18. Розвиток мистецтва у хviii ст

У XVII-XVIII ст. важливу роль у розвитку національного художнього мистецтва відігравали мистецька школа при Києво-Печерській лаврі та Києво-Могилянська академія. Визначним мистецьким осередком у Харкові були «додаткові класи» при Харківському колегіумі, які фактично були справжньою академією мистецтва.

Розквіт світського портретного живопису припадає на другу половину XVIII століття. Саме тоді багато талановитої української молоді навчалося та працювало в Петербурзькій академії мистецтв. Найвідоміші художники Росії того часу Дмитро Левицький — родом з Києва, Володимир Боровиковський — із Миргорода. Українцями були творець історичного жанру російського академічного мистецтва Антон Лосенко (уродженець Глухова) та видатний скульптор доби класицизму І. Мартос з Ічні Чернігівської губернії.

Творчість Д.Левицького підняла портретне мистецтво Російськоі імперії до рівня західноєвропейських митців. Магнатська родина Воронцових вважала його за родинного майстра та добре платила за портрети його пензля. А портрети шляхетних смолянок стали унікальною серією портретів всьго 18 століття, як і прижиттєвий портрет філософа Дені Дідро, що позував Левицькому в Петербурзі.

19. Освіта і культурне життя XIX ст.

Українська культура XIX ст.У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20 % площі) і Російською (80 %) імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі. Тобто на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.

Освіта.Вирішальною передумовою формування української національної різночинної інтелігенції став розвиток освіти. У XIX столітті нові потреби управління й економічного розвитку, особливо з появою капіталістичних відносин, примусили уряд спеціально займатися питаннями освіти. Що стосується України, то на її території власна традиція широкої шкільної освіти була перервана. Якщо на початку XVIII століття практично кожне українське село мало початкову школу, то до його кінця, після закріпачення селян, вціліли лише одиничні школи, які утримувалися на кошти батьків. У XIX столітті система освіти почала розвиватися у рамках загальнодержавної російської політики. У 1804 році видкрилася перша в Україні Одеська комерційна гімназія. Всього в Україні у першій половині століття діяло 1320 парафіяльних і повітових шкіл та училищ, відкрито 19 гімназій, навчалося близько 4 тис. учнів. У 1830 році в Одесі видкрито першу в Україні У стані справжнього занепаду перебувала освіта у Західній Україні. Уряд Австро-Угорщини проводив колонізаторську політику. У Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою, у Галичині — німецькою і польською, на Буковині — німецькою і румунською. Формально у 1869 р. тут було введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років, однак переважна частина населення (від 55 до 75 %) залишалася [[неписьменість|неписьменною]

У 1834. був відкритий Київський університет, першим ректором якого став відомий український вчений;— М. Максимович. Він заохочував і особисто брав участь у збиранні українського фольклору, вивченні пам'яток старовини. У 1865відкрився Одеський університет|університет]] у Одесі, у 1898 р. — Київський політехнічний інститут, 1899 — Катеринославське вище гірниче училище (нині Національна гірнича академія України). На західноукраїнських землях основними центрами науки були Львівський (заснований 1661 р.) і Чернівецький (1875 р.) університети, заняття в яких велися польською і німецькою мовами.