Документація щодо особового складу. Автобіографія

Автобіографія – це опис свого життя. Цей документ характеризується незначним рівнем стандартизації. Головні вимоги під час його написання – вичерпність потрібних відомостей і лаконізм викладу. В автобіографіях обов'язково зазначаються:

1. Назва документа.

2. Прізвище, ім’я по батькові.

3. Дата народження.

4. Місце проживання (місто, село , селище, район, область, країна).

5. Відомості про навчання (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося вчитися).

6. Відомості про громадську роботу (всі її види).

7. Стислі відомості про склад сім’ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти).

8. Дата написання й підпис автора.

Заголовок («Автобіографія») пишеться посередині рядка, трохи нижче за верхнє поле. Кожне нове повідомлення слід починати з абзацу. Дата написання ставиться ліворуч під текстом, підпис автора – праворуч. Автобіографія має дві форми: автобіографія-розповідь – з елементами опису й характеристикою згадуваних у ній людей і автобіографія – документ – з точним поданням фактів.

Автобіографія – обов’язковий документ особової справи.

Зразок автобіографії:

Автобіографія

Я, Шевченко Василь Павлович, народився 3 листопада 1970 року в м. Києві.

У 1977 році пішов у перший клас середньої школи №185 м. Києва. Після закінчення 9 класів у 1985 році вступив до Технічного ліцею м. Києва, який закінчив із золотою медаллю.

У 1987 році вступив на фізико-математичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під час навчання в університеті був старостою групи.

У 1992 році закінчив повний курс згаданого університету за спеціальністю «Математика та інформатика». Після закінчення університету присвоєно кваліфікацію вчителя математики і інформатики. З вересня 1992 року працюю вчителем у середній школі № 199 м. Києва.

Склад сім’ї:

дружина – Шевченко Ольга Іванівна, вчителька української мови та літератури середньої школи № 106 м. Києва;

дочка – Шевченко Олеся Василівна, 1989 року народження.

18 листопада 2005 р. Підпис

Резюме

Це документ, в якому коротко викладаються особисті, освітні та професійні відомості про особу. Реквізити:

• Назва виду документа.

• Текст, що містить таку інформацію:

• - Домашня адреса, телефон, e-mail;

• - Прізвище, ім’я, по-батькові;

• - Мета написання документа;

• - Особисті данні (дата народження; сімейний стан; національність);

• - Відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, у яких довелося вчитися; ступінь володіння іноземними мовами(при потребі);

• - Відомості про професійний досвід (яку посаду обіймає зараз, попередні посади, із зазначенням стажу роботи);

• - Відомості про публікації (якщо потрібно);

• - Інша інформація на вимогу роботодавця.

• Дата (при потребі).

• Підпис (при потребі).

Резюме повинно бути детальним, і, водночас, лаконічним. Кожне нове повідомлення пишеться з абзацу. Для того, щоб досягнути успіху, під час складання резюме варто дотримуватись певних правил:

1. Формулюйте свою мету зрозуміло, чітко, дохідливо.

2. Намагайтесь вжити якомога більше фахових слів, що відповідають посаді, яку ви хочете обійняти.

3. Для кожного конкретного конкурсу складайте окреме резюме.

4. Намагайтесь не вживати такі слова, як «я», «ми». Замість них вживайте на початку речення активні дієслова: організував, створив, керував, вивчав, обізнаний з.

5. Не надсилайте своєї фотокартки, якщо цього спеціально не передбачено.

6. Не вказуйте розмір заробітної плати й особисті відомості.

7. Для передруку резюме використовуйте якісний папір стандартного розміру.

Якщо ви обіймаєте не надто високу посаду, то під час складання резюме краще зосередитися на великому досвіді роботи й набутих навичках.
Резюме
Кулик Вікторія Юріївна
Домашня адреса: Телефон: e-mail: Дата і місце народження: Сімейний стан:	56079, м. Львів, вул. Липинського, 7/12 924343 [e-mail] 27.05.1950 р., Волинь заміжня, маю трьох дітей

Освіта:

• У 1976 році закінчила Луцьку середню школу № 38

• 1980 завершила навчання в Львівському технікумі автоматики і телемеханіки за спеціальністю «автоматичний електрозв’язок».

• У 1991 році успішно закінчила навчання в Університеті Львівська Політехніка.

• У 1994 році закінчила курси за спеціальністю „бухгалтерський облік і аудит”.

• У 2003 році здобула другу вищу освіту в Львівському національному Університеті ім. Івана Франка на юридичному факультеті.

Трудова діяльність:

• У 1980-1994 рр., працювала інженером в науково-дослідному інституті.

• У 1994-1996 рр. – бухгалтер відділу освіти обласної адміністрації у м. Львові.

• У 1996-1997 рр. – провідний спеціаліст Фонду комунального майна м. Львова.

• У 1997- 2003рр. – головний бухгалтер ПП «Інтерлайн».

Громадська діяльність:

Беру активну участь у громадсько-політичному житті міста. Член Всеукраїнського Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка та громадської організації «Жінка для жінки». Особисті якості:

Характер спокійний, урівноважений, але свої погляди відстоюю активно та аргументовано, доброзичлива, комунікабельна, вмію аналізувати та логічно мислити. Шкідливих звичок не маю. Додаткові відомості:

• Володію німецькою та російською мовами, вивчаю англійську мову. Рідна мова – українська.

• Практичний досвід роботи з комп’ютером.

• Є автором 2-х друкованих у фахових виданнях України наукових праць.

• Маю права водія та досвід керування автомобілем.

