Тема 3 українська культура хiv – XVI ст.Ст.

2. години)

План семінарського заняття

1. Європейські міграційні процеси ХІV – ХVI ст. та українські землі: етнокультурний контекст.

2. Розвиток освіти і науки на українських землях.

3. Книгодрукування та його значення для розвитку культури.

4. Реформаційні впливи на розвиток української культури.

Звернути увагу на наступні поняття

«Карнавальна» культура, «гутенбергова революція», Ст. Оріховський (Роксолан), орден ієзуїтів, контрреформація, реформація, індульгенція, вертеп, ставропігія, соціанство, кальвінізм, анафема, колегіум, уніат.

Звернути увагу на персоналії:

І. Гутенберг, І. Федоров, Ст. Оріховський, Ю. Котермак (Дрогобич), Н. Коперник, І. Лойола, М. Лютер, І. Босх, П. Скарга, Василь (Костянтин) Острозький.

Теми для реферативних доповідей:

1. Князь Острозький – як виразник русинської ідентичності.

2. Релігійна полеміка кінця ХVI – початку ХVII ст. та її вплив на суспільне життя українських земель.

3. Українські замки: архітектурний та загальнокультурний контекст.

Перелік літератури, рекомендованої для опрацювання

1. Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / М. М. Бахтин. – М.: «Художественная литература», 1990. – 543 с.

2. Гілл Дж. Історія християнства / Дж. Гілл. – К.: Темпора, 2010. – 560 с.: іл.

3. Дещинський Л. Українська і зарубіжна культура. Курс лекцій / Л. Дещинський. – Л.: Львівська політехника, 2001. – 280 с.

4. Іванченко Р. Історія без міфів: Бесіди з історії української державності: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – 2-ге вид., переробл. і допов. / Р. Іванченко. – К.: МАУП, 2007. – 624 с.

5. Козира Є. Українська і зарубіжна культура / Є. Козира. – К.: Здоров’я, 2001. – 280 с.

6. Любавский М. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно / М. Любавский. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербуржского университета, 2004. – 276 с.

7. Маланюк Є. Нариси історії нашої культури / Є. Маланюк. – К.: Обереги, 1992. – 80 с.

8. Плохій С. Наливайкова віра: козаки та релігія в ранньомодерній Україні / С. Плохій. – К.: Критика, 2005. – 494 с.

9. Огієнко І. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народу / І. Огієнко. – К.: Довіра, 1992. – 141 с.

10. Попович М. В. Нарис культури України / М.В. Попович. – К.: «АртЕК, 1998. – 728 с.

11. Фартушний А. Українська культура / А. Фартушний. – К.: Знання, 1999. – 324 с.

12. Шевченко Т.М. Рекрутація русинів до єзуїтського ордену (остання чверть ХVI – середина XVII ст.): на прикладі викладацького складу шкіл в українських землях польської провінції Товариства Ісуса / Т.М. Шевченко // Український історичний журнал. – 2011. – № 6. – С. 36 – 54.

13. Яковенко Н. Нариси історії України з найдавніших часів до ХVIII ст / Н. Яковенко. – К.: Генеза, 1997. – 312 с.

Розпочинаючи підготовку до першого питання семінару необхідно стисло охарактеризувати історичний контекст ХІV – ХVI ст., а саме проаналізувати закономірності інкоропорації (входження) масиву українських земель до складу Королівства Польського та Великого Князівства Литовського від ліквідації Галицько-Волинського князівста до утворення Речі Посполитої. Слід звернути увагу на особливості соціального життя українських земель, роль міграційних процесів, зокрема переселення мешканців німецьких князівств, представників єврейської та вірменської громади на територію Галичини та Західної Волині. Без визначення причин їхнього переселення, особливостей їхньої адаптації до місцевих «польсько-литовських» реалій, стосунків із корінними мешканцями, всебічне осягнення культурної взаємодії практично неможливе.

Окремої уваги заслуговують етнокультурні процеси на території Криму середньовічної та ранньомодерної доби. Саме тут відбулося специфічне переплетіння впливів європейської колонізації (генуєзькі торгівельні факторії), могутнього тюркського елементу (Кримське ханство) та взаємодія перших двох із місцевими мешканцями, своєрідними колонізаторами степної частини українських земель – праобразом майбутнього козацького стану.

Аналізуючи процеси даного періоду слід зважати на їхню специфічність відносно сьогодньошної доби. Трактування їх лише з позицій конфронтації, протистояння, боротьби за сфери впливу є не досить коректним. Система міждержавних, міжетнічних та соціальних відносин грунтувалася на своєрідності релігійного світогляду, тому практично усі зміни, зокрема у пануванні над тими чи іншими територіями, соціальному статусі тощо сприймалися та обгрунтовувались з точки зору їхньої відповідності певним сюжетам Святого Письма.

