Визначальна роль соціальності у виникненні свідомості, практика і свідомість.

• соціальне і біологічне у природі людини, в генеалогії свідомості тісно переплетені, мозок, яким він виходить "із рук природи", не може мислити "по-людськи". він стає органом людської свідомості тоді, коли людина залучається до суспільного життя, на певному етапі становлення людини і її свідомості біологічна еволюція із домінуючого фактора перетворилась на другорядний, і визначальну роль стала відігравати суспільно-історична діяльність людини;

• усі гіпотези визнають, що наші предки потрапили в ситуацію вибору – або загинути, або навчитися нового, небіологічного способу існування, актуалізація закладених можливостей людиноподібного предка, який звик жити на деревах і обставинами був змушений жити в безлісовій місцевості, спонукала до прямоходіння, використання передніх кінцівок у трудовій діяльності, до конструктивних дій мозку;

• виникла потреба у не даних від природи засобах праці і особли­вих інформаційних програмах: доводилось створювати і засоби, і самі програми (проекти і плани діяльності), і передавати інформацію про ці штучно створені засоби (через знаряддя праці і знання про їхнє створення і використання) наступним поколінням;

• за умови взаємовідносин із природою, опосередкованих засобами праці, змінювались і взаємини між людьми, щоб регулювати трудову діяльність та інші типи стосунків, знадобились ідеальні засоби спілкування: норми, традиції, звичаї, втілені, виражені й передавані з допомогою мови;

• виникнення людини і її свідомості, необхідно виділити три основні чинники цього процесу: працю; спілкування у колективі, заснованому на трудовій діяльності; членороздільну мову, що саме праця була тією формою пристосування до середовища, яка викликала появу нової форми відображення – свідомості. Праця сполучає у собі енергетичний обмін людини з середовищем і мовно-інформаційний обмін на рівні свідо­мості, логічного випереджаючого відображення дійсності;

• виготовляючи засоби праці, у яких закріплювались виявлені властивості предметів, людина вчилася в думках їх виділяти, узагальнювати та абстрагувати, людина вчилася думати – праця людини набувала усвідомленого характеру;

• ці розумові операції складалися в процесі практичної трудової діяльності, постійне багаторазове повторення одних і тих самих дій призводило врешті-решт до того, що людина ставала спроможною відтворювати ці дії у своїй свідомості, користуючись при цьому певними поняттями чи образами. Наприклад, людина мільйони разів роз'єднувала на частини якісь предмети: камені, дерева, рослини, здобич тощо. На основі цього вона навчилась і подумки роз'єднувати предмети на частини, вирізняючи в них певні ознаки, властивості. Ця розумова операція називається аналізом. Водночас людині доводилося постійно і щось об'єднувати, наприклад, шиючи одяг, будуючи житло, виготовляючи зброю тощо. І це теж призвело до виникнення розумової операції об'єднання у своїй свідомості окремих частин у щось ціле, яка називається синтезом. Саме ці дві операції – аналіз і синтез і є найголовнішими в процесі людського мислення. Будучи протилежними за своїм змістом, вони водночас нерозривно зв'язані між собою;

• створює "другу природу", засоби і знаряддя виробництва, специфічно людське середовище існування, будує форми спілкування і соціальної організації – людина створює світ відповідного довкілля, культуру в цілому, праця є основною умовою людського життя; в творчій, цілеспрямованій діяльності перебудови світу й полягає основний життєвий смисл та історична необхідність свідомості;