Міністерство освіти та науки України

Сумський Державний Університет

Кафедра журналістики та філології

Курсова робота

на тему:

Висвітлення проблеми екології у ЗМІ

на прикладі газети Україна Молода

курсова робота

студента ІІІ-го курсу

групи ЖТ-82

(спец. «журналістика»)

Самойлова Владислава Андрійовича

науковий керівник

доц. Сушкова О.М.

Суми 2009

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………… .3

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМАТИКА ЕКОЛОГІЇ ЗМІ: ЗАРОДЖЕННЯ, РОЗВИТОК, МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ………………………….....6

Підрозділ 1.1 Методологія наукової діяльності ……………………..6

Підрозділ 1.2 Історія та досвід вітчизняних та іноземних мас-медіа у висвітленні екологічної проблематики……………………………………………………………11

РОЗДІЛ 2. ПУБЛІКАЦІЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ТЕМАТИКИ В ГАЗЕТІ «УКРАЇНА МОЛОДА»………………………………………………....19

Підрозділ 2.1 Історична довідка

щодо газети «Україна молода»………………………………………..19

Підрозділ 2.2 Аналіз екологічних публікацій в газеті

«Україна молода»……………………………………………………….21

Висновок…………………………………………………………………29

Список використаних джерел…………………………………………31

ВСТУП

Екологічна журналістика – це особливе явище в ЗМІ, напрямок журналістики, присвячений висвітленню життєвоважливих питань глобального і локального рівня, що пов’язанні зі станом навколишнього природного середовища, впливом на це середовище людини, перспективами вирішення найгостріших екологічних проблем і подальшим гармонійним співіснуванням системи «людина-природа».

Актуальність роботи. Екологічна журналістика є відгалуженням журналістики як фаху, теоретичний фундамент якої створювали відомі вітчизняні науковці (Д. Прилюк, А. Москаленко). Сучасні українські журналістикознавці (В. Різун, В. Іванов) успішно продовжують розвивати напрямок масовоінформаційної діяльності. [12].

Мета роботи – визначити проблематику, досвід, прийоми висвітлення екологічної тематики на сторінках газети «Україна молода» (за 2010 рік), а також окреслити шляхи підвищення якості та ефективності цього напряму журналістської діяльності .

Завдання роботи:

1. Розглянути теоретико-історичні передумови висвітлення екологічної проблеми в газеті «Україна молода» (за 2010 рік).

2. Проаналізувати публікації з проблематики довкілля.

3. Дослідити проблематику та досвід екологічних питань на основі проаналізованих публікацій.

Об’єкт дослідження – публікації на екологічну проблематику в газеті «Україна молода» (за 2010 рік).

Предмет дослідження – проблематика висвітлення екологічної тематики в газеті «Україна молода» (за 2010 рік).

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів (теоретико-методологічного та практичної частини), висновку та додатків.

Хоча термін «екологічна журналістика» виник не так давно, але матеріали екологічної тематики почали активно заповнювати інформаційний простор на телебаченні, радіо, шпальтах друкованих видань, сторінках глобальної мережі Інтернет. І це не дивно, адже такі питання є дуже актуальними в усьому світі і, зокрема, в Україні, яка зазнала значних негативних впливів на природу, внаслідок надто інтенсивного розвитку промисловості і видобутку корисних копалин в умовах застарілих технологій, непродуманих управлінських рішень в лісовому та сільскому господарствах, техногенної катастрофи на Чорнобильській АЕС.

Українське суспільство тільки-но починає замислюватись над проблемами охорони природи, самодостатньою цінністю її краси, чистоти і багатоманіття. В нашій країні потребують висвітлення такі важливі питання, як забруднення навколишнього середовища, енергетична стратегія розвитку держави, збереження рідкісних видів флори і фауни, проблема вирубки лісів і заліснення останніх степових ділянок, розвиток зеленого туризму, вивчення сумних прикладів нищення довкілля у минулому і позитивного досвіду охорони природи в сучасному розвиненому світі. Цілком очевидно, що на переосмислення людиною ставлення до довкілля насамперед впливають засоби масової інформації, які можуть ефективно формувати екологічне мислення своєї аудиторії, формувати її світогляд.