Друге питання семінару вимагатиме застосування порівняльно-історичного методу. Зокрема пропонується поглянути на процес розвитку освіти українських земель не лише у контексті опису окремих подій і фактів, але і з позицій порівняння двох освітніх традицій, які були започатковані у ХVI ст. – православної (братської) та католицької (єзуїтської). У ході підготовки доречно заповнити таблицю «Братські школи та єзуїтські колегії Речі Посполитої у ХVI – на початку ХVII ст.» (Див. Додаток 4). Порівнявши зміст (чого навчали?), форми освіти (як навчали?) та освітньо-виховні ідеали (ким повинен бути випускник школи чи колегії) двох систем релігійної освіти слід також визначити статус подібних навчальних закладів у системі католицької та православної конфесії, зокрема детально розглянути зміст та особливості явища ставропігії.

Говорячи про розвиток науки на українських землях рекомендуємо не обмежуватись лише повідомленнями про відомі постаті, які походили з вітчизняних теренів (Ю. Котермак (Дрогобич), Ст. Оріховський та ін.), але спробувати поглянути на розвиток наукового сприйняття європейського світу епохи Відродження у цілому. Слід пам’ятати, що світогляд вчених ХІV – ХVI ст. вирізнявся парадоксальним поєднанням спроб наукового, раціонального осягнення природи світу та людини із відверто містичною методологією у дослідженнях. «Прогностична оцінка» Ю. Дрогобича є яскравим прикладом цього, адже у творі економічний, політичних, фізико-географічний аналіз поєднується із астрологічним прогнозом.

Третє питання стосується аспектів одного із найвизначніших винаходів людства – книгодркування. Не даремно, винахід Й. Гутенберга називають причиною інтелектуальної революції, яка кардинально змінила ставлення людини до інформації, швидкості її передачі, особливостей сприйняття та обробки. Готуючись до даного питання слід порівняти функції книги рукописної та книги друкованої, визначити переваги останньої тощо. Необхідно поміркувати над тим, які кардинальні зміни відбулися у процесі здобуття освіти, визначити якісно нові методи навчання та виховання, що стали можливими завдяки друкованому слову.

Діяльність перших книгодрукарів на українських землях була тісно пов’язана із впливом місцевих меценатів. Окремої уваги заслуговує історичний сюжети, присвячені діяльності Івана Федорова, Швайпольта Фіоля та їхнього впливу на вітчизняне книгодрукування. Також не можна оминути ааспекту церква і книгодрукування, адже ставлення релігійних інституцій до друкованої книги та свободи книгодрукування (католицьких, православних, протестантських) було неоднозначним. Слід, хоча би, згадати існування «Індексу заборонених книг», який виступав одним із інструментів впливу на гуманітарну сферу з боку офіційного Ватикану.

Безумовно, підготовка до даного питання буде неповною, якщо не звернути увагу на низку термінів, які увійшли до тогочасного побуту у зв’язку із розвитком книгодрукування, а деякі зних використовуються і до сьогодньошнього дня. Список термінів необхідних для самостійного опрацювання міститься у додатках.

Тема четвертого питання є надзвичайно важливою для розуміння сутності більшості процесів у духовному житті українських земель ХVI ст., адже саме це століття стало періодом драматичного та кривавого релігійного протистояння у Європі та одночасно початком світоглядного та інституційного оновлення християнства. Реформація за доволі нетривалий період охопила територію усіх європейських країн, у тому числі знайшла прихильників у Речі Посполитій, до складу якої входила більшість українських земель. Одним із наслідків реформаційних процесів стало внутрішнє оновлення традиційних християнських конфесій – католицької та православної церков. Перша, чинила дієвий опір, що виявилось у явищі контрреформації. Своєрідність контреформаційних процесів на українських землях полягала у тому, що католицизм, не дивлячись на цілу низку толераційних актів, запроваджених польськими королями, виступав етноконсолюдуючим фактором, на який спиралися привілейовані стани. Конфесійна рівність де-юре не була такою де-факто. Визначаючи причини та сутність таких явищ як «полонізація», «покатоличення» слід враховувати ті переваги, які мали католики у Речі Посполитій. Подібний підхід дозволить поглянути на ці процеси не лише крізь призму насильницького навернення населення українських земель до «римської віри» (традиційний підхід, характерний для сучасної навчальної літератури), але трактувати відхід від православ’я як свідомий крок частини русинської еліти на користь широких соціальних перспектив, які відкривалися у зв’язку із прийняттям католицизму. Тому окремі випадки дійсно жорстоких акцій польської шляхи стосовно місцевого населення, утиски місцевих міщан слід сприймати швидше як епізодичні прояви станової агресивності, аніж загальна спрямованість державної політики Речі Посполитої щодо населення українських земель.

Говорячи про поширеність протестантських сект на території Речі Посполитої, слід звернути увагу на те, звідки прийшли ідеї реформації на місцеві терени, серед яких соціальних прошарків були поширені, у чому була їхня теологічна своєрідність тощо. Важливо врахувати, яким чином протестантська культура впливала на традиційний побут і повсякденну культуру русинського населення. У якості своєрідної теоретичної моделі аналізу протестантизму, впливу його етичних постулатів на зміну світогляду, способу життя, вірян радимо використати хрестоматійну працю німецького соціолога та політолога М. Вебера, вказану у переліку літератури.