізняються від попередніх, становлять:

4.  Думи про Хмельниччину, які, на думку Колесси, мають зовсім інший характер: вони оспівують відомі історичні події 1648—57 pp., вказують на конкретних осіб («Хмельницький і Барабаш», «Молдавський похід Хмельницького», «Білоцерківщина», «Смерть Богдана і вибір Юрія Хмельницького»), а тому вирізняються реалістичним забарвленням.

5.  Думи без історичного підкладу з виразною моралізаторською тенденцією («Вдова», «Сестра і брат», «Прощання з родиною», «Поворот сина з чужини», «Дума про сон»).

Сучасна класифікація дум також опирається на єдність хронологічного та тематичного принципів, тобто думи згідно з їх змістом поділяються на тематичні групи, які обмежуються часовими рамками. Таким чином думи поділяються на:

1.  Думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників та про турецьку неволю (14—15 ст. — рання козацька доба).

2.  Думи про героїчну боротьбу українського народу проти національного поневолення (16 — поч. 17 ст. — доба Хмельниччини і гетьманщини).

3. Соціально-побутові думи (кін. 17 ст. — період Руїни, політичного занепаду).

Ці три групи в свою чергу поділяються на тематичні цикли.

Думи про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників

Джерела цих найдавніших дум, що дійшли до нас у записах 17 ст., слід шукати в епоху 14—15 ст., коли грабіжницькі набіги кочових орд на українські землі були особливо активними. За тематикою, а значною мірою і за формою та стилем, з дум цієї групи перш за все виділяються «невільницькі плачі». їх слід відносити до найдавніших зразків цього жанру, оскільки, як ми вже зазначали, думи сформувались на основі похоронних речитативних плачів. Поетична форма цих дум (таких як «Невольники», «Плач невольників» та ін.) справді ґенетично пов´язана з голосіннями. Тут епічна розповідь, властива переважній більшості дум, поступається ліричним висловлюванням особистих переживань і почуттів. Зворушливий плач виконавців цих дум був спрямований на те, щоб викликати у слухачів співчуття до «всіх бідних невольників», передати безмежне бажання визволитися з кайданів, з темниць, втекти додому:

З тяжкої турецької неволі, 

У край веселий,

З каторги бусурманської, 

У мир хрещений,

На тихії води 

В городи християнські!

На яснії зорі,

Зміст таких творів складався з основних мотивів, перший з яких — нечувані страждання невольників, нестерпне становище їх, закутих в кайдани у в´язницях. Другий мотив — ностальгія, туга за рідним домом, землею зір (яких не могли бачити полонені в´язні) та водних джерел (невольників постійно мучила спрага). Часто ці думи завершувалися описом звільнення та повернення додому. Але коли врахувати той факт, що співцями-виконавцями дум були колишні воїни-козаки, які в бою чи частіше в полоні були покалічені (найчастіше осліплені), що після втечі з неволі ставали кобзарями (як це описано в поемах Шевченка «Невольник», «Сліпий»), то їхні невольничі плачі були справжньою поетичною сповіддю, що викликала у слухачів співчуття до гіркої долі бранців і спонукала молодих козаків До ратних подвигів у боротьбі проти загарбників-мусульман за звільнення єдиновірних братів. Таким чином кобзарі, які були свідками історичних подій, силою свого мистецтва підтримували бойовий Дух козацтва, піднімали народ до боротьби за національне визволення, їхня творчість сягала рівня загальнонародної, бо творці невільницьких дум вкладали у свої твори не скорботу за конкретною людиною (як це було в голосіннях, з яких пішли невольницькі плачі), а висловлювали думки народу про чужинську неволю, жорстоких ворогів, віру бусурманську, возвеличуючи силу волі бранців, що незрадили свого народу і віри християнської, не втратили любові до рідної землі.

Наступним тематичним циклом дум періоду турецько-татарських загарбань, який за змістом та ідейністю є спорідненим з першим, — є думи про визволення з турецької неволі, в яких прославляються герої, що, ризикуючи власним життям, рвуть кайдани свої та своїх побратимів і, долаючи складні обставини, перешкоди, що трапляються на їхньому шляху, повертаються на рідну землю, додому. Найважливішим мотивом цих дум є не стільки особиста мужність, відвага і сила, а, перш за все, — відданість своєму товариству, єдиній спільній ідеї, всьому народові. У них високо підноситься ідея бойового братства, і водночас гостро і безкомпромісно засуджується зрада інтересам козацтва, віровідступництво людей, що силою обставин чи заради особистої вигоди переходили на бік ворога, порушуючи освячені віками норми моралі, суспільного співжиття українців, козацького побратимства.

