§ 2. Основні поняття судової системи: «суд», «склад суду», «ланка судової системи», «гілка судової системи», «судова інстанція»

Для опанування знаннями щодо механізмів побудови судової системи слід чітко усвідомити терміни і поняття цієї теми.

До таких понять належать: суд, склад суду, судові інстанції, гілка судової системи, ланка судової системи.

Поняття «суд» є одним з основних як у науці судоустрою, так і в судоустрійному законодавстві. Між тим воно має декілька значень і їх необхідно розрізняти.

1.Так, в загальній теорії права та у Конституційному праві термін«суд»являє собою узагальнене поняття органу, наділеного повноваженнями щодо реалізації одного з видів державної влади – судової. Тобто, у цьому значенні суд перш за все є органом судової влади без уточнення – який, де, з якою компетенцією тощо.

2. У другому значенні«суд» – це конкретна судова установа, що має додаткові характеристики, які уточнюють та індивідуалізують його, а також визначають його територіальну юрисдикцію (районний – місцевий, загальний – спеціалізований, місцевий - апеляційний).

3.У третьому значенні«суд»є ідентичним процесуальному поняттю“судове засідання” тобто процесуальній формі здійснення правосуддя у судових провадженнях.

4. Четверте значення поняття«суд»пов’язане з особами, які судять, тобто суддями, незалежно від їх кількісного складу. Це може бути і суддя, що постановляє вирок чи рішення одноособово, і суд у складі декількох суддів чи у складі суддів і народних засідателів – всі вони діють як суд.

Вказані значення поняття «суд» не вичерпують всього різноманіття змісту цього слова, але ми зазначили ті його значення, які необхідні при вивченні дисципліни «Судові і правоохоронні органи України».

Поняття «склад суду»

Судє установою, кількість працюючих якої може коливатися від декількох до більше ста суддів (порядзнимипрацює аппарат суду, щоскладаєтьсяздержавних службовців, діяльністьяких націлена на організаційнезабезпеченняроботисуду, вониєпрацівникамисудуініколи не охоплюються поняттями «склад суду» у будь-якому значенні).У порівнянні з місцевими судами, обсяг повноважень вищих судів потребує утворення певних структурних підрозділів, на які покладено виконання окремих повноважень. Ці, а також деякі інші фактори вплинули на те, що і в законодавстві, і відповідно, в теорії судоустрою словосполучення «склад суду» набуло декілька значень.

1.У першому значенні«склад суду»означає посадовий склад суддів того чи іншого суду.Наприклад, місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступників голови суду(ч. 4 ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Або в ч. 4 ст. 26 цього ж Закону зазначено, що до складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, з числа яких призначаються голова суду та його заступники. Отже, під складом суду тут розуміється посадовий склад суддів цієї судової установи. У вказаному значенні це словосполучення застосовується також у ст. 31 - види і склад вищих спеціалізованих судів, ст. 39 - склад Верховного Суду України зазначеногозакону.

2.У другому значенні словосполучення«склад суду»характеризує наявність внутрішньої структури судової установи і застосовується для визначення конкретних структурних підрозділів.

Так, наприклад, у п. 6 ст. 26 - види і склад апеляційних судів - цього жзакону вказано, що у складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції.

3. Третє значення поняття«склад суду»означає кількісний та якісний склад суддів, уповноважених законом для розгляду і вирішення конкретної судової справи.

Саме такий зміст вкладає у це поняттяст. 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»і визначає, що справи в судах розглядаються суддею одноособово (тобто одним суддею, який діє як суд), а у випадках визначених процесуальним законом колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних. У двох останніх випадках змінюється і якісний склад суду, оскільки, в нього вводиться народне представництво. Склад суду першої інстанції деталізовано і у процесуальному законодавстві України(ст. 4-6 ГПК «Склад господарського суду», ст. 18 ЦПК «Склад суду», ст. 26 Кодексу адміністративного судочинства «Незмінність складу суду», ст. 31 КПК «Склад суду»).

Вказані норми свідчать про те, що склад суду при розгляді справ у першій інстанції обумовлений також видом справи: кримінальної, цивільної, господарської чи адміністративної.