10.11.03

Автобіографія
Я, Крушельницька Олександра Романівна, народилась 14 січня 1978 року в м. Львові в родині лікарів. У 1985 році була зарахована до першого класу середньої загальноосвітньої школи № 98. У 1995 році вступила до Львівського Національного Університету ім. Івана Франка на юридичний факультет денної форми навчання. З 2000 року працюю на посаді юриста в відділі договірно-правової роботи концерну «ГАЛНАФТОГАЗ». Склад сім’ї: Батько – Крушельницький Роман Сергійович, 1954 року народження, лікар. Мати – Крушельницька Марія Василівна, 1958 року народження, лікар. Сестра – Крушельницька Анна Романівна, 1989 року народження, учениця 9-го класу середньої школи № 98.
15 листопада 2003 року	Підпис

Візитні картки

Візитна картка керівника - вміння подобатись підлеглим.

І. Новак

Візитним карткам як елементу ділових стосунків не було місця в існуючій командно-адміністративній системі, тоді як наші іноземні партнери, особливо в розвинутих країнах Європи і Америки, завжди приділяли їм належну увагу.

Уперше візитні картки почали застосовувати в Китаї у III столітті під час розквіту Сунської культури. Китайським чиновникам спеціальним указом включалось в обов’язки мати візитні картки на червоному офіційному папері.

Для сучасних карток головне – їх інформативність та функціональність. Недарма англійською мовою назва візитки – business card. В організації, яка турбується про свій імідж, візитні картки мусять бути виготовлені в одному стилі і одній кольоровій гамі, й різнитись для працівників різного рівня якістю оформлення.

Сьогодні візитні картки використовуються в таких випадках:

• інформування в момент знайомства про себе і свою фірму чи підприємство;

• інформування про себе осіб, у контактах з якими зацікавлені;

• підтримання контактів з партнерами, поздоровлення зі святом чи іншою знаменною подією;

• вираження подяки, співчуття, а також супроводження подарунка чи квітів.

✓ Типи оформлення візитних карток

Залежно від призначення умовно можна виділити шість основних типів візитних карток:

Варіант А

На візитній картці вказується прізвище, ім’я та по батькові, посада, найменування і адреса організації, де працює особа, а також її робочий і, якщо необхідно, номер мобільного чи домашнього телефону. Це класичний приклад ділової візитки. Виготовляється вона виключно на білому картоні чітко встановленого розміру – 5 х 9 см (для жінок 5,5 х 9,5 см). Текст друкується розбірливим чорним шрифтом. Єдина допустима кольорова пляма – рекламний знак фірми у верхньому лівому кутку. Вгорі – назва фірми, де працює власник картки. По центру – його ім’я і прізвище (у нашій практиці – ім’я, прізвище та по батькові), під ними – посада. У лівому нижньому кутку – адpeca фірми, у правому – телефони. Часто поряд з телефонами подаються контактні години для зв’язку, домашній телефон зазначати не обов’язково, хоча й не заборонено:для представників деяких професій – це єдина можливість зв’язку з ними. На візитці можна вказати також номер факсу та електронної пошти. Цей тип картки використовується за наявності знайомства і застосовується як м’яка ненав’язлива форма вияву вашої зацікавленості і надії на співробітництво.

Варіант Б

Візитні картки цього типу використовуються для спеціальних і представницьких цілей. Якщо вам вручають таку картку, це означає, що ваш співрозмовник просто представляє себе для полегшення спілкування і не налаштований на продовження знайомства. Просити його написати на картці свої координати не слід. Цей вид картки можна використовувати при реєстрації на конференціях, з’їздах, виставах і при надсиланні, наприклад, подарунка, добре знайомій людині, партнеру, який знає вашу адресу та телефон.

Варіант В

Представлений тип візитної картки використовується особами, які займають досить високу посаду (міністрами, керівниками великих підприємств, державними секретарями, представниками президента тощо). Застосовується така картка на неофіційних зустрічах, зокрема на прийомах для вручення дамам.

Варіант Г

Ця візитна картка використовується дружиною посадової особи і містить досить обмежену інформацію. Вищі посадові особи інколи мають візитні картки розміром 5x10 см, при цьому візитки їх дружин на 1 см коротші. Але цього правила додержуються не в усіх країнах: в Англії, наприклад, візитні картки жінок більші за розміром, ніж чоловіків.

На картках незаміжніх жінок домашня адреса не проставляється. Кожна з них допише її у разі необхідності.

Варіант Д

На спільній чи сімейній візитній картці вказуються прізвища, імена та по батькові подружжя, а також їх домашня адреса і телефон.

Варіант Е

Візитна картка фірми, підприємства, організації чи відділу використовується для поздоровлення партнерів від імені фірми, наприклад, в День незалежності, на Різдво Христове, Новий рік тощо.

Візитки можуть мати складну форму – у вигляді однозгинного чи двозгинного буклету, із висічною чи прорізуванням. Такі картки містять більшу частину інформації, і, як правило, є корпоративними.

Зустрічаються також візитні картки з кольоровим фото її власника. Бувають візитні картки, складені вдвічі, як книжечка, із зазначенням розташування фірми, під’їзду до неї, місця стоянки автомобілів. Із розширенням ділових зв’язків виникає необхідність мати візитні картки іноземною мовою (мовою країни партнера). Більшу перевагу мають односторонні візитки, на звороті яких можна щось написати, хоча й двосторонні теж можуть мати місце.

✓ Азбука користування візитними картками

1. Направлення візитної картки рівноцінне візиту.

1. Більш ввічливо залишати візитну картку особисто.

Обмін візитними картками ведеться за рангами, починаючи з вищих чинів. Вручати візитну картку треба повернутою для читання, що свідчить про увагу до отримувача. Особа, якій передається візитна картка, виражаючи повагу, повинна обов’язково назвати ім’я господаря, наприклад: Дуже дякую, Іване Івановичу!

Обміни візитними картками, зазвичай, супроводжуються легким поклоном. Щоб не помилитись в іменах, візитні картки краще покласти перед собою в такому ж порядку, як знаходяться перед вами партнери. Не можна робити на чужих візитках позначки, м’яти її на очах у господаря. Такі дії можуть бути сприйняті як образа і неповага.

