2. Військова доктрина незалежної України. Сучасний стан Збройних сил України: проблеми та перспективи розвитку
У квітні 2011 року на своєму засіданні Кабінет Міністрів схвалив нову (третю за час незалежності) Військову доктрину України. Уряду її представив міністр оборони Михайло Єжель. Документ враховує позаблоковий статус нашої держави.
Виступаючи у Верховній Раді, Президент України Віктор Янукович заявив, що позаблоковість розглядається як послідовна позиція із захисту національних інтересів без участі у військових союзах. Він відзначив, що Україна продовжить інтенсивне співробітництво з НАТО.
Президент вважає за необхідне переглянути можливі військові загрози й підвищити значення національної безпеки. При цьому нещодавно апарат РНБО було скорочено до 90 чоловік.
З моменту проголошення незалежності Україна намагається проводити самостійну військову політику. Основним військово-політичним документом є Військова доктрина. Перший її варіант був прийнятий Верховною Радою 19 жовтня 1993 року. У ньому відображено той факт, що Україна 1991-го проголосила себе позаблоковою державою. Тоді проголошення позаблокового статусу було політичним рішенням, спрямованим на забезпечення нейтралітету України стосовно подій на пострадянському просторі й неприєднання до структур колективної безпеки СНД. Тоді про вступ до НАТО всерйоз ніхто не говорив.
Але вже через чотири роки Віталій Радецький, який був у той час міністром оборони, заявив про необхідність розробки й прийняття нової Військової доктрини України, положення якої в цілому визначали б діяльність держави в сфері оборони й національної безпеки на майбутнє. 15 червня 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав указ, яким затвердили нову Військову доктрину України. Вона була націлена на вступ нашої держави до Північноатлантичного альянсу і орієнтувалася на стандарти НАТО.
Після прийняття Верховною Радою України 1 липня 2010 Закону України «Про основи внутрішньої й зовнішньої політики» Президент України Віктор Янукович заявив про необхідність розробки й прийняття оновленої Стратегії національної безпеки й Військової доктрини України.
Міністр оборони України висловив припущення, що вже цього місяця на засіданні Ради національної безпеки й оборони України ці документи будуть розглянуті.
Сучасний стан Збройних Сил України
Зміна воєнно-політичної обстановки в Європі, яка відбулася у результаті завершення другої хвилі розширення НАТО та його внутрішньої трансформації, поставило Україну в нові реалії, за яких позаблоковий статус почав втрачати своє продуктивне значення в сенсі обороноздатності країни. Євроатлантична модель Збройних Сил України була визнана такою, що найбільшою мірою відповідає вимогам сьогодення. Побудова нової моделі української армії потребувала і нових підходів.
Вони знайшли своє відображення в Державній програмі розвитку Збройних Сил України на 2006 – 2011 роки, з введенням в дію якої розпочався новий етап їх розвитку – проведення заходів спрямованих на глибинні зміни в системах військового управління, всебічного забезпечення, військової освіти, та перехід на контрактний принципом комплектування, розпочато впровадження нової системи кадрового менеджменту, підготовки військ (сил), оптимізації системи їх всебічного забезпечення, взято курс на прискорену професіоналізацію Збройних Сил та наближення їх за всіма показниками до стандартів, прийнятих в збройних силах країн-членів НАТО.
У програмі оцінено умови розвитку армії, визначено цілі застосування і основні завдання Збройних Сил відповідно до сучасних умов, а також завдання щодо розвитку озброєння і військової техніки, інтенсифікації підготовки військ. Втілення в життя такої моделі повинно було дати змогу мати збройні сили, які б відповідали сучасним європейським стандартам, були добре підготовлені й оснащені, здатні до захисту державного суверенітету і територіальної цілісності країни, а також спроможні здійснювати посильний внесок у підтримання миру і стабільності в європейському регіоні. Програмою передбачена докорінна реорганізація всієї структури української армії, видів ЗСУ, системи управління та підходів до планування і організації їх підготовки і застосування.
За час виконання Державної програми з 2006 по 2009 рік у Збройних Силах відбулися глибинні, системні зміни, спрямовані на досягнення нової якості військової служби, запровадження європейських стандартів військового управління, побудову в Україні сучасної армії, адаптованої до нових викликів у сфері безпеки, готової до виконання завдань за призначенням та участі в міжнародних військових операціях.
Метою оновлення системи управління Збройних Сил є створення системи органів військового управління, яка передбачає чіткий розподіл оперативних і адміністративних функцій та функції всебічного забезпечення військ (сил) між органами військового управління усіх ланок. Здійснено перехід від багаторівневої системи оперативного управління до найбільш оптимальної, триступеневої системи: Генеральний штаб – Об’єднане оперативне командування (ООК) – Армійський корпус, Повітряне командування, Центр морських операцій, Центр військ берегової оборони. Нормативно врегульовані і практично розподілені функції і повноваження між Міністерством оборони та Генеральним штабом Збройних Сил. У ході реалізації Державної програми уточнено розподіл військових частин та установ Збройних Сил України за функціональним призначенням
В Сухопутних військах з 2006 року функції оперативного управління військами (силами) передано від оперативних командувань Командуванню СВ. Армійські корпуси виведені зі складу оперативних командувань і безпосередньо підпорядковуються командувачу СВ, що значно підвищило ефективність і оперативність управління цим видом Збройних Сил. Всі структури СВ, які залишаться у складі цього виду Збройних Сил у 2011 році, перепідпорядковані армійським корпусам.
Ті ж частини і з’єднання, які не передбачені в майбутній структурі Збройних Сил, передано до складу оперативних командувань. На Західне і Південне оперативні командування покладено функції розформовування та ліквідації тих військових організмів, які не передбачені у складі ЗСУ зразка 2011 року. В подальшому передбачено формування на їх базі територіальних управлінь.
В Повітряних Силах в рамках виконання програми у 2006 – 2007 роках був створений Центр повітряних операцій, проводились підготовчі заходи для подальшого переходу від структур повітряних командувань до центрів управління та оповіщення, удосконалювалися елементи системи управління, у тому числі автоматизованих систем управління.
Одночасно, в цей же період переформовані авіаційні винищувальні бригади, штурмова авіаційна бригада, авіаційна бригада бомбардувально-розвідувальна в бригади тактичної авіації, а авіаційні бригади транспортні – в бригади транспортної авіації
Основною перепоною на шляху виконання ПС запланованих заходів, як і для усіх Збройних Сил України, є обсяги фінансування. В першу чергу це стосується оснащення авіаційною і протиповітряною технікою та досягнення запланованого рівня підготовки частин та особового складу.
Військово-Морські Сили з 2006 року основні зусилля спрямовують на виконання завдань, які направлені на досягнення якісно нових параметрів щодо структури, складу, рівня підготовки та взаємосумісності з флотами країн-членів НАТО. Протягом 2006 – 2007 років у ВМС створені Центр морських операцій на базі ескадри різнорідних сил, Центр військ берегової оборони, первинний національний контактний пункт для підтримання взаємодії з учасниками операції НАТО в Середземному морі “Активні зусилля”, удосконалені структури військово-морських баз, морської авіаційної бригади та бригади берегової оборони.
Проте, події останнього часу, як всередині України, так і за її межами, вказують на те, що питання членства України в НАТО відкладається мінімум до того часу, доки українське суспільство переважною більшістю не підтримуватиме вступ до Альянсу та враховуючи, що Україна не є членом інших військових блоків та союзів, вимагають орієнтуватись на власні сили в питаннях захисту суверенітету та територіальної цілісності держави.