Іі Універсал Центральної ради

Активність українських політичних сил украй занепокоїла Тимчасовий уряд. Наприкінці червня у Київ прибули три петроградські міністри: О.Кєренський, М.Терещенко та І.Церєтелі. Після дводенних російсько-українських переговорів було досягнуто компромісу: Центральна Рада зобов'язалась підтримувати петроградський уряд, а той своєю чергою погодився визнати автономний устрій України, а Центральну Раду — органом влади, не чекаючи Установчих Зборів.

Підсумки переговорів Центральна Рада узагальнила й оголосила у своєму II Універсалі 16 липня. Його суть:

• Признавалось право України на автономію, котру повинні були затвердити Всеросійські Засновницькі збори. До затвердження цього закону УЦР зобов’язалася самовільно не проголошувати автономію України.

• УЦР й Генеральний Секретаріат признані органами вищої державної влади України, їх склад призначається Тимчасовим урядом зі згодою з УЦР.

• Не уточнювалась територія, на яку розповсюджувалсь влада УЦР та Генерального секретаріату й повноваження останнього.

• УЦР повинна була поповнюватись найближчим часом представниками других, мешкаючих в Україні, народів.

• Склад Генерального Секретаріату затверджувався Тимчасовим урядом.

• Українські військові частини формувались під командуванням воєнного міністерства Росії.

• Проблему земельної реформи повинні були вирішити Засновницькі збори.

Його текст було опубліковано не тільки українською, а й російською, єврейською та польською мовами. На жаль, Центральна Рада і насамперед український прем'єр, фактичний автор проектів універсалів соціаліст Володимир Винниченко, знову не приділили належної уваги формуванню національного війська. В Універсалі, зокрема, зазначалось: "що торкається комплектування українських військових частей, то задля цього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральному Штабі й Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь у справах комплектування окремих частин виключно українцями, оскільки таке комплектування, по оприділенню Військового міністра, буде являтись з технічного боку можливим без порушення боєздатності армії". Володимир Винниченко й у численних своїх статтях доводив непотрібність регулярних Збройних Сил.

Згідно з II Універсалом, 12 серпня Центральна Рада ухвалила доповнити свій склад представниками національних меншин. Неукраїнським партіям та організаціям було надано 30% місць — 202 члени і 51 кандидат у члени Центральної Ради. Зокрема, з цією метою фракції Ради робітничих депутатів відводилось ЗО місць, Раді військових депутатів — 20, соціалістам-революціонерам — 20, меншовикам — 20, Раді об'єднаних громадських організацій — 10, кадетам — 10, народним соціалістам — 4, а також євреям — 50, полякам — 20, молдаванам — 4, німцям — 3, татарам — 3, грекам, чехам, білорусам, менонітам і болгарам — по одному місцю.

Наприкінці липня — в серпні дво-, а подекуди тривладдя закінчилось. Різко посилили тиск на національно-визвольні рухи Тимчасовий уряд, російські партії; знову "ожив" на Волині, Галичині та Буковині Південно-Західний фронт. Тимчасовий уряд відмовився від обіцянок, які дав Центральній Раді під час червневих переговорів. Кєренський знову намагався обмежити права Централь­ної Ради, надаючи їй під управу тільки п'ять губерній — Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, Чернігівську, не допускаючи її влади до Чорного моря і Кубані.

У цих умовах київські більшовики намагалися зблизитися із Центральною Радою. Загалом організації РСДРП' в Україні, особливо на Донбасі і півдні, залишились осторонь українського руху й національної революції. Лише в місцевостях, де українське відродження відбувалось особливо бурхливо, окремі члени більшовицької партії українізувались. Так, у Полтаві два діячі РСДРП (б) Василь Шахрай і Сергій Мазлах фактично стали на позиції самостійності України і створення незалежної української більшовицької партії. Такі ж настрої підтримували в Києві більшовики Володимир Затонський, Юрій Лапчинський, Микола Скрипник. Зокрема, 2 липня Київський комітет РСДРП (б), відчуваючи необхідність окремого більшовицького центру для цілої України, створив Оргбюро у складі Георгія П'ятакова (голова), Володимира Затонського та Ісаака Крейсберга. Однак його фактично не визнали більшовики Харкова, Одеси, Катеринослава, Донбасу, які воліли підпорядковуватись безпосередньо петро­градському ЦК партії. І тому незалежно від інших організацій РСДРП (б) київські більшовики врешті-решт увійшли до Центральної Ради і навіть її Президії — Малої Ради.

