- •1.Предмет і завдання історії мовознавства.
- •2.Питання систематизації наукових напрямів в історії мовознавства.
- •3.Періодизація історії мовознавства.
- •4.Основні лінгвістичні традиції в ім. Загальна характеристика.
- •5.Індійська лінгвістична традиція.(фонет.Вчення в роботі Панніні; словотвір і морфологія в працях давньоіндійських учених).
- •6.Історія китайської писемності.
- •7.Чотири трактати Давнього Китаю.
- •10.Особливості греко-римської лінгвістичної традиції. Її періодизація.
- •11.Філософський період мовознавства в Давній Греції(дискусія давньогрецьких учених про правильність імен; проблема аналогії й аномалії; теорії походження мови).
- •12.Граматичний(александрійський)період греко-римського мовознавства(вивчення фонетики, граматики, етимології, стилістики; Арістотель, Арістарх, д.Фракійський, стоїки).
- •13.Розвиток мовознавства в Давньому Римі.
- •14.Значення античної філології в ім.
- •15.Історичні риси епохи Середній Віків і їх відображення в мові.
- •16.Розробка граматичної теорії в Середньовічній Європі(граматики Доната і Прісціана).
- •17.Філософські дискусії в середні віки.
- •18.Граматичне вчення арабів.
- •19.Особливості епохи Відродження й мовознавство періоду 14ст.-16ст.
- •20.17Ст в ім.Ідеї філософів.Теорії походження мови.
- •21.Граматика Пор-Рояля в ім(дослідження слова й речення).
- •22.Проблема спорідненості мов у 16-18ст.Предвісники порівняльно-історичного мовознавства.
- •23.Порівняльно-історичний метод дослідження мов, його періодизація.
- •24. Ф.Бопп – основоположник порівняльно-історичного мовознавства. Проблема виникнення флексій у дослідженнях ф.Боппа.
- •25. Теорії аглютинації й еволюції в історії мовознавства.
- •26. Теорія кореня й класифікація мов у працях ф.Боппа.
- •27. Дослідження р.Раска. Методологічні критерії дослідження спорідненості мов.
- •28. Я.Грімм. Закон Раска-Грімма.
- •29. О.Х. Востоков – основоположник порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов.
- •30. Гумбольдт - основоположник загального теоретичного мовознавства.
- •31. Учення в.Фон Гумбольдта про мову й дух народу.
- •32. Учення в.Фон Гумбольдта про мовлення й мислення.
- •33. Учення в.Фон Гумбольдта про форму в мові.
- •34. Морфологічна класифікація мов в.Гумбольдта та проблема досконалості мов.
- •35. Натуралістичний напрямок у мовознавстві другої половини хіх ст. Натуралістичні погляди Августа Шлейхера.
- •36. Типологічна класифікація та концепція розвитку мов у вченні а.Шлейхера.
- •37. А. Шлейхер – компаративіст.
- •38. Теорія розпаду прамови. Учення Шлейхера про родовідне дерево. Інші теорії розвитку мови в історії мовознавства.
- •39. Психологічний напрям в історії мовознавства. Погляди на мову г.Штейнталя.
- •40. Психологія народів Вундта.
- •41. Лінгвістичні погляди о.О. Потебні. Учення про слово. Учення про граматичну форму слова. Синтаксичні вчення о.О. Потебні.
- •42. Молодограматичний напрям у мовознавстві й маніфест молодограматиків.
- •43/1. Фонетичні вчення молодограматиків.
- •43/2. Зародження семасіології в працях молодограматиків.
- •44. Полеміка з молодограматиками й нові лінгвістичні західноєвропейські школи кінця хіх – початку хх ст.
- •45. Соціологічний напрям в історії мовознавства. Лінгвістична діяльність його представників.
- •46. Неограматичний напрям в історії мовознавства. Московська лінгвістична школа (п. Фортунатов). Казанська лінгвістична школа (б. Де Куртене).
- •47. Учення про лінгвістичні протиставлення в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.
- •48. Мови як система в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.
- •49. Теорія лінгвістичного знаку в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.
- •50. Ф. Де Соссюр і подальший розвиток науки про мову.
- •Виникнення структуралізму. Представники структуралізму.
4.Основні лінгвістичні традиції в ім. Загальна характеристика.
Етапи розвитку мовозн. не залежать від національних кордонів, але протікають в певних націон. межах, тому ті чи інші націон. кордони, в яких розвивається наука про мову, називаються лінгвістичними традиціями. Основними лінгв. трад. є: індійська, греко-латинська, китайська. приблизно в один і той сами час виникають ще дві лінгв. трад.: арабська та японська.