Найвідомішою з цього циклу є «Дума про Самійла Кішку» — одна з найбільших українських дум (390 рядків) з широко розгорнутим епічним сюжетом. Велика галера, на якій було 700 турків, 400 яничарів і 350 козаків-невольників плила із турецького порту Трапезунда (який був укріпленою фортецею і місцем одного з найбільших на Сході невольничих ринків) до Козлова. Серед галерників був запорізький гетьман Самійло Кішка. Скориставшись випадком, що усі турки і яничари зійшли з галери у Кафі, де відбувався бенкет на честь сватання Алкан-Паші, Самійло Кішка хитрощами звільняється з кайданів (напоївши наглядача Ляха Бутурлака), визволяє усіх побратимів-невольників, які разом з ним вбивають усіх турків, яничарів та їхнього отамана Алкан-Пашу, і на захопленій галері щасливо добираються до Січі. Основний наголос у творі робиться на тому, що Самійло Кішка, незважаючи на 25-річну неволю у тяжкій виснажливій праці галерника, залишився палким патріотом рідної землі, не погоджується зрадити своєї віри заради власної вигоди. Він — розсудливий і хитрий, досвідчений воїн, здійснює сміливий і ризикований план захоплення галери, відхиливши пропозицію Ляха Бутурлака отримати звільнення взамін на прийняття мусульманської віри. Напротивагу йому, в думі різко засуджений зрадник Бу-турлак — «недовірок християнський» — колишній переяславський сотник, який в полоні зрікся свого народу і віри, і тепер, прислуговуючи ворогам, знущається над бранцями — колишніми побратимами.

Як свідчать давні документи, в основі цієї думи лежать дійсні історичні події. Самійло Кішка — історична постать кін. 16 — поч. 17 ст. Про нього згадує в листах до кримського хана запорозький кошовий Іван Сірко, відомості про нього є і в козацьких літописах (Величка, Грабянки, Самовидця). До 1575 р. Самійло Кішка був кошовим. Після цього згадки про нього з´являються тільки через 25 років — у 1600 р. Очевидно, цей час він був у турецькому полоні, бо в деяких літописах є запис: «Був гетьман запорозький Кішка, котрого турки живого взяли…» Історичних документів про його втечу з полону нема, але є шість листів Самійла Кішки до польського гетьмана Станіслава Жолкевського, які свідчать, що 1600—1602 pp. він знову був запорозьким кошовим, брав участь у козацьких походах. Факт про захоплення невольниками багатої турецької галери описано у римських документах. Отже, можна твердити, що дума є справді «поетичним літописом» української історії.

Ще одна дума цього циклу — «Маруся Богуславка» описує патріотичний вчинок української дівчини-полонянки, яка, будучи дружиною турецького паші, у час його відсутності відпускає з темниці козаків-невольників, хоч знає, що за це вона може бути тяжко покарана.

Не можна сказати, що «дівка-бранка Маруся, попівна Богуславка» — історична постать. Однак дума є художнім вимислом, опертим на дійсні факти. У ній з історичною вірогідністю змальовується доля вродливих полонянок, які, як зафіксовано у літописах та усних переказах, часто ставали дружинами турецьких вельмож, навіть султанів (як, наприклад, Роксолана — галичанка, попівна з Рогатина була дружиною Султана Сулеймана І). Вони, як відомо, мали вплив на політику, тому могли зважуватись на такі патріотичні вчинки, як описано в думі. Показовим є те, що Маруся, яка «потурчилась, побусурманилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного», випускає в´язнів, що ЗО років були в неволі, у день найбільшого християнського свята — Великодня. Отже і вона не втратила духовного зв´язку з батьківщиною, пам´ятає звичаї своїх предків.

Ще однією думою цього циклу, яскравим зразком творчого генія народу є «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі». Сюжет думи не прив´язаний до якогось історичного факту, а відображає типовий для того часу гостро драматичний епізод втечі з полону. Напруженість його посилюється тим, що троє козаків, які втікають з полону є рідними братами: старший і середульший — на конях, а наймолодший — «піший пішаниця». Це і є основою конфлікту думи, в якій на перший план виноситься моральний елемент. Молодший брат просить старших взяти його з собою. Середульший хотів би так зробити, але під тиском жорстокого та егоїстичного старшого брата залишає молодшого у чистому полі напризволяще. Дума має дуже багато варіантів, які умовно можна поділити на три сюжетні різновиди. Один з них закінчується смертю всіх трьох братів (менший помирає з голоду, старших вбиває турецька засідка); другий — смертю наймолодшого і поверненням додому старших братів; У третьому гинуть наймолодший брат і найстарший, якого після повернення додому громада засуджує до смерті за жорстоку бездушність. Як бачимо, в думах важливий не тільки опис історичних подій, а й відображення суспільних законів життя українського народу, його переконань і поглядів, системи моральних цінностей.

