РІВЕНЬ ТОЛЕРАНТНОСТІ В УКРАЇНІ

Міжнародний Центр Толерантності

Графік 6.

Розподіл відповідей на питання щодо видів дискримінації з якою доводилося стикатися респондентам, відповідно до їх віку. (у %, до тих хто відповів)

національність

раса

належність або прихильність до певної політичної партії

належність до певного віросповідання

майновий стан (бідні-багаті)

місце проживання

ідеологічні переконання

мова

наявність захворювання ВІЛ/СНІД

стать

вік

сексуальна орієнтація

0

10

20

30

40

50

60

16

1315

10

3 6

23

24

23

7

34

50

49

48

2

56

9 12

12

12 15

15

1 23

				16
	9	11
		11
		10			29

2 4 2

до 30 років 31-50 років старше 50 років

Найбільш вразливими категоріями населення, за оцінками опитаних, вважаються незаможні (бідні) люди і люди похилого віку. Це думка 67% респондентів, що самі стали жертвами дискримінації. Другу сходинку з великим відривом займає молодь (31%) та люди з низьким рівнем освіти (25%). Далі йдуть жінки (21%) та некваліфіковані працівники (17%). Біженці та національні меншини вважаються найбільш вразливою категорією населення 18-15 % респондентів (графік 7). Це запитання ще раз наводить нас на думку, що майновий чинник є на сьогодні в Україні найбільш вагомою причиною порушень прав людини.

http://www.tolerance.kiev.ua

тел./факс [phone]

Міжнародний Центр Толерантності

Графік 7.

Розподіл відповідей на запитання, хто з перелічених категорій населення найчастіше стає жертвою порушень прав людини? (у %)

0				20		40					60		80	100	120		140
незаможні (бідні)
						66,1								67
люди похилого віку
				63,4										67
молодь
				32,6				31
люди з низьким рівнем освіти
				28,3			25,1
біженці,мігранти
				20		18,7
жінки
				17,6		21,5
некваліфіковані працівники
				17,4	17,3

нац.меншини 11,5 15,1

журналісти 10,9 9,5

підприємці 9 9,8

опозиційні політики 7,9 7,8

в цілому за масивом ті, хто особисто стикався з випадками дискримінації проти себе

В яких ситуаціях найчастіше відбувається порушення прав? В цілому, за результатами опитування, це явище супроводжує людину як у сфері повсякденності (спілкування з сусідами, на вулиці, в магазині), так і на роботі, в державних установах, суді. Але ж найчастіше це відбувається в ситуації бюрократичної тяганини при отриманні дозволу чи довідки (46%) (Графік 8 ).

http://www.tolerance.kiev.ua

тел./факс [phone]

Міжнародний Центр Толерантності

Графік 8.

Розподіл відповідей респондентів на питання про те, в яких ситуаціях частіше доводиться стикатися з порушенням прав людини (у % до тих, хто позитивно відповів на запитання про дискримінацію проти себе).

0

5

10

15

20

25

30

35

40

45

50

при отриманні дозолів, довідок 46,3

вповсякденному житті 34,3

увідношеннях з правоохоронцями 30,3

на роботі				26,7
				26,7
під час виборів

усуді 21,1

впідприємництві 10,4

уЗМІ 4,5

інше 2

Побачивши весь спектр проявів дискримінації в країні, є сенс проаналізувати думки населення стосовно захисту своєї свободи від утиснення. При тому, що з випадками дискримінації особисто стикалися, за результатами відповідей, 38% респондентів, лише 6,5% респондентів в цілому за масивом даних, позначили право на свободу від дискримінації як значиме для них особисте (див. графік 9). Це навіть менше ніж ті 7,9%, хто зазначили, що проти них порушувалося це право. Така поведінка свідчить не стільки про низьку правову культуру населення, скільки про невпевненість у можливості захистити свої права при зверненні за допомогою до уповноважених у цьому питання державних органів.

Ми намагалися з’ясувати як люди, що стали жертвами дискримінації (а їх, нагадаємо, 38% з числа опитаних), оцінюють рівень дотримання прав людини в Україні, зокрема право на захист від дискримінації.

За нашими даними 60% респондентів вважають, що сама держава стимулює дискримінацію і лише 22 % схильні вважати, що держава ефективно їй протидіє.

