29. О.Х. Востоков – основоположник порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов.

У 1802 р. О. Востоков починає працювати над укладанням етимологічного словника старослов'янської мови. В той же час О. Востоков чітко розрізнює слова «першокласні» і слова «другокласні». Першу групу складають слова, найнеобхідніші в повсякденному мовному вжитку людей; вони дуже рідко запозичаються. До другої групи належать здебільшого запозичені.

1843 р. О. Востоков видає Остромирове Євангеліє, додаючи до нього граматичні пояснення і словник; бере активну участь в укладанні «Словаря церковнославянского и руського языка», виданого Російською Академією 1847 p. Багато часу і уваги приділив О. Востоков описові старовинних рукописних пам'яток. З його ім'ям пов'язані численні видання окремих пам'яток, а то й цілих збірок пам'яток. Старанно, сумлінно досліджуючи палеографічні особливості пам'яток, О. Востоков прагнув точно визначити їхню етнічну приналежність і хронологію. Саме з такого методу вивчення стародавніх рукописів і виросла славнозвісна праця 1820 р. О. Востокова «Рассуждение о славянскомязыке, служащее введением к грамматике сего языка, составленной по древнейши моного письменным памятникам». У розвідці О. Востокова було чимало нових, цілком оригінальних спостережень і висновків із фонетики та морфології старослов'янської мови. У цій праці О. Востоков вже впевнено розповідає про редуковані голосні «ъ» та «ь», про занепад їх або ж заміну голосними о та е в певних позиціях у давньоруській мові. У стародавніх слов'янських пам'ятках вживалися колись знаки, так звані юси. До появи праці О. Востокова ці знаки вважалися загадковими. Востоков встановив, що юс великий вимовляється як «о», юс малий – як «е». О.Востоков встановлює, що старослов'янська мова після задньоязичних г, к, х не могла мати голосних переднього ряду, а після ж, ш, ч, ц, щ не трапляються в ній голосні заднього ряду. Але згодом такий стан змінився. Так відкриваються перспективи для вивчення палаталізації задньоязичних приголосних г, к, х, установлення їх відносності абсолютної хронології. На матеріалі старослов'янської та інших слов'янських мов О. Востоков показав, що являють собою і такі звукові відповідності, як-от доля звукосполучень tj, dj , як витворилися повні прикметники з коротких унаслідок приєднання до них форм анафоричного займенника И, йотоване Є, йотоване А. Встановлюючи, обґрунтовуючи тезу про близьку спорідненість між собою слов'янських мов, О. Востоков дійшов висновку, що, чим глибше в старовину йдуть письмові пам'ятки різних слов'янських діалектів, тим більшу подібність вони мають.

30. Гумбольдт - основоположник загального теоретичного мовознавства.

В першій половині 19 ст. відбувалося філософське осмислення онтології мови. Брати Шлегелі, Гумбольдт, Потебня, Штейнталь з’ясовували природу мови та відношення до мислення. Особливе місце посідають праці Гумбольдта, який є основоположником філософії мови. Ім'я Гумбольдта знаменує собою появу загального мовознавства. Гумбольдт володів багатьма мовами, зокрема баскською, яка вважалась ізольованою. Він сам об'їздив всі кути земної кулі і міг сам перевірити всі знання, що були в його розпорядженні. Гумбольдт чудово орієнтувався в тому, як розвивається порівняльно-історичне мовознавство. Він листувався з Боппом, Гріммом. Він високо оцінював успіхи порівняльно-історичного мовознавства, але вважав, що крім збирання і осмислення фактів мов, потрібно замислитися над загальними проблемами. Найціннішою роботою Гумбольдта є 3-томна праця «Про мову каві на о. Ява», яка була опублікована після його смерті. У теоретичному вступі «Про різноманітність будови людської мови та її вплив на духовний світ людства» Гумбольдт виклав свою теоретичну концепцію. Ця праця справила великий вплив на розвиток мовознавства. Провідна його думка – антропоцентризм, тобто підхід до мови, за якого вивчення мови повинно здійснюватися у тісному зв’язку із свідомістю та мисленням людини, її культурою та духовним життям. Гумбольдта неможливо віднести до жодної лінгвістичної школи. Він має абсолютно особливе положення. Сама його лінгвістична система є якісно новим етапом в розвитку науки про мову. Вперше в історії мовознавства він використовує всі знання, які мала в своєму розпорядженні лінгвістична наука того часу. Він зміг створити дуже струнку теорію, обґрунтувавши багато теоретичних питань: внутрішній склад мови, зв'язок мови з мисленням і суспільне функціонування організму мови. Всі ці питання складають проблематику мовознавства і сьогодні.

Гумбольдт має велику кількість праць, конкретних лінгвістичних робіт, що торкаються проблем окремих мов. Як наприклад, доклад «Про порівняння вивчених мов, стосовно різних етапів їх розвитку», який цікавий тим, що у ньому охоплюється велика кількість мов. Висловлюється думка про необхідність типологічного підходу до вивчення мов.

Він набагато випередив можливості свого часу і передбачив, в якому напрямку буде розвиватися лінгвістика в майбутньому. Він вважав, що в мовознавстві разом із порівняльно-історичною можуть існувати інші області, які розвиватимуться за іншими методами.