Візитна картка, що її власник, особисто відвідуючи, залишає для особи, яка не змогла його прийняти з поважних причин, повинна бути із загнутим куточком. Дехто надає значення тому, як і який кут візитної картки загнутий – верхній чи нижній, а також з якого боку. Щоб уникнути непорозумінь, пов’язаних з неправильним у різних країнах тлумаченням загину, рекомендується загинати правий верхній кут картки на 1/4 так, щоб було чітко видно його слід, а потім розправити картку. Загнуту картку залишають в офісі, в резиденції партнера або у нього вдома. Це свідчить про те, що ви особисто залишили її, а це ознака найбільшої поваги і шаноби.

У разі зміни адреси варто надіслати діловому партнеру (разом з новою) стару візитну картку. Новий номер телефону можна, у крайньому разі, напиcати і від руки.

Візитну картку, що подається через посередника (кур’єра чи водія) або поштою, загинати не потрібно. Бажано, якщо потрібно, написати декілька слів на картці і вкласти її в конверт. Заклеюють конверт лише втому випадку, якщо передається через колегу чи партнера, коли там міститься особисте послання. Такий запис не дасть змоги використати її будь-якою сторонньою особою в корисних цілях. Якщо картка залишається особисто, надпис на конверті робиться олівцем, якщо ж надсилається поштою,– то авторучкою.

Якщо ви надсилаєте візитні картки в одному конверті для декількох осіб, то в лівому верхньому кутку кожної з них треба написати прізвище людини, якій вона призначена.

Візитні картки не підписуються й дата на них не ставиться.

Відповіді на візитні картки необхідно давати протягом доби і також візитними картками.

Зашифровані скорочення на візитних картках, які раніше були досить поширені, в наш час застосовуються дуже рідко. Але, оскільки вони час від часу зустрічаються, необхідно знати їх значення:

P.R. (Pour remercier) – вираз подяки;

P.F. (Pour fйliciter) – поздоровлення зі святом;

P.F.C. (Pour faire connaissance) – задоволення знайомством;

P.F.F.N. (Pour faire fete nationale) – поздоровлення з нагоди національного свята;

P.F.N.A (Pour fйliciter Nouvel An) – поздоровлення з Новим роком;

Р.Р.С. (Pour prendre congй) – на прощання (остаточний від’їзд);

Р.Р.Р. (Pour prendwe part) – готовність допомогти;

P.C. (Pour condolйances) - вираз співчуття;

P.P. (Pour prйsentation) – заочне відрекомендування;

P.R.V. (Pour rende visit) – підтвердження прийнятого запрошення.

Візитні картки зі скороченнями Р.Р., Р.Р.С. та P.R. залишаються без відповіді. На візитні картки зі скороченнями P.C., Р.Р.Р. та P.F. дають відповідь своєю візитною карткою зі скороченням P.R. На візитні картки з побажаннями щастя у Новому році відповідають карткою з абревіатурою P.R.F.N.A., якщо свято ще не минуло. У разі деякого запізнення одночасно дається (у скороченому вигляді) вираз подяки та побажання щастя, наприклад P.R.P.F.

З візитками можна надіслати подарунки (квіти, альбоми, книги, журнали, квитки в театр, на виставку, програми, фотографії), іноді їх посилають разом з листом або просто у конверті. Візитна картка – це вираз індивідуального стилю й іміджу її власника, а також стратегії маркетингу підприємства.

Приймати візитну картку слід у спеціальний футляр, який кладеться у внутрішню кишеню верхнього одягу. Жінки можуть носити візитку в сумці.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

Вправа 1. Прочитайте слова, дотримуючись орфоепічних норм. Поясніть, в яких випадках сполучення дж, дз позначає два окремих звуки, а коли один.

Джерело, переджовтневий, подзвонити, надзвичайний, підзаголовок, ходжу, досліджувати, упереджений, ушкоджений, ушкодження, народження, місцезнаходження, погоджено.

Вправа 2. Пригадайте правила чергування прийменників у-в, з-із-зі та сполучників і-й, у разі необхідності використовуйте теоретичний матеріал «Українського правопису» (К.: Наук. думка, 1996. – С. 14-16). Поясніть, як уживання цих прийменників і сполучників може впливати на милозвучність.

(В, у) кого ви збираєтеся зупинитися (у, в) Києві? Усе вирішилося (в, у) день нашого приїзду. Намагайся бути завжди справедливим (у, в) стосунках (з, із) людьми. Хто ж не мріє побувати (у, в) Італії? Коли ти повернешся (з, із, зі) (занять, відрядження, змагань)? Я б не хотів ще раз опинитися (у, в) такій ситуації. (В, У) Оксани сьогодні День народження, а (в, у) мене післязавтра. (З, із, зі) усіх нас ти найпрацьовитіший, (у, в) тебе золоті руки.

Вправа 3. Прочитайте виразно слова. Назвіть префікси. Поясніть їх вимову та правопис. Вкажіть орфограми «Букви з, с в кінці префік­сів», «Подвоєні букви».

Зрізати, скласти, зіставити, згуртувати, стверджувати, зліпити, схопити, змолоти; розвіяти, безладдя, безземелля, безодня, пребагатий, припинити, прибути, прибраний, принагідний, прізвисько, прізвище, прірва.

Вправ 4. Спишіть, ставлячи відповідні префікси − при- або пре-. Виз­начте будову виділених слів. Підкресліть орфограму “Букви е, и, і в префіксах пре-, при-, прі-“.

..хитрий, ..чудовий, ..завзято, ..красно, ..погано, ..бра­ний, ..буття, ..кордонний, ..нагідний, ..крити, ..будувати.

Вправа 5. Утворіть за допомогою префіксів без-, а-, анти-, де-, роз-, від- антонімічні пари слів.

Зразок. Ініціативний — безініціативний; логічний — алогічний.