На питання, хто в Україні, найчастіше є безпосереднім винуватцем порушень прав людини, респонденти, що були жертвами дискримінації, відповіли таким чином (графік 10). Більшість респондентів (53%) головними винуватцями порушень прав людини в Україні вважають правоохоронні органи. Далі за цією шкалою йдуть органи місцевого самоврядування (40,1%). Більше третини респондентів основними винуватцями порушених прав вважають Президента (37%), Верховну Раду (32%) та олігархів (32%). Народні депутати, міністерства та кримінальні угрупування набрали приблизно по 22% голосів. Слід зазначити дещо нейтральне ставлення до ролі Прем’єр-міністра у цьому процесі. Він стоїть на дев’ятому місці, його обвинувачують лише 16% респондентів.

http://www.tolerance.kiev.ua

тел./факс [phone]

Міжнародний Центр Толерантності
Графік 9. Розподіл відповідей респондентів на запитання "Які з прав людини є найбільш
		значимими для вас особисто?"(%)
на життя						27,3
на справедливий суд				21
на власність			9,2
на свободу				16,8
на недоторканість приватного життя				14,9
на виїзд та повернення в країну				14,7
обирати		4,5
на працю									39,8
на освіту				16,9
									44,8
на безкоштовну медичну допомогу
свобода віросповідання		4,1
права дітей			9,9
права споживачів				16
на інформацію		6,6
свобода від катувань		5
на мирні зібрання	1,4
на обєднання	0,3
свобода висловлювання		4,3
на захист від дискримінації		6,5
на соціальний захист							34,7
інше	1,2
0	5	10	15	20	25	30	35	40	45

http://www.tolerance.kiev.ua

тел./факс [phone]

Міжнародний Центр Толерантності

Графік 10.

Розподіл відповідей респондентів на запитання, хто на їхню думку найчастіше є безпосереднім винуватцем порушень прав людини в Україні. (у % до тих, хто відповіли)

Правоохороні органи																									53,3
органи м ісцевого сам оврядування																									38,5
Верховна Рада																						31,4
Президент																					31,1
олігархи																					29,8
крим інал																28
народні депутати														21,5
м іністерства													21,3
Прем 'єр-м іністр									16,2
ЗМІ						5,7
партії						5,6
інше				1,5
0		10							20				30								40				50			60

Оцінюючи варіанти відповідей на запитання про ефективність звернення до тих чи інших органів та осіб за реальним захистом порушених прав, ми використали семибальну шкалу, за якою оцінка 7 означає, що звернення має реальні наслідки, а оцінка 1 – звернення нічого не дає (табл.7). Виходячи з результатів дослідження ті органи, що мають певну соціальну місію, пов’язану з захистом прав людини (правозахисні організації, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, органи місцевого самоврядування, правоохоронні органи) посідають в цілому нейтральне місце по шкалі, уступаючи впливовим родичам та знайомим, кримінальним угрупуванням, ЗМІ. Високу довіру серед населення має Європейський Суд з прав людини (4,19).

Таблиця 8.

Оцінка респондентами міри ефективності захисту, який може бути наданий переліченими нижче органами (в середніх) (фильтр по 20, признаки 46-60)

№	Органи чи особи, до яких	Група тих, кому	В цілому по масиву
	звертаються за захистом	доводилося стикатися з
	порушених прав, ранжовані за	проявами дискримінації
	ступенем ефективності звернення
1	Впливові знайомі, родичі, близькі	5,47	5,41
2	Європейський Суд з прав людини	4,19	4,28
3	Засоби масової інформації	3,85	3,88
4	Кримінальні угруповання,	3,78	3,62
	«авторитети»
5	Правозахисні неурядові організації	3,39	3,29
6	Уповноважений Верховної Ради з	3,23	3,34

http://www.tolerance.kiev.ua

тел./факс [phone]

Міжнародний Центр Толерантності
	прав людини
7	Суд	3,21	3,31
8	Органи місцевого самоврядування	2,97	3,03
9	Правоохоронні органи	2,89	2,94
	(прокуратура, міліція, СБУ)
10	Президент України	2,68	2,87
11	Політичні партії	2,68	2,61
12	Народні депутати	2,61	2,73
13	Міністерства та інші центральні	2,53	2,60
	органи влади
14	Верховна Рада України	2,46	2,54
15	Кабінет Міністрів	2,46	2,51

Лише 14% тих, хто стикався з випадками дискримінації зверталися до неурядових правозахисних організацій (Графік 11). Але менш ніж третина тих, хто звертався вирішили таким чином свою проблему. 19,6% отримали відмову, 37,1% – не отримали допомоги, 20,6% респондентів заявили, що незадоволені наданою допомогою.

Графік 11

Розподіл відповідей на питання «Якими були наслідки Вашого звернення за допомогою до правозахисник неурядових організацій» (у% до тих, хто відповів).

23,7	19,6
20,6	37,1

отримали відмову

були прийняті, але не отримали допомоги

допомога була надана, але вона не зодовольнила

задоволені отриманою допомогою

http://www.tolerance.kiev.ua

тел./факс [phone]

Міжнародний Центр Толерантності

Висновки та коментарі за результатами дослідження

За даними опитування громадян України у вересні 2006 року встановлено, що:

∙Переважна більшість респондентів в сумі характеризують сучасну ситуацію в Україні як напружену і конфліктну.

