Періоди історії німецької мови

• 750—1050: давньоверхньонімецька мова Althochdeutsch

• 1050—1350: Середньоверхньонімецька мова Mittelhochdeutsch

• 1350—1650: Ранньоверхньонімецька мова Frühneuhochdeutsch

• З 1650: Нововерхньонімецька мова, сучасна німецька мова Neuhochdeutsch

Перші словники

• Йоганн Крістоф Аделунг випустив в 1781 перший великий словник.

• Брати Грімм в 1852 почали створення великого Словника німецької мови ( Deutsches Wörterbuch ), Який був завершений лише в 1961.

Німецька фонетика та фонологія — це насамперед фонетична і фонологічна системи літературної німецької мови, оскільки сама німецька мова неоднорідна, має декілька стандартних варіантів у залежності від країни поширення і багато діалектів, кожен з яких має свої власні фонетичні особливості^[8].

Наприкінці XVIII століття еталонною німецькою вимовою вважалася саксонська, що пояснюється сильним впливом саксонських діячів мистецтва і науки на німецьку культуру. Уже в XIX столітті вимова, характерна для мови жителів північної Німеччини, істотно зміцнила свої позиції, що, з одного боку, було пов'язане з посиленням Пруссії і створенням під її егідою об'єднаноїНімецької імперії, з другого — стандартами північнонімецької вимови, що вже зміцнилися в усному мовленні.

Це вимова вперше було кодифікована в «Сценічній вимові» (Deutschen Bühnenaussprache) Теодора Зібса в 1898 році. Сучасніорфоепічні словники загалом лише з невеликими відхиленнями відповідають нормам, встановленим Зібсом. Так, наприклад, сучасна вимова звуку [r] вже не відповідає фонемі /r/. Сьогодні визнаними нормами вимови вважаються норми Конрада Дудена, які були наведені в його «Орфоепічному словнику» (Duden-Aussprachewörterbuch)^[9], що розкриває всі основні правила фонетики і фонології, але водночас, не завжди відображає сучасний стан німецької вимови. Причиною цих невідповідностей є зміна в мові німців, пов'язана з низкою факторів, серед яких чільне місце займає вплив сучасної західної культури. Проте норми літературної німецької мови та її фонетики та фонології продовжують викладатися в німецьких школах та вищих навчальних закладах^[10].

Система голосних і приголосних звуків

Фонетика німецької мови нараховує 44 звуки, серед яких розрізняють 16 голосних, 3 дифтонги, 22 приголосні і 3 африкати(звукосполучення [kv] та [ks] часто розглядають як африкати, проте в МФА вони не враховуються)^[11]. Крім стандартного набору звуків в німецькій можуть бути використані також звуки [ʌ] ( D 'u blin), [æ] ( C 'a nberra), [ə:] (New Jer sey), [ɔ:] (Hall), [ɶ:] (Chef d'ɶuvre), [w] (Waterproof), [θ] (Commonwealth), [ð] (CiudadTrujillo), [ʤ] (Gin), які використовуються переважно в словах іноземного походження.

У залежності від положення язика німецькі голосні поділяються на голосні переднього (i, e, ä, ö, ü) і заднього ряду (a, o, u). Вони бувають довгими і короткими, причому 8 голосних літер дають 16 голосних звуків. Тривалість голосних пов'язується з якістю складу, який вони утворюють. Тож розрізняють відкриті (що закінчуються на голосний або складаються з одного голосного) і закриті склади (що закінчуються на одну або кілька приголосних). Дифтонгом називається злита вимова в одному складі двох голосних. Залежно від участі голосу німецькі приголосні поділяються на глухі, дзвінкі (проривні та щілинні) і сонорні (звучні).Африкатом називають злиту вимову двох приголосних