Тема 4 українська культура доби

КОЗАЦЬКО-ГЕТЬМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ (XVII – XVIII ст.ст.).

( 2 години)

План семінарського заняття

1. Розвиток освіти в українських землях у XVII – XVIII ст.ст. Києво-Могилянська академія – провідний центр вищої освіти Східної Європи.

2. Традиції українського бароко у світській і храмовій архітектурі. Типи храмобудування в українських землях.

3. Український живопис епохи бароко: жанрова характеристика.

4. Розвиток театрально-музичного мистецтва українських земель.

Звернути увагу на наступні поняття:

«7 вільних наук», семінарія, бароко, рококо, класицизм, романтизм, «Козак Мамай», кобзарство, ландшафтна архітектура, парсуна, символізм.

Звернути увагу на персоналії:

І. Мазепа, Ф. Прокопович, Ст. Яворський, І. Щирський, Д. Галятовський, Г. Левицький, Л. Тарасевич, І. Мигура, М. Березовський, А. Ведель.

Теми для реферативних доповідей:

1. Ст. Яворський як культурний діяч епохи Просвітництва.

2. Мода та побут епохи рококо та її вплив на українські землі.

3. Кріпосницький театр та його вплив на розвиток російського театрального мистецтва.

Перелік літератури, рекомендованої для опрацювання

1. Алексеева Т.В. Владимир Лукич Боровиковский и русская культура / Т.В. Алексеева. – М.: Искусство, 1975. – 321 с.

2. Архітектура / Авт.-упорядн. Н.Ю. Безпалова. – Х.: Фоліо, 2002. – 318 с.

3. Белецкий П.А. Украинская портретная живопись XVII – XVIII вв. / П. А. Белецкий. – Л.: Искусство Ленингр. отд., 1981. – 258 с.

4. Івашина О.О. Загаль на теорія культури / О.О. Івашина. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 215 с.

5. Історія світової та української культури: Підруч. для вищ. закл. освіти /Упорядн.: В.А. Гречанко, І.В. Чорний, В.А. Кушнерук. – К.: Літера, 2002. – 463 с.

6. Кривич Д.П. Українське мистецтво: Навч. посібн. для студ. вищ. навч. закл / Д. П. Кривич. – Львів: Світ, 2003. – 256 с.: іл.

7. Макаров А. Світло українського бароко / А. Макаров. – К.: Мистецтво, 1994. – 288 с.

8. Омельченко А. Музично-педагогічні традиції Києво-Могилянської Академії: Сторінки літопису / А. Омельченко // Мистецтво та освіта. – 2001. – № 2. – С. 39 – 43.

9. Степовик Д.В. Леонтій Тарасевич і українське мистецтво бароко / Д.В. Степовик. – К.: Наукова думка, 1986. – 233 с.

10. Шейко В.М. Історія української художньої культури / В.М. Шейко, Л.Г. Тишевська. – Х.: ХДАК, 1999. – 194 с.

11. Яковенко Н. Нариси історії України з найдавніших часів до XVIII ст. / Н. Яковенко. – К.: Генеза, 1997. – 312 с.

Козацька епоха з одного боку була періодом внутрішньополітичної боротьби, який отримав у історіографії назву «Руїна», з іншого – саме на цей хронологічний проміжок припадають прецеденти творення гетьманської держави та започаткування (а щодо давньоруського періоду – відновлення) традицій української державності. Не дивно, що за подібних всплесків державотворення були відновлені і розвинуті традиції української освіти історію якої і пропонується розглянути у першому питаннні семінару.

Доцільним було б поглянути на розвиток освіти крізь призму її змісту, форм навчання, адже саме ці структурні елементи дозволять розкрити сутність освітніх ідеалів XVII – XVIII ст.ст. та визначити роль освіти у житті людини тієї епохи. Цікавий матеріал може дати аналіз географії поширення навчальних закладів вищої ланки, т.зв. колегіумів. Це дозволить доповнити уявлення про центри суспільного життя Гетьманщини – Чернігів, Полтаву, Ніжин, Чигирин та ін.

Актуалізувати знання щодо особливостей навчального процесу допоможе створення соціально-духовного портрету тогочасного спудея, вивчення його повсякдення тощо. Цікавий матеріал для даного виду роботи може дати українська та російська художня література ХVIII – XIX ст.ст., у межах якої були створені колоритні образи Хоми Брута (М. Гоголь «Вій»), Євлампія Беневольського (О. Грибоєдов «Студент»), Миколи Іртеньєва (Л. Толстий «Юнацтво»), Івана Велікопольського (А. Чехов «Студент») та ін.

Говорячи про роль Києво-Могилянської академії у становленні традицій української освіти, слід зробити короткий історико-хронологічний екскурс ХVII – ХІХ століттями та розглянути яким чином змінювався статус даного навчального закладу, зясувати що стимулювало чи гальмувало розвиток даного освітнього центру. Це сприятиме кращому уявленню ролі академії у становленні гетьманської державності та реалізаціїї ідей гетьманської автономності в умовах посилення тиску з боку Росії.

