2. Київська Русь та її місце в історії українського народу

1. Утворення і політичний розвиток давньоруської держави, її перші правителі

 Теорії походження Київської Русі

Норманська теорія(Г.Байєр та Г.Міллер: державність на землі Київської Русі принесли вихідці із Скандінавії – нормани, які вели активну військову, торгову й політичну діяльність. Нині норманістська теорія втрачає своє наукове значення.

Антинорманська теорія (М.Ломоносов., М. Костомаров, В.Антонович, М.Грушевський, Д.Багалій):

– східні слов'яни були в змозі самостійно утворити свою державу;

– що державність – це результат тривалого соціально-економічного, політичного, культурного розвитку, тобто вони мали всі необхідні внутрішні передумови;

– державотворчі процеси у східних слов’ян розпочалися ще до появи варягів;

– з'явившись на східнослов'янських землях, варяги переслідували свої власні інтереси: захоплення торговельних шляхів, обкладення даниною місцевого населення і т.п.

Компромісна (природно-історична) теорія: держава на українських землях почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. Цей процес був складним і тривалим, його перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні.

Хозарська теорія. Її автор професор Гарвардського університету О.Пріцак, який виводить коріння Київської держави з Хозарського каганату.

Походження терміна “Русь” Походження цього терміна на сьогодні ще остаточно не з'ясовано. Прихильники норманської теорії вважали , що Русь отримала назву від “ Руотси” – це фінська назва шведів у середині XI ст. Антинорманісти стверджували, що назва “Русь” слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні . На думку істориків Б.Д.Лановика, М.В.Лазаровича, з VII ст. цим терміном називали групу східнослов'янських племен Середнього Подніпров'я (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина). Першими серед східнослов'янського населення стали називати себе русама поляни. Деякі науковці вважають, що поляни перебрали на себе ім'я одного із племен, що проживало уздовж річки Рось. З розширенням Київської Русі, цей етнонім, що став їх самоназвою і поширився на всю територію розселення східнослов'янських племен.

Утворення держави Київська Русь

Протягом VII-VIII ст. союзи східнослов'янських племен перетворювалися на протодержавні утворення – племенні княжіння, які згодом об’єдналися у державу. До утворення Київської Русі у східних слов'ян існувало 14 великих племінних об'єднань.

Князювання Олега (882 -912 рр.).

Основні внутрішньополітичні заходи Олега :

– створив опорні пункти центральної влади в племінних князівствах;

– установив порядок стягнення данини з підвладних Києву земель;

– залучив війська підкорених племен до спільних походів;

– вів оборонне будівництво залог на кордонах;

– відновив культ язичницьких богів на Русі, за що волхви прозвали його Віщим.

Зовнішньополітичні заходи:

– підпорядкував Києву племена деревлян, сіверян, радимичів, східних хорват, дулібів, тиверців, кривичів;

– підкорив північні неслов'янські племена – чудь і мерю;

– здійснив вдалий похід на уличів (885 р.);

– узяв в облогу Константинополь (907 р.), уклав вигідний торговий договір з Візантією (911 р.), за умовами якого руським купцям дозволялося жити у передмісті Константинополя протягом шести місяців і виходити до міста без зброї групами не більш 50 осіб, що задовольнило їхні торгові інтереси;

– організував і здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на узбережжя Каспійського моря;

– домовився з варягами про припинення їхніх набігів на Русь за умови сплати русичами щорічно данини в розмірі 300 гривень.

Загинув Олег у 912 р. під час походу проти Арабського халіфату на південно-західне узбережжя Каспійського моря.

Розвиток Київської Русі в роки князювання Ігоря (912-945 рр.). Після смерті Олега на чолі Давньоруської держави став син Рюрика – Ігор.

Основні внутрішньополітичні заходи:

– прагнув посилити централізацію держави, збільшуючи особисту владу в союзі з дружинною верхівкою;

– організував військовий похід проти деревлян, які хотіли відділитися від влади Києва після смерті Олега;

– намагався збільшити данину з підлеглих племен (за ці спроби був убитий у 945 р. деревлянами на чолі з князем Малом).

Зовнішньополітичні заходи :

– протягом трьох років боровся з уличами, зруйнував їхню столицю – Пересічень, але остаточно їх підкорити не зміг;

– поширив владу Києва на східний Крим і Тамань, де було Тмутараканське князівство;

– здійснив два військових походи проти Візантії (похід 941 р. завершився поразкою, а похід 945 р. – укладенням нового, менш вигідного за попередній, договору, згідно з яким держави обмінювалися посольствами, Русь зобов'язувалася не претендувати на кримські володіння Візантії, не мати застави в гирлі Дніпра);

– воював проти кочовиків-печенігів, з якими 915 р. уклав мирну угоду (920 р. печеніги порушили її).