Помилковий, озброєний, демократичний, гігієнічний, організований, лад, надія, мілітаризм, орієнтація, ідейно, корисливо, симетрично, маскувати, сформувати, навантажити, причалювати, підбігати.

Вправа 6. Поясніть подвоєння приголосних. Зробіть фонетичний розбір виділених слів.

Гілля, зілля, багаття, возз'єднання, ллє, колосся, віддати, чавунний, вугілля, беззвучний, осінній, прикордонний, Запоріжжя, наддніпрянський, віддаль, цінний, сіллю, маззю, піддашшя, збіжжя, життя, зрання, навмання, попідтинню, спросоння, попідвіконню,

Вправа 7. Запишіть у свої словнички й запам'ятайте слова, в яких т зберігається як у вимові, так і на письмі.

Зап'ястний, шістнадцять, хвастнути, хворостняк, кістлявий, пестливий, хвастливий.

Вправа 8. Утворіть прикметники від поданих іменників. Поясніть їх вимову і написання.

Зразок. Аванпост − аванпостний; тут літера т зберігається, хоч і не вимовляється.

Баласт, компост, контраст, форпост.

Вправа 9. Перекладіть українською мовою. Зіставте вимову й написання слів в обох братніх мовах.

Радостный, бессовестный, устный, участник, солнце, сердце, капустпый, ненавистный, областной, поздний, проездной, редкостный, свистнуть, честный, доблестный, жалостный, чешский, чувашский, черкасский, матроский, ладожский, волжский, таганрогский, пражский, рижский, парижский, французский, бахмаческий, узбекский, ткацкий.

Вправа 10. Прочитайте виразно. Запишіть слова іншомовного походження у свої совнички. Запамʼятайте їх написання.

Колектив, сума; аннали, бонна, беладона, манна, пенні, фін, вілла, булла, лібрето, бароко, імміграція, контрреволюція, Марокко, Калькутта, конвеєр, фойє; бʼєф, пʼєдестал, адʼютант, інʼєкція; монпансьє, віньєтка, Марсельєза; аудиторія, фауна.

Вправа 11. Спишіть, вставляючи, де треба, відповідні букви. Прокоментуйте свій вибір

а) и або і: д..намо, д..ректор, г..мн, ст..мул, конструк­ц..я, з..гзаг, ген..альний, матер..ал, с.лует, ц..рк, рад..ус, дж..гіт, хім..я, ч..нара, С..ц..лія, ш..рма, М..сс..с..п.., фабр..ка;

б) неподвоєні чи подвоєні букви: груп..а, пен.л, брут..о, Голландія.

Вправа 12. Утворіть складні слова, використовуючи основи поданих слів. Запишіть і підкресліть орфограму «Букви о, е на позначення спо­лучних голосних у складних словах».

Ліс, степ; наука, техніка; радянський, кубинський; кіно, режисер; хліб, завод; новий, будувати; перший, джерело; сам, освіта; перекоти, поле; білий, лице; п’ять, поверх; земля, трусити; добро, зичити; густий, населений; юний, натураліст; орден, носити; атом, хід.

Вправа 13. Додайте числівники до іменників і утворіть складні слова. Визначте наголошені склади.

Зразок. Дво-, том — двотомник.

Одно-, дво-, три-, п’яти-; бік, рід, рік, місце, літр, рух, борець, сім'я, доля, сторона, кут, бал, поле.

Вправа 14. Спишіть, розкриваючи дужки. Підкресліть орфограму «Дефіс у складних словах з пів-».

(Пів) зошита, (пів) острів, (пів) острова, (пів) горіха, (пів) яру, (пів) олівця, (пів) гумки, (пів) класу, (пів) Одеси, пів (ділянки), (пів) обруча, пів (Європи), (пів) ящика.

Вправа 15. Відредагуйте речення. Прокоментуйте лексичні, орфографічні, пунктуаційні помилки.

1.Відповідно з діючим законодавством, об’єктом оподаткування прибутковим податком з громадян є доход, одержаних з різних джерел виплат, за виключенням сумм виплат, передбачених статтею п’ять Декрета, які не включаються до совокупного оподатковуваного дохода громадян та сумм, на які зменьшується совокупний оподатковуваний доход деяких категорій громадян (стаття шість Декрета). 2. Досягнення мети було здійснено шляхом зменьшення кількості обслуговуючого персонала, осіб на бескоштовне харчування.

МОВНИЙ ЕТИКЕТ, КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ. ПРАКТИЧНИЙ БЛОК.

Етикет - це розум для тих,

хто його не має.

Вольтер

✓ Визначення понять «етика» та «етикет»

Термін «етика» походить від давньогрецького ethos, що за часів Гомера означало місце перебування, спільне житло, а згодом – звичай, вдачу, характер.

У творах давньогрецьких філософів можна знайти два терміни, похідні від слова «етос»: ethikos (етичний) і ethika (етика). Термін «етичний» потрібний був мислителю для пізнання чеснот, що стосуються людської вдачі, характеру.

Етика – це сукупність знань, що дозволяють аналізувати й оцінювати людські стосунки, свого роду довкілля духовного світу та душевних почуттів людини. Під етикою розуміють науку про моральні та духовні принципи поведінки людини, якими вона керується в житті.

Ділова етика – складова етики, яка дає можливість оцінити з точки зору моральних критеріїв та параметрів, що добре і що погано в ділових стосунках між людьми, а також між людиною і суспільством.

Термін «етикет» (франц. etiguette – встановлений порядок і форми обходження при дворах) виник у Франції у XVII ст. Походить це слово від старофранцузького estiquer – прикріплювати. На одному з вишуканих, величних прийомів у короля Людовіка XIV гості одержали картки (етикетки) зі зводом правил поведінки в конкретних церемоніях. Це встановлений порядок дій, сукупність правил чесності і норм, які регламентують зовнішню культуру людських відносин.

