- •1.Предмет і завдання історії мовознавства.
- •2.Питання систематизації наукових напрямів в історії мовознавства.
- •3.Періодизація історії мовознавства.
- •4.Основні лінгвістичні традиції в ім. Загальна характеристика.
- •5.Індійська лінгвістична традиція.(фонет.Вчення в роботі Панніні; словотвір і морфологія в працях давньоіндійських учених).
- •6.Історія китайської писемності.
- •7.Чотири трактати Давнього Китаю.
- •10.Особливості греко-римської лінгвістичної традиції. Її періодизація.
- •11.Філософський період мовознавства в Давній Греції(дискусія давньогрецьких учених про правильність імен; проблема аналогії й аномалії; теорії походження мови).
- •12.Граматичний(александрійський)період греко-римського мовознавства(вивчення фонетики, граматики, етимології, стилістики; Арістотель, Арістарх, д.Фракійський, стоїки).
- •13.Розвиток мовознавства в Давньому Римі.
- •14.Значення античної філології в ім.
- •15.Історичні риси епохи Середній Віків і їх відображення в мові.
- •16.Розробка граматичної теорії в Середньовічній Європі(граматики Доната і Прісціана).
- •17.Філософські дискусії в середні віки.
- •18.Граматичне вчення арабів.
- •19.Особливості епохи Відродження й мовознавство періоду 14ст.-16ст.
- •20.17Ст в ім.Ідеї філософів.Теорії походження мови.
- •21.Граматика Пор-Рояля в ім(дослідження слова й речення).
- •22.Проблема спорідненості мов у 16-18ст.Предвісники порівняльно-історичного мовознавства.
- •23.Порівняльно-історичний метод дослідження мов, його періодизація.
- •24. Ф.Бопп – основоположник порівняльно-історичного мовознавства. Проблема виникнення флексій у дослідженнях ф.Боппа.
- •25. Теорії аглютинації й еволюції в історії мовознавства.
- •26. Теорія кореня й класифікація мов у працях ф.Боппа.
- •27. Дослідження р.Раска. Методологічні критерії дослідження спорідненості мов.
- •28. Я.Грімм. Закон Раска-Грімма.
- •29. О.Х. Востоков – основоположник порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов.
- •30. Гумбольдт - основоположник загального теоретичного мовознавства.
- •31. Учення в.Фон Гумбольдта про мову й дух народу.
- •32. Учення в.Фон Гумбольдта про мовлення й мислення.
- •33. Учення в.Фон Гумбольдта про форму в мові.
- •34. Морфологічна класифікація мов в.Гумбольдта та проблема досконалості мов.
- •35. Натуралістичний напрямок у мовознавстві другої половини хіх ст. Натуралістичні погляди Августа Шлейхера.
- •36. Типологічна класифікація та концепція розвитку мов у вченні а.Шлейхера.
- •37. А. Шлейхер – компаративіст.
- •38. Теорія розпаду прамови. Учення Шлейхера про родовідне дерево. Інші теорії розвитку мови в історії мовознавства.
- •39. Психологічний напрям в історії мовознавства. Погляди на мову г.Штейнталя.
- •40. Психологія народів Вундта.
- •41. Лінгвістичні погляди о.О. Потебні. Учення про слово. Учення про граматичну форму слова. Синтаксичні вчення о.О. Потебні.
- •42. Молодограматичний напрям у мовознавстві й маніфест молодограматиків.
- •43/1. Фонетичні вчення молодограматиків.
- •43/2. Зародження семасіології в працях молодограматиків.
- •44. Полеміка з молодограматиками й нові лінгвістичні західноєвропейські школи кінця хіх – початку хх ст.
- •45. Соціологічний напрям в історії мовознавства. Лінгвістична діяльність його представників.
- •46. Неограматичний напрям в історії мовознавства. Московська лінгвістична школа (п. Фортунатов). Казанська лінгвістична школа (б. Де Куртене).
- •47. Учення про лінгвістичні протиставлення в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.
- •48. Мови як система в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.
- •49. Теорія лінгвістичного знаку в «Курсі загальної лінгвістики» ф. Де Соссюра.