Доволі велику роль у висвітленні екологічних проблем починає відігравати громадська журналістика. Серед нещодавніх успішних ініціатив ЗМІ варто згадати "Українські екологічні новини" від Руху Дружин охорони природи - інформаційні відео-ролики на сайті Youtube, ряд журналістських розслідувань: Що таке буферні парки?,Жуків острів. Розслідування "Екологічних новин"), проект екологічних журналістських розслідувань«Зелена варта»на телеканалі «Тоніс», створення окремоїрубрики «Природа»на сайті інтернет-видання «ХайВей», виникнення насичених інформацією сайтів екологічної тематики та цілого напрямку зеленого блогінгу ("Час зважати. Блог про охорону довкілля", "зелені" блоги на сайті "Природа України"), що дозволяє усім небайдужим активно реагувати на актуальні події в сфері природоохорони.

До того ж, багатьом простим людям зараз доводиться безпосередньо стикатися з практичною природоохороною – збереженням парків і скверів біля своїх домівок, протистоянням забудовіу безпосередній близькості до житлових масивів промислових об’єктів, з попередженням інших порушень своїх екологічних прав та природоохоронного законодавства.

У цій боротьбі за свої права та права природи роль екологічного журналіста важко переоцінити. Широке висвітлення цих та інших гострих проблем дозволяє попередити негативні наслідки, забезпечує наявність громадського контролю і прозорості прийняття управлінських рішень. Так, найбільш яскравим прикладом останнього року, завдяки небайдужості журналістів, є збереження від майже повного знищення заказника «Жуків острів». А скільки природних об'єктів ще чекають порятунку?

Ще одним важливим аспектом в екологічній журналістиці є довгостроковий характер багатьох екологічних проблем. Для розуміння і вирішення екологічних проблем потрібні систематичні наукові дослідження, додаткові кошти з бюджету. Це не завжди в інтересах влади, яка приходить лише на 4-5 років. На жаль, цього року перед українцями знову постало екологічне лихо - паводокв західному регіоні країні, зокрема в Карпатах, проблема, яка вимагає грунтовного  підходу і якісного довгострокового вирішення. Відслідковування ситуації, аналітичні висновки, контроль над впровадженням в життя передвиборчих обіцянок політиків – ось ще одна важлива функція екологічного журналіста сьогодні [19].

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМАТИКА ЕКОЛОГІЇ ЗМІ: ЗАРОДЖЕННЯ, РОЗВИТОК, МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Підрозділ 1.1 Методологія наукової діяльності

Методологія наукової діяльності – сукупність методів дослідження, що застосовується в науці відповідно до специфіки об*єкта її пізнання. Метод – спосіб пізнання явищ, прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності. Існують такі методи наукових досліджень: описовий, метод аналізу документальної інформації, спостереження та опитування [17, 11]. Проаналізовані публікації дають підстави твердити, що екологічна криза вписується в загальну тенденцію духовної спустошеності, морального нігілізму, недієздатності демократичних інституцій, зниження рівня інтелекту, руйнування сім’ї та інші небезпечні явища, серед яких і деантропологізація (обездуховлення людини на тлі деградації довкілля). А втрата духовного компаса (тобто культури сприйняття світу), нав’язування постулатів предметної свідомості, плаского позитивізму, неминуче призводять до самодеструкції і журналістики, яка вимушена діяти переважно постфактум (оскільки залежна від комерціалізації та монополізації). Найголовніші дискурсивні елементи, які моделюють світоглядну матрицю, або переінакшені, або спрофановані, або звульгаризовані. Вони розмивають стрижень розуміння суті процесів і явищ, тенденцій розвитку світу. Як і на Заході, так і посткомуністичному просторі медійна сфера ще не зуміла виховати в кожної людини органічну потребу відчувати себе часткою природи. Враховано й негативний закордонний досвід (суто інформаційне зазначення проблеми, брак філософських розмислень, пошуку істини) [4].

На думку українського дослідника В.С.Скляра , до екополітичних стратегій належать:

· – технократична (вирішення екологічних проблем на основі розвитку науки і технологій),

· – утилітаристська (принцип "ліквідації наслідків"),

· – ліберальна (ринкові відношення, але "природний" регулятор взаємодії суспільства й природи),

· – плановоцентралізована тощо.