Уміння говорити, слухати та формулювати питання

Хочеш бути розумним, навчись розумно питати, уважно слухати, спокійно відповідати і зупинятись говорити, коли нічого більш сказати. (І. Лафатер)

✓ Уміння говорити як умова успіху

Щоб повідомлення було сприйняте правильно, як зазначає О.В. Кубрак, необхідно:

• добре знати тематику зустрічі, говорити по суті справи;

• спланувати своє повідомлення, викладати його ясно і чітко;

• не зневажати фактами, вміти образно висловлюватись;

• прагнути привернути до себе увагу, стежити за ходом розмови;

• говорити правильно, без слів-паразитів, які засмічують мову;

• говорити задля досягнення поставленої мети.

Метод зачіпки – ви розповідаєте жарт, курйоз і зразу переходите до короткого викладу суті проблеми: Надворі холодно, йде зима, одна надія на російський газ.

Метод стимулювання гри уяви – одна із сторін одразу ставить багато запитань з багатьох проблем, які вважає за необхідне обговорити.

Метод прямого підходу – коротко викласти мету зустрічі і перейти до суті справи. Застосовується у короткій і недуже важливій зустрічі.

Наведемо поради щодо формування адекватного сприйняття:

• акцентуйте важливі слова і підпорядковуйте їм менш важливі;

• маніпулюйте голосом – його тон повинен то знижуватися, то підвищуватися. Раптове підвищення чи зниження тону голосу зразу ж виділяє слово чи речення на загальному фоні;

• змінюйте темп мови – це надає їй більшої виразності;

• робіть паузи до і після важливих слів, дбайте про конструкцію речень;

• говоріть спокійно, виважено, із стриманими розумно дозованими почуттями. Коли людина роздратована, їй хочеться критикувати, осуджувати, навіть ображати партнера, а не намагатися зрозуміти його думки, твердження, погляди.

• відцурайтесь настанови, що останнє слово завжди має бути за вами;

• не говори нічого відразу, якщо роздратований! – застерігали древні шумери ще понад 4,5 тис. років тому. Біблійне ім’я Хам, яке стало прозивним, у перекладі з давньоєврейської означає «гарячий». Не треба піддаватись хвилі емоцій, гарячкувати й виходити з себе, підвищувати силу голосу, не можна відповідати грубощами на грубощі.

✓ Уміння слухати

З усіх людських якостей уміння слухати найважче. Л. Фейхтвангер запевняв, що людині необхідно 2 роки, щоб навчатись говорити, і 60 років, щоб навчитись слухати.

Заважає слухати:

• обвантаження власними проблемами, відволікання на свої сторонні думки;

• поспішність суджень. Дослідження показали, що у 70% випадків людина слухає уважно лише перші 2 хвилини, а потім подумки говорить собі: Все ясно чи Усе неправильно! – і далі вже не дослуховує;

• критичність, негативність сприйняття і мислення іншої особи. Увага часто спрямована на помилки, недоліки мови і поведінки того, хто говорить, і значно менше – на щось нове, цінне, корисне;

• упередження проти того, хто говорить. Наприклад: Що він може сказати розумного?– Ще молодий, некомпетентний тощо;

• прагнення самоствердження. Дослідження показали, що інколи партнери зайняті обміркуванням своїх реплік, порад і зауважень, а не слуханням співрозмовника.

✓ Перепони у спілкуванні

На шляху взаєморозуміння людей у процесі спілкування можуть виникнути певні бар’єри: інтелектуальні, мотиваційні, моральні, емоційні.

Інтелектуальний бар’єр. Перша перепона – інтелект. Він не є вродженою якістю, а дається наполегливою працею (навчанням, життєвим досвідом) протягом усього життя. Саме тому інтелект не є якоюсь сталою величиною і, напевне, люди, які чимало бідкаються, що їм не вистачає того чи іншого у житті, ніколи не бідкаються про нестачу розуму.

Мотиваційний бар’єр. Цей бар’єр знаменитий тим, що висловлювана людиною мотивація має бути прийнятною і переконливою для оточуючих. При негативному її розумінні вона втрачає своє мобілізуюче значення. Саме таким мотиваційним безглуздям були свого часу заклики: Віддамо всі сили... – Виконаємо і перевиконаємо... – Усі як один на прибирання території.

Моральний (етичний) бар’єр. Зазначений бар’єр зумовлюється тим, що при спілкуванні в дію вступають чимало життєво-побутових факторів. Тут може проявлятися відмінність статі, віку, соціального становища, належність до службової та державно-посадової ієрархії тощо. Спрацьовують також суто психологічні якості людини: сором’язливість, психічний склад, недовіра; брак тактовності, толерантності, заздрість, необ’єктивність, настирливість, амбіційність, поспішність.

Емоційний бар’єр. Найчастіше в практиці спілкування виникає бар’єр, пов’язаний з концепціями поведінки тих чи інших «малих» або «великих» соціальних груп, до яких належить людина, її зовнішність, вираз очей і обличчя.

✓ Уміння формулювати питання

Формулювати запитання – це не просто уміння; за складністю – це мистецтво, що вимагає бездоганного володіння мовою, сприйнятливості до комунікативних виявів партнера, особливо невербальних сигналів, і здатність відрізняти щирі відповіді від ухильних. Це мистецтво дбайливого ставлення до людини, що опинилася під владою питань.

Запитувати – значить виявляти приємну співрозмовнику зацікавленість до його особи. Безкорисливо запитувати – означає ухилятися від особистих проблем.

Багато конфліктів і непорозумінь виникає між партнерами через незрозумілі запитання. Щоб запитувати інших, необхідна сміливість, оскільки ставити запитання іншому означає саморозкриватись.

Зневажити запитаннями – значить відкрити шлях здогадкам. Без запитань людина довільно формує уяву про інших, привласнюючи їм на основі своїх вигадок ті чи інші якості і недоліки. Відмовляючись шляхом запитань прояснити наміри іншого, вона будує свої припущення про його мотиви і майбутні вчинки, а потім підводить свою поведінку під вигадану схему дій.

