Висновки

розглянувши тему «Поняття та способи захисту цивільних прав», можна зробити наступні висновки.

Захист цивільних прав — це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої правомочній особі шкоди.

Право на захист застосовувалося ще у Стародавньому Римі. Основними способами захисту цивільних прав за римським правом були захист у судовому порядку за чітко встановленими для конкретних правовідносин позовами та преторський захист.

Щодо першого розділу – поняття і зміст захисту цивільних прав – то у ньому розглядалися питання загальної характеристики захисту цивільних прав та їх види.  Необхідно зазначити, що дослідження поняття «захист цивільних прав» завжди посідало важливе місце в юридичній науці взагалі і в цивілістичній зокрема, адже на захист цивільних прав прямо чи опосередковано спрямовані норми багатьох галузей права. При цьому погляди вчених на це поняття виявилися різними, що зумовлено відмінністю цивільно-правових засобів захисту від інших засобів (кримінально-правових, адміністративно-правових тощо), відсутністю однозначності у законодавчому врегулюванні захисту права власності, наявністю розбіжностей у тлумаченні понять «правовий захист» та «правова охорона» та іншими обставинами.

Цивільно-правовому захисту притаманні свої специфічні методи та засоби, які істотно різняться від існуючих в інших галузях права. Безперечно, цивільне право, як і інші галузі права, має на меті виховання громадян і юридичних осіб у дусі поваги до власності інших осіб, утримання від порушень прав власників.

Отже, підсумовуючи сказане, можна зазначити, що цивільно-правовий захист права власності — це система активних заходів, що їх застосовують власник, компетентні державні чи інші органи, спрямована на усунення порушень права власності, покладення виконання обов'язку з відновлення порушеного права на порушника. У другому розділі розглядалася характеристика окремих способів захисту цивільних прав. Перший пункт розділу – речово-правові способи захисту.

Речово-правові засоби захисту спрямовані на захист суб'єктивного права власності як абсолютного цивільного права громадян чи організацій, які на момент порушення права не перебувають у договірних чи інших зобов'язальних відносинах з порушником.

У другому пункті другого розділу розглядалося таке питання,як зобов`язальні способи захисту. Зобов’язально правові засоби забезпечують захист права власності та інших цивільних прав осіб, між якими виникає цивільно-правове зобов'язання, тобто між особами, пов'язаними між собою певними правами та обов'язками.

На відміну від речових засобів захисту права власності, які базуються на праві власника вимагати від будь-кого утримуватися від порушення його абсолютного права, зобов'язальні засоби захисту права власності та інших цивільних прав базуються на можливості застосування примусових заходів у правовідносинах з цілком конкретно визначеними учасниками відносних правовідносин, у яких є уповноважена і зобов'язана особи.

Третій розділ присвячений таким питанням, як право на самозахист та неюрисдикційна форма захисту цивільних прав. Для самозахисту як способу захисту цивільних прав характерним є те, що особа захищає свої цивільні права та інтереси своїми власними діями. Іншими словами, це — захист без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права.

Самозахистом не визнається здійснення заходів щодо охорони свого майна, звернення до третіх осіб, які надають послуги із забезпечення схоронності майна чи безпеки особи. Самозахистом є лише перешкоджання будь-яким третім особам заподіяння шкоди цивільним правам та інтересам інших осіб тощо.

Право учасників цивільних правовідносин на самозахист – це їх можливість у разі порушення свого цивільного права або інтересу, цивільного права чи інтересу іншої особи, виникнення реальної загрози такого порушення застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства. Самозахист цивільних прав не можна визнати формою захисту цивільних прав, що охоплює всі способи захисту, реалізовувані в неюрисдикційному порядку, оскільки неюрисдикційна форма самозахистом не обмежується. Неюрисдикційна форма охоплює не тільки останню, але і такі способи як самостійне відновлення становища, що існувало до порушення, самостійне припинення або зміна правовідношення тощо.

Неюрисдикційну форму захисту цивільних прав та інтересів становить самозахист цивільних прав. Слід відмітити, що окремі науковці розглядають самозахист як один із способів захисту, однак більшість вважають самозахист самостійною формою захисту цивільних прав та інтересів

Тому, підсумовуючи вищевикладене, право особи на самозахист можна визначити як можливість, у разі порушення свого цивільного права або інтересу, цивільного права чи інтересу іншої особи, виникнення реальної загрози такого порушення, застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження або припинення цього порушення.

Я вважаю, що повністю розкрив поставлені завдання для вивчення такого питання як поняття та способи захисту цивільних прав.

Не по констатації розділів, а тих питань, які розкривались у роботі: 1…

2…..

3…..

4…… і т.д.