Вступ

Вивчення земельного права України – це важлива і невід’ємна частина земельно-правової освіти студентів землевпорядників. Особливого значення набуває знання земельного права в сучасний період – час становлення, розвитку і зміцнення державності, прискорення реформування земельних відносин.

Виняткова роль належить земельному праву у зв’язку з розширенням використання землі як інтегрованого і диференційованого об’єкта правового регулювання, врахування її функціонального призначення як основного засобу виробництва у сільському, лісовому та інших галузях господарювання, як операційної бази системи розселення, шляхів і засобу формування біосфери людини та інших живих організмів і неживої біоти.

Земельне право направлене на поглиблення знань студентів про природні та набуті земельні права людини, зокрема про можливі права власності громадян, юридичних осіб, розуміння необхідності виваженої юридичної кваліфікації форм реалізації та захисту юридичних земельних прав.

Відповідно до навчального плану студентами розробляється курсовий проект на тему: «Розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будь-яких потреб». Для розробки даного проекту необхідно грунтовно опрацювати відповідні статті Земельного кодексу України та засвоїти процесуальний порядок виконання робіт з відведення земель для різних потреб.

Проект землеустрою щодо відведення складається з дотриманням вимог Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, Водного кодексу України, Кодексу України «Про надра», законів України «Про землеустрій», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про основи містобудування», «Про охорону навколишнього середовища», «Про природно-заповідний фонд України», постанов Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», «Про затвердження порядку вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів», положень, інструкцій та наказів Державного комітету по земельних ресурсах з питань регулювання земельних відносин при вилученні (викупі), наданні земельних ділянок для будь-яких потреб.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки вирішує питання:

• вилучення земельної ділянки у землекористувачів;

• викуп земельної ділянки у власників землі;

• надання земельної ділянки у власність;

• надання земельної ділянки в оренду, у тому числі зі зміною цільового призначення;

• зміна цільового призначення земельної ділянки, що знаходиться у власності фізичних і юридичних осіб;

• розмежування земель державної та комунальної власності.

Відведення земельної ділянки здійснюється в одну або дві стадії. В одну стадію − коли відведення земельної ділянки не потребує погодження питань, пов’язаних із вилученням (викупом) земель, а саме:

• розміщення об’єкта передбачене затвердженим в установленому порядку генеральним планом розвитку населеного пункту і для надання земельної ділянки не потрібне вилучення (викупу);

• будівництво об’єктів здійснено, але відсутні документи для відведення земельних ділянок;

• передбачається розширення території об’єкта без права забудови та зміни її цільового використання з вилученням (викупом) земельної ділянки.

При необхідності погодження місця розташування об’єкта відведення здійснюється у дві стадії. Перша стадія передбачає підготовку та затвердження матеріалів погодження місця розташування об’єкта та умов вилучення (викупу) земельної ділянки, а друга − розробку проекту землеустрою щодо відведення.

У дві стадії відведення земельних ділянок здійснюється у випадках, коли передбачається нове будівництво або розширення території з метою капітального будівництва (розширення виробництва, здійснення житлового будівництва тощо), для видобутку корисних копалин або розширення площі для таких цілей та в інших випадках.

При виконанні даного курсового проекту відведення здійснюється у дві стадії.

Після відведення земельної ділянки студенти здійснюють підготовку документів, які підтверджують право власності (Державний акт) або право користування (Договір оренди).

1. Надання земель у власність або користування та їх вилучення (викуп).

1.1 Компетенція органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у галузі земельних відносин.

Згідно статті 3 Земельного Кодексу України «Регулювання земельних відносин»:

1.Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відпо­відно до них нормативно-правовими актами.

2.Земельні відносини, що виникають при викори­станні надр, лісів, вод, а також рослинного і тварин­ного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Правове регулювання земельних відносин здійсню­ється в першу чергу Конституцією України, норми якої є нормами прямої дії, тобто звернення до суду для за­хисту конституційних прав і свобод особи можливе безпосередньо на підставі Конституції навіть у разі відсутності інших нормативних актів. Вона як Основ­ний Закон країни є нормативно-правовим актом, що має найвищу юридичну силу. У Конституції врегульовані найбільш принципові і найважливіші суспільні земель­ні відносини.

