- •Контрольні питання з Історії держави і права зарубіжних країн для студентів і курсу усіх форм навчання Частина і
- •1. Предмет і метод науки історії держави і права зарубіжних країн та її місце в системі юридичних наук.
- •2. Специфічні риси політичної організації давньосхідних суспільств (Східна деспотія).
- •3. Державний лад Вавилона в часи Хаммурапі.
- •4. Загальна характеристика Законів царя Хаммурапі, їхня структура.
- •5. Правовий статус основних груп населення за Законами царя Хаммурапі.
- •6. Регулювання майнових відносин за Законами царя Хаммурапі.
- •7. Злочин і покарання за Законами царя Хаммурапі.
- •8. Суспільний і державний лад Стародавнього Єгипту.
- •9. Основні джерела для вивчення історії Індії із середини II - до середини I тисячоріччя до н. Е.
- •10. Державний лад Стародавньої Індії і положення індійських царів в імперії Маур’їв.
- •11. Загальна характеристика Законів Ману.
- •12. Регулювання майнових відносин за Законами Ману.
- •13. Злочин і покарання за Законами Ману.
- •14. Основні риси суспільного і державного ладу Стародавнього Китаю. Реформа Шан Яна.
- •15. Джерела й основні риси права Стародавнього Китаю.
- •16. Утворення Афінської держави. Реформи Тесея.
- •17. Реформи Солона і Клісфена в Афінах. Плутарх про реформи Солона. Аристотель про реформи Клісфена.
- •18. Державний лад Афін у V–IV ст. До н. Е. Реформи Ефіальта і Перикла.
- •19. Рабовласницька демократія в Афінах у V ст. До н. Е. Народні збори. Рада п’ятисот. Геліея.
- •20. Суспільний і державний лад Спарти.
- •21. Основні риси Афінського права.
- •22. Періодизація історії держави і права Риму.
- •23. Виникнення держави в Стародавньому Римі. Реформи Сервія Туллія.
- •24. Правове положення населення Римської республіки.
- •25. Державний лад Римської республіки.
- •26. Характеристика принципату і домінату як двох етапів в історії Римської імперії.
- •27. Джерела Римського права найдавнішого періоду.
- •28. Джерела Римського права класичного періоду (преторське право і право народів).
- •29. Законодавство римських імператорів класичного періоду — найважливіше джерело права (едикти, рескрипти, декрети, мандати).
- •30. Джерела Римського права посткласичного періоду (Інституції Юстиніана, Дигести, Кодекс).
- •31. Зобов’язальне право класичного і посткласичного періодів Риму. Розподіл договорів на основні групи.
- •32. Публічне і приватне право класичного і посткласичного періодів Риму.
- •33. Право приватної власності за Законами XII таблиць.
- •34. Делікти за Законами XII таблиць.
- •35. Манципація — спосіб відчуження речей за Законами XII таблиць.
- •36. Сільські сервітути за Законами XII таблиць.
- •37. Нексум — договір позики в Римі за Законами XII таблиць.
- •38. Злочин і покарання в Стародавньому Римі за Законами XII таблиць.
- •39. Процес у Стародавньому Римі за Законами XII таблиць.
- •40. Ранньофеодальна франкська монархія. Реформи Карла Мартелла.
- •41. Державний лад франків при Меровінгах.
- •42. Походження Салічної правди і її загальна характеристика.
- •§ 1. Якщо хтось вкраде молочне порося і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол.
- •§ 4. Якщо хтось вкраде річну свиню і буде викритий, засуджується до сплати 120 ден., що становить 3 сол., не враховуючи вартості вкраденого і відшкодування збитків.
- •§ 3. Якщо ж до переселенця протягом 12 місяців не буде ви сунуто протесту, він має залишитися недоторканним, як й iнші сусіди.
- •43. Злочин проти особистості по Салічній правді.
- •§ 2. Якщо ж вбитий не перебував на королівській службі, вбивця засуджується до сплати 24 тис. Ден., що становить 600 сол.)
- •§ 2. Якщо ж у нього покалічена рука залишиться висіти, засуджується до сплати 2 тис. 500 ден., що становить 62,5 сол.