Попри опір шовіністичних сил з Петрограда процес національного відродження охоплював все ширші маси України. У серпні 1917 р. 27 російських дивізій перейшли у табір українських визвольних сил. Зростали й сотні Вільного козацтва на Наддніпрянщині — громадські напіввійськові формування селянства, що виконували міліцейські, пожежні та просвітницькі функції. їх лідером, а відтак й отаманом став генерал Павло Скоропадський.

ПРОГОЛОШЕННЯ

УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

За нових обставин, коли юридично перестав існувати всеросійський уряд, Центральна Рада і Генеральний Секретаріат активізували свою діяльність по державотворенню в Україні.

Найбільш важливими кроками на цьому шляху були такі::

31 жовтня Центральна Рада прийняла рішення щодо поширення її повноважень на територію Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, материкової Таврії, частину Курської і Воронезької губерній - етнічні українські території. Розширилися структура і компетенція Генерального Секретаріату;

7 листопада Центральна Рада прийняла Третій Універсал, проголосивши утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономії в складі Російської республіки, яка повинна стати "федерацією рівних народів". УНР планувала вступити у федеративні стосунки з тими державами, які утворяться на руїнах імперії. На думку багатьох істориків, це було помилкою Центральної Ради: на момент прийняття Третього Універсалу склалися всі умови для проголошення повної державної незалежності України. Та, керуючись власною ідеологією, Центральна Рада зробила ставку на федеративну Росію, змарнувавши тим самим багато енергії і часу.

Третій Універсал оголосив широку програму соціально-економічних перетворень, зокрема:

скасував велику приватну власність на землю

встановив 8-годинний робочий день

проголосив широкі демократичні свободи і ліквідацію смертної кари

на 9 січня 1918 р. призначив Українські Установчі збори, яким Центральна Рада мала передати владу.

На жаль, універсал мав суттєву суперечність — широко окресливши Україну як незалежну державу, він все ж залишив федеративний зв'язок із Росією, що як держава вже не існувала.

Генеральний Секретаріат звернувся до Рад наркому РСФСР, урядів Дону, Кубані, Кавказу, Криму, Башкирії, Сибіру й Молдови з пропозицією створити на противагу більшовикам центральний федеративний уряд.

^ ПРОГОЛОШЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ.

УКРАЇНСЬКО-БІЛЬШОВИЦЬКА ВІЙНА.

Центральна Рада була основним суперником більшовиків у боротьбі за владу в Україні. ^ Слід підкреслити, що на цей час РСДРП(б) не користувалася достатньою підтримкою українського населення (так, під час грудневих виборів до Всеросійських Установчих зборів партія більшовиків отримала лише 10% голосів виборців України, тоді як українські партії - 75%).

Протистояння між Центральною Радою і Раднаркомом Росії вилилося у конфлікт між ними. Більшовики наполягали на переобранні складу Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді рад робітничих, солдатських і селянських депутаті в, сподіваючись забезпечити собі більшість його голосів.

4грудня 1917р. Раднарком з метою активізації боротьби проти Центральної Ради надіслав їй ультиматум (“^ Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради”).

Більшовицький уряд заявив, що визнаючи УНР і її право відокремитися від Росії, він не визнає Центральну Раду повноважним представником українського народу, оскільки вона не бажає скликати Всеукраїнський з'їзд рад (зазначений з'їзд відкрився у Києві саме 4 грудня). Центральна Рада звинувачувалася у дезорганізації фронту, у роззброєнні більшовицьких частин в Україні, у змові проти проголошеної більшовиками радянської влади. Зрозуміло, що ультиматум повинен був підготувати підґрунтя для збройного втручання Раднаркому у внутрішні справи УНР.