Так, в ст. 13 встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ре­сурси, які знаходяться в межах території України, при­родні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власно­сті українського народу.

В ст. 14 Конституції зазначе­но, що право власності на землю набувається і реалізу­ється громадянами, юридичними особами та державою. Крім того, даною нормою земля проголошена основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави — ст. 142 основного Закону встановлено, що земля може знаходитись і у власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у міс­тах.

Конституція (ст. 92) також передбачає, що найбільш важливі екологічні, в тому числі й земельні, відносини, зокрема, засади використання природних ресурсів, ви­ключної (морської) економічної зони, континентально­го шельфу, а також відносини екологічної безпеки, повинні регулюватися виключно законами.

Зазначені принципові положення, які знайшли своє закріплення на конституційному рівні, є основою для прийняття відповідного земельного законодавства.

Чинний Земельний кодекс України, — спеціаль­ний законодавчий акт, прийнятий Верховною Радою 25 жовтня 2001 року у відповідності з Конституцією, теж регулює земельні відносини. Він набрав чинності з 1 січня 2002 року. Із змісту ч.І ст. 3 Земельного ко­дексу випливає, що цей кодекс має переважну юридич­ну силу в регулюванні земельних відносин перед ін­шими нормативно-правовими актами. Виняток стано­вить лише Конституція України, якій притаманна най­вища правова сила. Крім того, регламентації земель­них відносин присвячені також інші нормативно-пра­вові акти, прийняті відповідно до Конституції та Зе­мельного кодексу України. Їх головне призначення — конкретизація та деталізація земельно-правових поло­жень, закріплених Основним Законом держави та Зе­мельним кодексом України. Ці нормативно-правові акти можуть бути різними за формою (закони і підзаконні акти). Але об'єднує їх те, що всі вони присвячені регламентації земельних відносин.

В ч.2 ст. З Земельного кодексу проведено розмежу­вання земельного та спеціального поресурсового зако­нодавства, що регулює суспільні відносини щодо вико­ристання та охорони інших природних ресурсів. Ма­ються на увазі, зокрема, відповідні нормативно-право­ві акти (кодекси та закони) про надра, ліси, води, рос­линний і тваринний світ, атмосферне повітря та ін.

Законом закріплено правило про те, що земельні відносини, які виникають при використанні надр, лі­сів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря регулюються Земельним кодексом, а також спеціальними нормативними актами, якщо останні не суперечать Земельному кодексу. Редакція цієї норми така, що вона забезпечує пріоритет Земель­ного кодексу як спеціального джерела, яким регулю­ються земельні відносини. Земельний кодекс допускає регламентацію земельних відносин, що виникають у сфері використання та охорони інших природних ре­сурсів, спеціальним поресурсовим законодавством за умови, що воно не буде суперечить кодексу.

Що ж стосується лісових, водних суспільних відно­син, а також відносин, що виникають при використан­ні та охороні надр, тваринного та рослинного світу, ат­мосферного повітря та інших природних ресурсів, то вони регулюються відповідним природноресурсовим законодавством (лісовим та водним кодексами, кодек­сом про надра, законами «Про тваринний світ», «Про рослинний світ» тощо).

2. Умови вилучення (викупу) земельних ділянок у власників землі та землекористувачів і умови надання земель для несільськогосподарських потреб.

Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що перебуваєпід особливою охороною держави. Право власності наземлю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами,юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Питання вилучення (викупу) земель регулює глава 4 Земель­ного кодексу України. Вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям про­водиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад на­родних депутатів.

