ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….	3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНОГО АСПЕКТУ ПРИСЛІВ’ЇВ………	5
1.1. Прагматичні аспекти досліджень в сучасній лінгвістиці…………….	5
1.2. Прислів’я як особливий вид фразеологічних одиниць……………….	8
1.3. Комунікативно-прагматичний аспект прислів’їв як фразеологічних одиниць………………………………………………………………………..	12
РОЗДІЛ 2. ПРИСЛІВЯ ЯК ПРАГМАТИЧНО МАРКОВАНІ ОДИНИЦІ…..	17
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….	23
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………	25

ВСТУП

Мова  це цілий світ з властивою йому структурою, системою цінностей, проблемами і переживаннями. Прислів'я та приказки, фразеологізми, неологізми, крилаті вирази та інші засоби роблять мову більш яскравою, образною, насиченою  і таким чином, стимулюють комунікативну, пізнавальну і естетичну мотивацію до оволодіння мовою.

Прислів’я являють собою елемент народної творчості, який дозволяє стисло й образно висловити народну мудрість, відобразити історію і світогляд народу, його звичаї, традиції, звичаї і ціннісні орієнтири. У них здоровий глузд і гумор, емоційна виразність і здатність виражати почуття і настрій, національну своєрідність і глибинe культури народу  носія цієї мови.

Прислів’я надають можливість познайомитися з життям і культурою народу, для якого дана мова є рідною, переконують нас в тому, що у різних народів можуть бути однакові погляди і моральні цінності. Вивчення прислів’їв сприяє розумінню менталітету та національного характеру носіїв цієї мови. Прислів’я охоплюють велику частину людського досвіду.

В. П. Феліцина визначає прислів’я як ціле завершене судження, яке завжди має яскравий емоційний ореол.

В англійській мові живуть сотні прислів'їв. Вони створювалися багатьма поколіннями людей, розвивалися і удосконалювалися протягом століть. Необхідно відзначити, що багато англійських прислів’їв багатозначні, що робить їх важкими для тлумачення і порівняння. Проте, важливо пам’ятати, що, складаючись у різних історичних умовах, англійські прислів’я для вираження однієї і тієї ж або подібної думки часто використовували різні образи, що, у свою чергу, відбивають різний соціальний уклад і побут народу і часто не є абсолютними еквівалентами.

Питаннями походження прислів’їв і приказок займалися вітчизняні і зарубіжні вчені-лінгвісти: Ш. Арора, Р. Рейдаут, К. Уіттінг, А. Тейлор, М. Ф. Аліференко, Ф. С. Бацевич, В. В. Виноградов, І. Р. Гальперін, Є. О. Журавльова, В. А. Маслова, Г. Л. Пермяков, М. М. Шанський та інші.

Актуальність обраної теми зумовлена чітко вираженим потужним комунікативно-прагматичного потенціалом пареміологічних одиниць в цілому та прислів’їв зокрема, що і обумовлює їхнє частотне вживання у мовленнєвій діяльності людини.

Матеріалами дослідження виступають художні та публіцистичні тексти з частим вживанням прислів’їв.

Мета роботи  комплексне вивчення прислів’їв в англійському дискурсі з урахуванням структурно-семантичних та комунікативно-прагматичних аспектів.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі вирішується ряд завдань:

1. обґрунтування теоретико-методологічних засад дослідження;

2. визначення особливостей прислів’їв на ряду з іншими фразеологічними одиницями;

3. визначення джерел англійських прислів’їв;

4. виявлення та опис комунікативно-прагматичних особливостей прислів’їв.

Об’єктом дослідження виступають англійські прислів’я.

Предметом дослідження є комунікативно-прагматичний аспект англомовних прислів’їв.

Методи дослідження: кількісний, текстовий, синергетичний, структурний, функціональний.

Теоретична значущість роботи полягає в розширенні знань про комунікативно-прагматичний аспект прислів’їв.

Практична значущість дослідження виявляється в можливості використати результатів при викладанні спецкурсів.

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження комунікативно-прагматичного аспекту прислів’їв

1.1. Прагматичні аспекти досліджень в сучасній лінгвістиці

Мовленнєва діяльність є одним із центральних елементів життєдіяльності людини, а кожна діяльність пов'язана з деякою метою. Мовленнєва діяльність  не виключення: в її основі лежать певні мотиви, і вона незмінно спрямована на досягнення певних цілей. Як відзначає О. Г. Почепцов, вивчення мови в дії, тобто не як деякого утворення, позбавленого будь-якої функції, а як одного з найважливіших знарядь, що людина використовує у своїй діяльності, є основною ознакою прагматики.