Сподівання більшовиків переобрати склад Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді рад не виправдалися. Перебуваючи у значній меншості (127 чоловік із 2,5 тис. делегатів), вони покинули Київ і 11-12 (24-25) грудня 1917 р. провели альтернативний з'їзд у Харкові.

Харківський з'їзд не був правочинним – біля 200 його делегатів представляли лише 89 рад із понад 300 існуючих в Україні Рад. Та це не завадило з'їзду проголосити встановлення радянської влади в Україні, створити Центральний виконавчий комітет рад України (ЦВК) та радянський уряд - Народний Секретаріат.

ЦВК рад України заявив про розпуск Центральної Ради і Генерального Секретаріату та про початок боротьби з "контрреволюцією". Раднарком Росії визнав новостворену владу і надав їй допомогу у боротьбі проти Центральної Ради, надіславши в Україну війська (біля 60 тис.чол.) на чолі з В. Антоновим-Овсієнком.

^ Таким чином, як ми бачимо, більшовики нав'язали Україні громадянську війну.

Війна більшовиків з УНР тривала впродовж грудня 1917 - січня 1918 рр. Центральна Рада виявилася не готовою до успішного збройного протистояння ворогові. Вона мала у своєму розпорядженні незначні військові формування кількістю в 15 тисяч чоловік (Гайдамацький кіш Слобідської України, курінь Січових Стрільців тощо).

^ Більшовики висунули актуальні і близькі українському народу гасла “Землю – селянам!” та “Мир – народам!”, посиливши його зневір’я до ЦР,

Воєнні дії велися вздовж стратегічно важливих шляхів сполучення – залізниць. На початку лютого Київ був захоплений частинами РСЧА.

Найдраматичнішою сторінкою українсько-більшовицької війни став кривавий похід більшовицьких військ на чолі з М. Муравйовим на Київ. Біля залізничної станції Крути їх спробував зупинити наспіх зібраний загін із 420 київських студентів і курсантів, які героїчно загинули у нерівному бою 16 (29) січня 1918р.

Крути стали символом національної честі українського народу.

ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УНР

За умов наступу більшовиків та переговорів делегації УНР у Бресті з країнами німецько-австрійського блоку 9 (22) січня 1918р. Центральна Рада прийняла Четвертий Універсал, який проголошував УНР незалежною державою.

Четвертий Універсал став вершиною державотворчості Центральної Ради. Але прийняття цього важливого рішення відбулося в кризовий момент революції і не врятувало УНР. Сили під Києвом були занадто нерівними: радянські війська мали перевагу в живій силі в 20 разів, а в озброєнні - в 40 разів. Керівництво УНР не змогло організувати боєздатні збройні сили.

26 січня 1918р. більшовицькі війська після п’ятидобового бомбардування ввійшли в Київ.

^ Внаслідок червоного терору в місті загинуло до 5 тис. чоловік.

Центральна Рада і всі її заклади переїхали до Житомира, потім до Сарн.

Військові дії перемістилися на Волинь і Поділля.

Таким чином, більшовицькі війська, скориставшись "романтичними ілюзіями" керівництва УНР щодо збройних сил, легко отримали перемогу. Центральна Рада тепер могла сподіватись лише на зовнішню допомогу.

БРЕСТСЬКИЙ ДОГОВІР

З КРАЇНАМИ НІМЕЦЬКО-АВСТРІЙСЬКОГО БЛОКУ

Проголошення IV Універсалом незалежності УНР дало Центральній Раді юридичне право представляти інтереси республіки на міжнародній арені.

Центральна Рада розгорнула активну дипломатичну діяльність, спрямовану на збереження незалежності України.