Вилучення земель проводиться за рішенням сільської, селищної Ради народних депутатів: із земель сіл і селищ для усіх потреб, за винятком ви­падків, передбачених законодавством; за межами сіл і селищ у разі передачі їх у власність або надання в користування для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарсь­кого використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індиві­дуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, тра­диційних народних промислів, крім випадків, передбачених законодавством.

Вилучення земель (крім ріллі і земельних ділянок, зайня­тих багаторічними насадженнями) у межах міста для усіх потреб провадиться за рішенням міської Ради народних де­путатів, за винятком випадків, передбачених законодав­ством.

Вилучення земель на території району за межами населе­них пунктів для надання їх у тимчасове користування для сільськогосподарського використання в порядку, а також для передачі у власність або надання у користування для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться за рішенням районної, міської, в адміністративному підпоряд­куванні якої є район, Ради народних депутатів.

Вилучення земель на території області за межами населе­них пунктів провадиться за рішенням обласної Ради народ­них депутатів у разі їх надання: для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; для будівництва промислових підприємств, інших несільськогосподарських потреб.

У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення (викуп) земельної ділянки або у разі відмови місцевої Ради народних депутатів у її вилученні ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку. При за­доволенні позову рішення суду, арбітражного суду є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, що посвідчує право власності або право корис­тування землею.

Викуп земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, для державних і громадських по­треб проводиться Радами народних депутатів за рахунок їх бюджетів.

За межами населених пунктів, крім випадків надання зе­мель для будівництва лінійних об'єктів, вилучення ріллі, зе­мельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронно­го, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства, до­пускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.

Вилучення ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторіч­ними насадженнями, у межах міст для усіх потреб допус­кається за рішенням Верховної Ради України.

Вилучення особливо цінних продуктивних земель (чорно­земи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових по­родах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглин­кові грунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середиьоглибокі; підзолисто-дернові суглинкові фунти; торфовища середньоглибокі і глибокі і глибокі осу­шені; коричневі грунти Південного узбережжя Криму; дер­нові глибокі грунти Закарпаття), земель сільськогосподарсь­ких науково-дослідних установ і навчальних закладів для не­сільськогосподарських потреб, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубо­проводів, нафтових і газових свердловин та виробничих спо­руд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, за­повідників, національних, дендрологічних та меморіальних парків, ботанічних садів, поховань і археологічних пам'яток не допускається.

Законодавством України може бути заборонено вилучення інших особливо цінних продуктивних земель.

Підприємства, установи і організації, заінтересовані у ви­лученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування попередньо узгодити із власниками землі і землекористувачами та місцевими Радами народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те органами дер­жавного управління щодо охорони і використання земель місце розташування об'єкта, розмір ділянки та умови її ви­лучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку те­риторії, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх інших об'єктів, умови проживання населення і охорону навколишнього середови­ща.

Вибір земельних ділянок для розміщення об'єктів прова­диться у встановленому порядку підприємствами, установа­ми і організаціями, заінтересованими у їх відведенні.

Попереднє погодження місць розташування об'єктів, розмірів намічуваних для вилучення (викупу) земельних діля­нок та умов їх відведення проводиться місцевими Радами народних депутатів, які мають право вилучати ці ділянки.

Попереднє погодження місць розташування об'єктів на землях, що вилучаються за рішенням Верховної Ради Украї­ни, а також об'єктів власності інших держав, міжнародних організацій та іноземних юридичних осіб проводиться Вер­ховною Радою України.

Підприємства, установи і організації, заінтересовані у ви­лученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопо­таннями про попереднє погодження місць розташування об'єктів до відповідної місцевої Ради народних депутатів. Клопотання щодо об'єктів, розміщення яких погоджує Вер­ховна Рада України, подаються до обласної, Київської, Се­вастопольської міської Ради народних депутатів.

До клопотання додаються необхідні матеріали та розрахун­ки.

Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає у місячний строк клопотання і дає підприємству, установі, організації дозвіл на підготовку матеріалів попереднього по­годження місця розташування об'єкта.

