Населення

Етнічний склад

На території Італії проживають італійці, німці (в області Трентіно-Альто-Адідже мешкає німецька община), французи (в області Валле-д`Аоста), словенці (в області Фріулі-Венеція-Джулія).

В багатьох італійців не можна знайти спільних фізичних особливостей. Це можна пояснити великим впливом людей різних національностей в минулому. Етруски в Тоскані, умбрійці тагреки на півдні переважали кількістю римлян, які потім «латинізували» всю країну і зберегли єдність до V ст. Євреї прибули в Італії під час існування Римської Республіки та залишилися до теперішнього часу. Після зруйнування Західної Римської Імперії, Італія зазнавала чисельних вторгнень і колонізації, що неминуче впливало на етнічний склад. В той час германські племена перетинали Альпи і оселялися на півночі, в той час, як середземноморські народи, прибуваючи з моря, колонізували південь. Візантійці переважали на сході п'ять століть, збігаючись в часі з домінуванням ломбардів (германське плем'я) в Беневенто та інших частинах материку. В IX ст. сарацини, які залишилися тут до нормандського вторгнення на почату XI ст. вдерлися в Сицилію. За нормандцями острів почали заселяти арагонійці в 1282 р. В 1720 р. Сицилія потрапила під правління Австрії.

Цей змішаний етнічний спадок частково пояснює чому сицілійці світлоокі та світловолосі в оточенні темнооких і темноволосих народів. За винятком сарацинського панування,Королівство Неаполь, що займало нижчу частину півострова, має схожу ситуацію, тоді як північна частина Італії, відокремлена від сходу Папською Державою, піддавалась набагато більшому впливові австрійців. Етнічне змішування в Італії продовжується досі. Після 1970 р. до Італії почала з'їжджатися велика кількість іммігрантів із країн, що розвиваються. Переважно жіноча міграція з Філіппін і інших азійських країн порівнюється з чоловічім припливом з північної Африки. Імміграція інших африканців та латиноамериканців також дуже значна, так само як і імміграція з деяких країн східної Європи. Взагалі, більше одного мільйона іноземців проживає на італійській території.

Мова

Офіційною мовою країни є італійська. Англійську і французьку розуміють майже скрізь у готелях, ресторанах, у туристичних бюро. Німецьку — у першу чергу в курортних зонах на півночі. Літературна італійська мова існує тільки з часів об'єднання Італії в 1860 р. Італійці повільно приймали літературну мову, говорячи переважно регіональними діалектами. Остаточна прийняття італійської мови завдячує в основному приходу телебачення, що з'явилося майже в кожному домі. Еміграція XIX—XX століть також зіграла вагому роль поширенню літературної мови: багато місцевих діалектів не мали письмової форми, зобов'язуючи італійців вчити італійську мову, аби мати можливість писати своїм родичам.

Досить значні мовні меншини розмовляють фріуланською, ладинською, сардською та німецькою мовами. Крім того, є компактні осередки поширення таких мов, як франко-провансальська, грецька, албанська й каталанська.

Демографія

Чисельність населення

1990 — 57657 тис.

1998 — 57600 тис.

2001 — 56590 тис.

2009 — 60088 тис.

Незважаючи на різноманіття історичних доль населення складових частин Італії, воно етнічно однорідне. У прикордонних районах живуть невеликі групи сусідніх народів. Найбільша — австрійсько-німецька група (близько 300 тис. чоловік) у Південному Тіролі (область Трентіно-Альто-Адідже)

Італійська мова, першоосновою якої була стародавня латина, належить до романської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Віросповідання більшості жителів — католицизм.

Демографічні показники населення Італії зараз є однотипними з показниками інших індустріально розвинених країн. Але зближення їх відбулося недавно. Швидкий ріст населення, безземелля і безробіття наприкінці XIX ст. перетворили Італію на країну постійної еміграції. За 1860—1970 рр. за кордон перемістилося 9 млн чоловік, найбільше до США, Аргентини і Бразилії. Еміграція має місце і нині.

Серед внутрішніх міграцій найбільшими є переміщення населення з аграрного Півдня до промислової Півночі і з сільської місцевості взагалі — в міста.

Густота населення

Населення Італії дуже нерівномірно розподілене по країні, середня щільність його — 189 чоловік на 1 кв. км. Найбільш густонаселені області Італії — рівнини Кампанії, Ломбардії і Лігурії, де на один  км² припадає понад 300 жителів. Це пояснюється сприятливими умовами для розвитку тут інтенсивного землеробства, різноманітної промисловості, портової діяльності і туризму. Особливою скупченістю населення відрізняється провінція Неаполь в Кампанії, де на 1 кв. км. сконцентровано 2531 людина. Гірські ж райони населені набагато рідше. Тут щільність населення падає до 35 чоловік на 1 кв. км. у посушливих і економічно слаборозвинених областях Сардінії і Базілікате щільність населенія- 60 чоловік на 1 кв. км. Містами-мільйонерами є Рим, Мілан, Неаполь і Турін. Міста, як правило, давні, багато з них існують більше двох тисячоліть.

Урбанізація

Міське населення становить 67 %. У сільській місцевості переважають села, на Півночі — хутори.