Термін «прагматика» був введений у науковий ужиток одним із засновників семіотики  загальної теорії знаків  Ч. Моррісом. Він розділив семіотику на семантику  вчення про відношення знаків до об'єктів дійсності, синтактику  вчення про відносини між знаками, і прагматику  вчення про відношення знаків до їх інтерпретаторів, тобто до тих, хто користується знаковими системами. Прагматика, таким чином, вивчає поведінку мовних знаків у реальних процесах вербальної комунікації.

Прагматика  це вплив засо­бів на інформаційну та світоглядну системи адресата; вивчення інструкції, яку адресант дає адресатові; функція дискурсу в екстра­лінгвіс­тичному контексті; визначення типів мовленнєвих актів та характеристика ознак мовленнєвого контексту [7]. Також прагматику розглядають як наукову дисципліну, що досліджує мову як форму соціальної дії, як інтеракцію між комунікантами в конкретних ситуаціях спілкування.

Ф. С. Бацевич визначає прагматику як напрям сучасної лінгвістики, який ґрунтується на виявленні та описі функціонування суб’єктивного чинника в Мові, Мовленні та Комунікації як модусах існування живої природної мови [16].

Н. Д. Арутюнова трактує прагматику як область дослідження в семіотиці і мовознавстві, в якій вивчається функціонування мовних знаків у мовленні [20, c. 64].

Вищезазначені дефініції є різними за звучанням, але суть залишається незмінною: прагматика  це наукова дисципліна, що вивчає вживання мови в реальних процесах вербальної комунікації. Вивчення прагматики висловлювань становить важливу область мовних знань, тому що володіння мовою вимагає не тільки уміння будувати висловлювання (мовна компетенція), але й уміння правильно вживати їх в актах мовлення для досягнення необхідного комунікативно-функціонального результату (комунікативна компетенція).

Людське мислення, відображаючи в мові об'єктивний світ, вносить елемент суб'єктивності, обумовлений складним характером пізнавальної діяльності людини. Суб'єктивний елемент зберігається на рівні мовної інтерпретації думки і впливає на процес відображення зовнішнього світу у мовній системі: залежно від глибини пізнання людиною реального світу, від правильного бачення його, цей світ буде представлятися в мові в більш-менш адекватному вигляді. З цього випливає, що метою лінгвопрагматики є вивчення мови в контексті  соціальному, ситуативному тощо, тобто дослідження мови як засобу комунікації.

Межі прагматичної теорії і практики ще не цілком визначилися і залишаються досить розмитими, проте вони відображають тісну взаємодію лігнвопрагматіки з такими областями гуманітарного (і власне лінгвістичного) знання, як теорія мовних актів, дискурс-аналіз, а також соціо-, етно- і психолінгвістика, антропологія та ін.

До кола питань, якими займається прагматика, відносять проблеми, пов'язані з суб'єктом мовлення (мовцем), адресатом (слухачем), стратегією і тактикою мовної поведінки, також досліджуються форми мовного спілкування, відносини між комунікантами, інтерпретація мови і перформативні висловлювання [8, c. 5].

Лінгвістична прагматика тісно пов'язана з соціолінгвістикою і психолінгвістикою, з філософією природної мови, теорією мовних актів, функціональним синтаксисом, лінгвістикою тексту, аналізом дискурсу, теорією тексту, а також (в останні роки) з когнітивної наукою, з дослідженнями в галузі штучного інтелекту, загальною теорією діяльності, теорією комунікації.

У лінгвопрагматиці можна виділити дві течії: перша орієнтована на систематичне дослідження прагматичного потенціалу мовних одиниць (текстів, пропозицій, слів), а інша  спрямована на вивчення взаємодії комунікантів у процесі мовного спілкування.

Представники першого напряму розглядають питання про встановлення меж між семантикою і прагматикою (Р. Познер, Дж. Р. Серль, Н. П. Анісімова). Досліджуються значення мовних одиниць, топікалізація умови істинності пропозицій / висловлювань та їх зв'язок з контекстом тощо, але не зачіпаються проблеми мовних функцій мовних висловлювань і ситуативно обумовлена ​​сторона виражених в них пропозицій.

Другий напрямок лінгвістичної прагматики на початку 70-х років ХХ століття змикається з теорією мовних актів. Проявляється інтерес до максим Г. П. Грайса. Особлива увага приділяється правилам мовного спілкування, що організовують чергування мовленнєвих ходів комунікантів в діалозі, структурування та впорядкування у змістовому і формальному аспектах дискурсу, що визначає вибір мовних засобів і побудови висловлювань відповідно до вимог кількості, якості та релевантності переданої інформації, адекватного способу її передачі, визначення статусних ролей комунікантів та тощо.

Отже, під лінгвопрагматикою розуміють закріплене в мовній одиниці відношення адресанта до дійсності, до змісту повідомлення та адресата.