Державний вищий навчальний заклад
«Українська академія банківської справи Національного банку України»
Кафедра банківської справи
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
Гроші та кредит
на тему:
«Державний кредит та його розвиток в Україні»
Виконав: студентка групи БС-92
№091136 Прохненко Вікторія Вікторівна
Перевірив: к.е.н., доц. Бєлова Інна Валеріївна
Суми – 2011
2
ЗМІСТ
ВСТУП…….…………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ…………………………………………………..... 6
1.1Сутність, функції та роль державного кредиту
………………………………………………........................... 6
1.2Нормативно-правове забезпечення відносин у галузі
державного кредиту……………………………….………… 16
1.3 |
Умови отримання зовнішнього державного кредит |
|
|
……………………………………………………...…..…...... |
23 |
|
Висновки до розділу 1……………………………………… |
32 |
РОЗДІЛ 2 |
ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ |
|
|
………………………..……………………………………..... |
34 |
|
|
|
2.1 |
Аналіз показників зовнішнього державного кредиту |
|
|
України за 2009-2010 роки…………………..…………...… |
34 |
2.2 |
Аналіз показників внутрішнього державного кредиту |
|
|
України 2009-2011 роки …………………………………… |
43 |
2.3Дослідження показників гарантованого державою боргу
України за 2009-2011роки …………………………………. |
49 |
2.4 Перспективи сплати державного боргу…………………… |
56 |
Висновки до розділу 2…….………………………………… 59
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………… 61
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………... 64
ВСТУП
Державний кредит являє собою доволі специфічну ланку державних фінансів. На даний момент ця тема є досить актуальною, тому що Україна досить молода незалежна країна, і вона не в змозі самостійно забезпечити свій економічний розвиток, тому держава потребує як і в зовнішніх запозиченнях,
так і в внутрішніх додаткових коштах. Деякі підприємства також потребують додаткових залучень держави та іноземних країн.
Державний кредит за своєю економічною сутністю – це сукупність економічних відносин між державою в особі органів управління, з одного боку,
і фізичними та юридичними особами – з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом.
Основна класична форма державно-кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів. При цьому за допомогою державного кредиту залучаються вільні фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб.
Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов'язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж при попередній формі.
У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і у ролі кредитора.
Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є
4
зворотним, терміновим і платним. Разом з тим, між державним та банківським кредитом, як класичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності.
Банківський позиковий фонд використовується для кредитування підприємств з метою забезпечення безперебійності процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності. Кредити можуть одержувати й приватні особи. Відмітною рисою банківського кредитування суб'єктів господарювання є продуктивне використання позичкового фонду (або з метою розвитку соціальної інфраструктури виробничих колективів). Використання кредитних ресурсів як капіталу створює умови для погашення кредиту і виплати процентів за рахунок збільшення вартості додаткового продукту.
Коли ж мова йде про державний кредит, то отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади,
перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади державного кредиту.
Предмет дослідження – державний кредит і його роль у формуванні фінансових ресурсів держави.
Метою курсової роботи є дослідження державного кредиту і його ролі у формуванні фінансових ресурсів держави.
Дане дослідження ґрунтується на системному підході до вивчення державного кредиту. Для вирішення поставлених у роботі завдань використані різноманітні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, зокрема наукового абстрагування, аналізу та синтезу, окремі статистичні методи,
зокрема зіставлень та групувань, динамічних порівнянь, графічний і табличний методи, порівняльний аналіз тощо.
5
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
–дослідити теоретичні засади державного кредиту;
–проаналізувати показники державного кредиту України 2009-
2011рр ;
– визначити роль державного кредиту у формування фінансових
ресурсів держави та шляхи його оптимізації.
6
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ
1.1Сутність, функції та роль державного кредиту
Державний кредит - це сукупність грошових коштів, мобілізованих державою, яка виступає в ролі позичальника або гаранта.
Найімовірніша форма суб’єкта таких кредитних відносин, яким виступає держава, є позичальник.
У тому разі, якщо держава бере на себе відповідальність за повернення позик або виконання інших обов’язків суб’єктів кредитних відносин, вона стає гарантом.
Державний кредит є складовою державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються з його допомогою,
проходять через бюджет. В окремих випадках через кредит залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.
Держава змушена бути позичальником коштів у зв'язку з необхідністю вирішити такі завдання:
–збалансованість бюджету;
–фінансова підтримка сфери виробництва;
–розвиток соціальної сфери.
Залучення коштів до бюджету завжди обмежене рівнем оподаткування,
підвищення якого може зашкодити економічній діяльності підприємницьких структур і підвищенню добробуту населення. Тому держава на фінансування своїх потреб використовує інші джерела, намагаючись збалансувати доходи бюджету з поточними та капітальними витратами. Найпростішим і найдешевшим способом покриття видатків є грошова емісія. Проте уряд, який постійно покриває дефіцит бюджету за рахунок емісії, стимулює інфляцію в економіці, розширюючи сукупний попит без відповідного додаткового
7
підвищення пропозиції предметів споживання. Це призводить до підвищення цін і вкрай негативно позначається не тільки на життєвому рівні населення, а й на фінансовому стані держави.
