вiвтар Вiтчизни комсомол України клав усе — сили, талан свiй, життя“. — С. Скляренко), „щастя“ („Навiщо менi врода, коли нема долi, нема талану!“ — Т. Шевченко), „удача“ („А менший працює, як риба об лiд побивається, а нiчого не вдiє, нi в чому нема йому талану“. — О. Стороженко).

Талант — це „природжена здiбнiсть у тiй чи тiй галузi науки або мистецтва“: „Силу свого таланту вiддають вони на справу революцiйної боротьби“ (В. Еллан).

Коли в людини нема таланту, то кажуть: „людина неталановита“, а не „безталанна“, як часом помилково пишуть i мовлять. „Безталанний“ — це „нещасний, знедолений“: „А ти, моя Україно, безталанна вдово“ (Т. Шевченко); „Мої безталаннi дiти“ (О. Стороженко).

§64. Танець i танок

Багатьом здається, що слова „танок“ i „танець“ означають одне й те ж, тому й читаємо раз у раз на афiшах: „Виступає ансамбль пiснi й танку“. Але це не так. Слово „танок“ означає „рiзновид танцю“, воно вiдповiдає росiйському „хоровод“: „У мiстi Немировi дiвок танок ходить, молодая Бондарiвна всiх передом водить“ „Українськi пiснi“ М. Максимовича); „Стрункi високi дерева снуються перед очима, неначе водять який чарiвний танок“ (Леся Українка).

Танець — це „ритмiчнi рухи пiд музику або спiв“: „Добре! добре! Ну, до танцiв, до танцiв, кобзарю!“ (Т. Шевченко); „А в залi розвернулися танцi на всi боки, помiст ходором ходить“ (Панас Мирний).

§65. У розстрoчку чи на виплат?

У крамницях часто читаємо таке оповiщення: „У нас ви можете купити готовий одяг у розстрочку“. Або iнколи ще й так: „Товар продається з розстроченням“. Обидва цi вислови — „у розстрочку“ i „з розстроченням“ — не українськi й не росiйськi, а належать до тої мовної сумiшки, що зветься в народi суржиком. В українськiй мовi є дiєслово „строчити“ з похiдним вiд нього iменником „строчiння“ („Хазяїн шиє, якусь полу вiд кожуха строчить“. — Марко Вовчок); є й слова, що позначають протилежну до них дiю, — „розстрочувати“, „розстрочування“, але вони стосуються кравецтва, а не умов сплати пiд час купiвлi. Вiдповiдно до росiйського вислову „в рассрочку“ є в українськiй мовi давнiй вислiв „на виплат“: „Дурно не треба, можна на виплат“ (М. Коцюбинський). Отже, в оповiщеннях крамниць треба було написати: „купити готовий одяг на виплат“, „продається на виплат“.

§66. Фарба, барва, краска

Щодо слiв „фарба“ й „барва“ помиляються часом навiть деякi письменники, неправильно вживаючи їх: „Рожевi вуста, на яких грає стiльки фарби

йсонця, спiвчутливо питають“, „Обличчя, пофарбованi полум’ям пiд гарячу мiдь“. У цих фразах слова „фарба“ й „пофарбованi“ нiяк не пiдходять, бо тут мовиться не про косметичну речовину, якою фарбують жiнки губи або

йобличчя, а про зорове враження, колiр, що зветься українською мовою — „барва“: „Край неба на сходi весело рум’янився, мiнився радiсними барвами“ (В. Козаченко). Вiд цього слова походить вiдомий прикметник „барвистий“

57

( „Хай молодiсть наша свята i крилата iде по барвистiй землi“. — В. Сосюра), як i прислiвник „барвисто“ („Рай земний, едем барвисто-пишний“. — П. Кулiш).

Кольорова речовина, якою мастять чи фарбують або малюють, зветься фарбою. Розрiзняють фарби за матерiалом, iз якого виготовлено, та за призначенням: олiйнi, акварельнi, рослиннi, друкарськi, фарбарськi, а також за кольором: червона фарба (або червiнка чи червоне красило), бiла (або бiлило, бiль), жовта (або жовтило, жовтка), зелена (або зелiнка) тощо. Наведемо приклади: „Вiконницi помальованi ясно-синьою фарбою“ (I. НечуйЛевицький); „В цю хвилину назустрiч нам iшов молодий робiтник з вiдром зеленої фарби в однiй руцi i з великим квачем у другiй“ (Леся Українка); „На стiнi проти стола висить великий портрет Шевченка, хорошої роботи олiйними фарбами“ (М. Коцюбинський).