Ще антична риторика знала сім класичних запитань, здатних упорядкувати діалог:

що ? – хто ? – де? – яким чином ? – чому ? – ким ? – коли ?

Інший варіант «питального аналізу» складається із шести запитань, що мають прояснити:

факти – почуття – бажання – перешкоди – засоби – час дій.

Вже самим фактом запитування людина показує, що хоче брати участь у спілкуванні, розвинути та поглибити його. Це переконує партнера, щодо нього проявляється інтерес і є наміри встановити певні позитивні стосунки.

Краще підготувати партнеру серію запитань, ніж виголошувати перед ним свої найблискучіші ідеї. Мистецтво переконання полягає у тому, щоб підвести співрозмовника до потрібного висновку, а не нав’язувати цей висновок силою логіки, голосу чи авторитету.

Закриті запитання задають, коли хочуть отримати обтічну відповідь: так, ні. їх використовують під час затяжних переговорів, щоб одержати підтвердження вже досягнутої угоди.

Відкриті запитання вимагають конкретної відповіді. Ними намагаються розворушити небагатослівного партнера. Вони, як правило, починаються словами: хто ? - що ? – де ? – коли ? – як ? – чому ?

Альтернативні запитання – основним компонентом є слова: або, чи. Бажаєте одержати відповідь сьогодні або завтра. – Можете Ви дати відповідь письмову чи усну.

Підтверджуючі запитання задають для підтвердження остаточного рішення, досягнутої угоди. Отже, ми домовились...

Зустрічні запитання переважають при для уточнення позиції. Ними прагнуть активізувати партнера, націлити на проблему. Наприклад: Що Вас при цьому більше всього цікавить? – Чому Ви так вважаєте? – Який варіант вважаєте найкращим ?

Контрольні запитання задають для того, щоб переконатися, чи партнер вас уважно слухає, чи правильно вас розуміє. Наприклад: Вас цікавить більш детальна інформація з цього питання? – Чи є необхідність ще раз перерахувати переваги нашої позиції?

Провокаційні запитання іноді задають, щоб з’ясувати, чи правильно партнер, оцінює стан справ: Ви впевнені, що зможете реалізувати цей виріб за такою ціною ?

Заключні запитання використовуються для завершення розмови. Спочатку задають підтверджуючі запитання: Сподіваюсь, що ми домовились з усіх позицій?’Одержавши підтвердження, одразу слід ставити заключне запитання: Отже, угоду підписуємо сьогодні?

✓ Загальні правила спілкування

1. Сформулювати конкретну мету спілкування та скласти план його проведення.

1. Елементарно вислухати і не перебивати людей, особливо коли вами обурені.

2. Створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привертати увагу партнера, говорити про спільні проблеми.

3. Уміти переконливо висловлювати свої думки, уважно слухати і складати запитання.

4. Не відволікатися від наміченої мети. Уміти сприймати партнера і володіти своїми емоціями.

5. Потрапивши у складну ситуацію – слухати, намагаючись зрозуміти причини її виникнення і шукати шляхи виходу.

6. Бути тактовним. Ввічливість обеззброює. Важко бути грубим, коли інша людина поводиться ввічливо і коректно.

7. При необхідності дати можливість відступити з гідністю протилежній стороні. Іноді потрібно з чимось погодитись, щоб заперечити аргументи партнера.

8. Дотепність – сильна зброя, але нею слід вміло користуватися.

10. Вміти вчасно промовчати, інколи мовчання – золото.

10. Робити нотатки, фіксуючи одержану інформацію.

10. Закінчувати обговорення після досягнення мети.

1. Етикетні одиниці, якими виражається вітання: Добрий ранок! Доброго ранку! Добрий день! Доброго дня! Добридень! Добрий вечір! Здрастуйте! Здоров був! Здоровенькі були! Доброго здоров ‘я! Моє шанування! Вітаю Вас! Радий (-а) вітати Вас! Скільки літ, скільки зим! Яким вітром? Салют! Радий (рада) вас (тебе) бачити (вітати)!

2. Формули із значенням прощання: Прощайте! Прощавайте! До зустрічі! До побачення! Щасливо! Дозвольте попрощатись! Бувай (бувайте) здорові! Дозвольте відкланятись! На добраніч! Щасливої дороги! Будь щасливий (-а, -і)! Я з Вами не прощаюсь! Ми ще побачимось! Ми ще зустрінемось!

3. Вислови вибачення: Вибачте, пробачте, даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий (-а), приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене, я не можу не вибачитись перед Вами; якщо можеш, вибач мені; не сердься на мене; вибач (-те), будь ласка; дозвольте просити вибачення, я не можу не просити у Вас пробачення...

4. Мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання: Будь ласка, будьте ласкаві, будьте люб’язні, прошу Вас, чи не змогли б Ви чи можу я попрохати Вас..., маю до Вас прохання..., чи можу звернутися до Вас із проханням..., дозвольте Вас попросити..., якщо Ваша ласка..., ласкаво просимо..., якщо Вам не важко..., не відмовте, будь ласка, у проханні..., можливо, Ви мені допоможете...

5. Формули подяки: Спасибі! Дякую! Прийміть мою найсердечнішу (найщирішу) подяку! Не знаю, як і дякувати вам (тобі)!

6. Конструкції побажальної модальності: Будь(-те) щасливий (-а, і)! Щасливої дороги! Успіхів тобі (Вам)! Хай щастить! Зичу радості (гараздів, успіхів)! З роси і води!

7. Формули привітань з певної нагоди: Поздоровляю з Вітаю (Вас, тебе) з Прийми (-іть) поздоровлення (привітання) з З Новим роком! З днем народження!