Наприклад, розгляд справ у господарському суді за суттю по першій інстанції здійснюються одноособово. Однак залежно від категорії і складності справи її може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Кримінальні справи розглядаються у суді першої інстанції одноособово, крім випадків, передбачених законом. Так, кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції судом у складі трьох осіб. А якщо розглядається кримінальна справа про злочин, за який законом передбачена можливість призначення покарання у виді довічного позбавлення волі, суд діє у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого –судом присяжних у складі двох професійних суддів і трьох присяжних.

Якщо ж справа розглядається в апеляційному, касаційному порядку, суд діє у складі не менше трьох професійних суддів. ГПК передбачає і такий варіант: колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів (ч. 3 ст. 4 ГПК України).

Поняття «судова інстанція»

Судова інстанція – це поняття категоріального значення, яке є одним з визначальних чинників побудови судової системи.

У судах загальної юрисдикції (загальних та спеціалізованих), що діють в Україні , судочинство здійснюється у декількох інстанціях, кожна з яких має свої особливості. Усі процесуальні кодексипередбачають розгляд справ у трьох судових інстанціях: першій, апеляційній та касаційній.

Якщо повернутися до історії то принципи інстанційності були встановлені в Російській державі ще з часів Судебника 1497 року, а потім суттєво розвинуті Судовою реформою 1864 року.

Судова реформа 1864 року передбачала розгляд справ по суті у першій і апеляційній інстанції. Касаційний суд справу не розглядав, а оцінював постановлене судове рішення з позиції розуміння судом істинного змісту закону і правильності його застосування на практиці з метою забезпечення державного завдання єдності застосування законів у всій державі. Отже, касаційний суд судив не справу, а рішення по справі.

Судом першої інстанції є суд, який уповноважений в межах своєї компетенції вперше розглянути і вирішити кримінальні, цивільні, господарські, адміністративні справи по суті.

Суди першої інстанції розглядають справи по суті, встановлюючи обґрунтованість, необґрунтованість чи часткову обґрунтованість позову (спір про право чи про захист права) або винність чи невинність особи (при обвинуваченні її у вчиненні злочину).

При розгляді справи по суті до суду викликаються позивач, відповідач, обвинувачений (підсудний), потерпілий, свідки, оголошуються документи, оглядаються речові докази, на підставі чого встановлюються обставини, що мають значення для вирішення справи. Вирішення справи по суті завершується відповідним актом правосуддя: вироком по кримінальних справах, рішенням по цивільних і господарських, постановою по адміністративним.

Суд апеляційної інстанції – це суд, який розглядає апеляції на рішення судів першої інстанції, що не набрали законної сили, з вирішенням питання про законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень.

Метою звернення до апеляції є перегляд рішення, тобто повторний розгляд справи вцілому або в частині.

Взагалі існують два види апеляції: повна і неповна.

1.Неповна апеляція означає перегляд рішень судів першої інстанції на підставі лише фактичних даних, встановлених з матеріалів, наданих особами, які брали участь у суді першої інстанції.

2.При повній апеляції особи, що беруть участь у справі, можуть надавати в апеляційних судах поряд з раніше дослідженими й нові матеріали. При повній апеляції, на відміну від неповної, суд при розгляді скарги не вправі повернути справу для нового розгляду в суд першої інстанції, а повинен сам винести нове рішення. Таким чином при повній апеляції суд апеляційної інстанції здійснює перевірку правильності розгляду і вирішення судами першої інстанції справи, а при неповній – перевірку рішення (вироку).

Вітчизняне апеляційне провадження є змішаним, тобто воно містить елементи як повної, так і неповної апеляції, вид якої залежить від змісту вимог, що в ній сформульовані.

У суді апеляційної інстанції справа може переглядатися або у повному обсязі, або в обсязівимог, вказаних в апеляції. При створенні інститутів перегляду судових рішень західноєвропейські держави виходили з принципу (tantumdevolutumquantumappelatum – тантум деволутум кватум апелатум), тобто “скільки скарги – стільки й рішення”. Відбиттям цього принципу стали й відповідні правила у законодавстві цих країн, згідно з якими апеляційний суд перевіряє вірність рішення першої інстанції відносно особи, що подала скаргу, і лише відносно тієї частини рішення суду першої інстанції, що нею оскаржена.