Ведучи мову про значення Києво-Могилянської академії, слід оперувати не лише статистичними даними щодо кількості студентів чи викладачів, але і згадати про видатних постатей української та російської науки, освіти, духівництва, які у той чи інший час навчалися у стінах навчального закладу. Безумовно, повна відповідь на дане запитання передбачає аналіз принципів та способів навчання студентів Академії, атмосфери, що панувала під час навчання, організації студентського дозвілля тощо.

Існування одночасно декількох типів навчальних закладів, зокрема у Києві – академія, у Львові – університет, у низці міст – колегіуми, – вимагає при підготовці до семінару звернути увагу на термінологічний зміст таких понять як університет, академія інститут тощо.

Вивчення другого питання семінару передбачає аналіз традицій архітектурного мистецтва козацько-гетьманської епохи. Однією з центральних проблем теми українського бароко є визначення співвідношення власне місцевих впливів із традиціями європейського бароко. Іншими словами, необхідно поміркувати над наступними аспектами: у чому полягала своєрідність національного варіанту барокової архітектури? Які фактори обумовлювали започаткування та доволі тривалий період панування барокових ідей на вітчизняних теренах? Чи існували альтернативні мистецькі традиії у період ХVІІ – ХVІІІ ст.ст.?

Важливо також поглянути на ареал поширення традиції українського бароко, окреслити його центри та переферію. Для цього доцільно використати матеріали Таблиці «Пам’ятки українського бароко» (Додаток 5).

Робота над даним питанням вимагає не лише володінням теоретичним матеріалом, але і умінням використати його при аналізі архітектурних памяток. Тому при підготовці до семінару корисним буде використання презентаційних матеріалів, які наочно доводили тези доповідача.

Третє питання семінару стосується особливостей розвитку українського живопису. Аналізуючи його жанрові різновиди слід враховувати, що однією з провідних характеристик мистецтва бароко була широка апеляція до різноманітних символів. Зрозуміло, що аналіз їхнього змісту є надзвичайно складним завданням навіть для досвідчених семіотиків, проте готуючись до семінару можна спробувати виокремити певні, спільні елементи, наявні у живописних творах. У якості своєрідного матеріалу для аналізу можна використати поширену практично всією територією Гетьманщини картину «Козак Мамай», адже до сьогодньошнього моменту триває мистецька дискусія – чого більше у даному творі: народного чи виразно стильового.

Четверте питання присвячене театрально-музичному мистецтву Гетьманщини. Слід зважати на те, що театральне життя українських земель було представлена чисельними напрямками, які у свою чергу мали низку характерних саме для них особливостей. Почати вивчення даного питання ми рекомендували із з’ясування певних темінологічних категорій, а саме визначити зміст понять: трагедія, комедія, драма, інтермедія, інтерлюдія, тощо.

Говорячи про конкретні напрямки театрального мистецтва доцільно почати з аналізу явища студентського та учнівського театру. Причому, не слід зупинятися виключно на змісті вистав, які ставилися вихованцями навчальних закладів. Надзвичайно цікавим є питання чому театр мав високий рівень популярності як серед учнів та студентів, так і серед їхніх вчителів та вихователів? Які виховні та дидактичні ідеї реалізовувались завдяки активному залученню молоді до драматичного мистецтва?

Особливу увагу викликає явище вертепу – народного лялькового театру, який був поширений практично усією територією Гетьманщини. Даний вид театру, який спочатку ставив вистави виключно на релігійну (переважно «Різдвяну») тематику став своєрідним відображенням світогляду духовного життя, моральних настанов тодішнього простолюду. Так, наприклад, кожна лялька мала власний драматичний характер і відображала позицію певних соціальних та національних груп. Наприклад, «лях» – поляк, шляхтич, гоноровий та пихатий персонаж; «москаль» – уособлював владу та військову міць; «жид» – підприємливість, хитрість та жадібність; «козак» – сміливість та здатність до самопожертви тощо. Характерно, що вертеп користувався високою популярністю, демонструвався на ярмарках та ринках та був доступним для представників практично усіх соціальних прошарків.

ХVIII ст. стало періодом формування підвалин української музичної традиції. Даний процес співпав із загальноєвропейським захопленням синтетичними видами музично-драматичного мистецтва, зокрема оперою. Остання, з’явившись у середині ХVІІ ст., доволі швидко стала невідємною частиною європейської цивілізації. Українська музична традиція повязана насамперед з постатями Дм. Бортнянського, М. Березовського, А. Ведель, які не лише сприйняли загальноєвропейські канони, але і намагалися їх розвинути шляхом широкого залучення народних музичних елементів. Слід сказати, що подібного роду «етноцентричність» буде характерною рисою для музичного мистецтва українських земель і у ХІХ ст.