До першої групи дум, крім «невольничих планів», належить ще кілька тематичних циклів. їх можна об´єднати визначенням: думи, що уславлюють героїзм козаків, які спинили наступ чужинських орд на східнослов´янські землі. Тут оспівується лицарська відвага у битвах з ворогами, героїка морських походів («Буря на Чорному морі»). Вони відрізняються від попередніх тим, що в них немає нічого від плачів і голосінь, основна їх мета — прославити геройські подвиги народних захисників. Найпопулярнішою серед них є «Дума про козака Голоту» чи «Козак-нетяга». Козак Голота — не історична постать, а узагальнений образ захисника рідної землі, тип запорожця, який «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота». Його ідеал — не війна, не пограбування, він «гуляє-погуляє… ні села, ні города не займає». Але на нього нападає іноземний завойовник — багатий татарин, який хоче продати Голоту за велику ціну в рабство. Добрий лицар-богатир, звичайно, виграє двобій. Цій думі, як й іншим у циклі про козацькі перемоги, характерні вже інші художньообразні принципи. Перш за все їй притаманний гіперболізм, що проявляється передусім в описах казкової небаченої сили козаків, а також гумор, сатиричне висміювання рис ворогів, як наприклад, «ще ж козак не примірився», а він «і к лихій матері з коня покотився» та ін.

Дещо окремо стоїть цикл дум про смерть козака, але навіть і в них уже не стільки робиться наголос на оплакуванні загиблого (хоч і цей елемент, звичайно, присутній, як це вимагала древня традиція), як на звеличенні його геройських вчинків, перемог, духовних якостей, вірності своєму народові. Оптимізм цих дум утверджується глибоким запевненням, висловленим у них, що справа, за яку козак віддав своє життя, не загине, що його побратими помстяться ворогам, а народ здобуде довгождану волю.

Окремих героїв цих дум названо власними іменами, але частина узагальненим — козак. У такий спосіб народ витворив свій ідеал героя з високими моральними рисами, де над усе славилась героїчна смерть у боротьбі з ворогом за визволення свого народу. Італійський професор Доменіко Чамполі, вивчаючи думи та історичні пісні українського народу, сказав про героїв нашого епосу: «Козаки — це надзвичайно симпатичні типи слов´янського племені, горді й відважні лицарі, які сміливо дивляться у вічі смерті, завжди готові на двобій з небезпекою…» І далі, змальовуючи образ козака: «Шабля — його хрест, перемога — його бог, а пісня є його молитвою… Своїм іменем і серцем він ніс волю, і свідомість волі зробила з нього воїна і поета. Він є зразком творчого героя».

Думи про героїчну боротьбу українського народу проти шляхетсько-польського поневолення

Ця друга велика група дум — твори доби Хмельниччини. Вони кардинально відрізняються від дум першої групи. Передусім — характером оповіді, ставленням до описуваних подій. У них повністю зникають елементи голосінь. Зберігши речитативну манеру виконання, думи цього періоду набули нового звучання — це вже не плач за невольниками, а утвердження бойового духу козацтва. Основна тема цих дум — національно-визвольна війна 1648—1654 pp. під проводом Богдана Хмельницького. Невеликий проміжок, що віддаляє нас від цього періоду, дає змогу досить точно визначити час написання цих творів. Вони мають не лише фольклорне значення, а й соціально-історичне, бо в них, окрім оспівування життя і подвигів козацтва, велика увага приділена конкретним історичним особам, епізодам з їхнього життя. За тематикою ці думи можна поділити на дві підгрупи: перша — про великі битви і подвиги народу у визвольній війні, оспівування його національної свідомості, козацької гідності, організованості, одностайності, що стало запорукою багатьох перемог. Сюди належать такі думи, як «Перемога під Корсунем», (чи «Корсунська перемога»). Тут оспівано події, коли після поразки шляхетських військ під Жовтими Водами українська армія, не даючи ворогам змоги відновити свої сили, примусила прийняти бій під Корсунем у травні 1648 року. Польська армія була розгромлена, а її гетьмани Потоцький і Калиновський — захоплені в полон і віддані як здобич татарам. Подібною за тематикою є дума «Про Білоцерківщину». У червні 1651 року українські війська зазнали поразки від шляхти під Берестечком, внаслідок чого були вимушені підписати Білоцерківську угоду, за якою сильно постраждало козацьке самоуправління, обмежене територією лише Київського воєводства. У травні 1652 року українська армія під проводом Хмельницького здобула перемогу в битві під Батогом, відвоювавши землі, втрачені внаслідок Білоцерківської угоди. Центральним героєм цих дум є повсталий народ, який віддано бореться проти національного поневолення, насильницького покатоличення, — лицарське козацтво, яке віддає своє життя у боях за звільнення своєї землі від іноземних поневолювачів.