- •§ 3. Якщо хтось відірве великий палець на руці або на нозі, засуджується до сплати 2 тис. Ден., що становить 50 сол.
- •§ 5. Якщо ж хтось відірве другий палець, саме той, яким натягують лук, засуджується до сплати 1 тис. 400 ден., що становить 35 сол.
- •§ 1. Якщо хтось назве іншого виродком, засуджується до сплати 3 сол.
- •44. Судовий процес у Франкській державі.
- •§ 2. Якщо ж хтось, викликавши іншого до суду, сам не з'явиться і якщо його не затримає будь-яка законна перешкода, засуджується до сплати 15 сол. На користь того, кого він викликав до суду.
- •§ 4. Якщо ж відповідач буде зайнятий виконанням королівської служби, він не може бути викликаний до суду).
- •45. Виникнення і розвиток сеньйоральної монархії у Франції. Реформи Людовіка IX.
- •46. Станово-представницька монархія у Франції в XIV–XV ст. Генеральні штати.
- •47. Зміни в правовому положенні станів у період абсолютної монархії у Франції.
- •48. Джерела феодального права у Франції.
- •49. Джерела права на півдні Франції (рецепція римського права, міське право, канонічне право, королівське законодавство).
- •50. Основні риси права феодальної власності на землю у Франції.
- •51. Державна регламентація виробництва і торгівлі у Франції в період абсолютизму.
- •52. Сімейне і спадкове право у Франції в XVI–XVII ст. (майорат).
- •53. Каральний характер кримінального права у Франції в XVI–XVII ст.
- •54. Судовий процес феодальної Франції.
- •55. Утворення і розвиток ранньофеодальної держави в Англії.
- •56. Норманське завоювання і його вплив на суспільний лад Англії в XI–XIII ст. Реформи Генріха II.
- •57. Утворення станово-представницької монархії в Англії. Виникнення парламенту.
- •58. Прийняття Великої хартії вольностей 1215 р. В Англії і її основні положення.
- •59. Абсолютна монархія в Англії і її особливості.
- •60. Правове положення різних груп населення Англії по Великій хартії вольності 1215 р.
- •61. “Загальне право” і судовий прецедент у феодальному праві Англії.
- •62. “Суди справедливості” і “право справедливості” у феодальному праві Англії.
- •63. Злочин і покарання за феодальним правом Англії.
- •64. Становлення і розвиток ранньофеодальної держави в Німеччині. “Священна Римська імперія”.
- •65. “Золота булла” 1356 р., видана німецьким імператором і чеським королем Карлом IV.
- •66. Органи станового представництва в Німеччині (рейхстаг і ландтаг).
- •67. Особливості абсолютизму в Німеччині.
- •68. Саксонське і Швабське зерцала.
- •69. “Кароліна” як найважливіше джерело права феодальної Німеччини в XVII ст.
- •70. Еволюція суспільного і державного ладу Візантії. Імператор і центральний державний апарат.
- •71. Загальна характеристика і джерела права у Візантії.
- •72. Кодификація Юстиніана у Візантії.
- •73. Роль Еклоги у Візантійський судах.
- •74. Законотворча діяльність візантійських імператорів македонської династії (іконопочитателів) Василя I і Лева VI. Прохірон.
- •75. Виникнення феодальної держави в Болгарії. Закон Судний людям.
- •76. Виникнення Сербської держави. Законник Стефана Душана.
- •77. Виникнення і розвиток Арабського халіфату.
- •78. Особливості суспільного і державного ладу Арабського халіфату.
- •79. Джерела мусульманського права. Коран, Суна, Іджма, Фетва, Кияс, Фірмани.
- •80. Право власності за мусульманським правом.
- •81. Шлюбно-сімейне і спадкове право за мусульманськими законами.
- •82. Злочин і покарання за мусульманським правом.
- •83. Особливості розвитку феодальної держави в Китаї.
- •84. Джерела права феодального Китаю.
- •85. Особливості розвитку феодального суспільства і держави в Японії.
- •86. Джерела права феодальної Японії.
- •87. Передумови утворення Російської централізованої держави. Місце церкви в цьому процесі.
- •88. Правове положення населення Росії в XV ст. Розвиток процесу покріпачення селянства.