Як зазначено, наприклад, у законодавчих актах Європейської Спільноти: "Екологічна політика Спільноти має на меті:

· підтримувати довкілля, зберігати його та поліпшувати його якість;

· сприяти захисту людського здоров'я;

· гарантувати обачне та раціональне використання природних ресурсів" [9].

"Екологія – система знань про взаємовідносини організмів рослинного і тваринного світу й середовища їх існування." Одне з найкоротших визначень екології дає американський учений Одум, який називає її біологією навколишнього середовища. Сьогодні екологія вивчає також взаємодію людини та біосфери, суспільного виробництва з довкіллям тощо [16].

Відомий еколог із Санкт-Петербурга, професор Новіков, маючи ще й гарне почуття гумору, зібрав деякі вирази, котрі з"явилися в пресі в 1970-ті роки: "екологічна жилетка", "екологічний велосипед" і навіть "екологічна порнографія".

На думку низки російських дослідників (А.Кочиннева, О.Берлова, В.Колесникова), функціями журналіста, що займається висвітленням проблем довкілля, є такі:

 інформаційна: надання аудиторії даних про стан навколишнього середовища, інформування про існуючий чи потенційний ризик для здоров"я людини й екосистем;

 просвітницька: ознайомлення читачів з основними законами екосистем, із небезпекою і негативними наслідками антропогенного впливу на довкілля; встановлення взаємозв"язків між окремими явищами, що спричиняють зміну клімату чи виникнення іншого ризику для здоров"я людей;

 організаційна: "стимулювання" населення до прийняття тих чи інших рішень, до конкретних дій;

 контролююча: інформуючи про діяльність влади, підприємств, котрі забруднюють навколишнє середовище, журналіст допомагає громадянам реалізувати право на інформацію про стан довкілля і захищати право на існування в безпечному світі.

Поки журналісти винаходили черговий, на цей раз "екологічний велосипед", стан природи погіршувався. До вирішення цих проблем долучалося все більше фахівців із різних галузей, що призвело до ще більшої плутанини. Термін "екологія" набував популярності. Авторитетні науковці сприяли його популяризації й винайшли вже навіть "екологію душі".

На думку філософів Ф.М.Канака та Т.В.Гардашука, екологічні питання при першому наближенні видаються простими й однозначними.

Український філософ, дослідник екологічної політики М.І.Хилько вважає, що в сучасних умовах форми охорони природи набувають більш універсального характеру. На порядку денному постала велика кількість проблем, пов"язаних із виробленням специфічних засобів захисту людини від шкідливого впливу нею ж створеного штучного оточення, тобто по суті – нового середовища її проживання. Саме на цьому етапі все частіше замість терміну "охорона природи" використовується новий – "захист навколишнього середовища". Це, на думку деяких дослідників, є новою формою охорони природи. Протиставлення поглядів щодо використання понять "охорона природи" й "охорона навколишнього середовища" останніми роками не підтримується, оскільки, як вважає В.Соколов, "в основі обидва поняття відбивають єдиний процес – здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження тієї самої природи, поза якою людина просто немислима... і на сучасному етапі розвитку суспільства "природа" і "навколишнє середовище" дуже близькі за змістом, і в найближчій перспективі вони виявляються еквівалентними".

Якщо розмірковувати не про семантичний обсяг названих понять, а про суть тенденції розвитку, то з таким твердженням можна погодитись, оскільки воно відображає динаміку розширення змісту виразу "охорона природи".