Друга підгрупа дум цього періоду присвячена конкретним історичним особам — Богданові Хмельницькому, Іванові Богуну, Данилові Нечаю, Павлові Тетері та ін. Найпоширенішим є цикл про народного ватажка Б. Хмельницького. Особливо популярною була дума «Хмельницький і Барабаш». У ній розповідається про події, що передували визвольній війні, які описані також у літописах Самійла Величка і Григорія Грабянки, і широко побутували у вигляді народних легенд. У думі описується, як Хмельницький запрошує в гості свого кума Барабаша, що начебто був на той час гетьманом, і просить показати грамоти польського короля, за якими козакам надавалися деякі «вольності». Барабаш відмовляє Хмельницькому:

Нащо нам з тобою королівські листи удвох читати,

Нащо нам, козакам, козацькі порядки давати?

Чи не лучче нам із ляхами,

Мостивими панами,

З упокоєм хліб-сіль повік-вічний уживати?

Отримавши відмову, Хмельницький кмітливістю і хитрістю добуває ці листи, показує козакам, і ті настановляють його гетьманом. «Творці думи відтворюють художню узагальнену картину початку національно-визвольної війни. Для них не мало значення, що Хмельницький не був військовим писарем, а Барабаш гетьманом, що Хмельницький не викрадав королівські грамоти, а соратники Хмельницького на той час ще не були полковниками, що Барабаш загинув не од рук Хмельницького, а у битві під Жовтими Водами, для них важливо було відтворити суть подій, подати в конкретних образах збірні образи — народу, його воєначальників і ворогів. Поетичний домисел у думі якнайкраще доповнює загальну картину початку війни, робить її повнокровною, художньо довершеною і реалістично вірною духові епохи».

В інших думах Хмельницький зображений як видатний гетьман, глибокодумний політик, державний діяч, який боронить інтереси свого народу, провадить війну проти національного поневолення, здобуваючи ряд славних перемог («Хмельницький і Василій Молдавський», «Про Хмельницького», «Смерть Богдана Хмельницького», «Про Хмельницького Богдана смерть, про Юрася Хмельницького та Павла Тетеренка» та ін.) У них народ оспівав гетьмана запорізьких козаків, а потім і всієї України Богдана Хмельницького, а також його побратимів-помічників, прихильників і послідовників Івана Богуна, Максима Кривоноса та ін.

2.Художня своєрідність дум про боротьбу українського народу з турецько- татарськими загарбниками («козак голота», «дума про невільників», «маруся богуславка», «самійло кішка», втеча 3х братів із города азова,з турецької неволі», «отаман матяш старий») «Дума про козака Голоту» — твір, що включає одну з найцікавіших і разом із тим найтрагічніших сторінок історії українського народу — боротьбу проти татарських нападників. Події, що відтворені в думі, належать до XVI—XVII століть. Це були ті далекі часи, коли татарські й турецькі загони часто зненацька нападали на українські села й міста, грабували й палили їх, а людей, захоплених у полон, продавали на невільницьких ринках. Плач і стогін котилися українською землею. Проте наш народ ніколи не корився лихим нападникам, мужньо боровся проти них. Гідну відсіч нападникам завжди давали наші козаки, яких український народ прославив у багатьох своїх думах та піснях. однією з таких дум є «Дума про козака Голоту», де змальовується подвиг відважного козака, який переміг у чесному поєдинку багатого татарина, що хотів захопити його й продати в неволю. Козак Голота — чесна, справедлива, миролюбна людина. Це палкий патріот своєї батьківщини, який може постояти за свій народ, за честь Вітчизни. Він сміливий і мужній воїн. На відміну від багатого татарина, який має хижі наміри «козака у полон взяти, да в городі Килії запродати», Голота нікому не загрожує, лише захищає свою батьківщину. Але не судилося збутися хижим намірам багатого татарина. У відкритому, чесному бою Голота перемагає. Козак Голота не є історичною особою. Це збірний образ багатьох українських козаків — вірних захисників вітчизни. Давно минули ті часи, прошуміли століття. Сиві могили, степові трави шепочуть і нагадують нам про колишні бої. Але не меркне слава вірних лицарів України, які ніби заповідають нам, нащадкам, берегти нашу рідну землю і, якщо потрібно буде, стати на її захист, як робили це наші мужні предки, слава про яких «не вмре, не поляже од нині до віка». 

Плач невільника в турецькім полоні — українська народна ліроепічна дума, в якій описується страждання козаків у турецькій неволі. «Плач невільника» є однією із найдавніших дум, вона була написана у 15-16 столітті. За стилем і мелодією ця дума нагадує поховальні голосіння. Разом із думою «Плач невільників» («Невольники на каторзі») їх відносять до невольницьких плачей. 

Інколи до невольницьких плачей відносять інші думи присвячені долі козаків у турецькому полоні («Самійло Кішка», "Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Втеча трьох братів з города Азова»).Але основна тема їх визволення з неволі, а не оплакування страждань, тому вони вважаються епічними думами.

В думі українські козаки розповідають про свої страждання в турецькій неволі і благають допомогти їм.