8. Типізовані фрази ритуалу знайомства: Знайомтесь ....Я хочу представити тобі (Вам).... Дозволь(-те) представити (познайомити, рекомендувати) .... Рекомендую .... Маю честь представити (рекомендувати) тощо.

9. Звертання: мамо, тату, доню, сину, сестро, брате, бабусю, дідусю, пані, пане, панно, паничу, панове, добродію, добродійко, добродії, товаришу, товариство, друже, приятелю, подруго, колего...

10. Згода, підтвердження: Згоден, я не заперечую, домовилися, Ви маєте рацію, це справді так, авжеж, звичайно, певна річ, так, напевно, обов’язково, безперечно, безсумнівно, безумовно, ми в цьому впевнені, будь ласка (прошу), гаразд (добре), з приємністю (із задоволенням)...

11. Заперечення: Ні; ні, це не так; нас це не влаштовує; я не згодний (згоден); це не точно; неможна; не можу; ні, не бажаю; Ви не маєте рації; Ви помиляєтесь; шкодую, але я мушу відмовитись; нізащо; це даремна трата часу; дякую, я не можу; про це не може бути й мови...

12. Співчуття: Я Вас розумію; я відчуваю Вашу схвильованість (Ваш біль, Вашу стривоженість. Ваше хвилювання); це болить і мені; це не може нікого залишити байдужим; я теж перейнялася Вашим болем (горем, тривогою); я співпереживаю (Вашу втрату, Вашу тривогу); треба триматися, людина сильна; не впадайте у відчай (час усе розставить на місця, час вилікує, загоїть рану, втамує біль)...

13. Пропозиція, порада: Дозвольте висловити мою думку щодо..., а чи не варто б..., чи не спробувати б Вам..., чи не були б Ви такі ласкаві прийняти мою допомогу (вислухати мою пропозицію, пораду), чи не погодилися б Ви на мою пропозицію.

ОСНОВНІ МОДЕЛІ ЗВЕРТАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

В українській мові залежно від ситуації спілкування використовуються такі способи звертання:

Імʼя та по батькові − обидва слова вимагають форми кличного відмінка	Іване Петровичу, Ольго Василівно, Юліє Вікторівно, Олексію Анатолійовичу
Загальна назва та імʼя – обидва слова вимагають форми кличного відмінка	пане Вікторе, друже Борисе, подруго Віро
Загальна назва та прізвище − перше слово в кличному відмінку, прізвище − в називному	Пане Ткачук, громадянине Дмитренко
Дві загальні назви − перше слово вимагає кличного відмінка, друге вживається і в кличному, і (рідше) в називному	Пане ректоре / пане ректор

Слід пам’ятати! Для надання звертанню шанобливої форми наведені вище моделі можуть доповнюватися словами: шановний, вельмишановний, високоповажний та ін. Наприклад: Вельмишановний Іване Петровичу, шановна Ольго Василівно.

ЗАКІНЧЕННЯ ІМЕННИКІВ У КЛИЧНОМУ ВІДМІНКУ

Залежно від відміни й групи іменники в кличному відмінку мають такі закінчення:

Перша відміна:
Тверда група − закінчення -о	Олено, Миколо, колего
М'яка та мішана групи − закінчення -е	Земле, душе, робітнице
М'яка група (якщо основа закінчується на й) − закінчення -є	Юліє, сім'є
Зменшено-пестливі форми іменників − закінчення -ю	Валю, Олю, Наталю, доню, бабусю
Друга відміна:
Тверда група - закінчення -е	Дмитре, Іване, Денисе, Вікторе, Володимире, друже
Тверда група:	Батьку, Олегу (і Олеже),
• іменники з суфіксами -ик, -ок, -к; іншомовні імена з основою на г, к, х- закінчення -у; • деякі іменники мішаної групи (крім тих, основа яких закінчується на ж) - закінчення –у	братику, зайчику, Юрку, Генріху, Фрідріху, товаришу
Мʼяка група: • закінчення -ю; • слова із суфіксом -ець закінчення -е;	•Андрію, Анатолію, Віталію, вчителю; • хлопче
Третя відміна
закінчення –е	Любове, радосте, гордосте
Іменники четвертої відміни, а також усі іменники у формі множини в кличному відмінку мають форму, однакову з називним відмінком: маля, теля, плем'я; колеги, учні, студенти

Мовна культура людини —

це дзеркало її духовної культури.

В. Сухомлинський

КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ В ЖИТТІ ПРОФЕСІЙНОГО КОМУНІКАТОРА

Мовна культура шліфується і вдосконалюється у процесі спілкування, зокрема під час виконання професійних обов’язків. Вона виявляється у володінні професійною мовою, вмінні висловлюватися правильно, точно, логічно, майстерно послуговуватися комунікативно виправданими мовними засобами залежно від мети і ситуації спілкування. Усі ці критерії регламентує мовознавча наука − культура мови.

Отже, культура мови − це галузь мовознавства, що кодифікує норми, стандарти репрезентації мовної системи. Вона не лише утверджує норми літературної мови, а й пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови.

Правильність мовлення − це базова вимога культури мови, її основа.

Культура мовлення − невід’ємна складова загальної культури особистості. Володіння культурою мовлення − важлива умова професійного успіху та фахового зростання.

КОМУНІКАТИВНІ ОЗНАКИ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ

Мовленнєва культура особистості значною мірою залежить від її зорієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Головними комунікативними ознаками (критеріями) культури мовлення є: правильність, змістовність, логічність, багатство, точність, виразність, доречність і доцільність.

Правильність − визначальна ознака культури мовлення, яка полягає у відповідності його літературним нормам, що діють у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним, словотвірним).

Причини логічних помилок:

1. тавтологія: моя автобіографія, захисний імунітет, висловити свою думку;

2. поєднання логічно несумісних слів: убивчо щедрий, страшно красивий;

3. порушення порядку слів у реченні: Гнів зумовлює біль (чи Біль зумовлює гнів);

4. неправильне вживання похідних сполучників української мови: не стільки…, скільки (треба не так,… як); чим..., тим (треба що то); у той час як (треба тоді як).

