Економічні перетворення у промисловості:індустріалізація,її передумови, хід здійснення,результати в Україні.

Хоч на базі непу у середині 20-х років було в основному досягнуто рівня розвитку 1913 р., проте СРСР суттєво відставав від індустріально розвинених держав. Значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, видобувалося вугілля та нафти. Зокрема, металу в Радянському Союзі вироблялося у десять разів менше, ніж у США. Тому цілком природним стало проголошення у другій половині 20-х років курсу на індустріалізацію.

Зрештою в основу нового курсу та першого п'ятирічного плану була покладена точка зору керівництва Вищої Ради Народного Господарства, згідно з якою головним завданням вважався прорив на вирішальних ланках індустріалізації - машинобудування та металообробці. Намагання будь-якою ціною скоротити розрив з передовими країнами світу з ініціативи Й.Сталіна дещо пізніше викристалізувалось у формулу "великого стрибка" та "підхльостування країни.

Процес індустріалізації в Україні в основному збігся із загальносоюзними тенденціями, хоч і мав певні особливості. Вони були зумовлені спеціалізацією промисловості республіки в межах єдиного народногосподарського комплексу країни, наявністю великих природних багатств та структурою розміщення продуктивних сил.

Однією з особливостей здійснення індустріалізації в Україні були досить масштабні капіталовкладення у її промисловість. У 1930 р. вони досягли рівня всіх попередніх років мирного будівництва. Усього ж за роки першої п'ятирічки на промислову модернізацію України було виділено понад 20% загальносоюзних капіталовкладень. Крім того, із 35 ключових промислових об'єктів СРСР в Україні споруджувалося 12: Дніпрогес, Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний завод, металургійні заводи у Запоріжжі, Кривому Розі, Маріуполі тощо. Із 1500 промислових підприємств СРСР у роки першої п'ятирічки в Україні споруджувалося та реконструювалося понад 400.

Одним із нових суспільних явищ, тісно пов'язаних з індустріалізацією, стало розгортання соціалістичного змагання заводів і фабрик. Підтримане згори партійним керівництвом, воно мало стати постійним методом роботи. Організація змагання покладалася на профспілки, а загальне керівництво - на партію.

Форсована індустріалізація дуже швидко призвела до значних економічних перетворень та кардинальних змін у складі робітничого класу. Якщо у період промислового буму в ХІХст. на спорудження кількох десятків великих підприємств пішли десятки років, то вже наприкінці 30-х років промисловий потенціал України у 7 разів перевищував рівень 1913 р.

Не можна не враховувати також деякі негативні побічні явища, супутні процесам технічної реконструкції. Незбалансованість планів економічного розвитку, сталінське "підхльостування" країни на практиці почали ототожнюватися з жорстокою централізацією управління, призводили до згортання непу та утвердження позаекономічних регуляторів у народному господарстві. Ці явища були свідченням небажання та нездатності переважної більшості директорського корпусу поєднувати централізоване управління з ринковими регуляторами. Наслідком стало заперечення ринкової рівноваги в економіці, що особливо далося взнаки в період заготівельної кризи у 1928 р. та в наступні роки.