До сюжету думи звертався Тарас Шевченко у поемі «Гамалія», присвяченій морському походові козаків з метою визволення невільників із турецького полону. Шевченко починає поему піснею-плачем невільників, яка перегукується із народною думою

Відомо кілька варіантів думи «Плач невільника». Вперше була записана на початку 1830-х pp. у Полтавській губернії Платоном Лукашевичем. Опубліковано у виданні: «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни»

«Дума про Марусю Богуславку» Перлиною українського народного епосу є « Дума про Марусю Богуславку». У думі розповідається, як у турецькій неволі уже тридцять літ перебуває сімсот козаків. Одного разу до ув'язнених прийшла «дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка» і запитала, чи не знають вони, який сьогодні день «в землі християнській». Невольники, які тридцять літ «Божого світу, сонця праведного» не бачили, звісно, знати не могли. Тоді Маруся повідомила, що «завтра святий празник, роковий день великдень». Вона просила козаків не лаяти, не проклинати її за те, що нагадала про празник. Маруся сказала, що «як буде пан турецький до мечеті від'їжджати», то віддасть їй ключі, от тоді вона й визволить невільників. У святу неділю Маруся Богуславка визволяла невольників, але з ними не тікала, а просила передати її батькам, щоб вони не збирали великих скарбів на викуп доньки, бо вона «вже потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного!»

Маруся Богуславка - це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю і ставши дружиною турецького султана, не забуває рідної землі і намагається хоч щось корисне зробити для неї.

Тема: розповідь про те, як українська дівчина, яка стала дружиною турецького султана, допомагає своїм полоненим землякам повернутися до рідної землі.

Ідея: засудження поневолення, страждань, яких зазнали українці під час нападу турків, віра у щасливе вільне життя.

Художні особливості думи

Епітети: «білий камень», «бідні невільники», «святий день», «тяжка неволя», «розкіш турецька», «лакомство нещасне», «тихі води»

Метафора: «сльозами проливали»

Повтори: «...стояла темниця кам'яная»; «...козаки, ви, бідні невольники»; «Словами промовляли, Сльозами проливали»; «...дівка-бранка, Маруся, попівна Богуславка».

Риторичні оклики: «Козаки, ви, бідні невільники!», «Гей. Козаки, ви, бідні невільники!», «Як ти нам святий Великдень і сказала!», «Тільки города Богуслава не минайте!», «...Между мир хрещений!», «Пошли, Боже, на многая літа І до конця віка!».

Риторичне запитання: «Чи ви знаєте, Що в нашій землі Та й день затепера?»

Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-полонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім’я своєї Батьківщини.

Головна героїня змальовується у всій психологічній складності. Її образ розкривається не відразу, а поступово, в міру розгортання сюжету. В цьому виявилась висока майстерність твору. Симпатії творців і виконавців думи на боці героїні, і вони прагнули викликати до неї співчуття. Тому він продовжував відігравати суспільно-виховну роль і в пізніші часи.

Ця дума була добре відома Тарасу Шевченку, він її вмістив у свій «Буквар южнорусский», виданий ним у 1861 році для українських шкіл. А М. Старицький під впливом цього твору написав однойменну історико-побутову драму (1897), п’єсу під цією ж назвою («Маруся Богуславка») написав і І. Нечуй-Левицький (1895), а також Б. Грін-ченко драму «Ясні зорі», С. Воробкевич оповідання «Турецькі бранці»; композитор А. Свєчников створив балет «Маруся Богуславка» (1951); М. Пригара — оповідання «Богуславка».

«Самійло Кішка»

Тема «Самійло Кішка»: зображення перебування Самійла Кішки з козаками у турецькій неволі, їх звитяжна боротьба з ворогом.

Ідея «Самійло Кішка»: возвеличення мужності, стійкості, віри у перемогу (Самійло Кішка, козаки); засудження зрадництва, підступності, прагнення до ситого життя (Лях Бутурлак).

Основна думка: віра, християнська любов до рідного народу, наполегливість у досягненні своєї мети – критерій, яким керуються справжні патріоти-українці, зрадництво

– найстрашніший гріх, який карається смертю.

Жанр «Самійло Кішка»: історична дума про страждання невільників у турецькій неволі.

«Самійло Кішка» сюжет

Ця дума про перебування козаків у турецькій неволі. Самійла Кішку змальовано запорізьким гетьманом, який разом із козаками 25 років знаходився у неволі. Протилежний йому персонаж Лях Бутурлак — зрадник і людина слабкої вдачі. Він не витримує знущань і страждань і стає ключником на галері, і вірним слугою турецького паші, який командує цією галерою. Лях Бутурлак підмовляє Самійла Кішку до зради, але гетьман відкидає цю пропозицію, а натомість при зручній нагоді разом із козаками знищує сторожу, захоплює галеру і повертається на рідну землю. У думі протиставлено образ справжнього героя, вірного Батьківщині, слабкодухому зраднику.

Композиція «Самійло Кішка»

Вступ: перебування козаків-невільників на турецькій галері.

Основна частина: визволення козаків із неволі, боротьба з ворогом.