Крiм слiв „барва“ й „фарба“, є в українськiй мовi й слово „краска“: „Краска сорому кинулася в обличчя Лаговському“ (А. Кримський).

§67. Шлях, дорога, путь, путiвець, спосiб

У нас дуже вподобали слово „шлях“, ставлячи його iнодi там, де воно зовсiм не до речi, й забуваючи про iншi пiдхожi слова — „дорога“, „путь“ тощо. „Я не знаю шляху до вашої квартири“, — чуємо з уст; „Вона йшла вже потемки, намацуючи ногою шлях на вузькiй гiрськiй стежцi“; „Вiн минув довгий коридор, обмацуючи шлях поперед себе“, — читаємо в сучасних оповiданнях; „А яким шляхом ви досягаєте такого великого врожаю картоплi?“ — читаємо в газетi. Мимоволi постає питання: невже наша мова — така бiдна, що доводиться користуватись одним словом у фразах iз рiзним значенням або з рiзним вiдтiнком значення? ..Звернiмось до української класичної лiтератури й фольклору: „В похiд у дорогу славнi компанiйцi до схiд сонця рушали“ (Т. Шевченко); „Олекса Безик їздив у мiстечко, але з дороги вернувся“ (М. Коцюбинський); „Позаростали дороги, де ходили панськi ноги“ (з живих уст); „Через гору шлях-дорiженька, ой, широкая та пробитая, слiзоньками перемитая“ (народна пiсня).

Як бачимо, класична лiтература й фольклор не цуралися слова „дорога“ й широко користувались ним, бо словом „шлях“ називають проїзну, широку дорогу, вiдповiдно до росiйського „тракт“: „Ой три шляхи широкiї докупи зiйшлися, на чужину з України брати розiйшлися“ (Т. Шевченко). Уживають слово „шлях“ i в переносному розумiннi, близькому до поняття „широка, далека дорога“: „На шляху поступу ми — лиш каменярi“ (I. Франко).

Коли мовиться про вирушання в дорог, про подорож, тодi до речi буде слово „путь“ жiночого роду або „дорога“: „Далекая путь, хвилини не ждуть“ (Леся Українка); „Ми путь землi покажем нову, царем на ввесь свiт буде труд“ (переклад iз росiйської); „В далеку дорогу пiду“ (Б. Грiнченко).

Невелика дорога мiж селами зветься „путiвець“: „Путiвцем над рiчкою...

тихою ступою чвалала руда конячка“ (О. Довженко).

Не пряма дорога, а кружна зветься „манiвець“: „Хто манiвцями простує, той удома не ночує“ (прислiв’я).

Дорогу нагору називають „узвiз“: „До стiн Китай-городка почавсь крутий узвiз“ (П. Усенко).

Вiдповiдно до росiйського „торная (укатанная) дорога“ українською мовою кажуть „битий шлях“, „бита дорога“: „Ой горе тiй чайцi, чаєчцi небозi,

58

що вивела чаєняток при битiй дорозi“ (народна пiсня).

Росiйському вислову „таким путём“ вiдповiдає український „таким способом“ (або „таким чином"): „Батьки приводили дiтей до школи, i Раїса таким способом знайомилась з селянами“ (М. Коцюбинський); „Таким чином я добув вищу освiту“ (з живих уст).

До речi, останнiм часом став дуже поширюватися в до нас захiдноукраїнський вислiв „у такий спосiб“, що подекуди витискує вислiв „таким способом“: „Тiльки в такий спосiб ми знайдемо, нарештi, iстину“. Краще додержуватися скрiзь загальноукраїнського давнього вислову „таким способом“, що не має впливу iнших мов, тому й у щойно наведенiй фразi буде природнiше сказати: „Тiльки таким способом ми знайдемо, нарештi, iстину“.

На росiйський вислiв „туда ему и дорога!“ українською мовою кажуть: „так йому й треба!“, „катюзi по заслузi!“, „своїм шляхом пiшов!"

Не треба обмежувати свою мову одним-однiсiньким словом „шлях“, коли маємо стiльки iнших засобiв. Отож у наведених на початку фразах треба було сказати або — „не знаю дороги“, або „не знаю, як пройти до вашої квартири“, „намацуючи ногою путь на вузькiй гiрськiй стежцi“, „обмацуючи путь поперед себе“, „А яким способом ви досягаєте такого великого врожаю картоплi?“.

59

60