- •89. Формування і зміцнення самодержавної влади в Московській державі. Боярська дума.
- •90. Розвиток російського феодального права. Судебники 1497 р. І 1550 р. Загальна характеристика.
- •91. Форми феодальної власності на землю за Судебниками 1497 р. І 1550 р.
- •92. Злочин і покарання по Судебниках 1497 р. І 1550 р.: поняття, види.
- •93. Станово-представницька монархія в Росії. Земські собори: склад, компетенція.
- •94. Соборне уложення 1649 р.: історія прийняття, джерела.
- •Глава XI "Суд про селян" встановлює повне і загальне закріпачення селян.
- •95. Правове положення населення за Соборним уложенням 1649 р.
- •Глава XVI Соборного уложення узагальнила всі існуючі зміни у правовому статусі помісного землеволодіння:
- •96. Злочин і покарання за Соборним уложенням 1649 р.
- •Глава XXII Соборного уложення, "Указ, за які провини кому чинити смертна кара, і за які провини смертю не стратити, а чинити, покарання" передбачає покарання за злочин проти особистості.
4. Загальна характеристика Законів царя Хаммурапі, їхня структура.
У 1901 р. французька археологічна експедиція, розкопуючи м. Сузи в Еламі (на схід від Вавилона), виявила базальтовий стовп, з усіх боків вкритий клинописом. Ця унікальна знахідка була відкриттям найдавнішого у світі зводу законів, укладеного за часів царювання Хаммурапі.
Природно, що для Вавилонії було неприйнятним право Шумера, започатковане законодавчою діяльністю царів III династії Ура. Необхідність створення зводу законів для своєї держави усвідомлював вже другий цар І вавилонської династії Сумулаї-лу, про закони якого згадується у документах його спадкоємців.
Хаммурапі у своїх законах намагався сформувати і закріпити суспільний лад держави, панівною силою в якій мали бути дрібні та середні рабовласники. Свідченням того, якого великого значення надавав Хаммурапі своїй законодавчій діяльності, є те, що він розпочав її ще на початку свого правління: другий рік його царювання названий роком, коли він дав право країні. Щоправда, цей ранній збірник законів не дійшов до нас; відомі науці закони Хаммурапі були розроблені наприкінці його царювання.
Ці закони були увічнені на великому чорному базальтовому стовпі. Зверху на лицьовому боці стовпа зображений цар, який стоїть перед богом Сонця Шамашем — покровителем суду.
Нижче наведено текст законів, що заповнює обидва боки стовпа. Він має три частини. Перша частина — це великий вступ, в якому Хаммурапі проголошує, що боги передали йому царство я того, щоб «сильний не пригноблював слабкого». Далі йде перелік благодіянь, вчинених Хаммурапі для міст своєї держа-ви. Серед них згадуються міста крайнього півдня на чолі з Лар-сою, а також міста, розташовані уздовж середньої течії Євфрату і Тигру, зокрема Марі, Ашшур, Ніневія. Отже, базальтовий стовп із законами Хаммурапі був зведений вже після перемоги Хаммурапі над Римсіном і підкорення земель уздовж середньої течії Євфрату і Тигру, тобто на початку 30-х років його правління. Можна припустити, що копії законів були виготовлені для всіх великих міст його царства. Після вступу йдуть статті законів, які завершуються докладним висновком.
Пам'ятка збереглася у цілому добре. Лише статті останніх стовпчиків лицьового боку стовпа стерті. Вочевидь, це було зроблено за велінням еламського царя, який перевіз після сво-го вторгнення у Дворіччя цю пам'ятку з Вавилонії доСузи, де вона і була знайдена. На підставі слідів, що збереглися, можна встановити, що на вискобленому місці було 35 статей. А загалом пам'ятка мас 282 статті. Завдяки копіям, знайденим у роз-копаних стародавніх бібліотеках Ніневії, Ніппура, Вавилона тощо, можна відновити більшу частину знищених статей.