Державний кредит за своєю економічною сутністю — це сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади й управління, з
одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, за яких держава є позичальником, кредитором і гарантом *1, стр ].
Основна класична форма кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів.
Рисунок 1.1 - Структура державного боргу *2+
Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає на платній основі за умови обов’язкового повернення кредити юридичним і фізичним особам. Обсяг таких операцій значно менший, ніж за попередньої форми.
8
У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик або виконання інших зобов’язань, взятих на себе фізичними чи юридичними особами, вона є гарантом (умовний державний кредит). Оскільки державні гарантії, як правило, розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів. У сфері міжнародних економічних відносин держава може виступати як у ролі позичальника, так і кредитора.
Як економічна категорія державний кредит поєднує в собі фінансові та кредитні відносини. Як ланка фінансової системи він обслуговує формування і використання централізованих грошових фондів держави. Державний кредит є зворотним, терміновим і платним. Разом з тим між державним та банківським кредитом, як класичною формою кредитних відносин, існують суттєві відмінності.
Банківський позиковий фонд використовується для кредитування підприємств з метою забезпечення безперебійності процесу розширеного відтворення і підвищення його ефективності. Кредити можуть одержувати й приватні особи.
Коли ж мова йде про державний кредит, то отримані через державну позику кошти надходять у розпорядження органів державної влади,
перетворюючись в їх додаткові фінансові ресурси. Вони використовуються, як правило, на покриття бюджетного дефіциту. Джерелом погашення державних позик і виплати процентів за ними виступають кошти бюджету.
Державний кредит — це відносини вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту. У сферу державно-кредитних відносин надходять частина прибутків і грошових фондів, сформованих на стадії первинного розподілу. Звичайно ними є тимчасово вільні кошти населення і підприємств, проте за певних умов населення та трудові колективи можуть свідомо йти на обмеження споживання.
9
Формування додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств і організацій — це одна сторона державно-кредитних відносин. Іншою їх стороною виступають фінансові зв’язки, обумовлені зворотністю і платністю засобів додатково мобілізованих державою. Виплата прибутків кредиторам забезпечується переважно за рахунок бюджетних надходжень. При цьому коло платників податків не збігається з колом власників державних цінних паперів. Навіть якщо припустити неможливе, що контингент платників податків збігається з контингентом власників цінних паперів, то й у цьому випадку будуть спостерігатися структурні розбіжності: розмір податків, які вносить до бюджету кожний власник цінних паперів, не збігається з величиною одержуваних ним прибутків від державно-кредитних операцій. Це означає, що й інший бік державно-кредитних відносин має перерозподільний характер.
Об’єктивна необхідність використання державного кредиту на задоволення потреб суспільства обумовлена постійною суперечністю між величиною цих потреб і можливостями держави щодо їх задоволення за рахунок бюджетних фондів. Регулювання економіки, соціальна політика держави, виконання нею своїх функцій щодо оборони країни й управління вимагають постійного збільшення бюджетних витрат. Чималих коштів потребує і міжнародна діяльність держави. Проте доходи державного бюджету завжди обмежені. Тому за наявності вільних грошових ресурсів у населення,
підприємств і організацій органи влади вдаються до державного кредиту.
Доцільність використання державного кредиту для формування додаткових фінансових ресурсів держави і покриття бюджетного дефіциту визначається значно меншими негативними наслідками для державних фінансів і грошового обігу країни порівняно з валютними прийомами
(наприклад, емісії грошей) балансування доходів і витрат уряду. Це досягається
10
на основі переміщення попиту від фізичних і юридичних осіб до урядових структур без збільшення сукупного попиту і кількості грошей в обігу *3, стр ].
Для державного кредиту характерний двосторонній рух вартості на принципах строковості, поворотності, платності — через певний період часу внесена сума повертається з відсотками (рис. 1.1). Тобто державний кредит, з
одного боку, є джерелом формування додаткових фінансових ресурсів держави, а з іншого — джерелом збільшення доходів власників цінних паперів шляхом виплати відсотків і виграшів за державними позиками.
Фізичні та юридичні |
Кредит |
Кредит |
+% |
Держава |
|
особи |
(позичальник) |
||||
|
|
||||
|
|
|
|
|
Рисунок 1.2 - Рух грошових потоків в умовах державного кредиту *4+
Державний кредит є також джерелом збільшення прибутків власників цінних паперів, що досягається через виплату процентів і виграшів за державними позиками.
Державний кредит як фінансова категорія виконує три функції:
1.Розподільна
2.Регулююча
3.Контрольна
Через розподільну функцію державного кредиту забезпечується формування централізованих грошових фондів держави або їх використання на принципах строковості, платності і повернення. Будучи позичальником держава мобілізує додаткові кошти для фінансування своїх витрат. У промислово розвинутих країнах державні позики є основним джерелом фінансування бюджетного дефіциту і посідають друге місце (після податків) у формуванні доходів бюджету.