Закінчення: Самійло Кішка і козацтво на рідній землі.

Хто такий Самійло Кішка

«Кішка Самійло — запорізький гетьман поч. XVII ст. У 70-х рр. XVI ст. потрапив у турецький полон. Поблизу Гевлева (нині Євпаторія) у 1599 році очолив повстання українських невільників і повернувся на Україну, де його було обрано запорізьким гетьманом. Запорожці під керівництвом Кішки у складі польського війська брали участь у походах до Молдавії (1600) та Лівонії (1601–1602)».

 Ідейний зміст думи  »Самійло Кішка» та реальні історичні факти

Пливе по Чорному морю турецька галера. На ній – вельможа (Алкан-паша) з охороною та ще військо чимале (700 турків, 400 яничар), бо можуть перестріти її козацькі чайки – і не з медом тоді буде туркам, не врятують ані високі борти, ані гармати, ані вітрила. Тому сидять високо на щоглах кілька яничарів і зусібіч розглядають водний простір. Щастить галері – багато років ніде не натикалися на козаків.

Не щастить невольникам: знемагають унизу на веслах та все молять Бога, щоб послав на судно чайки. Визволили б їх єдинокровні брати і хоч на старість стали б вони вільними. Більшість галерників ще дрібними дітьми потрапили в неволю. Наскочила татарська орда, захопила ясир і погнала його в Кафу на ринок. А там, мов худобу, попродали в рабство. Хто менший був – у яничари взяли, старших веслярами на галери посадили. Так і виросли в неволі, посивіли. І ще є поміж них колишні козаки, що пораненими в полон потрапили. Над такими особливо збиткувалися турки. Спершу ніби по-доброму пропонували віру перемінити, хрести з ший зривали. Хто відступався від християнства, той уже вважався турком і не був рабом. А хто відстоював проти цієї спокуси, той зазнавав і наруги й знущань, і все його існування ставало пеклом. На галері, звичайно ж,— ті, які не зреклися віри своєї.

Сумно похилив голову на груди й гірку думу думає Самійло Кішка. Двадцять п’ять років у неволі, двадцять п’ять літ гребе на галері й частується канчуками наглядачів, які затяглися вибити з нього козацький дух, та ніяк не виб’ють і від того ще більше навісніють, шматують його тіло канчуками. Мабуть, скоро й заб’ють. «Хай так і буде,— думає Кішка,— краще смерть, аніж життя в неволі».

А потім ввижається йому славне товариство запорозьке, чується гомін Січі. Було все це колись у далекій молодості. Ходив з походами, рубався з ворогами, радів перемогам. Те життя йому згадується як пісня, інколи в снах повертається. А прокинеться — не може на світ білий дивитися, тяжка журба душу точить.

Після чорної безнадії інколи приходять хвилини, коли раптом віриться в те, що настануть ще дні волі. І подумав одного разу Самійло Кішка, що якщо ніхто не може допомогти невольникам, то вони самі собі допомогти мусять. Визрів у нього план. Наглядач за веслярами (Лях Бутурлак) — потурчений слов’янин, що дуже любить випити.

Треба підстерегти мить, коли він набамбуриться горілки по самі очі, й украсти у нього ключі, якими їх замкнено на ланцюгах. Поділився своєю думкою з невольничим товариством, і стали вони гуртом чекати слушного моменту.

В одному порту галера довго стояла на якорі. Майже всі турки зійшли на берег. А наглядач пив горілку та до галерників промовляв, аби вони християнства зрікалися, то стануть такими ж вільними, як і він.

Особливо на Кішку налягав, бо дуже йому хотілося козака в турки переманити. Самійло завів з ним розмову, а наглядач став частувати його горілкою. Наглядач п’є, а Кішка в рукав виливає. Кішка тверезий, а наглядач звалився п’яний і захропів. Отоді й забрали в нього ключі і всіх повідомили. А коли повернулися турки на судно, кинулися галерники на них і всіх перебили.

Так оповідає народна дума про невольничі роки й урятування Самійла кішки. Прилетіла по морю галера до українських берегів, і прийшов на Січ Кішка не зламаним у неволі чоловіком, не колишнім рабом, а вільним і гордим козаком. І знову були походи, люті битви з ворогом. І завжди попереду був хоробрий Самійло Кішка, що відразу велику повагу заслужив на Січі. Бо на козацькому колі обрали його за гетьмана: «Будеш нашим батьком!» — гукали всі братчики, що бували з ним у походах і битвах.

І почав Кішка гетьманувати на Січі. Виявилося, що він — не тільки хоробрий воїн, а й гетьман мудрий. Завжди відстоював права козацькі 110 Усі уроки української літератури у 8 класі 111 Українські народні думи. «Слово про похід Ігорів»через перед польським королем, стежив, щоб усе на Січі було по совісті й по честі. Тому охоче слухалися його і старі. Й молоді козаки.

