- •1. Гомерівський епос. Ідейно-художня своєрідність поеми «Ілліада».
- •2. Творчість Данте. Тематика і проблематика «Божественної комедії».
- •3. Високі трагедії Шекспіра. Їх гуманістичний зміст.
- •4. Ідейно-художня своєрідність трагедії Шекспіра «Гамлет».
- •7. Багатство і різноманітність творчості Гьоте.
- •8. Композиція, тематика і проблематика «Фауста» Гьоте.
- •9. Своєрідність творчості Байрона.
- •10. Ліро-епічна поема Байрона «Паломництво Уайльд Гарольда»
- •11. Тематика і проблематика роману «Собор Паризької Богоматері» в. Гюго.
- •12. Творчість Проспера Меріме.
- •13. Багатство творчості Оноре де Бальзака
- •14. Ідейно-художня своєрідність «Батька Горіо» Бальзака.
- •15. Новаторство французьких символістів
- •16. Творчість а. Рембо
- •18. Метерлінк – теоретик і творець символістської драми.
- •19. Творчість г. Ібсена
- •20. Гуманістичний пафос «Маленького принца» а. Де Сент-Екзюпері
- •22. Модерністська новела ф. Кафки «Перевтілення»
- •23. Тематика та проблематика роману д. Джойса «Уліс»
- •24. Причини виникнення «театру абсурду»
- •25. Філософія роману в. Голдінга «Володар мух».
- •26. Не традиційність творчості Кобо Абе.
- •27. Символіка та метафорика роману а. Камю «Чума»
- •28. Антивоєнна тематика творчості г. Бьоля.
- •29. Концепція світу і людини письменників-екзистенціалістів.
- •30. Творчість е. Гемінгвея.
20. Гуманістичний пафос «Маленького принца» а. Де Сент-Екзюпері
Маленький принц" - це остання книга А. де Сент Екзюпері, написана в 1942 році в Нью-Йорку. Він присвятив її другові - Леонові Верту, який свого часу ховався від нацистів у Франції. Сам автор говорив, що написав цю казку для дорослих - вона про людину, її місце у світі й про шанс подолати відчуженість між людьми. Образ маленького принца виник не випадково. В Екзюпері був брат Франсуа, який помер дитиною. Брати дружили між собою. А потім один з них став дорослим, обрав професію льотчика, а інший полетів на невідому далеку планету і назавжди залишився дитиною.
"Маленький принц" - казка-притча, розповідь не про конкретних людей, а про людство і душу людини взагалі.
У казці розкрито життєві проблеми: влади; честолюбства; пияцтва; ділової людини; почуття відповідальності; ефемерності; черствої душі.
Головний герой - дитина - це душа світу. її бачення - природніше, людяніше, правильніше, ніж у дорослих. Дитині у творі протистояли дорослі.
Але дорослі - дивні істоти, вони не помічали безглуздя, всяким дурницям надавали великої ваги, а головного - краси природи і людських стосунків, правдивості, доброзичливості, щирості - не бачили і не визначали. Бо погляд у них спотворений, він втратив чистоту й безпосередність, притаманні дитині. Певна річ, у житті могли бути інші стосунки, коли б люди намагалися "приручити" одне одного, налагоджувати між собою зв'язки, коли б вони сприймали світ не очима, а серцем. Добре бачить тільки серце, найголовнішого очам не видно.
Маленький принц втілив у казці людські якості, які надали сенс людському життю. У нього добре серце, розумний погляд на світ. Малюк працелюбний, стійкий у своїх симпатіях. Він не мав агресивних чи жадібних прагнень. Він ще не зіпсований світом ділків та честолюбців. Ми - ідеал, романтична мрія, яка ще не загинула в світі. І світ багатий саме завдяки їй. Час від часу мрія оволодівала людьми. І тоді знову з'явився на нашій планеті Маленький принц. У фіналі казки появився мотив смерті. До цієї теми Екзюпері підійшов зі своєї точки зору. "Смерть неминуча, - розмірковував Маленький принц. - Та чи можна вважати, що смерть позбавляє життя змісту?" Маленький принц так не думав. Він змусив людину примиритися з неминучістю смерті і запевнив, що інакше йому не повернутися на свою планету. Казка закінчилася сумно, проте вона лишила не тільки сум, а прагнення до світлого, красивого, щоб у "дорослих" людей, у буденній метушні, дріб'язкових клопотах не відмирали щедрість і щирість душі, не згасло чисте бачення світу, не притупилося почуття відповідальності за тих, кого ми "приручаємо".
Певне місце у творі займав образ льотчика. Він не визнав системи цінностей дорослого світу. Він вибрав небезпечну, ризиковану професію, повну пригод, у нього у кишені дитячі малюнки. Льотчик дуже самотній у житті.
21. Художнє новаторство письменників-модерністів.
Модерністи шукали нові форми, засоби художнього відображення дійсності. У цьому плані модернізм став справжньою революцією.
Модернізм (франц. Модерн - сучасний, найновіший) - загальна назва літературно-мистецьких напрямків, течій та шкіл кінця XIX - початку XX століття нереалістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естетики минулого.
Йому притаманні такі риси:
1. вираження глибинної сутності людини та одвічних проблем буття
2. перевага творчої інтуїції
3. творення нової художньої реальності
4. пошуки нових формальних засобів у мистецтві
5. синтез мистецтв
6. тяжіння до умовності
7. орієнтація на створення не соціальних типів, а "симптомів епохи", тобто культ особистісного, індивідуального начала
Модернізм виник у 1860-1870 роках XIX століття у Франції, а невдовзі поширився в інших країнах. Поява модернізму пов'язана з принципово новим розумінням мистецтва і його співвідношенням з людським буттям. Мистецтво втратило функцію наслідування життя, яка була основною ознакою реалізму та натуралізму.
Виділили два періоди розвитку модернізму:
-ранній - остання третина XIX - 10-ті роки XX століття - символізм, імпресіонізм, неоромантизм
-зрілий (з 10-х років XX століття до останньої третини XX століття) - імажизм, акмеїзм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм
Ранній модернізм вперше порвав з традиціями реалізму та натуралізму, відмовившись від зображення життя у формах життя, але не відкидаючи досягнень романтизму, беручи його систему за вихідну. Головною у творчості письменників стала естетична проблематика. Художній твір усвідомлювався не як засіб соціального аналізу, а як виявлення творчої свободи митця.
У зрілому модернізмі простежувався відхід від зневажливого заперечення дійсності, до її освоєння, пошук нових форм одухотворення дійсності, поетика синтезу, перехід від миттєвого до загального.
Письменники-модерністи: ПІ. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо, Дж. Джойс, Ф. Кафка, М. Пруст, Р. М. Рільке, О. Блок, М. Вороний, О. Олесь, М. Коцюбинський.