Широкомасштабні воєнні походи поглинали значні ресурси і вимагали від держави постійного напруження сил, що підштовхувало князя збільшувати данину. Одне з таких повторних збирань данини (у 945 р.) привело до повстання деревлян, під час якого було вбито Ігоря.

Князювання Ольги (945-964 рр.)

Внутрішня політика :

– запровадила фіксовані норми податків з феодальнозалежного населення ( при отриманні данини, яку тепер збирали спеціально направлені представники київської адміністрації, вони керувалися певними уставами);

– розділила територію держави на погости (області) для збору данини (данину доставляли в укріплені пункти). Все це свідчило про те, що здійснено перехід від полюддя до нової системи державних податків;

– заснувала нові міста й села, організувала розбудову Києва і захист столиці від печенігів;

– сприяла поширенню християнства на Русі, але за її часів християнство не стало офіційною релігією;

– позитивним за часів діяльності Ольги було поширення опорних пунктів адміністративної і судової системи на всі підвладні Києву землі племінних княжінь. Тобто, було започатковано формування чіткої системи управління державою і створення державного апарату.

Основні зовнішньополітичні заходи :

– намагалася забезпечити інтереси своєї держави шляхом мирної дипломатії. У 946 та 957 роках вона здійснила дипломатичні візити до Константинополя, в ході яких укладено союзницькі угоди, обговорювалися питання християнізації Русі (сама Ольга була охрещена під час одного з візитів у візантійському Софіївському соборі);

– активізувала відносини із західноєвропейськими державами. У 959 р., намагаючись проводити багатовекторну політику, дистанціюватися від залежності Константинополя, вона активізує відносини з Німеччиною (обмінялася посольствами, запросила священників). Однак місія латинських місіонерів, що діяли на Русі у 961-962 рр., завершилася невдачею – під загрозою фізичної розправи з боку язичників вони змушені були рятуватися втечею. Ця невдача в релігійній реформі серйозно нашкодила авторитету Ольги, послабила її позиції.

Князювання Святослава (964-972 рр.).

Серед внутрішньополітичних заходів найбільш вагомими було зміцнення централізованої влади. З цією метою у 969 р. замінив місцевих племінних правителів київськими намісниками: для зміцнення своєї влади Святослав розділив князівства між своїми синами. Намісником у Києві став старший син Ярополк, у Новгороді – Володимир, у деревлянській землі – Олег. Ця реорганізація управлінської системи не тільки поклала початок адміністративній реформі, а й була важливою складовою створення могутньої Дунайсько-Дніпровської держави. За задумом Святослава, князівська резиденція мала бути перенесена в Переяславці на Дунаї

Святослав дотримувався язичництва, але не забороняв приймати хрещення усім бажаючим.

У зовнішньополітичної діяльності Святослава особлива активність була зосереджена у воєнній сфері, зокрема на Сході. Протягом 964 – 966 рр. він досягає значних успіхів:

– підкорює Києву в’ятичів, які сплачували данину хозарам;

– перемагає хозарських союзників – волзьких булгар та буртасів (мордву);

– завдає поразки Хозарському каганату, оволодівши його столицею м. Ітиль;

– примушує підкоритися племена ясів (осетинів) і касогів (адигів) на Північному Кавказі.

Ослаблення та занепад Хозарського каганату мали неоднозначні наслідки: з одного боку – сприяли консолідації східнослов'янських племен у межах Київської Русі ; з іншого – падіння Хозарії відкрило шлях на Русь кочовим народам Сходу, передусім печенігам.

У 968 р. Святослав активізував свою діяльність на Заході, де йшла війна між Візантією і Болгарією, причому він виступає на стороні Візантії, в результаті чого була отримана перемога над Болгарією. Але Візантія була стурбована посиленням Київської Русі, не бажала мати такого могутнього сусіда і для її послаблення підбурила печенігів до військових дій проти Святослава.

Звістка про облогу печенізькими ордами Києва (968 р.) змусила Святослава вирушити на допомогу столиці своєї держави. Хоча кочівники за короткий час були вигнані з Подніпров'я, але їхні напади свідчили про наростання печенізької загрози.

У 969 р. Святослав розпочав другий похід на Балкани, в ході якого він не тільки повернув собі втрачені позиції в Болгарії, а й просунувся вглиб Візантії. Проте візантійському імператору вдалося зупинити Святослава. У 971 р. він уклав під Доростолом мирну угоду, згідно з якою брав на себе зобов’язання не воювати з Візантією, та відмовлявся від претензій на Болгарію та Крим.

Навесні 972 р. , повертаючись з невдалого походу, Святослав поблизу дніпровських порогів попав у засідку печенігів і трагічно загинув.