31.Родючість ґрунту, її основні властивості.

Основною властивістю грунту є родючість - здатність задовольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, забезпечувати їх кореневі системи достатньою кількістю повітря, тепла для нормальної діяльності і створення врожаю. Саме це найважливіша якість грунту, що відрізняє її від гірської породи, підкреслював В.Р. Вільямс, визначаючи грунт як «поверхневий горизонт суші земної кулі, здатний виробляти урожай рослин». Поняття грунт і її родючість нерозривні. Родючість грунту - результат розвитку природного грунтоутворювального процесу, а при сільськогосподарському використанні - також процесу окультурення. Розвиток грунтів і грунтового покриву, як і формування їх родючості, тісно пов'язано з конкретним поєднанням природних факторів ґрунтоутворення різноманітним впливом людського суспільства, з розвитком його виробничих сил, економічних і соціальних умов. Особлива роль у грунтоутворенні належить живим організмам, перш за все зеленим рослинам і мікроорганізмам. Завдяки їх впливу здійснюється найважливіші процеси перетворення гірської породи в грунт і формування її родючості: концентрація елементів зольного й азотного живлення рослин, синтез і руйнування органічної речовини, взаємодія продуктів життєдіяльності рослин і мікроорганізмів з мінеральними сполуками породи і т.п. в пізнанні біологічної сутності грунтоутворення особливий внесок зробили В.Р. Вільямс і В.І. Вернадський. Завдяки своїм особливим якостям грунт відіграє величезну роль у житті органічного світу. Будучи продуктом і елементом ландшафту - особливим природним тілом, вона виступає як найважливіша середовище в розвитку природи земної кулі.

Перебуваючи в стані безперервного обміну речовиною та енергією з атмосферою, біосферою, гідросферою та літосферою, грунтовий покрив виступає як незамінний умова підтримки між усіма її сферами сформованого на Землі рівноваги, такого необхідного для розвитку та існування життя на нашій планеті у всіх її різноманітних формах. Разом з тим, володіючи властивістю родючості, грунт виступає як основний засіб виробництва в сільському господарстві. Використовуючи грунт як засіб виробництва, людина істотно змінює грунтоутворення, впливаючи як безпосередньо на властивість грунту, її режими і родючість, так і на природні фактори, що визначають грунтоутворення. Посадка і вирубка лісів, обробіток сільськогосподарських культур змінюють вигляд природної рослинності; осушення і зрошення змінюють режим зволоження і т.п. не менш різкі дії на грунт викликають прийоми її обробки, застосування добрив і засобів хімічної меліорації (вапнування, гіпсування).

Отже, грунт є не лише предметом програми людської праці, але до певної міри і продуктом цієї праці.

32)Поняття про окультурення ґрунтів. Агрофізичне, хімічне, меліоративне і фіто меліоративне значення.

Окультурення ґрунтів – це екологічна реорганізація ґрунтового тіла і зміна ґрунто-вих процесів згідно з вимогами головної групи культур з метою збільшення їх урожаюна основі підвищення потенційної родючості.Ґрунти з високим рівнем окультуреності містять поживних речовин значно більше,ніж менш окультурені. Вони знаходяться в них і в більш сприятливих для рослин спів-відношеннях.Добре окультурені ґрунти містять більше кальцію та магнію і менше натрію, а та-кож водню та алюмінію. Кальцій і магній більш активні і коагулюють органічні та мі-неральні колоїди, що запобігає вимиванню їх у нижні шари ґрунту. Важливим заходом окультурення ґрунтів є внесення достатньої кількості добрив, упершу чергу органічних. Це питання в даний час дуже актуальне для України, врахову-ючи ту обставину, що незбалансоване внесення добрив при вирощуванні сільськогос-подарських культур, зокрема недостатньої кількості органіки, обумовило втрати ґрун-том гумусу як гаранта його родючості. Основним органічним добривом, як відомо, єгній. Чимале значення для окультурення ґрунту має введення у сівозміни багаторічних іоднорічних бобових культур, здатних фіксувати за допомогою бульбочкових бактерівід 60 до 300 кг біологічного азоту на кожному гектарі. Багаторічні бобові трави, крімтого, завдяки потужній кореневій системі поповнюють ґрунт органічною масою та ост-руктурюють ґрунтові агрегати. Основним методом окультурення та підвищення продуктивності кислих ґрунтів єзниження їх кислотності вапнуванням. Теоретичною основою вапнування є вчення К.К.Гедройца про ґрунтовий вбирний комплекс. Виходячи з цього, при внесенні вапна(СаСО3) проходить взаємодія його з кислим ґрунтом:(ГВК)Н++Са(НСО3)2→(ГВК)Са+++2Н2О+СО2. Доза вапна розраховується за гідролітичною кислотністю орного шару ґрунту.Вапнування кислих ґрунтів створює сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів– азотофіксаторів, нітрофікаторів, фосфоромобілізуючих мікроорганізмів.Вапнування підвищує ефективність внесених мінеральних добрив. Висока лужність ґрунту несприятлива для більшості рослин. Лужні ґрунти характе-ризуються гіршою, ніж нейтральні, родючістю; вони мають гірші фізичні та хімічнвластивості. При рН у межах 9-10 ґрунти відзначаються значною в’язкістю, липкістю,водонепроникністю у вологому стані, значною твердістю, зцементованістю і безструк-турністю у сухому стані.Для хімічної меліорації лужних грунтів необхідно замінити обмінний натрій накальцій та нейтралізувати вільну соду:(ГВК)Na++CaSO4→ (ГВК)Са+++Na2SO4;Na2CO3+ CaSO4→Ca CO3+ Na2SO4.Хімічна меліорація лужних ґрунтів відбувається шляхом внесення гіпсу, нітратівкальцію або матеріалів, які містять гіпс, сірчану кислоту, сульфату заліза, піритовихогарків або сірки. Сірка, окислюючись до сірчаної кислоти, взаємодіє з карбонатом кальціґрунтів, утворюючи сірчанокислий кальцій, який діє на соду і поглинутий натрій.Меліорація злісних содових солончаків проводиться методом кислування сірчаноюкислотою з подальшим промиванням при штучному дренажі.Фітосанітарний стан ґрунту – важливий показник його окультурення. Високі та ста-більні врожаї сільськогосподарських культур залежать від родючості ґрунту за умови,що він не має бур’янів, шкідників, збудників хвороб, токсичних сполук, які виділяютьрослини, мікроорганізми та продукти їх розкладання.Наявність у ґрунті органів розмноження та насіння бур’янів, осередків хвороб і шкі-дників, а також токсинів визначає його фітосанітарний стан