18. Метерлінк – теоретик і творець символістської драми.

М.Метерлінк належав до загально визнаних експериментаторів і вважався засновником символістського театру. Він є найвидатнішим драматургом Бельгії, якого ще за життя називали "бельгійським Шекспіром".

М.Метерлінк (1862-1949) вважається засновником символістського театру. Хоча він ніби й не був у прямому розумінні слова релігійною людиною, одначе завдяки містицизму важко помітною стала межа між вірою в Бога і світоглядом драматурга. Місце Бога в його світогляді було зайнято ще більш невиразним і невизначеним поняттям - Невідомим. Трибуною Невідомого став символістський театр Метерлінка, "театр смерті".

У 1886 р. Метерлінк поїхав до Парижа. Саме тут розпочалося літературне життя письменника. Там же з'явилася книжка філософського характеру "Скарби смиренних" (1896), у якій автор відстоював поетичне, сповнене фантазії, загадковості, таємничої краси мистецтво всупереч безкрилому копіюванню сірої буденності на засадах натуралізму, спрощеному і надто раціональному тлумаченню життя в дусі філософії позитивізму. Починав Метерлінк як поет. Його перша збірка віршів "Теплиці" (1887) вразила читачів своєю незвичністю: дивовижні поєднання образів, непізнанне, що постійно виникла у самому тексті чи підтексті й стало головним змістом вірша. У "Теплицях" втілився настрій і зміст ранніх драм Метерлінка, які зараховували до "статичного театру", або ж до "театру мовчання". За цією збіркою поезій пізніше з'явилося ще дві.

Великий успіх принесли письменнику п'єси: казка "Принцеса Мален" (1889), одноактівки "Непрошена", "Сліпці" (1890), драма "Пелеас Мелізанда" (1892).

У "Смерті Тентажіля" (1894) йшлося не лише про упокорення долі, а й про спроби героя постати проти незбагненного фатуму. П'єси-казки "Аглавена і Селізетта" та "Аріана і Синя Борода" (1896) продовжили тему опору темним, фатальним силам і людському злу. "Сестра Беатриса" (1900) розкрила зіткнення в душі молодої жінки прагнення аскетичного служіння Богу і жаги повнокровного життя. В єдиній драмі Метерлінка, написаній на історичному матеріалі, "Монна Ванна" (1902) - головна героїня Джованна, дружина Гвідо Колонна, начальника гарнізону в Пізі, заради порятунку рідного міста під час облоги готова була пожертвувати своєю честю і життям. Тій самій темі справжнього героїзму, честі й любові присвячена п'єса-легенда "Жуазель" (1903).

У 1908 році з-під пера Метерлінка з'явилася п'єса-казка "Синій птах", яка стала найвідомішим його твором.

Драматургічна творчість митця була відзначена у 1911 р. Нобелівською премією з літератури. Його захоплено називали найбільшим драматургом сучасності, стверджували, що він перевершив самого Шекспіра, сперечалися, чи він сумовитий песиміст, чи сонячний, лагідний оптиміст, щасливчик у житті й мистецтві. Перша світова війна брутально обірвала світлі дні творчості Метерлінка, хоча пізніше він написав ще багато творів.

Драматург важко переживав початок Першої світової війни. І жорстокість, руйнацію всіх гуманістичних цінностей, озвіріння загарбників він зобразив у романтичній драмі "Бургомістр Стільмонда", де істинну людяність проявив вже немолодий бургомістр, котрий пожертвував собою, щоб врятувати від смерті невинного, а також жителів ввіреного йому міста - від розстрілу.

З ім'ям письменника пов'язане народження "нового театру", де головну увагу зосереджено, на складному та прихованому душевному житті. Зовнішня дія замінена внутрішньою. Відкриття драматурга виявилися важливими для наступних поколінь.

М.Метерлінк створив новий тип драми. Його п'єси показували трагедію життя, відображати складне духовне буття. А у центрі уваги не дії та вчинки героїв, а душевні переживання людини, морально-філософські проблеми епохи. У "старій драмі" конфлікти були зовнішніми - відкрите зіткнення персонажів між собою. У "новій драмі Метерлінка конфлікти були внутрішніми - зіткнення персонажів із трагедією буття, зіткнення різних ідей, духовні протиріччя героїв. Психологічні колізії, зіткнення ідей стали рушійними силами сюжету. Герой Метерлінка - особистість, "духовний симптом" епохи. Глядач упізнав себе, залучився до "внутрішньої дії", переживав і мислив разом з героєм. Автор відтворив загальну атмосферу часу, духовні пошуки епохи, прагнув до морального пробудження особистості і суспільства. Герої його драм не поділялися на головних і другорядних. Усі персонажі важливі, вони позбавлені однозначних характеристик. Ці риси відрізняли "нову драму" Метерлінка від "старої драми".

Символістський театр драматурга - "театр смерті" - став трибуною Невідомого. Усім керувало Невідоме, панували "небачені", "фатальні сили, наміри, які нікому не відомі". Часом невідоме набувало вигляду смерті, але лише часом - подальша конкретизація цієї загадки неможлива. Людина - жертва Невідомого, безсила і жалюгідна істота, віддана у полон "байдужої ночі". Відповідно, "наша смерть керує нашим життям, і наше життя не має іншої мети, ніж наша смерть". На початку 90-х років він переглянув свою символістську концепцію. І від "театру смерті" Метерлінк перейшов до "театру надії". Тож наступні п'єси Метерлінка відрізнялися від "театру мовчання".