∙За оцінками респондентів, чинниками нестабільності, песимістичних настроїв та напруги в країні на сьогоднішній день є зростання цін та низькі зарплати. Респонденти також визначили тенденцію до зниження довіри населення владі, до зростання корупції в органах влади та повсякденному житті

∙Серед найбільш помітних змін останніх двох років українці визначають зниження життєвого рівня населення (56%), і пов‘язане з цим зростання соціальної відстані між багатими та бідними (80%). Такі оцінки в цілому пов’язані з недовірою до влади і відсутністю в громадській думці чітких настанов щодо впевненості в майбутньому. В такій ситуації цілком природнім є загострення протистояння східних та західних регіонів, суперечки прихильників різних ідеологій. Громадяни занепокоєні підвищенням конфліктності в міжнародних відносинах і зростанням долі мігрантів та біженців в населенні свого району. Все це є індикаторами своєрідного феномену «колективного прикордонного контролю». Він активізується в часи нестабільності та відсутності чітких орієнтирів щодо майбутнього. Населення перестає розраховувати на владу взагалі, і намагається захистити себе (мається на увазі свої погляди, права, територію) самостійно, відокремлюючись від усіх тих, хто є носієм іншого. Так, наприклад, жителі північного регіону, на відміну від інших, проявляють «залишкову обережність» до іноземців, а жителі Києва, півдня та заходу показали небажання спілкуватися з прибічниками ідеології чи політичної платформи, що суперечить їхнім переконанням.

∙За даними дослідження громадяни України виявляють значну дистанційованість від представників неєвропейської раси. Дана позиція є продовженням феномену «великого стрибка», що був зафіксований у 2002 році загальнонаціональним моніторингом. Тоді трагічні події в Америці, пов’язані із терористичним актом у вересні 2001 року, викликали

вукраїнського населення глобальну реакцію, яка спостерігається і досі.

∙Вкрай ізольованими в повсякденному житті групами залишилися представники сексуальних меншин та носії ВІЛ/СНІД. В нашому суспільстві носії ВІЛ/СНІД залишаються персонами нон грата, їм залишається лише приховувати хворобу, щоб якось жити далі в колі людей. Дещо більш толерантними до них є кияни та молодь.

∙Стосовно етнічної толерантності. Можна стверджувати про дещо обережне ставлення українського населення взагалі стосовно виявлення готовності до контактів із узагальненими представниками більшості національностей. Згідно за результатами нашого дослідження, схильність до більш близьких, безпосередніх контактів з боку більшості громадяни України була виявлена, головним чином, щодо українців, росіян, білорусів, та євреїв — лише тих національних груп, стосовно яких нагромаджено певний історичний досвід спільного проживання. Коли ж мова йде про громадян інших східнослов’янських країн (поляки, угорці), то тут спостерігається рішуча «східноєвропейська відокремленість». Молдовани та кримські татари не входять у коло «близьких», але ж в цілому терпимо сприймаються населенням. Представники афро-азіатських країн не розглядаються навіть у якості постійних жителів України.

∙В цілому по масиву ставлення до мігрантів та біженців є негативним. Прагнення до відокремлення від усіх “чужих”, провідною рисою якої є відсутність певного позиціювання

всучасному геополітичному просторі, може стати серйозним каменем спотикання на шляху до повноцінної інтеграції у світове цивілізоване співтовариство.

http://www.tolerance.kiev.ua

тел./факс [phone]

Міжнародний Центр Толерантності

∙Більш ніж третина респондентів особисто стикалися з випадками дискримінації за останні три роки. Найбільш напруженими у цьому відношенні є схід та південь України.

∙Практично половина випадків дискримінації пов’язані з утиснення прав людини через її майновий стан (49%), що підтверджується попередніми даними, які вказують на стурбованість громадян зростанням соціальної відстані між багатими та бідними і тим фактом, що найбільш вразливими категоріями населення, за оцінками опитаних, вважаються незаможні (бідні) люди і люди похилого віку. Сьогодні розбіжності у матеріальних доходах стають основою для формування різних ціннісних шкал і у подальшому більш глибинного внутрішнього протистояння багатих та бідних. Майновий чинник є на сьогодні в Україні найбільш вагомою причиною порушень прав людини.

∙На другому місці за поширеністю випадків стоїть дискримінація за політичними переконаннями (24%).

∙Більшість респондентів (53%) головними винуватцями порушень прав людини в Україні вважають правоохоронні органи, органи місцевого самоврядування та парламент.

∙Виходячи з результатів дослідження, органи, які мають певну соціальну місію, пов’язану із захистом прав людини (правозахисні організації, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, органи місцевого самоврядування, правоохоронні органи) мають дуже низький рівень довіри у населення стосовно ефективності їх правозахисних дій. В цілому люди схильні звертатися до впливових родичів та знайомих, кримінальним угрупуванням, ЗМІ. Високу довіру серед населення має Європейський Суд з прав людини.

∙Кількість людей, які звертаються за допомогою до неурядових правозахисних організацій всього 14%.

http://www.tolerance.kiev.ua

тел./факс [phone]