В Україні до введення апеляційного порядку другою інстанцією була касаційна.Суд касаційної інстанціїбув зобов’язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у повному обсязі як в оскарженій так і не в оскарженій частині, як відносно осіб, котріподали скарги, так і відносно тих, які скарги не подавали. Тобто касаційна інстанція мала значні ревізійні повноваження. Після запровадження у якості другої інстанції апеляційної обсяг перегляду був визначений у процесуальному законодавстві по різному. Якщо цивільне процесуальне законодавство виходячи з диспозитивності цивільного судочинства повністю втілило принцип пов’язаності суду вимогам скаржника, то кримінально-процесуальне законодавство, реалізуючи принцип публічності, залишило суду можливість вийти за межі апеляції, якщо її розгляд дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли. У такому випадку апеляційний суд зобов’язаний прийняти таке рішення.

Поряд з правом на оскарження рішення суду в апеляційному порядку Конституціянадає правоучасникам процесу оскаржувати судові рішення в касаційному порядку. Тобто в Україні запроваджена двохінстанційність перевірки судових рішень за ініціативою сторін.

За загальним правилом, касаційний порядок переглядуздійснюється відносно рішень, що набрали законної сили, тобто виконані, чи виконуються, і лише відносно законності судового рішення. Перевірка обґрунтованості судового рішення (оцінка відповідності висновків суду встановленим у справі обставинам) відбувається при апеляційному перегляді.

Таким чином, по-перше,касаційна скарга може бути подана на рішення, що набрало законної сили; по-друге, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального прав чи порушення норм процесуального права; по-третє, до судукасаційної інстанції звернення можливе лише після використання механізмів захисту прав та інтересів у суді попередньої – апеляційної інстанції.Це загальне правило.

Ст. 31 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” визначає, що у системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди, як суди касаційної інстанції. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий адміністративний і Вищий господарський суд України.

Отже касаційна інстанція – це суд, де переглядаються рішення, ухвали, вироки судів першої та апеляційної інстанції.

Розглянувши діяльність трьох судових інстанцій: першої, апеляційної та касаційної, можна визначити загальне поняття “судової інстанції”.

Під судовою інстанцією розуміють судовий орган в цілому, що виконує певну процесуальну функцію при здійсненні правосуддя. Судові інстанції відрізняються колом процесуальних повноважень по розгляду справи та прийняттю судових рішень. Кожна наступна інстанція є вищестоящим судом відносно судової інстанції, що раніше постановила рішення по справі.

Суд апеляційної інстанції є вищим відносно суду першої інстанції, а суд касаційної інстанції є вищим відносно суду апеляційної інстанції.

Отже, такі чинники, як необхідність забезпечення права на розгляд справи в суді по суті (по першій інстанції), реалізація права на апеляційне і касаційне оскарження рішень стали найважливішими критеріями побудови судової системи, а саме визначили кількість її рівнів – ланок.

Поняття «ланка» – суто судоустрійне, воно застосовується для відокремлення в окремій судовій підсистемі судових установ, що за своїм статусом знаходиться на одному рівні.

«Ланка судової системи» – це сукупність судів, які мають однакову структуру, організаційну побудову, повноваження, ті ж самі функції і діють в межах територіальних одиниць, прирівняних за статусом.

Судова система загальних судів складається з чотирьох ланок:

1)місцеві суди району, району в місті, міськрайонні;

2)апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей міст Києва і Севастополя;

3)Вищий спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

4)Верховний Суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції.Система господарських судів складається з 4-х ланок:

1)місцеві господарські суди;

2)апеляційні господарські суди;

3)Вищий господарський суд;

4)Верховний Суд України.

Аналогічну систему мають і адміністративні суди:

1)адміністративні окружні суди;

2)апеляційні адміністративні суди округів;

3)Вищий адміністративний суд України;

4)Верховний Суд України.

Для визначення підсистеми судів, які входять до єдиної системи судів загальної юрисдикції, в літературі застосовується також поняття “гілка судової системи”.

«Гілка судової системи» – це до певної міри автономна підсистема у межах єдиної судової системи: гілка загальних судів, гілка адміністративних судів, гілка господарських судів.