Підприємство, установа, організація погоджують найбільш доцільне місце розташування об'єкта, розміри намічуваної для вилучення земельної ділянки та умови її вилучення (ви­купу) із власником землі або землекористувачем, районни­ми (міськими) землевпорядним, природоохоронним і сані­тарним органами, органом охорони культурної спадщини, органом архітектури і подають відповідні матеріали до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає їх і погоджує місце розташування того об'єкта, під який має право вилучати земельну ділянку.

Якщо попереднє погодження місця розташування об'єкта проводиться районною, обласною Радою народних депутатів або Верховною Радою України, сільська, селищна, міська Рада народних депутатів готує свій висновок і подає матер­іали на погодження до районної, міської, в адміністратив­ному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депу­татів.

Районна (міська) Рада народних депутатів розглядає у місячний строк ці матеріали і погоджує місце розташування того об'єкта, під який має право вилучати земельну ділян­ку, або подає свій висновок до обласної Ради народних де­путатів.

Обласна Рада народних депутатів розглядає подані матері­али і погоджує місце розташування об'єкта, під який вилу­чення земельної ділянки проводиться цією Радою.

Матеріали попереднього погодження місця розташування об'єкта, що проводиться Верховною Радою України, пода­ються обласною, Київською, Севастопольською міською Радою народних депутатів із своїм висновком до Кабінету Міністрів України, який розглядає їх у місячний строк і по­дає свої пропозиції до Верховної Ради України.

Матеріали попереднього погодження місця розташуван­ня об'єкта повинні включати: викопіювання з проекту рай­онного планування або проекту планіровки та забудови міста, копію плану земельної ділянки з нанесенням на ній варіантів розміщення об'єкта із зазначенням загальної площі, яку необхідно вилучити. Вказуються також склад угідь земельної ділянки, що вилучається, та умови її відве­дення.

2. Виникнення, перехід і припинення права власності чи користування земельною ділянкою.

Надання земельних ділянок у приватну власність і постійне користування громадянам та юридичним особам здійснюється із земель державної або комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом.

Підставами набуття права власності на землю громадянами та юридичними особами є передача земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться в разі:

1) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

2) одержання земельної ділянки внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій;

3) одержання земельної ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

Надання в користування земельної ділянки, що перебуває у власності або в користуванні іншої особи, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, визначеному Земельним кодексом (ст. 149).

Право власності на земельні ділянки може виникати також на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Покупцями земель сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути громадяни України, які повинні мати не тільки цивільно-правову, а й спеціальну (земельну) дієздатність, тобто здатність своїми діями набувати земельних прав і створювати для себе обов´язки щодо використання та охорони земель. Обов´язковим елементом земельної дієздатності є громадянство України, а додатковими складовими земельної дієздатності є спеціальна сільськогосподарська кваліфікація або досвід роботи в сільському господарстві.

Юридичні особи можуть бути покупцями земель сільськогосподарського призначення, якщо їх установчими документами передбачено ведення сільськогосподарського виробництва.

Переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають громадяни України, які постійно проживають на території відповідної місцевої ради, де здійснюється продаж земельної ділянки.

Укладення інших угод з метою набуття права власності на земельні ділянки здійснюється згідно із Цивільним кодексом з урахуванням вимог Земельного кодексу.

Земельне законодавство передбачає порядок передачі земельних ділянок у власність та користування.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо прватизації земельної ділянки приймається в місячний термін.

Приступати до використання земельної ділянки можна лише після встановлення її меж у натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право на неї. Таким документом є державний акт на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, який підлягає державній реєстрації.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам та юридичним особам також на підставі договору оренди. Зазначені правовідносини регулюються законом «Про оренду землі».

Припинення права власності та користування земельною ділянкою, як і його виникнення, відбувається на підставі певних юридичних фактів.

Земельний кодекс дає вичерпний перелік підстав припинення права власності і користування земельною ділянкою (статті 140, 141 ЗК).