- •50. Ф. Де Соссюр і подальший розвиток науки про мову.
- •Виникнення структуралізму. Представники структуралізму.
Виникнення структуралізму. Представники структуралізму.
Термін “структуралізм” уперше було використано в 1939 році в статті голандського лінгвіста Х.Поса, хоча історичне коріння цього напрямку знаходимо в індійській мовознавчій традиції, у перших спробах суворого опису мови давньоіндійським ученим Паніні.
У Середньовіччя цей напрямок виражається в загальній раціональній граматиці, пізніше – у роботах Р.Декарта та В.Лейбніца. На виникнення й формування структуралізму дуже вплинули ідеї Бодуена де Куртене, Ф.Ф.Фортунатова, Л.Блумфилда, М.Троцького, Л.Єльмслєва, Е.Сепіра, Ф. Де Соссюра тощо. У 20-40 рр. ХХ ст. виникають школи структуралізму, які відіграли значну роль у розробці його концепцій і методів: Празька лінгвістична школа, датський структуралізм (або глоссематика), дескриптивна лінгвістика в США. Помітний вплив на становлення структуралізму російської формальної школи в літературознавстві (Є.Поліванов, Л.Якубинський, Ю.Тинянов тощо).
Структуралізм виник передусім як заперечення молодограматизму з його увагою до історії та психології мови, з його емпіризмом. Виникнення структуралізму було зумовлене також розвитком науки, в яку широко проникає ідея елементів і структури. Поняття структури стає ще в середині ХХ ст. одним з найбільш популярних, при різному розумінні її в термінології різних наук. Зазвичай під структурою розуміють спосіб зв`язку між елементами відповідного явища. Поняття структури входить і в мовознавство, хоча й у різному трактуванні в різних напрямках структуралізму. В історії цього лінгвістичного напрямку виокремлюють кілька етапів.
Перший етап розвитку структуралізму в мовознавстві (до 50-х рр. ХХ ст.) характеризувався підвищеною увагою до структури плану вираження в мові, який є більш доступним для безпосереднього спостереження та суворого опису. Це призводило до перебільшення ролі відношень між формальними елементами мовної системи, до ігнорування в ряді випадків самих елементів як мовної сущності, до абстрагування від змістового боку мови. У цей період надавалась перевага вивченню статики мовної системи, майже не досліджуються психологічні й соціальні чинники функціонування й варіативності мови,
Другий етап (з 50-х рр.) структуралізму характеризується пильною увагою до вивчення плану змісту мови, до динаміки мовної системи.
З 70-х рр. Починається третій етап у розвитку структуралізму. Структуралізм, розробивши до цього часу апарат суворого опису системи мови, припиняє існувати як відокремлений напрямок у мовознавстві.
Методи й способи структуралізму починають використовувати в соціолінгвістиці, психолінгвістиці, порівняльно-історичному мовознавстві, що перестає протиставляти його як новим напрямкам, так і традиційному мовознавству.
Хоча школи структуралізму мають різні погляди на деякі досить суттєві питання щодо дослідження мови, їх єднає спільна концептуальна платформа, сутність якої можна виразити такими тезами:
1) мова – це системно-структурне утворення, в якому всі його одиниці пов`язані між собою різними відношеннями;
2) мова – це система знаків, співвідносних з іншими символічними системами в межах спільної для них дисципліни – семіотики;
3) при вивченні будь-якої природної мови варто розрізняти мову й мовлення;
4) в основі мовної системи універсальні відношення – синтагматичні й парагматичні зв`язки між одиницями мови на всіх їх рівнях;
5) мова може досліджуватися з двох поглядів – синхронічного й діахронічного, пріоритет при структурному вивченні мови належить синхронії;
6) статика й динаміка є такими станами мови, які співіснують; за рахунок статики балансується мова як система, динаміка забезпечує можливість змін у мові;
7) мова – самостійне явище з власними внутрішніми законами, вивчати її треба передусім з урахуванням внутрішньомовних чинників;
8) у дослідженні мови необхідно використовувати суворі, точні методи, які зближують лінгвістику з природознавчими науками.