5. помилкове поєднання дієслівних зв’язок української мови становить і являє собою, утворюючи зв’язку становить собою замість є (становить): Реформа становить собою частину державного процесу (правильно.

6. вживання пасивних конструкцій, до складу яких входять дієслова на -ся, замість активних конструкцій: Президент обирається народом (правильно: Народ обирає Президента).

Отже, точність −«це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв’язків між членами речень».

Багатство мовлення передбачає послуговування найрізноманітнішими мовними засобами висловлення думки у межах відповідного стилю. Лексичні, фразеологічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси мови є джерелом багатства, різноманітності мовлення. Якомога повніше треба використовувати емоційно-образну лексику, стійкі вислови, урізноманітнювати своє мовлення синонімами, фразеологізмами.

Виразність мовлення досягається виокремленням найважливіших місць свого висловлювання, розкриттям власного ставлення до предмета мовлення. З цією метою треба застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, паузи, дикцію, інтонаційну виразність та технічні чинники виразності: дихання, темп, міміку, жести.

Доречність і доцільність залежить передовсім від того, наскільки повно і глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата.

Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул

Під час виконання професійних обов’язків безліч разів повторюються стандартні, стереотипні спілкувальні ситуації, що мають етикетний характер.

• Вітання та побажання

• Звернення до незнайомої людини

• Привернення уваги до себе

• Знайомлення (знайомство)

• Знайомлений без посередника

• Знайомлення через посередника:

• Порада, пропозиція

• Згода

• Відмова

• Розрада

• Співчуття

• Схвалення

• Зауваження, докір

• Висловлення сумніву

• Висловлення власного погляду

• Комплімент

Комплімент − «це приємні, люб’язні слова, похвала, лестощі». Призначення компліменту - зробити приємне співрозмовникові, викликати взаємну симпатію.

Стиль компліменту залежить від статі, соціального становища адресата, від характеру взаємин із ним, від ситуації спілкування.

Найчастіше хвалять людину за вчинки, за характер, за зовнішній вигляд, одяг, зачіску, дітей. Набір етикетних формул в українській мові стереотипний, наприклад:

У тебе (Вас) такий чудовий вигляд!

Ти (Ви) так чудово виглядаєш (єте)!

У тебе (Вас) бездоганний вигляд!

Ти (Ви) така красуня!

У тебе (Вас) такі красиві очі!

Ти (Ви) така чарівна!

Ти (Ви) маєш, (єте) тонке почуття гумору (витончений смак, прекрасні манери);

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

Вправа 1. На основі наведених прислів’їв сформулюйте правила мовленнєвого етикету.

Або розумне казати, або зовсім мовчати.

Від красних слів язик не відсохне.

Дорожчий привіт, ніж обід.

Коли хочеш що сказати, то подумай, як почати.

М’які слова і камінь крушать.

Вправа 2. Знайдіть помилки у поданих мовних формулах, правильні варіанти запишіть.

1. Я вибачаюсь. 2. Моя фамілія Кривенко. 3. Даруйте, але Ви не відповіли на питання. 4. Я до Вас по такому ділу. 5. До зустрічі через пару днів. 6. Скажіть, будь ласка, скільки годин. 7. Ви вірно вчинили. 8. Ви, безперечно, праві. 9. Я розділяю Вашу стурбованість. 10. Вибачаюсь, але тут Ви не праві. 11. Усього Вам самого найкращого. 12. Чи можна Вас поспитати?

Враховуючи свій майбутній фах, укладіть комунікативну професіограму.

Завдання 3. З’ясуйте, яких неточностей припустився Ваш співрозмовник під час спілкування. Запишіть правильні варіанти.

Зустрінемось через пару днів.

Вибачаюсь!

Ви переплутали адрес.

Я задаю Вам питання.

До зустрічі слідуючого тижня.

Скажіть, будь ласка, скільки годин?

По якому ділу Ви до мене.

Дозвольте подякувати Вас.

Я розділяю Ваш смуток

Чудова думка втрачає свою цінність,

коли вона погано висловлена.

Ф. Вольтер

СПІЛКУВАННЯ І КОМУНІКАЦІЯ

Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.

Спілкування − це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Отже, спілкування − це «цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів».

Комунікація − це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.

Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття «комунікація» ширше поняття «спілкування». Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми «з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні».

МОВА, МОВЛЕННЯ І СПІЛКУВАННЯ

Основним універсальним засобом спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів є мова (усна і письмова).

Формою існування мови є мовлення.

Мовлення − це реалізація мови людьми в процесі спілкування, тобто процес реалізації мовної діяльності. Мовець використовує засоби спілкування (звуки, слова та їхні форми, сталі звороти, моделі речень, тексти) для передавання певного змісту, до якого можуть входити, крім думок, почуття і волевиявлення.

Отже, мова − це система засобів спілкування, мовлення − вибір цих засобів у процесі спілкування, спілкування − процес обміну інформацією за допомоги мови, тобто мовленнєва діяльність.

ПРАКТИЧНИЙ БЛОК

Завдання 1. Поясніть ненормативність слів і словосполучень. Запишіть нормативний варіант.

Зустрівся з Михайлом Федоренко, бажаю усього самого кращого; моя автобіографія, давайте поспілкуємося, на слідуючій неділі, відношення у колективі, вибачте мене.

Завдання 2. Користуючись «Словником паронімів української мови», з’ясуйте значення поданих слів та складіть з ними речення, якими Ви зможете скористатися у своїй професійній діяльності.

Шкода, шкода; прошу, прошу; особовий, особистий; діловий, діловитий; тактовний, тактичний.

МОДУЛЬ ІІ. ІМЕННИК У ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ. ПРАКТИЧНИЙ БЛОК.