1. Слова праслов’янського, старослов’янського та українського походження

В цій групі лінгвістичних термінів нараховується 111 лексичних одиниць, в основі яких лежать праслов’янські, старослов’янські або українські корені. До складу цієї групи входять слова, котрі на перший план не були термінами, але загальновживаними словами (мова, голос, слово, ясна, сила) та які найчастіше називають частини тіла, предмети, явища та процесуальні дії, пов’язані з функціонуванням мови.

до слів із праслов’янським коренем треба ввести, наприклад, терміни наголос – наголошування - приголосний (основа від псл. *golsъ); іменник, приіменний (псл. корінь *jьmę); слово – дієслово – словник – словотвір - висловлення (слова із псл. коренем *slovos); мова – мовознавство – мовець (основою таких слів виступає праслов’янський корінь *mluva); діяч (псл. *dějati); склад – складник – прикладка (псл.*klasti); речення - наріччя (псл. *rekti); відміна – відмінювання – заміна (псл.*měnjati), звучність – милозвучність – благозвучність (псл.*zvǫkъ); оповідь – повідомлення (псл.*věděti); спосіб (псл.*sъposobъ, первісно утворено з прийменникаsъ «з»і виразу po sobě«за собою»); уособлення (псл.*osobь); довільність (псл.*volja); уподібненння (псл.*doba, стсл. подоба); придих ­(псл.*dychati); наступ (псл.*stǫpati); єдинозакінчення (псл.*konьcь); єдинопочаток (псл.*počęti); перервний – перервність (псл.*rъvati). Назви частин тіла як ясна (походять від псл. слова *desn) та надгортанник (псл.*grtanь) мають походження вже віндоєвропейській мові.

Важливу роль у становленні української лінгвістичної термінології виконували праслов’янські дієслова, на основі яких сформовано багато лінгвістичних термінів напозначення дії або результатів дії, наприклад: *dati, davati –додавання; *legti –прилягання; *stati –протиставлення; *vrtěti– звертання; *znakъ – означення (означуюче, означуване, багатозначність); *pьsati - розписування; *bьrati– вибір; *pustiti– опущення; *raziti – вираження; *terti– тертя.

Що стосується числівників, за допомогою яких виникають терміни-композити або які є основою інших термінів, то вони також мають свій початок у праслов'янській мові, наприклад – много: множина (псл. *mъnogъ); багато: багатозначність (псл.*bogatъ); два: двослівний (псл.*dъva); один: однина, одномовність (псл.*edinъ, стсл. єдинъ).

Терміни старослов’янського походження представлені меншою кількістю слів. Доних слід зараховувати терміни азбука (утворений за зразком грецького слова άλφάβητος з назв двох перших літер абетки); прикмета (слово, яке походить від церковнослов’яньского кметь). Старослов’янські корені містять також деякі слова напозначення процесів, як приєднання (єдин – єднати).

Значна кількість власне українських термінів, які виникли на основах зазначених мов, з’явились в лінгвістичній термінології в середині ХІХ століття. Йдеться саме про такі терміни, як прислівник, прикметник, дієслово, сполучник. До слів, створених вукраїнському середовищі без безпосереднього впливу іншої мови, з опрацьованого матеріалу можна включити також термін абетка (власне українська назва азбуки, остання побудована калькуванням під впливом назви алфавіт, як уже зазначалось вище).

Як видно, переважна більшість простих українських термінів має свій початок ще вдобі праслов’янської мовної спільності (приблизно 80% усіх термінів цієї групи). Уменшій кількості представлені слова старослов‘янсього та українського походження. Слід зазначити, що хоча нові терміни створені вже в українській мові, їх джерелами постійно залишились давні слова.