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є:

1) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

2) смерть власника земельної ділянки за відсутністю спадкоємця;

3) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

4) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

5) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

6) конфіскація за рішенням суду;

7) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених Земельним кодексом;

8) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

9) неусунення допущених порушень земельного законодавства в термін, встановлений вказівками уповноважених органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

1) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

2) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом;

3) припинення діяльності державного чи комунального підприємства, організації та установи;

4) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

5) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

6) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Важливими гарантіями прав землекористувачів є встановлений законом порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, саме: в разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення і видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк.

Якщо в зазначений термін порушення не були усунені, на особу накладається адміністративне стягнення і надається додатковий 30-денний термін для припинення правопорушення чи усунення його наслідків.

У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою.

Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

2. Характеристика вихідної земельно-кадастрової інформації.

Система земельно-кадастрової інформації є сукупністю взаємопов'язаних між собою елементів, що включають організаційно-правові, технологічні, економічні, методичні та інші облікові заходи, яким властива узгодженість, цілеспрямованість та єдність інформаційного простору і які характеризують земельний фонд з точки зору його правового положення, кількісного і якісного стану та економічної цінності.

Державний земельний кадастр містить інформацію про землі всіх категорій і ведеться за єдиною методикою з дотриманням принципу сумісності з лісовим, водним та іншими кадастрами. Обов'язок систематизації, вивчення і зберігання даних про землю, а також видання матеріалів земельного кадастру, які підлягають опублікуванню і передачі відомостей в зацікавлені міністерства і відомства покладений на Державний комітет України по земельних ресурсах, оскільки управління процесом володіння, користування і розпорядження землею неможливе без обширної інформації про її правовий, кількісний, якісний стан і народногосподарську цінність.

Ці питання важливі для реалізації державної земельної політики, формування ринку землі, зокрема, для проведення її купівлі-продажу або застави необхідна інформація про стан земельного ринку, що включає характеристику всіх учасників земельних відносин щодо конкретної ділянки землі та дані про земельну ділянку.

З огляду на те, що земельно-кадастрова інформація містить об'єктивну оцінку стану земель, вона є основою для аналізу існуючого стану землекористування і його відповідності критеріям раціональності й екологічної безпечності.

Особливого значення у згаданому контексті набуває цілісність земельно-кадастрової інформації, взаємозв'язок її екологічних та економічних складових. Ця характеристика найбільше властива сучасним системам земельно-кадастрової інформації, які, по-перше, сформувалися у процесі тривалої історичної еволюції і, по-друге, пріоритетно орієнтовані серед всього іншого, на еколого-економічне вивчення земель. Необхідно також відзначити, що оцінка стану використання земель лише за окремими показниками земельно-кадастрового обліку, як правило, не може бути достатньо інформативною, а отже, обґрунтованою.

Щоб одержати земельно-кадастрові відомості, використовують різні

методи, які залежать від призначення показників земельного кадастру. Для обчислення площ земельних ділянок проводяться зйомки місцевості, для визначення показників природних властивостей ґрунтів – обстеження земель, а для економічної їх оцінки – збирання, оброблення й аналіз статистичних даних про господарське використання земель.

У вихідній земельно-кадастровій інформації вказують:

- відомості про земельні ділянки, власника або землекористувача, за рахунок яких передбачається відведення: кадастровий номер земельної ділянки, форма власності на землю та її код згідно з УКФВЗ, цільове використання землі та його код згідно з КВЦПЗ, загальна площа та грошова оцінка земельної ділянки;

- відомості про земельні ділянки, які запроектовані до відведення: кадастровий номер, цільове використання, форма власності, загальна проща, експлікація, грошова оцінка;

- обмеження (обтяження) права користування на землю: тип обмежень, строк його дії;

- відомості про суб’єкти земельних відносин (назва об’єкта, місце його розташування, электронна пошта, код ЗКПО, номер рядка згідно 6-зем.

2. Порядок погодження місця розташування об’єкта.