1600 року Польща почала війну зі Швецією. Польський король Жигмонт ІІІ прислав до Самійла кішки послів, які просили козацької допомоги. Довго вмовляли вони гетьмана, навіть погрожували.

Іван виставив певні умови, аби поляки зобов’язалися шанувати козацькі привілеї. У Варшаві для цього довелося навіть сейм збирати, який прийняв відповідні рішення. І тільки тоді Кішка на чолі чотирьох полків вирушив у похід.

Тяжка то була для козаків війна. Не вистачало провіанту, козаки мерли від ран і хвороб. В одному з боїв наклав головою і славний гетьман Самійло Кішка. Загинув далеко від рідної землі, за чужі інтереси.

У відомій народній думі про Самійла Кішку говориться:

Буде слава славна Помеж козаками, Помеж друзями, Помеж рицарями, Помеж добрими молодцями!

У пам’яті народній він лишився одним із найдоблесніших з-поміж українських гетьманів.

«втеча трьох братів з города азова»

Дума розповідає про втечу трьох братів з турецької неволі, і про те, як старший брат вбиває двох молодших.

«Отаман Матяш»

дума про досвідченого воїна та необстрілених козаків.

Образ отамана Матяша — збірний, епічний. Його як досвідченого старого воїна дума протиставляє легковажній необстріляній молоді — бравославцям-небувальцям. Словом «бравославці» тут означено молодих козаків, що хизувалися своїм становищем, красувалися (бравий — гарний, красивий) козацькою славою, хоч ще й не мали для цього достатніх підстав.

Історія записів

Відомий єдиний запис думи, опублікований Павлом Житецьким за рукописом «Повести малороссийские числом 16. Списаны из уст слепца Ивана, лучшего рапсодия, которого застал я в Малороссии в начале XIX в.» в кн.: Мысли о народных малорусских думах. К., 1893, с. 238—240.

Одна з копій «Повестей» позначена 1805 p. Записувач дум надав ряду слів російських форм, проте лексика зберігається повністю. У третьому від кінця рядку в дужках подано нерозбірливо написане слово, яке П. Житецький прочитав як «лицаря да».

Рукопис, що містив ряд цінних текстів був опублікований Житецьким в журналі «Киевская старина» у 1893 році. Прізвища записувача і досі не вдалося встановити, а рапсодієм Іваном був, очевидно, відомий кобзар Іван Стрічка.

Деякі мотиви цього твору перегукуються з думою про Івася Коновченка.

3.Зображення конкретно-історичних обставин та головного героя в думах про українського народу з польсько-шляхетськими поневолювачами(«Хмельницький і Барабаш», «Іван Богун», «Перемога корсунська», « Про Хмельницького Богдана смерть»)

Дума про Хмельницького і Барабаша” є однією з найкращих і найвиразніших дум про Богдана Хмельницького, побудована на гострому протиставленні двох образів - Богдана Хмельницького i Барабаша. Більш цього, у думі криється значно глибший зміст: конфлікт між Хмельницьким і Барабашем символічно відображає гострі протиріччя всього украïнського народу з польською шляхтою та ïï прислужниками.

В основу сюжета думи покладено розповідь про здобуття Хмельницьким королівських універсалів на козацькі привілеї, схованих вірним польській короні гетьманом Барабашом.

Історія записів

Записи проводилися в хронологічній послідовності.

Музика

У 1888 році в журналі «Киевская старина» М. Лисенко помістив запис уривку думи "Про Хмельницького та Барабаша", який він записав від 50 літнього чернігівського кобзаря Павла Братиці.

«Іван богун»

Багатостраждальний український народ зазнав чимало знущань та наруги від татаро-турецьких загарбників, але не менше й від польсько-панської агресії. Частина України вже входила до польського королівства, але поляки не залишали надії заволодіти всією Україною, підкорити собі її волелюбний народ. Знемагала скривавлена, спустошена українська земля, але мужні її захисники — українські козаки — вели героїчну боротьбу проти іноземних загарбників. Цю звитяжну боротьбу українського козацтва прославив народ у своєму героїчному народному епосі.

Багато дум присвячено визвольній війні українського народу 1648—1654 років та її героям. Особливе місце серед них займають думи про Богдана Хмельницького та його соратників — Івана Богуна, Максима Кривоноса. Одна з таких дум — «Іван Богун». Головний герой цієї думи — Іван Богун. Це справжній народний герой. Йому притаманні такі риси характеру, як хоробрість, гострота розуму, винахідливість, молодецьке завзяття, відважність. Має він і неабиякий військовий талант. Отже, це справжній лицар, патріот Батьківщини, який нещадно бореться проти її запеклих ворогів — польських панів. Але, на жаль, військо його потрапляє в оточення. І тут на допомогу Богуну приходить Богдан Хмельницький. Він не тільки визволив з оточення військовий загін Богуна, а й знищив польське військо. — Слава Богу і хвала гетьману, Що не дав нас у неволю, ляхам На поталу, — каже Іван Богун. Таким чином, у думі «Іван Богун» Богдан Хмельницький зображений як талановитий полководець, мудрий державний діяч, справжній лицар, який завжди готовий прийти на допомогу товаришу, що потрапив у біду. Герої цієї думи вчать нас завжди пам'ятати, хто ми, чиї діти, любити й шанувати славну історію нашого народу, бути чесними, сміливими, відважними, беззавітно любити свою Вітчизну, як любили її наші славні козаки-лицарі Богдан Хмельницький, Іван Богун, оспівані у багатьох народних думах та піснях. Людська пам'ять назавжди збереже їх імена. 