Філософія буття
Стара	Нова
Довкілля, природні ресурси безмежні, тому вичерпавши потрібне в одному місці, можна пересуватися в інше й продовжувати споживати стільки, скільки хочеш (або можеш).	Визнання незаперечного факту обмеженості природних ресурсів. Рециклічність, оптимальність і найширше використання відновних ресурсів допоможе запобігти їх виснаженню.
Життя людей можна зробити кращим завдяки постійному нарощуванню наших матеріальних достатків і прибутків.	Життєва цінність – це не проста сума наших загальних банківських рахунків.
Вартість будь-якого проекту визначалася сумарною властивістю матеріалів, необхідної енергії, праці, тобто на першому плані була економічна доцільність, вигода.	Вартість проекту – це не просто сума вартості енергії, праці й сировини, це, у першу чергу, екологічні збитки, вартість погіршення людського здоров'я та стану екосистем.
Природа має бути переможена.	Ми повинні знати, розуміти природні процеси й співпрацювати з Природою, ураховуючи її закони.
Нові технології допоможуть вирішити всі наші проблеми.	Тільки розумне поєднання нових технологій із зусиллями кожного члена суспільства у вирішенні природоохоронних заходів допоможе вийти з глобальної екологічної кризи.
Людина стала над природою, відокремилась від неї і повинна керувати природними процесами.	Ми – невід\'ємна частка природи, Всесвіту й мусимо керуватися законами Природи, поважати всі елементи довкілля. Усі інші живі істоти – такі самі рівноправні члени біосфери, як і ми.
Відходи є неприємним, але неминучим продуктом людської діяльності.	Відходів не має бути взагалі. Як і в Природі, де відходи одних організмів є ресурсами інших, так і в людській діяльності вони повинні органічно вписуватися в природний кругообіг речовин.

Науковці хоча й погоджуються з тим, що поняття "природа" та "навколишнє середовище" дуже подібні, зауважують: поняття "природа" значно ширше. Автор одного з екологічних посібників В.С.Джигирей зауважує: "Навколишнім середовищем називають ту частину земної природи, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті й виробничій діяльності".

Варто звернути увагу й на значення слів "оточуюче" та "навколишнє". Словосполучення "оточуюче середовище" сприймається як стилістично невправне. У матеріалах екологічної спрямованості йдеться саме про "навколишнє середовище".

Визначившись з цими термінами, звернемо увагу на те, яким чином журналісти оцінюють уже сам стан навколишнього середовища. Розглянемо різницю між кризою, катастрофою та аварією.

Екологічна криза – критичний стан довкілля, що загрожує існуванню людини. Формується як результат хижацького використання основних природних ресурсів та інтенсивного забруднення навколишнього середовища. Є одним із проявів загальної кризи [2].

Екологічна катастрофа – вкрай незадовільна зміна умов природного середовища на великій території, що виникає в результаті дії руйнівних природних і антропогенних сил і супроводжується великою екологічною втратою – масовою загибеллю живих організмів, зруйнуванням екологічних систем і деградацією природних територіальних комплексів [2].

Підрозділ 1.2 Історія та досвід вітчизняних та іноземних мас-медіа у висвітленні екологічної проблематики

Одна з найболючіших проблем сьогодення в Україні та й в усьому світі – зростаюче забруднення довкілля. Журналісти одними з перших звернули увагу на це й вимушені були зробити цю тематику постійною в пресі, адже природа є запорукою всього нашого життя.

Тривалий час термін "екологiя" був відомий хіба що фахівцям. Уперше його використав німецький біолог Ернст Геккель у 1866 р. Дещо символічно, що перша частина слова в перекладi з грецької означає "дiм". "Логос" – наука. Отже, стати мудрими хазяями в нашому домі ми можемо лише за умови опанування науки про нього.

Фундаментальну специфіку екології визначено її міждисциплінарним статусом. Вона має зв'язки, наприклад, з історією і філософією, із соціологією і математикою, фізикою та хімією, правом і психологією, економікою і біологією, етикою та естетикою, демографією і природокористуванням. На думку багатьох дослідників, екологія є природною і гуманітарною наукою. Як природна – вона не може виключити людину, а як гуманітарна – не може бути відокремлена від природи.

Екологічна рівновага на планеті є передумовою виживання людини. Працівникам засобів масової інформації необхідно усвідомити це в першу чергу, аби потім донести цю істину до кожного. Журналісти мають оволодівати екологічними знаннями й поширювати їх у суспільстві. Саме тому екологічна освіта є однією з передумов їхнього професіоналізму.

У Порядку Денному на ХХI сторіччя, що його було прийнято на конференції ООН у Ріо-де-Жанейро, підкреслено: "ЮНЕСКО, ЮНЕП та університети повинні постійно доповнювати навчальну програму для майбутніх журналістів з теми охорони природи й розвитку".