2.1 Порядок подання клопотання про погодження місця розташування об’єкта, під який відводиться земельна ділянка.

Вибір земельних ділянок для розміщення об’єктів не проводиться у разі, коли:

1. розміщення об’єктів передбачено затвердженим проектом забудови відповідної території, місцевими правилами забудови населеного пункту;

2. будівництво об’єктів здійснено, але проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок не розроблявся;

3. передбачається розширення земельних ділянок без зміни їх цільо­вого призначення та зведення на них будівель і споруд.

Юридичні або фізичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються з клопотанням (заявою) про погодження місць розташування об’єктів до відповідної сільської, селищної, міської ради, місцевої державної адміністрації, до повноважень якої належить вирішення питання про вибір земельної ділянки та яка дає дозвіл на підготовку матеріалів. До клопотання (заяви) додаються необхідні матеріали та розрахунки.

У клопотанні зазначаються:

• обґрунтування необхідності відведення земельної ділянки;

• орієнтовний розмір земельної ділянки;

• бажане місце розташування об’єктів;

• умови вилучення (викупу) земельної ділянки;

• цільове використання.

До клопотання додаються копії установчого документа та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (нотаріально завірені), а також у разі наявності − копії матеріалів проектів будівництва об’єктів, містобудівного обґрунтування розташування об’єкта та інших проектних матеріалів щодо умов забудови земельної ділянки. Фізична особа до заяви подає копії паспорту та ідентифікаційного коду.

Сільська, селищна, міська рада, районна, Київська чи Севастопольська міська держадміністрація реєструє клопотання в день його подання з присвоєнням реєстраційного номера, розглядає клопотання і в п’ятиденний строк після реєстрації надсилає постійно діючій комісії з питань вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів утвореній відповідною радою або держадміністрацією.

У разі неможливості вибору земельної ділянки в акті зазначається мотивоване обґрунтування відмови.

Акт вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів підписується головою і членами комісії, скріплюється печатками і разом з матеріалами, що використовувалися під час його складання, передаються юридичній особі, для подання до сільської, селищної, міської ради, районної, Київської чи Севастопольської міської держадміністрації з метою прийняття відповідного рішення (розпорядження).

Підготовлені матеріали погоджуються з власником землі або землекористувачем та надаються висновки про погодження місця розташування об’єктів від районного (міського) управління (відділу) земельних ресурсів, управління (відділу) архітектури та містобудування, районної (міської) санітарно-епідеміологічної станції, управління (відділу) охорони навколишнього природного середовища та управління (відділу) культури та туризму.

Матеріали погодження місця розташування об’єкта повинні включати:

• клопотання замовника;

• викопіювання з генерального плану розвитку населеного пункту (масштабу 1:2000) або викопіювання з чергового кадастрового плану міста (масштабу 1:2000) із зазначенням червоних ліній, меж землекористувань, меж земельної ділянки, передбаченої до відведення;

• викопіювання з плану землекористування юридичної особи;

• матеріали, що обґрунтовують площу земельної ділянки та бажане її місце розташування;

• дозвіл на підготовку матеріалів погодження;

• згода власника землі чи землекористувача, у разі необхідності вилучення земельної ділянки із зазначенням умов її вилучення;

• висновки державних органів (земельних ресурсів, архітектури та ін.) із зазначенням наявності містобудівних обмежень та обтяжень і умов використання земельної ділянки

Для характеристики земельної ділянки складається вихідна земельно-кадастрова інформація, яка складається із двох частин: перша – за рахунок яких земель, друга – земельна ділянка, яка проектується до відведення, а також 2 форми № 6-зем: перша – за рахунок яких земель, друга – земельна ділянка, яка проектується до відведення.

Матеріали погодження розглядаються відповідними сільськими, селищними, міськими радами або місцевими державними адміністраціями, які приймають рішення (розпорядження) про погодження місця розташування об’єкта.

2.2 Обґрунтування необхідності відведення земельної ділянки, її розміри та склад угідь.