Закони Хаммурапі охоплюють численні правові питання, пов'язані з життям вавилонського суспільства. Перші п'ять ста-і и (їх нумерація встановлена сучасними вченими) присвячені судочинству. Статті 6—13 визначають покарання за вчинення Крадіжки і способи її виявлення. Статті 14—20 спрямовані про-ін викрадення дітей і рабів та переховування рабів-утікачів. У цих статтях визначено також розмір винагороди за спіймання раба-утікача. В статтях 21—25 розглядаються різні випадки грабежу. Статті 26—41 регулюють обов'язки і права воїнів, причому особливо детально висвітлюються питання їх землеволодіння. Статті 42—47 визначають права і обов'язки осіб, які орендують землю. Наступні п'ять статей (48—52) встановлюють межі права лихваря на врожай заставленого йому поля.
Статті 53—56 передбачають покарання за недбале використання іригаційної системи. Статті 57 і 58 захищають власників полів від шкоди, заподіяної стадами. Статті 59—66 вирішують різні питання, пов'язані з володінням садами, в тому числі питання про право лихваря на врожай із саду його боржника. Наступні статті, які містяться у пошкоджених стовпчиках тексту, присвячені частково питанням володіння будинками і будівельними ділянками, частково різним видам лихварства. У статтях 100—107 йдеться про тамкарів та їх помічників. Корчми, що були водночас і вертепами, розглядаються у статтях 108—111.
Праву зберігання і борговому праву, пов'язаному із забезпеченням позики одним із членів сім'ї боржника, присвячені статті 112—126. Значне місце (статті 127—195) посідає сімейне право. Статті 196—225 встановлюють розмір покарання за тілесні ушкодження. Статті 226 та 227 оберігають рабовласника від умисного знищення тавра на належному йому рабі. Питання, пов'язані з працею архітекторів і суднобудівників, розглядаються у статтях 228—235. Різні види найму детально описані у статтях 236-277.
Законодавство Хаммурапі, як і законодавство Ісина, Ларси та Ешнунни, не містить вказівок на втручання богів. Виняток становлять лише статті 2 і 132, які допускають застосування до особи, звинувачуваної у чаклунстві, чи до заміжньої жінки, звинувачуваної у перелюбстві, «божого суду». В далекому минулому беруть свій початок положення про покарання за тілесні ушкодження згідно з принципом «око за око, зуб за зуб». Закони Хаммурапі поширили застосування цього принципу на лікарів (за тілесні ушкодження, заподіяні невдалою операцією) і на будівельників (за зведення технічно недосконалої споруди). Якщо, наприклад, під час обвалу будинку гинув його власник, страчували будівельника, а якщо його син, — сина будівельника.
Закони Хаммурапі треба визнати однією з найвизначніших пам'яток правової думки давньосхідного суспільства. Це перший відомий світовій історії детально викладений звід законів, у якому освячувались рабовласницький лад і приватна власність.
Вивчення законів Хаммурапі разом із царськими і приватними листами, що збереглися донині, а також приватноправовими документами того часу дає можливість визначити суспільний устрій Вавилонії і водночас спрямованість заходів царської влади. Держава шляхом встановлення суворих покарань захищала рабовласників від непокірних рабів. За тілесне ушкодження, заподіяне чужому рабу, передбачалося, як і за таке ж ушкодження чужої худоби, відшкодування збитків його власнику. Винний у вбивстві раба замість нього мав віддавати його власнику іншого раба. Раби, як і худоба, могли продаватися без будь-яких обмежень. Сімейний стан раба при цьому до уваги не брався. Закон був спрямований лише на те, щоб захистити покупця від обману з боку продавця.
Законодавство захищало рабовласників від викрадення рабів та переховування рабів-утікачів. Смертна кара загрожувала не тільки викрадачеві, а й тому, хто переховував раба. Жорстоке покарання передбачалося також за знищення знака рабства на рабі. У рабовласницькій сім'ї налічувалося зазвичай від двох до п'яти рабів, проте мали місце випадки, коли їх кількість сягала кількох десятків. Приватноправові документи свідчать про різноманітні угоди, пов'язані з рабами: їх купівлю, дарування, найм, передачу у спадщину. Раби поповнювалися за рахунок «злочинців», військовополонених, осіб, куплених на сусідніх територіях. Середня ціна раба становила 150—250 г. срібла.