Біля джерел природоохоронного руху в усьому світі стоять саме журналісти та письменники. Підтвердження цьому є в різних країнах. Поштовхом для розвитку екологічної політики і журналістики стала діяльність науковця, журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон. Вона дослідила протягом багатьох років отруєння довкілля хімікатами, особливо пестицидами. Висновки було оприлюднено в книзі "Безмовна весна". Спочатку хімічна індустрія спробувала запобігти впливу цього видання на громадськість, придбавши його примірники. Проте книга вже стала бестселером. Позиція журналістки та письменниці мала величезний вплив на громадськість. Тоді з'явилися і природоохоронні громадські ініціативи.

Саме люди мистецтва з естетичним (універсальним, екологічно-культурним) ставленням до природи глибоко відчували суспільну потребу в оптимізації й соціоприродної взаємодії та всіма доступними засобами сприяли формуванню екологічної культури суспільства: прозою і римою, художніми та документальними кінострічками, публіцистичними статтями й усними виступами.

Екологічна освіта журналістів потребує значно більшої уваги, ніж їй приділено сьогодні. На жаль, такий стан викликано поки що недостатньою розробкою відповідних програм та посібників на українському матеріалі, браком викладацьких кадрів, готових працювати з цією тематикою, слабкими матеріальними ресурсами вищих навчальних закладів.

Сучасна екологічна криза набрала глобального характеру. Цим зумовлена активізація екологічної тематики в ЗМІ України, покликаної не лише інформувати громадян про можливу небезпеку, а й знаходити шляхи її усунення, подавати уроки екологічної профілактики духовного здоров'я нації, формувати її екологічне мислення.

Екологічна публіцистика посідає все більше місця на екранах телебачення, в радіоефірі, на сторінках українських мас-медіа [4]. Донедавна вітчизняні вчені досить скептично ставилися до цього різновиду української журналістики. Поодинокі наукові праці О. Бєлякова , В. Бугрима , Є. Шевченка а також дисертаційні дослідження О. Бєлякова , 3. Безверхої , Д. Олтаржевського, матеріали Першої Міжнародної науково-практичної конференції «Чорнобиль у засобах інформації» (1992) порушили ряд актуальних питань екологічної журналістики, хоча про письменницьку публіцистику в них практично не йшлося [4]. Дещо краще виглядала ситуація в російському журналістикознавстві, про що свідчать праця Т. Беневоленської «Екологічні проблеми в сучасній публіцистиці» та пізніші розвідки

Л. Коханової , А. Кочинєвої, О. Берлової, В. Колесникової. Проте в Україні екологічна журналістика своїм народженням та вершинними здобутками багато в чому завдячує письменницькій публіцистиці. Олесю Гончару належить значний пріоритет у цьому напрямку журналістики. На тлі глобальних проблем, з якими стикнулося людство на рубежі XX— XXI століть, дослідження екологічних мотивів у письменницькій публіцистиці постає досить актуальним і перспективним напрямком вітчизняного журналістикознавства [3, 40].

Поштовхом для розвитку екологічної журналістики можна вважати діяльність журналістки й письменниці зі Сполучених Штатів Америки Рейчел Карсон, яка у своїй книзі «Мовчазна весна», 1962 року, показала світові наслідки масового застосування пестицидів і агрохімікатів для довкілля [4]. Ця непересічна людина, зібравши великий фактичний матеріал, закликала науковців, що працювали в галузі сільського господарства, та урядовців відмовитись від повсюдного отруєння планети пестицидами, а громадськість – змінити ставлення до ролі людини в природі. Активна громадська позиція і широке висвітлення проблеми перемогли шалений спротив виробників небезпечних хімікатів – використання сумнозвісного ДДТ було майже повністю заборонене в США у 1972 році.Через активність Америки та Скандинавії екологічні проблеми прийшли до Організації Об'єднаних Націй. У 1972 році в Стокгольмі пройшла всесвітня конференція, яка наголосила важливість вирішення екологічних проблем в усьому світі та стимулювала розвиток екологічної політики [8].