2.3 Екологічні та санітарно-технічні вимоги щодо розміщення об’єкта.

Комісія протягом двох тижнів після отримання матеріалів:

• обстежує бажане місце розташування об’єктів, погоджує орієнтовний розмір земельної ділянки, умови її вилучення або зміни цільового призначення з урахуванням містобудівної документації, місцевих правил забудови та комплексного розвитку території;

• вивчає питання щодо запобігання негативному впливу на навколишнє природне середовище, забезпечення формування екологічної мережі, поліпшення малопродуктивних угідь шляхом нанесення родючого шару ґрунту, знятого під час будівництва об’єктів тощо;

• пропонує інші земельні ділянки для можливого розміщення об’єктів насамперед з малопродуктивних земель та земель несільськогосподарського призначення.

Результати роботи комісії оформляються актом, у якому зазначаються:

- склад комісії;

- назва об’єкта, для розміщення якого здійснюється вибір земельної ділянки, його основні характеристики, орієнтовний розмір земельної ділянки з урахуванням перспективи її розширення тощо;

- умови вилучення (викупу) земельної ділянки;

- основні характеристики земельної ділянки (правовий режим земель, склад угідь та їх продуктивність, якісна характеристика ґрунтового покриву, наявність особливо цінних земель, будівель, споруд, багаторічних та деревно-чагарникових насаджень тощо);

- орієнтовна сума збитків, яка підлягатиме відшкодуванню власнику землі чи землекористувачу;

- орієнтовна сума втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, пов’язаних з вилученням земель;

- можливість поліпшення малопродуктивних земель шляхом нанесення родючого шару ґрунту, знятого під час будівництва об’єктів, тощо.

2.4 Погодженя місця розташування об’єкта з землевласником або землекористувачем, радами та іншими органами.

У разі неможливості вибору земельної ділянки в акті зазначається мотивоване обґрунтування відмови.

Акт вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів підписується головою і членами комісії, скріплюється печатками і разом з матеріалами, що використовувалися під час його складання, передається юридичній особі, для подання до сільської, селищної, міської ради, районної, Київської чи Севастопольської міської держадміністрації з метою прийняття відповідного рішення.

Підготовлені матеріали погоджуються з власником землі або землекористувачем та надаються висновки про погодження місця розташування об’єктів від районного (міського) управління (відділу) земельних ресурсів, управління (відділу) архітектури та містобудування, районної (міської) санітарно-епідеміологічної станції, управління (відділу) охорони навколишнього природного середовища та управління (відділу) культури та туризму.

Матеріали погодження місця розташування об’єкта повинні включати:

• клопотання замовника;

• викопіювання з генерального плану розвитку населеного пункту (масштабу 1:2000) або викопіювання з чергового кадастрового плану міста (масштабу 1:2000) із зазначенням червоних ліній, меж землекористувань, меж земельної ділянки, передбаченої до відведення;

• викопіювання з плану землекористування юридичної особи;

• матеріали, що обґрунтовують площу земельної ділянки та бажане її місце розташування;

• дозвіл на підготовку матеріалів погодження;

• згода власника землі чи землекористувача, у разі необхідності вилучення земельної ділянки із зазначенням умов її вилучення;

• висновки державних органів (земельних ресурсів, архітектури та ін.) із зазначенням наявності містобудівних обмежень та обтяжень і умов використання земельної ділянки (Додатки 5-9).

Для характеристики земельної ділянки складається вихідна земельно-кадастрова інформація (Додаток 10), яка складається із двох частин: перша – за рахунок яких земель, друга – земельна ділянка, яка проектується до відведення, а також 2 форми № 6-зем: перша – за рахунок яких земель, друга – земельна ділянка, яка проектується до відведення.

Матеріали погодження розглядаються відповідними сільськими, селищними, міськими радами або місцевими державними адміністраціями, які приймають рішення (розпорядження) про погодження місця розташування об’єкта.