^ 27 січня (9 лютого) 1918 р. в Бресті між Центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний мир (Брестський мир):

Україна вийшла із стану війни з країнами німецько-австрійського блоку;

Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією УНР. Центральна Рада погодилася па введення німецько-австрійських військ в Україну;

Центральна Рада взяла на себе обов'язок поставити союзникам велику кількість хліба, м'яса, яєць та ін. продуктів і сировини. В Україну передбачалися поставки сільськогосподарської техніки, машин.

^ Чи була альтернатива Брестського миру?

Найбільш вірогідна альтернатива - це продовження війни з Німеччиною і Австро-Угорщиною та розчленування ними України.

Росія, підписавши мир з країнами Четверного союзу, змушена була визнати незалежність УНР. Український більшовицький уряд було розпушено, перше встановлення радянської влади в Україні зазнало поразки. Вигнані з України більшовики знайшли притулок у Росії.

НІМЕЦЬКО-АВСТРІЙСЬКА ОКУПАЦІЯ УКРАЇНИ

Протягом лютого-квітня 1918р. німецько-австрійські війська (450 тис. чоловік) окупували всю Україну.

Центральна Рада розраховувала, що допомога цілком може обмежитися введенням на територію України двох дивізій, сформованих у Німеччині та Австро-Угорщині з військовополонених українців (майже ЗО тис. осіб). Проте німецький блок не бажав ризикувати і перетворювати договір з УНР, за словами Людендорфа, "на світовий фарс і дурисвітство", і тому німецький та австро-угорський уряди наполягали на введенні в Україну власних регулярних військ.

^ 7 березня до Києва повернулася Центральна Рада.

Радянська Росія визнала суверенітет ЦР над УНР.

У ряді звернень до громадян України ЦР пояснила мету приходу німецько-австрійських військ як безкорисливу дружню допомогу і заявила про незмінність своєї політики, проголошеної Третім і Четвертим Універсалами.

Сподівання Центральної Ради на допомогу з боку Німеччини і Австро-Угорщини і їх невтручання у внутрішні справи УНР виявилися наївними і ілюзорними.

^ В Україні було встановлено жорстокий окупаційний режим, військова адміністрація "наводила порядок" за своїм сценарієм.

Так, були запроваджені військово-польові суди, які здійснювали судочинство і розстріли мирного населення.

В інтересах поміщиків головнокомандуючий німецькими військами видав наказ про повний засів земельних площ: селяни не мали права брати більше поміщицької землі, ніж могли засіяти, і перешкоджати в засіві поміщикам.

Центральна Рада втрачала реальну владу в Україні, втрачала авторитет серед населення, скомпрометувавши себе співробітництвом з окупаційним режимом і безпорадністю в здійсненні соціально-економічних перетворень.

ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ.^

ПАДІННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

В опозицію до Центральної Ради стали підприємці, поміщики, заможні селяни, вимагаючи скасування земельного закону і відновлення приватної власності.

29 квітня 1918 р. у Києві відбувся з'їзд Союзу землевласників, який проголосив гетьманом усієї України Павла Скоропадського. У цей же день окупаційні власті розігнали Центральну Раду і визнали владу гетьмана.

^ В Україні стався майже безкровний державний переворот.

Мотиви окупаційної влади, яка сприяла перевороту, цілком очевидні: втративши контроль на місцях, Центральна Рада не могла забезпечити союзникам обіцяних поставок сировини і продовольства. До того ж, Німеччину і Австро-Угорщину не задовольняв соціал-демократичний склад Центральної Ради та характер її соціально-економічних перетворень, перш за все, аграрних.

Українська Центральна Рада проіснувала 13 місяців - з березня 1917р. по квітень 1918 р.

Головний підсумок її діяльності - це відтворення української державності.

Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила державну незалежність УНР і відстоювала її до останніх днів свого існування. 29 квітня, в день державного перевороту, Центральна Рада схвалила Конституцію УНР; Україна проголошувалась суверенною, демократичною, парламентською державою, усім громадянам УНР гарантувалися рівні громадянські і політичні права.