Якщо політику визначають як мистецтво управління державою, або як організацію суспільства, що знаходиться під владою , то "екологічна політика – система заходів, спрямована на забезпечення якості навколишнього середовища, відтворення природних ресурсів і створення відповідних екологічних умов для життя населення. За характером здійснення виділяють такі види: глобальна, державна, локальна; за засобами здійснення – адміністративна та за допомогою економічних (ринкових) методів регулювання. Глобальна – здійснення комплексу заходів з поліпшення якості середовища, які мають планетарний (глобальний) характер; державна – забезпечення якості середовища шляхом законодавчих актів, методів адміністративного втручання та економічних механізмів у межах певної держави " [8].

У Міжнародній організації журналістів створено клуб

працівників засобів масової інформації, що займаються проблемами

екології. У 1994 році відбувся конгрес Міжнародної федерації екологічних

журналістів. Для успішного розвитку екожурналістики в Україні також

необхідна інтеграція творчих сил у міжнародні організації.

Співробітництво екологів та журналістів покликано сприяти кращому й

більш повному інформуванню громадськості з проблем навколишнього

середовища, особливо з тих із них, які мають міжнародне значення.

Сьогодні Інститут журналістики Київського національного університета

імені Тараса Шевченка єдиний вуз України, де висвітлення екологічних

проблем вивчається з 1995 року. Але й тут кількість годин порівняно

невелика, а сам термін "екологічна журналістика" ще досить скептично

сприймається вітчизняними журналістикознавцями. Хоча, для порівняння, у США понад 30 вузів готують фахівців за спеціальністю "екологічна

журналістика". А в Україні курси з екологічної журналістики існують лише

в Києві та на факультеті журналістики Таврійського екологічного

інституту.

Екологічні кризи перетворили екологічну журналістику на журналістику

катастроф, яка вимагає розслідувань та опрацювання складної наукової

інформації. Тому журналістам усе частіше бракує екологічних знань. Як їх

отримати? Чи стане екологічна журналістика складовою професіональної

підготовки? Відповіді на ці питання шукають як професіонали ЗМК, так і

викладачі вузів.

Проблем у журналістів, котрі пишуть про стан довкілля, вистачає. Це,

зокрема, засвідчив і міжнародний семінар "Екологічна журналістика:

практика та методологія", що проходив у Києві 2000 року. Його

організували проект "Громадянська освіта" в Україні та IREX ProMedia.

Розглядалася роль ЗМК у формуванні громадської думки з екологічних

проблем, зокрема з питань ядерної енергетики. Як реалізуються екологічні

права громадян, доповів лідер громадської організації "ЕкоправоКиїв"

Борис Васільківський. Він розповів про парадоксальну ситуацію, коли

журналісти скоріше напишуть про акцію із збирання сміття громадськістю,

ніж про виграну нею судову справу проти адміністрації, винної в появі

цього сміття та примушеної його прибрати. Олександр Стегній, завідувач

відділу соціальнополітичних досліджень СоцисГеллап Україна, зазначив, що головний ворог екології в нашій країні це бідність.

Журналісти, котрі постійно висвітлюють екологічну тематику, мали змогу

обговорити серед колег власні матеріали. Наприклад, про висвітлення

екологічної ситуації в Миколаївській області розповіла Наталя Музика з

"Вечірнього Миколаєва", а на Житомирщині журналісти Олександр Ігонінта Сергій Бекета. Про свій досвід повідомили також Ніна Полуцька з

Білоруської ділової газети" (Гродно) та Микола Крисковець

з "Комсомольской правды" в Украине". Володимир Кузнецов показав фільми про ЧАЕС та сучасний стан "саркофагу" [1, 77]. Тамара Малькова розповіла про випуски екологічних новин "Зеленого досьє" у співпраці з англійською службою БіБіСі. Про західний досвід та навчання екожурналістів відповідальності доповіла Діана Ердж Форзац, викладач Центральноєвропейського університету в Будапешті.

Було прийнято резолюцію, в якій учасники закликають більше уваги

приділяти екологічній освіті журналістів та забезпечувати вільний доступ

до екологічної інформації в Україні не лише на словах.

Відзначено, що останнім часом в українських масмедіа кількість

матеріалів про стан довкілля зростає, але здебільшого це пов'язано з

екологічними негараздами та катастрофами. Загальний рівень обізнаності