«Перемога корсунська»

26 травня під час Корсунської битви поляки знову зазнали поразки, в полон потрапили обидва командуючи коронним військом, 80 знатних шляхтичів, 127 офіцерів, більше 8 тисяч жовнірів. [Субтельний 1991, 120] Хоча в бою Миколай Потоцький показав себе вправним воякою, дрався як простий жовнір і тільки міцний шолом захистив його життя від козацької шаблі, він таки зазнав дошкульних порівнянь з боку козацької маси. Про це писав польський анонім кінця XYII ст.: "...яке посміховисько чинило козацтво, хлопство з коронного гетьмана, як соромили, вигукуючи: "А що, пане гетьмане ляцький, що ж ти, великий боярин, ти знаєш як воювати, ах пане гетьмане, милостивий пане, чи ж то накажеш гетьмана Хмельницького на палю вбивати...ах, найясніший гетьмане ляцький, іди до Криму, дурню..." 

«Про Хмельницького Богдана смерть»

Пішов у смерть - і повернувся в думі (образ Богдана Хмельницького у народній поезії)  Десятиріччя тому, коли українці об'єдналися під жовто-блакитним прапором незалежності, слово "патріотизм" набуло, на мій погляд, нового звучання. У ньому міцно та гармонійно переплелися і намагання вивести країну із сьогоденної кризи, і турбота за майбутнє рідної землі, і велика повага до її славетного минулого.  Тому не дивно, що останнім часом стрімко зросла увага до історичних пісень та дум, де відбито історичну пам'ять нашого народу, його національну свідомість, без якої немає людини-патріота. Особлива увага у цих народних перлах приділяється образам славних героїв, що шаблею і серцем боронили свою Україну. Це про них наша сучасниця Ліна Костенко в романі "Маруся Чурай" сказала:     Тепер він з нами в радості і в сумі.     Збагнуло серце вражене моє:     Пішов у смерть - і повернувся в думі,     І вже тепер ніхто його не вб'є.  Почесне і особливе місце серед цих героїв посідає образ Богдана Хмельницького - українського гетьмана, талановитого державного діяча, який оспіваний у багатьох народних піснях і думах, зокрема таких, як "Повстання проти польських панів", "Хмельницький і Василій Молдавський", "Перемога над Корсунем" та інших. У них з натхненням підноситься велич Б. Хмельницького, бо він виражав волю народних мас, надавав організованого характеру їхнім стихійним виступам, був справжнім прикладом відваги, розуму і щирого патріотизму.  Однією з найкращих і найвиразніших дум про Хмельницького є знана і улюблена українцями дума "Хмельницький і Барабаш", побудована на гострому протиставленні двох образів - Богдана Хмельницького і Барабаша. На мою думку, тут криється значно глибший зміст: конфлікт між Хмельницьким і Барабашем символічно відображає гострі протиріччя всього українського народу з польською шляхтою та її прислужниками.  Засіб такого протиставлення допомагає безіменним авторам думи (бо, як відомо, перший, авторський, текст доповнюється подалі різними виконавцями) краще змалювати героїчну постать гетьмана України. На тлі зрадницько-огидної позиції Барабаша, його користолюбства контрастно постає звеличений народною славою Богдан Хмельницький, який, як говориться в думі, "добре дбав" про волю рідного народу. У цьому його підтримали прославлені герої того часу - полковники Максим Ольшанський (Кривоніс), Мартин Полтавський (Мартин Пушкар), Іван Богун і Матвій Борухович (Матвій Гладкий). Вони дружно стояли пліч-о-пліч з Хмельницьким, який закликав рідний народ до своєї національної гідності і незалежності:     Ей, козаки, діти, друзі, молодці!     Прошу я вас, добре дбайте,     Од сна уставайте,     Руський очинаш читайте,     На лядські табори наїжджайте,     Лядські табори на три часті розбивайте,     Ляхів, мостових панів, упень рубайте,     Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,     Віри своєї християнської     у поругу вічні часи не подавайте!  І хоч останнім часом звучать певні звинувачення на адресу славетного гетьмана, але, дотримуючись історичної правди, ми не маємо права забувати, що, попри свої помилки, великий воїн віддав усього себе за свободу рідної землі.