Найдавнішою є ІНДІЙСЬКА (6 – 2 ст. до н.е). У Давній Індії мовознавство використовувалося для аналізу і опису древніх гімнів («Веди»), що були написані санскритом, який у той час переважна більшість людей не розуміла. Індійські мовознавці вперше здійснили спробу класифікувати звуки за фізіологічним принципом, відкрили морфологічний закон словоформи як структури, розробили теоретичні проблеми лексико-морфологічного принципу класифікації слів на частини мови, виділивши імена і дієслова, а також багато іншого. Найвідомішим представником індійської філологічної школи вважають Паніні, який жив у 4 столітті до н. е. Найзначніші досягнення: граматика Паніні, граматика Яска (подав першу класифікацію част. мови)
ГРЕКО-РИМСЬКА (2 – 6 ст. до н.е.) мовознавство складова частина філософії. Школа стоїків, Арістотель, Діонісій Фракійський (написав граматику) і Аполоній Діскол (синтаксис). Римська імперія: Донат і Прісціан – граматики. Після розпаду римської імперії ця традиція розпадається на 2 варіанти: східний (грецький) і західний (латинський).
Давньогрецьке мовознавство у першому періоду (V-ІІІ століття до н. е.) можна характеризувати за принципами розгляду мовних явищ як загальнофілософське, а в другому (ІІІ століття до н. е. — IV століття н. е.) як послідовно мовознавче.
Існувало дві мовознавчі школи «Фюсей» (за природою) і «Тессей» (за умовою), між якими велися різні дискусії з питань мови. У другому періоді (ІІІ століття до н. е. — IV століття н. е.) найбільшого розвитку досягнула Олександрійська школа. Найвидатнішим її представником був Арістарх. Загалом, у давньогрецькій лінгвістиці були розвинуті такі розділи: фонетика, морфологія, синтаксис і стилістика. Більшість мовознавців стверджують, що підвалини сучасної лінгвістики були закладені саме у Давній Греції.Давньогрецьке мовознавче вчення продовжували розвивати римські вчені. Вони доповнили класичні розділи грецького мовознавства — фонетики, морфології, синтаксису — даними з латинської мови. Граматичні терміни античної Греції дійшли до нас трансформованими на латинський зразок через праці Доната «Граматика» (4ст.) і Прісціана «Граматичне вчення» (6ст.).
КИТАЙСЬКА. У Стародавньому Китаї причина виникнення і розвитку мовознавства була приблизно такою ж, як і в Індії — потреба тлумачення древніх текстів. Мова китайськими лінгвістами розглядалася як продукт природи. На поч. 13 століття китайські мовознавці прагнули дослідити конкретні теоретичні питання у галузях: текстологія, ієрогліфіка, фонетика і діалектологія. Також у цей час велася активна лексикографічна робота. Було укладено словники рим, діалектичних синонімів, енциклопедичні словники, етимологічні тощо.
У серед. 1го тис. до н.е. з’являються тлумачення давніх текстів. Становлення – 2ге ст. до н.е. при створенні 1го ієрогліфічного словника. Сю Шень. Створюють фонетичні таблиці. До 19 ст. існувала в чистому вигляді.
АРАБСЬКА (7-8 СТ.) У 7ст. З’явл. Арабський халіфат. До кінця 7 ст.увесь Близький і Середній світ знаходиться під владою арабів.Розповсюждується іслам та арабська мова – мова науки, релігії та ділових паперів.Коран – священна книга,яку треба читати відповідно до орфо-епічних норм. Основоположник арабського мовознавства– Сібавейхі. Написав «Аль-Кібат» у віршованій формі і містить близько 1000 віршів. Виділяв суперсегментні одиниці – наголос, довготу голосних.Подає фізіологічну класифікацію звука(16 місць творення звука). Описує корінь(трансфікс).Басра, Багдад і Куфа – міста, наукові центри граматичних досліджень. Аль Фірузабаді створив словник (1329— 1414) «Камус», що в перекладі означає «океан». Він був настільки популярним, що словом камус стали називати словник узагалі. Арабська філологічна школа багато запозичила від давньоіндійської, проте менше приділяла уваги граматиці та фонетиці, але більше лексикології. Великий внесок у мовознавчу науку зробила лексикографічна праця Махмуда аль Кашгарі «Диван турецьких мов» (11 століття) — багатомовний словник близькосхідних мов.
Особливості арабських словників:
-не відображали ні діалектне, ні стилістичне, ні соціальне членування складу;
-не враховувався часовий простір;
-ігнорувалася омонімія;
-слова розташовувалися за фізіологічною характеристикою звуків, а пізніше за останньою (першою)буквою кореня.
ЯПОНСЬКА. Розвивалася під впливом китайської. Перші вчені- школа Какугакуся – вивч. націон. цінності, релігію і культуру. Головне джосягнення – морфологія япон. мови.Граматики Мотоорі, Тодзьо Гімон.
Причини формування лінгв. трад.:
1) необхідність навчити не лише письму, а і мові вцілому;
2) необх. вивчення і розуміння канонічного тексту;
3) віршування вимагало певних знань мови, які будували текст (риторика);
4) створення націон. писемності.